Січові стрільці виринали з небуття і гнали по пагорбах недобрих вовків-загарбників. Опісля став у колі отець Ярко. Схвильовані люди ловили кожне його слово.
В нашому житті важливою є віра в Бога. Не менш важливою є віра в себе. Маємо повірити, що можемо змінити своє життя на краще. Не поодинці, ні, обвів поглядом людей, а разом! Наступної неділі кличу всіх людей до доброї справи. Хто має коні приходьте з возами, а на них насипте землю. Хто ні з лопатами і в буденному одязі. А що буде побачите. Вам сподобається та спільна справа, як і нинішній концерт!..
Шість днів тижня люди в селі мало відрізнялися: однаково тяжко працювали, однаково ходили на поля, доїли корів, пильнували дітей. Говорили однаковою польською мовою. Але в неділю вони ставали різними. Ніби й однаковими, бо однаково визнавали цей день сьомим тим, у який Господь відпочивав після створення світу. Хрест, Ісус, неділя непорушне для християнина. Бо як твій сьомий день відпочинку Господа субота, то ти єврей. Але важкі хитросплетіння християнської церкви і політичних інтриг довжиною в сотні років намножили багато нових гілок християнства. Десять заповідей, хрест, неділя, Ісус у центрі, любов як основа буття і пошуки диявола в деталях, якого самі ж туди заселили. Ой вже ті гілочки Виплекані не Богом, а тими, хто повважав себе ним. Ніби й однакові, але різні, інколи схожі на змій з голови Медузи Горгони, що час від часу сичали й одна на одну, зясовуючи, котра з них важливіша і правильніша. Як ти поляк, то й римо-католик. Як ти русин, то вже греко-католик. Християнин, але інакший. Тож у неділю однакові ставали інакшими. Шляхи греко-католиків ніколи не пересікалися в неділю з католиками. Умиротворені й осяяні спільною молитвою віруючі двох конфесій виходили після відправи в різний час через відстань між храмами. Для поляків костел був близенько, на місці, а українці мусили йти два кілометри туди і два назад. Єдине, що інколи долітало до поляків при виході з костелу, мелодійний передзвін церкви. Та сьогодні вітер з полнятицької сторони приніс відлуння красивої і величної пісні. Домініка Ставінська прислухалася й недобре всміхнулася: