Поки Льолька працювала, Алекс заварював їй каву і готував сніданки. Підказував з термінами та підправляв діалоги, додаючи професійний поліцейський сленг і жаргон злочинного світу Франції. Потім вони обідали у перш-ліпшому бістро і йшли гуляти містом.
Алекс познайомив Льольку зовсім з іншим Парижем. З Парижем, який звичайному туристу, ніколи не доведеться побачити. Вони уникали гучних вулиць і майданів, обираючи вузькі вулички, де стіни будинків, ніби утворювали ущелини прикрашені блакитним клаптиком неба, десь там угорі. Зазирнули в нетрі Латинського кварталу. Подовгу гуляли островом Сіте серцем Парижа.
Вони писали на кольорових аркушах назви музеїв, театрів і ресторанів, потім звернувши їх трубочками, перемішували у капелюсі. З цим капелюхом Алекс і Льолька чіплялися до випадкових перехожих, просячи витягнути папірець і допомогти їм з вибором маршруту. Дивлячись на щасливі обличчя молодят, їм ніхто не відмовляв.
Та щастя не може тривати весь час. Одного дня, психологи поліцейського управління оголосили висновок, згідно з яким, Алексу наказувалося пройти додатковий реабілітаційний курс. Без цього йому не дозволяли повернутися до оперативної роботи. Після отриманого на руки висновку, Алекс, який подумки вже бачив себе на новій посаді, зламався. До того ж зламався миттєво, немов суха гілка під поривом буревію. Він виявляв байдужість до всього і що було найприкріше до Льольки. Навіть спати Алекс перебрався на канапу, встановлену перед величезним пласким телевізором у вітальні. Той воно було зрозуміло звідси було найближче до бару зі спиртним.
Льолька невдоволено сопіла, бурчала, лаялася, але все було марно. Її коханий чоловік, немов Колобок, котився донизу, втративши зацікавленість до життя, і знаходив ліки від усіх негараздів у пляшках з вином або коньяком.
Жаліючи чоловіка, Льолька намагалася знайти виправдання такій поведінці Алекса. Але це їй мало допомагало. Тому Льолька намагалася зайвий раз не псувати йому та собі нерви, а закрившись у спальні, цілодобово не вставала з-за ноутбука.
Льолька розуміла, що вона, з'явившись у житті Алекса всього якихось десять місяців тому, не могла замінити йому улюблену працю, на якій комісар провів майже половину свого свідомого життя. Намагаючись не підвищувати голос і не влаштовувати істерик, вона силкувалася повернути Алекса до мрій: про будиночок у Провансі, про дітей, про виноградник. Льолька намагалася донести до Алекса думку, що не тільки в роботі співробітника кримінальної поліції полягає сенс життя. Алекс погоджувався, обіцяв обміркувати її зауваження та поради, але за кілька днів все верталося на колишні рейки. Знову потрапивши до управління поліції, або зустрівшись з кимось зі своїх колишніх колег, комісар, почавши з кави плюс коньяк, до півночі потрапляв додому ледве стоячи на ногах.
Весь цей час Льолька ще й писала. Часом від перевтоми на неї накочували напади головного болю і нудоти. Разом з ними приходили колишні страхи, що у неї нічого не вийде і кар'єра письменниці закінчиться, так і не розпочавшись. А ще вона дуже боялася втратити Алекса.
Звикнувши жити сама, Льолька, отримавши в особі чоловіка опору і захист від усіх життєвих проблем, зараз почала панічно боятися його втратити. Причому вона боялася втратити Алекса не в фізичному сенсі, а в їхніх відносинах. Під час таких нападів їй хотілося пригорнутися до нього, немов у дитинстві до татка. Обхопити його сильну руку від якої лине теплом і спокоєм. Льолька хотіла, щоб Алекс гладив її по волоссю, ніжно цілував в кінчик носа і в мочку вуха. Тоді всі її страхи минали, а головний біль, стихаючи, відступав без всяких пігулок. Але останнім часом замість Льольки, цей бовдур гладив здебільшого келихи з коньяком і пляшки з вином. Залишившись на самоті зі своїм болем і страхіттями, Льолька тихо плакала, наковтавшись пігулок і сховавши мокрого носа в подушки.
Однак, старовинна приказка «немає лиха без добра», виявилася в повній мірі застосовна у Льольчиному житті. Через байдуже ставлення до себе коханого чоловіка, у Льольки виходили чудові тексти. Соковиті діалоги, уболівання сердечний біль героїв, написані з надривом, викликали захват спочатку в редактора видавництва, а потім і у читачів. Але її це вже не тішило.
Взагалі їй не сподобалося писати книги «на замовлення». Складалося враження, що вона знову працює у газеті і пише замовні статті. Лише довгі розмови з її новою вчителькою Луїзою де Фоссе і видавцем Віктором Наумовичем, допомогли Льолі позбавитися цього почуття.
Взагалі їй не сподобалося писати книги «на замовлення». Складалося враження, що вона знову працює у газеті і пише замовні статті. Лише довгі розмови з її новою вчителькою Луїзою де Фоссе і видавцем Віктором Наумовичем, допомогли Льолі позбавитися цього почуття.
Старші друзі докладно розяснили, що поки Льолька впевнено не займе місце в першій шерензі світових зірок детективного жанру, їй доведеться забути про те чого душа бажає писати. Автору детективів, як і копірайтеру або журналістові, треба було насамперед писати книги, які будуть продаватися. Усі душевні та глибокодумні твори, повинні були створюватися у вільний час, або бути відкладеними на кілька років. Постраждавши за звичкою декілька діб, і вдосталь пожалкувавши себе кохану, Льолька, зітхнувши, почала творити. Ось тут їй і допомогли власні душевні переймання. Аби дарма не «пиляти» чоловіка, Льолька всі невимовлені слова і обуренні почуття викладала на сторінках рукопису. Це допомагало, але на нетривалий час.
Два дні тому, коли після чергової співбесіди з психологами Алекс опівночі з'явився додому «на рогах», Льолька, зітхнувши, допомогла йому дістатися до канапи й роздягнувши поклала спати. Вранці, привівши до тями коханого чоловіка за допомогою томатного соку й невеликої кількості горілки, Льолька нагодувала Алекса смачним сніданком. За кавою, вона знову спробувала донести до його мозку, що почав прокидатись, свої почуття. Без галасу і без істерик Льолька розповіла Алексу за те, що переймається за нього. Казала, що їй не все одне, як складеться їхнє подальше спільне майбутнє, що вона життя без нього не бачить і згодна разом з ним пройти, цей бісів курс реабілітації. Нарешті ж вона й досі у нього закохана!
Життєвого досвіду як відвернути коханого від спиртного і пробудити у нього цікавість до життя, у Льольки не було. Переглянувши у всезнаючому Google добірки і поради психоаналітиків на тему боротьби з «зеленим змієм», дівчина зробила висновки, що там теж ніхто нічого не знає. Тому вона все робила за своїм розумінням. Робила саме те, що вважала за потрібне.
Вислухавши красуню дружину, з червоними після безсонної ночі очима, Алекс погодився з її умовляннями. Пообіцяв сьогодні більш «Ні-Ні». Наступного дня, вони призначили спільний похід до комісаріату, до старшого психолога управління. Заспокоєна Льолька вийшла з кухні. Але не встигла вона дійти до дверей спальні, як почула за спиною знайомий звук легкого дзвону скла, коли горлечко пляшки торкається краю склянки і нестерпне булькання. Льолька миттєво повернулася до кухні, де зловила Алекса на гарячому.
Злість, що нахлинула і миттєве роздратування вилилися в одному слові: Ганчірка!
Трохи поміркувавши, Льолька додала стандартну на її розуміння в таких випадках фразу: «Якщо не кинеш пити ти, то тоді тебе кину я!». Потім змішуючи українські, російські та французькі лайки, Льолька, ридаючи, покидала у валізу найнеобхідніші речі. З валізою в одній руці і з портфелем, у якому вмістився ноутбук і робочі блокноти, в інший, вона вискочила з квартири, навіть не зачинивши за собою двері. Піймавши на вулиці таксі, Льолька поїхала до Марселю.
Потрапивши до котеджу, вона насамперед вирішила помститися Алексу і напитися у гіркій самотності. Обміркувавши раптовий порив, Льолька прийшла до висновку, що це потрібно було робити на очах у коханого чоловіка. А так без головного глядача ця вистава втрачала будь-який сенс. Тому обмежившись легким, але смачним коктейлем, змішаним з «Мартіні», грейпфрутового соку і тоніка з льодом, вона розібрала свої речі та приготувала робоче місце у вітальні біля каміна.
Заваривши кави й курячи цигарку за цигаркою, Льолька зателефонувала подрузі Дарї та хресної Марго. Не вдаючись у подробиці, вона повідомила жінок про те, що перебралася в передмістя Марселя і в Париж найближчим часом повертатися не збирається. Тямущі подруги в'їхали в тему з півслова. Досить було почути інтонації Льольчиного голосу. Дашка дала їй вказівку підшукати містечко, де можна буде «погудіти» і відірватися, а Марго повідомила, що днями збирається до столиці Франції і неодмінно завітає на кілька діб до своєї улюбленої хрещениці.
З Маргоши, Льолька постійно дивувалася. Два місяці тому, Марго в свої сорок три, не маючи жодних вагань, народила двійняток хлопчика і дівчинку. Не минуло й двох місяців, як неспокійна бізнес леді з головою поринула в свій колишній напружений трудовий графік. Вона, навіть примудрялася годувати немовлят грудьми в своєму кабінеті.