Голохвостий (притиска ще більше). У-ух! Пропав я! Пожар!
Вихід IX
Ті ж і Секлита.
Секлита (зуздрівши). А то що, Галька? З паничем? Ой лихо моє! Ой нещастя моє! Добігалась, каторжна! От і устерегла! Ах ти подла! (Підскакує до Галі.)
Голохвостий оторопів.
Галя (плачучи). Мамо! Начепився, хто його зна хто й звідки, та й ґвалтує, як розбишака
Секлита. Як! Хто його знає? А ти не знаєш свята та божа! Ах, обманщиця чортова, матері хочеш очі одвести? Так і повірили!
Тим часом Голохвостий, оправившись, хоче тікати. Секлита його за поли.
А ти, паничу, куди? Навтікача? Ні, з моїх рук так не вийдеш! Я за свою дочку тобі очі видеру з лоба!
Голохвостий (замішавшись). Хіба це ваша дочка?
Секлита. А то ж чия?
Голохвостий. На вас анітрішечки не похожа, у неї голосок, як соловейко в лузі, а ви як з бочки гуркаєте!
Секлита. Ах ти, харцизнику! Ти ще сміятись здумав? Наробив бешкету та й зуби скалить!
Голохвостий. Та не зіпайте так, бо всіх кожумяцьких собак збентежите!
Галя. Мамо, голубочко, киньте його! Не робіть слави! Єй-богу, начепився вперве!
Секлита. Заступаєшся! Геть мені зараз додому! Ще на губах молоко не обсохло, а вона уже з хлопцем обнімається. Я тобі дома обірву оті патлі, сибірна!
Галя (плаче). За віщо ви, мамо? Хіба я винна?
Голохвостий (набік). Як би його вирватись від цієї відьми? От влопався!
Секлита (до Галі). Іди звідси! Не слинь мені! Дома побалакаємо!
Галя відходить плачучи.
Вихід X
Секлита і Голохвостий.
Голохвостий кинувся було тікати, але Секлита не випустила піджака, так що він аж злетів з одного рукава. Секлита тоді вхопила обома руками за жилетку.
Секлита. А куди, каторжний? Щоб ще такого шелихвоста не вдержати, та не була б я Секлита Лимариха!
Голохвостий. Що ви? Чи при своїм умі? Не робіть, пожалуста, шкандалю! (Все позира на дім Сірків.) Я вам заплачу, я багатий
Секлита (ще дужче). А щоб ти не діждав, щоб я за дочку гроші брала? Щоб я рідну дитину продавала? Не діждеш! Не втечеш! Не пущу! У мене одна дитина, як одно сонце у небі! Нащо ти зводиш її з ума?!
Голохвостий (набік). От репетує бісова баба; розбудить усю вулицю! (До неї.) Та я, єй-богу, не чіпав вашої дочки тільки побалакав.
Секлита. Брешеш, нащадку іродів! Сама бачила, як обнімались! Знаю я вас, паничів! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите дівчат!
Голохвостий. Та щоб я луснув, коли зводив!
Секлита. Докажи, докажи! Я не повірю твоєму слову: твої слова гнилі, як яблука! Ти харциза, волоцюга!
Голохвостий. Та що ж ви лаєтесь? Я не перекупка: обманювати не буду! Од вас не можна ні одпроситись, ні одмолитись!
Секлита. Ти думаєш, що як я перекупка, то мене можна й зневажати? Я на шаг обдурю, а на карбованця вам, сибірним, правди скажу! От що! Хай збереться хоч уся вулиця, а Секлита за себе й за свою дочку встоїть. Стріляй на мене, а я таки на своєму стану, за правду стану! (Бє кулаком об кулак.) Коли зачіпаєш, то зачіпай чесно: не безчесть мене й моєї дочки, бо ми тобі не іграшка!
Голохвостий (набік). От, не вирвусь! (До Секлити.) Та, присяйбі, і не думав безчестити! (Хоче знову вирватись.)
Секлита. Не пручайсь! Не пущу! Ґвалт, ґвалт! Поліція! Поліція! Квартальний!
Голохвостий (набік). Ой пропав я! (До Секлити.) Цитьте! Не кричіть-бо!
Секлита. Що-бо? Кричу, бо маю право! Поліція, поліція!
Голохвостий (набік). Потопить, бісова баба, чисто потопить! У Сірків уже й віконниця одчиняється! Господи, ну що його робити! (До Секлити.) Слухайте сюди
Секлита. Калавур!
Здалеку почувся свисток.
Голохвостий. Ой, поліція! Шкандаль! (До Секлити.) Слухайте сюди, не кричіть; я всю правду скажу: ми любимось з вашою дочкою, тільки я чесне маю на думці: я її хочу сватати
Секлита. Дури кого іншого, а не мене: знаємо ми вас, паничів!
Голохвостий. Та я не панич, а простий міщанин, то тільки зверху на мені образованность!
Секлита. Брешеш!
Голохвостий. Та щоб я луснув Недалеко тут мій дом! Я родич Свинаренків.
Секлита. Якого? Петра?
Голохвостий. Еге ж, Петрів племенник.
Секлита. Та хіба ж міщанину пристало бути свинею?
Голохвостий. Єй-богу, я вашу Галю люблю так, як золото, і хочу сватать, от хоч зараз оддайте, то візьму.
Секлита. Присягнись мені, ходім до церкви!
Голохвостий. Та чи я ж чоловіка вбив, щоб серед ночі присягати! Вірте мені, я чоловік благородний, образованний, і божусь, і присягаюсь, що не піддурюю; бодай я завтрішнього дня не діждав, бодай я завтра на своїх ремінних пасах повісився, бодай я зарізався в своїй хаті своєю бритвою, коли не вірите!
Секлита (бере грудку землі). Їж святу землю, то повірю! На, їж!
Голохвостий. Хіба ж я вовк, щоб їв землю?
Секлита. Їж, на, їж, то повірю!
Голохвостий. Та мене ж од тієї землі скорчить, то і чоловіка вашій дочці не буде!
Секлита. Та ви брешете! Присягніться мені хоч на Братській!
Голохвостий. Нехай мене покарають всі печерські святі! Нехай мене покриє великий лаврський дзвін, коли я брешу!
Секлита. Ні, таки присягніть навколішках до Братської!
Голохвостий (набік). От, не одсахнусь. (Стає на коліна.) Ну, хай мене побє Братська божа матір, коли брешу!
Секлита. Ну, тепер вірю, тепер вірю!
Голохвостий (обтрушує штани; тихо). От іще через цю каторжну бабу бруки запачкав! (До неї.) Так я незабаром до вас і на заручини.
Секлита. Про мене, просимо; тільки за моєю Галею нічого нема знайте!
Голохвостий. Нащо мені? І свого досталь! Аби Галя!
Секлита. Так заходьте ж; раді будемо!
Голохвостий. А де ж ваша хата?
Секлита. Зараз за яром. Спитайте Секлиту Лимариху: увесь Подол зна. Глядіть же, не обдуріть; а то і живим не випущу! Од Лимарихи не сховаєтесь!
Голохвостий. Та буду ж, буду!
Секлита виходить.
Вихід XI
Голохвостий сам.
Голохвостий (озирається). Ух! Ху! От баня, так баня, аж три пота зійшло, єй-богу! (Утирається.) От це вскочив, так вскочив понікуди!
Завіса.
Дія друга
Велика світлиця Сірків, по-міщанськи, але з претензією вбрана. Одні двері в кімнату, наліво в пекарню, просто вхідні.
Вихід І
Явдокія Пилипівна сама.
Явдокія Пилипівна (сидить коло столу і обмахується хусткою). Ну й день! Діждалися святого літечка! Спала вже, спала, та ніяк до вечора недоспала; упріла тільки, страх! (Утирається хусткою.) А старий іще спить! Ого! Прокопе Свиридовичу! Прокопе Свиридовичу! Доки ти будеш качатись! Вставай, бо вже швидко до вечерні задзвонять! Прокопе Свиридовичу, чи ти чуєш!
Прокіп Свиридович (обзивається з кімнати). А-а! То ти до мене, Явдоню? Постой, трохи прочумаюся та потягнуся!
Явдокія Пилипівна. Ач, потягається, а якби я потягалася, то й гримав би! Та воно в свято і годиться поспати, менче гріха: як не спиш, то почнеш судити кого абощо, а воно і є спокуса Та чого він не йде? Скучно самій. Проня пішли кудись, та вони не люблять з нами і говорити Прокопе Свиридовичу, та вставай-бо!
Вихід II
Явдокія Пилипівна і Прокіп Свиридович.
Прокіп Свиридович (виходить потягаючись). Якось мені невірно чи недоспав, чи переспав Мовби хочеться чогось чи хвигів, чи солоних огірків? (Сідає коло Явдокїї Пилипівни.) Як тобі здається?
Явдокія Пилипівна. А як же мені про те знати! Хіба в мене твій рот?
Прокіп Свиридович. От бач, ти й не знаєш, чим мені догодити, а мене, як тебе не бачу, то й сум бере!
Явдокія Пилипівна. Добрий сум! Пішов в свою кімнату та й хропе, аж кімната дрижить, а я тут сама горюю: нема до кого й слова промовити.
Прокіп Свиридович. Скучила? Як ми бралися, то гули, як голубочки, і до смерті будемо густи: гулю-гулю, моя старесенька!
Явдокія Пилипівна. Забуркукав, мій сивесенький! (Присовується ближче і поправля йому чуба.)
Прокіп Свиридович. А чи памятаєш, Явдоню, як я присватувавсь до тебе? Як я тоді вертівся коло тебе!
Явдокія Пилипівна. Згадай іще колишнє! Минулося! От уже в нас і дочка на порі
Прокіп Свиридович. Та так, так! Уже давно б час!
Явдокія Пилипівна. Чого давно? Ще вони молоді!
Прокіп Свиридович. Ти уже в таких літах третьою ходила; тільки Бог прибрав.
Явдокія Пилипівна. Мало чого ні: мені нічого було перебирати, а Проні треба неабиякого; вони на панію повернуті і всяким делікатностям вивчені.
Прокіп Свиридович. Вивчені ж; та он з тими делікатностями й сидять, і ніхто не бере!
Явдокія Пилипівна. Хіба в неї було мало женихів?
Прокіп Свиридович. Так чому ж не йшла?
Явдокія Пилипівна. Бо простота, а нашій дочці треба або дворанина, або хоч купця.
Прокіп Свиридович. Заманулось чорти батька зна чого, а по-мойому наш би брат краще.
Явдокія Пилипівна. По-твойому б, дитину хоч за шмаровоза.
Прокіп Свиридович. Не за шмаровоза, а за міщанина, трудящого чоловіка; такий би і гроші не розтринькав, і дитину б жалував, і нас би не зневажав, держався б свого звичаю; а як вишукаєте якого-небудь гонивітра чи завалящого лодаря, то той зараз переверне все по-модньому: нас, як простих, заплює, добро все розмантачить і дочку кине.