Микола Леонтович - Юлія Ігорівна Коляда

Ю. І. Коляда

Микола Леонтович

© І. А. Коляда, 2020

© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2009

Розділ перший. «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоровя»

Слова цього святкового приспіву величальної пісні не раз у дитинстві чув малий Миколка. Бо як тільки починало сутеніти, в українських селах (це повелося з давніх-давен) щедрувальники, переважно молодь, влаштовували головне святочне дійство Щедрого вечора. Це  щедрування, величальні новорічні обходи і поздоровлення: піснями славлять господарів, бажають їм здоровя й достатку на весь рік, за що й мають щедру нагороду. Це народне свято йде корінням вглиб дохристиянської історії словян.

Щедрий вечір  свято місячної і зоряної ночі, з якої зродився золотопроменевий світ. З давніх часів хлібороб вельми вшановує благодійство ночі, коли після денної спеки все оживає і яка дає йому змогу відпочити та набратися життя. У цей вечір вдячні наші пращури-словяни величають свято Щедрого вечора, свято місяця та зорі. Величають своїми святочними піснями  щедрівками. Величаючи місяць і зорю, прапрадід-хлібороб уводить нас у ще глибинніші таємниці життя, до первопочину світу на землі. Бо не був би Місяць ясен  місяцем, коли б не могутній бог Хорс, який засвітив у ньому світло Дажбога. Багато мук і страждань витерпів Місяць від жорстокої богині темряви та смерті  Мари. Але бог Хорс щоразу його воскрешав із мертвих, а після третього разу, з виникненням життя на землі, бог Хорс своїм святим світлом на честь народження молодого Божича та приходу у світ воїнів-захисників сонця, благословив його у безсмертя на віки.

З тих прапрадавніх часів кожного року 31 грудня наш пращур-хлібороб відзначає свято Щедрого вечора, а 1 січня  день народження Місяця, вірного побратима сонця Дажбога, сина всемогутнього бога Лада. У всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, окрім сина, була ще донька, яку називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна. Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий Змій викрав із срібного терема Миланку і запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальник-Васильчик і з нею одружився. Цьому сміливцеві, який колись визволив з неволі золоту панну Миланку, вдячний князь влаштував свято. Ось чому на Щедрий Вечір ще святкують Василя. На це свято приносять у жертву свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик є покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, та свинячі ніжки, щоб і у людей не хворіли ніжки. Вшановували Миланку-Меланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.

Напередодні Нового року щедрий на добро бог Ладо сходить з неба на землю до хлібороба, оглядає його господарство, худібку, розмовляє з нею, оглядає його поля і ниви. На Щедрий вечір усі люди дякують йому та прощаються з богинею Колядою, а Сонцю в небі бажають безхмарних голубих висот. Ось чому цей вечір уже не святий, а щедрий: на обід мусить бути багато смачних страв. Це насамперед млинці, вареники, пиріжки, капуста, горох, смажені ковбаси, кишка-кровянка, холодець, книші та паляниці.

У Ясного Місяченька є дванадцять братів  Березень, Квітень, Травень, Червень, Липень, Серпень, Вересень, Жовтень, Листопад, Грудень, Січень, Лютень. Сам вечір під Новий рік тому і зветься Щедрим і Багатим, бо всі ці брати місяця в гостях у людей.

Колись нашим батькам-дідам Місяць уявлявся як наречена Сонця, та з бігом часу уявлення про місяць і сонце змінилися, Сонце почало виступати як жінка, а Місяць  як чоловік:

Збереглася оповідка про те, що Сонце  прекрасна Панна в золотих шатах, Місяць  хлопець-молодик, який хоче одружитися з чарівною Панною. Та минає їхня перша любов, і Місяць закохується в Зорю. Розгнівалась Красна Панна  Сонце  і своїм променевим мечем розрубила Місяць навпіл. З того часу й став Місяць щербатим. Саме тоді місяць і почали уявляти срібночубим струнким та блідолицим юнаком. Наші предки присвятили місяцю перший день, який розпочинає тиждень  понеділок, а оскільки місяць час від часу змінює свій вигляд, стали вважати його непостійним. Тому щось важливе у понеділок починати не наважувалися, бо буде невдача. Ще і досі існують приказки: «Понеділок  важкий день», «У понеділок роботи не починай і в дорогу не вирушай».

Вшанування місяця нашими предками відоме з IV тисячоліття до н. е. Стародавні волхви ворожили за виглядом поверхні Місяця та зміною його фаз. Пізніша назва божества Місяць  Василля перетворилася у чоловіче імя Василь[1].

У християнській традиції свято приурочене памяті преподобної Меланії Римлянки, що жила в Римі в IVV століттях. Меланія була донькою римського сенатора, якій у спадок дісталося багатство батька. Меланія вирішила присвятити своє життя слідування вченню Христа. Її статок витрачався на місіонерську діяльність, створення громад і монастирів. Разом із чоловіком вона поширювала Слово Боже серед різних народів. День її смерті (13 січня, тобто 31 грудня за церковним календарем) став памятною датою в православній традиції. Згодом релігійні обряди змішалася з язичницькими, що дійшли до наших днів.

Назву Василів вечір свято отримало на честь памяті про Святого Василя Великого, одного з великих каппадокійців (видатних діячів, чия інтерпретація вчення користується авторитетом), якого церква вшановує 14 січня (1 січня за старим стилем). Відповідно до української новорічної традиції, вечір з 13 на 14 січня називають Щедрим, тому що до нього готують щедрий святковий новорічний стіл. Господиня, лише «мине з полудня», починає готуватися до «щедрої вечері». У неї все чистенько побілено, підведена піч, приготовлено чисту білизну для всієї родини. Вона напекла вже книшів, калачів, книшиків і паляниць, вдруге протягом зимових свят приготувала кутю, але уже скоромну. Сьогодні буде справді щедра вечеря  різноманітна й смачна. Здебільшого готують мясне та мучне: печеню, ковбаси, млинці, вареники тощо. Млинці мають бути обовязково: щоб сонечко землю припікало, як вогонь млинці, і щоб навесні й улітку все так росло, як тісто на дріжджах.

На Щедрий вечір батько ховається від дітей за пирогами і книшами  символом щедрості, багатства. «А де наш тато?»  питають діти. «А хіба ви мене не бачите?»,  відповідає батько із-за купи пирогів. «Ні, не бачимо, тату!»  «Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили! Щоб у достатках і спокої інших свят дочекати». Діти цього вечора ходять попід вікнами сусідів і щедрують, за що їм дають гроші або щось їстівне. При цьому хлопці маскуються  хто ведмедем, хто бабою, хто як придумає. Обовязково хтось має бути переодягнений жінкою  «Меланкою». Щедрик  це щедрівник або й сам Щедрий вечір.

Щедрий вечір  свято місячної зоряної ночі, з якої зродився золотопромінний світ.

Розділ другий. «Щедрик». Діамант, огранений рукою Генія

«якщо поглянути на Леонтовичевого «Щедрика» в графічних орнаментальних образах: Диво  його поспівки перевтілилися в абриси ніжної квітки, що зростала вертикально вгору. У ній яскраво виокремилися 6 елементів: 1) споконвічне «зерно» в прямому виді, де 68 повторів (включно з виокремленим останнім)  68 «пелюсток»; 1-а) рефлексія «зерна»  верхньотерцієвий підголосок (S: «В тебе товар весь хороший»); 2) лінеарне «стебло»  спочатку низхідний рух в альтів («Стала собі»), а далі  в альтів і тенорів («щебетати»); 3) листячко із «зубчиками»  акцентами («В тебе товар весь хороший»); 4) хвилясті «трави-ковилі» (S: «В тебе жінка чорноброва»); 5) ґрунт  бурдон (Basо: «В тебе товар весь хороший»); 6) бутон-пупянок (дует coda: «ластівочка»). Можна збагатити малюнок квітки напластуванням усіх 67-ми мотивів-пелюсток (бо остання 68-а  coda). Суттєвий феномен  універсальні закони людського мислення виявилися спільними як для музичного інтонування, так і для графічного малюнку. Вони оформилися в одвічний символ-орнамент «Квітки життя» з бутоном-пупянком  паростком у майбуття, який так люблять вишивати на рушниках наші майстрині, або ж вимальовують художники з Петриківки чи на кераміці гончарі, на деревяних виробах різблярі» (В. Кузик)[2].

27 грудня 1913 р. киян-поцінувачів музики порадував премєрою Олександр Кошиця, диригент і хормейстер. Разом зі своїм колективом він започатковує традицію щорічного виконання на Різдвяні свята концертів українських колядок. Ці концерти проводились у залі громадського зібрання на вулиці Володимирській, 45. Премєра отримала схвальні відгуки, тому вирішили продовжити тематичні виступи і в наступні новорічні свята. Упродовж 19141915 рр. у концертних програмах колективу лунали не лише українські колядки, а й польські музичні твори. Усі вечори колядок були благодійними, зокрема в попередні роки хористи влаштовували співи на користь товариства швидкої допомоги учням вищих навчальних закладів та товариства «Самоосвіти».