27 грудня 1913 р. киян-поцінувачів музики порадував премєрою Олександр Кошиця, диригент і хормейстер. Разом зі своїм колективом він започатковує традицію щорічного виконання на Різдвяні свята концертів українських колядок. Ці концерти проводились у залі громадського зібрання на вулиці Володимирській, 45. Премєра отримала схвальні відгуки, тому вирішили продовжити тематичні виступи і в наступні новорічні свята. Упродовж 19141915 рр. у концертних програмах колективу лунали не лише українські колядки, а й польські музичні твори. Усі вечори колядок були благодійними, зокрема в попередні роки хористи влаштовували співи на користь товариства швидкої допомоги учням вищих навчальних закладів та товариства «Самоосвіти».
25-го грудня 1916 газета «Киевская мысль» своїм анонсом сповістила киян, що у четвер, 29-го грудня, знову відбудеться традиційний щорічний вечір-концерт українських різдвяних колядок, які виконає мішаний хор під орудою шанованого киянами диригента Олександра Кошиця. Анонс сповіщав, що придбати «квитки у В. Ідзіковського (Хрещатик, 37) і у Бюро «Натураліст» (Володимирська, 52) від 10 год. ранку до 7 год. вечору, а 26 і 27 грудня від 11 год. ранку до 5 год. вечору»[3].
29 грудня 1916 р. Зала Київського купецького зібрання (нині приміщення Національної філармонії). Мішаний хор студентів університету Св. Володимира і хор слухачок Вищих жіночих курсів виконав «Щедрик» М. Леонтовича. Збір коштів від цього концерту пішов на користь Товариства надання допомоги населенню Півдня Росії, яке постраждало від військових дій. Про виконання «Щедрика» саме під час четвертого концерту колядок згадував сам О. Кошиць у листі до Павла Маценка: «Приїхав до Києва Леонтович і привіз з собою на розгляд щось нове, не памятаю, що. Це була вже друга його візита до мене, і так само, як в перший день знайомства, ми сіли пограти і мої розкладки А потім я одержав від нього «Щедрика», в якому головну роль грає той самий музичний засіб, і тоді ж (я) вивчив його з Студентським хором для наступного концерту колядок в 1916 році. Це був початок популяризації М. Леонтовича в моїх концертах і взагалі перший його виступ у світ, як компоніста. Виступ був дуже вдалий і успішний».
Щедрівки, як ми знаємо, величальні українські народні обрядові пісні. Виконуються під Йордан у Щедрий Вечір. Поетичне слово в щедрівках і колядках виконує магічну функцію. У давніх щедрівках і колядках відбилися часи РусіУкраїни й збереглися образи князівсько-дружинного побуту. У щедрівках і колядках християнського циклу знаходимо мотиви біблійних і євангельських та апокрифічних описів картини народного Христа, поклоніння волхвів і пастухів. У багатьох щедрівках і колядках християнські мотиви і євангельські оповіді сполучені зі життям і побутом українського селянина («Господь волики гонить, Пречиста Діва їсточки носить, а святий Петро за плугом ходить»). Образи святих вводяться, щоб надати ще більшої магічної сили поетичній формулі. Щедрівки і колядки християнського циклу відзначаються своїм глибоким етичним змістом і великою мистецькою красою. Основні мотиви їх християнська любов, милосердя, глибока пошана до матері. Щедрівки відрізняються від колядок своїм неодмінним приспівом «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на весь вечір». Багатством змісту і поетичною формою щедрівок захоплювалися українські письменники і композитори.
Твір, який приніс своєму автору світову славу, М. Леонтович переписував декілька разів. А двічі навіть хотів знищити. У «Щедрика» пять авторських редакцій: перша зявилася 1901 року, а остання в 1919-му.
Народна пісня була кредом життя композитора Миколи Леонтовича. Скрізь, де він навчався, працював, просто перебував, композитор завжди намагався збирати пісенний фольклор. «Записував їхні мелодії і тексти від знайомих і друзів, від колег по роботі та учнів. Обєктами обробок стали й народні пісні, запозичені композитором із відомих йому на той час друкованих збірників: «Народні мелодії з голосу Лесі Українки» (К., 1917), А. Конощенко «Українські пісні з нотами» (Одеса, 1902, 1909, Київ, 1904), К. Поліщук-Остапович «Збірник найкращих українських пісень з нотами» (К. 1913. Ч. І. 3, 4), І. Демченко «Українське весілля» (Одеса, 1905) та рукописний зошит «23 пісні». Коли текст був відсутній або неповний, Леонтович дозволяв собі дописувати або доручав зробити це товаришам. Тому автентичність його творів інколи важко встановити.
Існує чимало припущень музикознавців, де саме Микола Леонтович міг почути вперше щедрівку і записати її. Одне з них не деінде, а на Хмельниччині у невеличкому селі Підлісці, що на Ізяславщині. Саме звідки родом його дружина Клавдія Жовткевич. Так, деякі дослідники відносять перші варіанти обробки «Щедрика» Леонтовичем до 19011902 років, коли він познайомився зі своєю дружиною. Інша частина дослідників вважає, що першоджерелом «Щедрика» була обрядова пісня а сареllа, записана К. Поліщуком та М. Остаповичем у м. Краснопіль Житомирського повіту на Волині.
Хоча волинська версія могла стати однією зі складових частин мелодії, однак не була єдиною її основою. М. Леонтович ще декілька разів вертався до цієї теми: в 19061908 роках, 1914 році, 1916 році, 1919 році. У 1910 р. композитор, за згадкою Болеслава Яворського, розпочав поліфонічні вправи з мотивом-оstinato[4] «Щедрик».
Микола Леонтович обрав знайомий із дитинства фольклорний зразок, що побутував на Поділлі. Приблизно 1916-го року він знайомиться з ним зі «Збірничка найкращих українських пісень з нотами» 1913 р., ч. ІV К. Поліщука М. Остаповича ( 23, с. 18). Так, на рукописі «Щедрика», надісланого О. Кошицю, стоїть дата 18 серпня 1916 р. І як дослідив Я. Юрмас (Юрій Масютин) текст взято саме з цієї збірки. На думку В. Кузик, композитор у збірці К. Поліщука М. Остаповича взяв тільки слова, записані збирачем на Волині в м. Краснопіль Житомирського повіту. Слова завше запамятовуються гірше, аніж наспів.
Знайомство з надрукованим текстом дало митцю простір для більш широкого розгортання музичного матеріалу. Так, опрацювання митцем «Щедрика» продовжувалося шість років і ознаменувалося успіхом у Києві в Різдвяних концертах студентського хору під орудою О. Кошиця. Зрештою, уже перші дослідники творчості Леонтовича зазначали: «Щедрик» то не розкладка пісні, то самоцінний музичний твір, який осяяно променем генія і який вартий зайняти (і займе) не останнє місце в світовій музичній скарбниці» (Козицький П. О. «Творчість Миколи Леонтовича», 1923 р.).
Феноменальний успіх у Києві в Різдвяних концертах хору студентів Свято-Володимирського університету під орудою Олександра Кошиця 29 грудня 1916 р. (за старим стилем) став для «Щедрика» М. Леонтовича першим щаблем сходження до світової слави.
Ще за життя композитора «Щедрик» набув широкої популярності в Україні і багаторазово виконувався музичними колективами в різних аудиторіях. Твір Леонтовича під час Української національно-демократичної революції співав у Києві Український національний хор під керуванням Кирила Стеценка; 1919 р. у Камянці-Подільському «Щедрик» був виконаний під орудою самого композитора. 31 травня 1920 р., під час перебування Директорії у Вінниці, відбувся виступ капели Давидовського, яка презентувала і найкращі твори Леонтовича. Лунав «Щедрик» і в Тульчині у виконанні місцевої капели, сформованої у вересні 1920 р. самим автором.
Учні Леонтовича й гадки не мали, що їхній учитель є автором більшості творів, які вони готували. Як згадував один із його вихованців, диригент Одеської опери Микола Покровський: «Про те, що Леонтович є автором чудових обробок українських народних пісень, ми, тульчинці, дізналися лише завдяки Кирилу Григоровичу Стеценку, який восени 1920 р. приїхав до нашого міста з Другою пересувною хоровою капелою «Дніпросоюзу». Концерт капели відбувся у залі колишнього Офіцерського зібрання, поряд з кімнатою, де колись жив відомий російський полководець О. В. Суворов. Серед творів М. Леонтовича виконувалися «Моя пісня», «Щедрик», «Дударик», «Над річкою бережком», «На городі качки пливуть» та ін. Майже всі номери доводилось повторювати «на біс». Потім К. Стеценко оголосив автора творів і витягнув на сцену Миколу Дмитровича. Важко передати, що було в тім залі: овації, овації без кінця. К. Стеценко з капелою поїхав далі з концертами, а М. Леонтович залишився таким же скромним, яким був і раніш».
Останні прижиттєві концерти Леонтовича відбулися у другій половині грудня 1920 р. в подільських містечках Шаргород та Бершадь. За словами очевидця тих виступів Івана Чорноволюка, Микола Леонтович завітав до Бершаді проїздом із Шаргорода, оскільки хотів послухати місцевий шкільний хор, про який «слава докотилася до самого Тульчина».
«Концерт відбувся у міському театрі, колишньому приміщенні лісового складу. Зібралося багато жителів міста, які бажали послухати чарівні пісні улюбленого композитора. Ведучий концерту учень Дмитро Гончарук дзвінко оголосив: «Микола Дмитрович Леонтович. «Щедрик». Диригує автор!» У залі вибухнули оплески, які з появою композитора перейшли в овацію».