За даними досліджень[3], ці поїздки є однією з причин підвищення ризику ожиріння, безсоння, стресу, болів у шиї та в спині, підвищеного кровяного тиску, а також низки інших повязаних зі стресом захворювань, як-от серцеві напади та депресія. І навіть призводять до розлучень.
Та спробуймо на хвилинку знехтувати тим очевидним фактом, що їзда на роботу і з роботи негативно впливає на наш фізичний стан. Зробімо вигляд, що й для довкілля вона не така згубна. Просто порахуймо. Скажімо, ви щоранку їдете пів години в скаженому трафіку, плюс пятнадцять хвилин вам потрібно, щоб дійти до машини та з машини до офісу. Це півтори години на день, сім із половиною на тиждень, десь приблизно 300400 годин на рік, якщо не враховувати свята й відпустку. Чотириста годин рівно стільки нам знадобилося, щоб розробити програму «Basecamp», найуспішніший наш продукт. Уявіть, скільки всього ви могли зробити за чотириста годин за рік! Це катання не просто шкодить вам, вашим стосункам, довкіллю. Воно шкодить бізнесу. А такого не має бути.
Річ у технологіях, дурнику!
Якщо дистанційна робота це так добре, тоді чому передові компанії світу давно на неї не перейшли? Усе просто: бо не могли. Не було необхідних для цього технологій. Уявіть, як би було працювати з людьми, які живуть у різних містах, за тисячі кілометрів одне від одного, за допомогою факсів та курєрських служб!
Аж тут на нас звалилися нові технології, і стало очевидно, що можна працювати й віддалено. Зокрема, тепер ми маємо інтернет. Поділитися зображенням екрана за допомогою «WebEx», координувати план дій у «Basecamp», спілкуватися в реальному часі в чатах, миттєво обмінюватись оновленими файлами через «Dropbox» усі ці дії стали можливими протягом останніх років. А тому не дивно, що ми досі самі до ладу не знаємо всіх своїх нових перспектив.
А от попереднім поколінням утовкмачили в голови, що по-справжньому добре можна працювати тільки з такої-то години ранку до такої-то години вечора, в офісах і кабінках хмарочосів. Отже, не слід дивуватися, коли тим, хто звик до такого способу праці, навіть на думку не спадає, що є інші способи її організувати, або ж вони просто відкидають припущення, що може бути якось інакше. Але ж може.
Майбутнє і це не просто гучні слова! належить тому, хто це збагнув. Невже ви справді вважаєте, що сучасні підлітки, які виросли на фейсбуці та чатах, зацінять традиційне протирання штанів за письмовим офісним столом і вічні ранкові наради щопонеділка? Розбіглися!
Найчудовіша перевага технологій, навіть під час дистанційної роботи, все у твоїх руках. Це не якась там ядерна фізика; навчитися користуватися прикладними програмами не так складно й не потребує багато часу. Але, безумовно, потребує бажання відкинути ностальгію і відкрити себе новому. Ви готові?
Відмова від офісного графіка
Найвагомішою зміною в розподілі трудових ресурсів є перехід від синхронної до асинхронної співпраці. Працювати разом можна не тільки з різних локацій, а й навіть неодночасно.
Цей постулат найправдивіший для взаємодії з колегами з різних часових поясів, утім застосовний для всіх, навіть якщо ваша команда мешкає в одному місті. Коли вже вдалося організувати своє робоче місце й виробити графік для спільної роботи з кимось, хто прокидається на сім годин раніше за вас десь у Копенгагені, то навряд чи буде дуже важко врегулювати решту робочих питань у себе в Чикаґо з 11:00 до 19:00 чи із 7:00 до 15:00.
Перевага гнучкого робочого графіка ще й у тому, що такий підхід задовольняє всіх від жайворонків до нічних сов, а також тішить членів родин, де є діти, яких після обіду треба забрати зі школи чи з дитсадка. У нашій компанії ми більш-менш дотримуємося 40-годинного тижневого робочого навантаження, але як саме співробітники розподіляють ці години протягом дня, не має особливого значення.
Та компанія, якій вдалося організувати ефективний дистанційний режим, по суті, не має потреби у фіксованому робочому графікові. Найбільше це важливо під час творчої роботи. Адже натхнення приходить, коли трапиться, його не можна силувати. Якщо рішення ніяк не спадає на думку, то часом краще відкласти завдання на деякий час і повернутися до нього, коли мізки трохи провітряться й запрацюють у повноцінному режимі.
Редактори та режисери з «IT Collective» компанії-виробника фільмів і рекламних відеороликів, розташованої в Колорадо та зі співробітниками також у Нью-Йорку та Сіднеї, час від часу переходять у нічний режим, коли працюють над новим фільмом. А вранці швиденько обговорюють свої напрацювання з рештою команди, щоб оцінити динаміку й намітити план на наступну ніч. І кого обходить, що вони проспали до обіду, щоб виробити такий графік?
Редактори та режисери з «IT Collective» компанії-виробника фільмів і рекламних відеороликів, розташованої в Колорадо та зі співробітниками також у Нью-Йорку та Сіднеї, час від часу переходять у нічний режим, коли працюють над новим фільмом. А вранці швиденько обговорюють свої напрацювання з рештою команди, щоб оцінити динаміку й намітити план на наступну ніч. І кого обходить, що вони проспали до обіду, щоб виробити такий графік?
Звичайно, не всяку роботу можна організувати повністю за вільним графіком. Наша компанія пропонує клієнтам технічну підтримку протягом традиційно встановленого робочого дня, а тому спеціалісти технічної підтримки мають працювати саме за такими годинами. Але навіть із такими обмеженнями все одно можна організувати гнучкі графіки для штату за умови, що всі його члени можуть підмінити одне одного, покриваючи весь спектр діяльності.
Годі думати, що стандартний офісний графік обовязковий. Вам знадобляться деякий час і нові навички, щоб привчитися працювати асинхронно з колегами, але згодом ви усвідомите: головне не годинник, а сама робота.
Кінець монополії міста
Міста це скарбниці талантів і людських ресурсів. Із давніх-давен ті, хто рухає коліщата двигунів капіталізму, вважали так: «Зберімо величезну кількість народу на маленькій площі, де їм доведеться жити на головах одне в одного у тісних кварталах, а ми тим часом зможемо знайти купу здібних працівників для наших фабрик». Чудова думка, пане Товстосуме!
На щастя, густота населення, що стала в такій пригоді фабрикам, виявилася важливою і в інших аспектах. Ми тепер маємо бібліотеки, стадіони, театри, ресторани й ще цілу купу див сучасної культури та цивілізації. Але разом із ними дістали й офісні кабінки, малесенькі квартирки й консервні банки, у яких переїжджаємо від першого до другого. Ми поміняли свободу й свіже повітря сільських пейзажів на вигОди та розваги.
Нам пощастило, адже ті технологічні новації, які вможливили телероботу, викликали в нас також потяг до телекультури й телерозваг. Уявіть, як ви намагаєтесь описати містянину 1960-х світ, де можна негайно отримати доступ до будь-якого фільму, книжки, музичного альбому та прямої трансляції будь-якого спортивного матчу (з високою якістю зображення та в значно кращій кольоровій гамі, аніж будь-коли в минулому). Та вас би просто взяли на сміх! І у 80-х теж би кепкували. А тепер ми з вами живемо саме в такому світі.
Та є різниця: сприймати його як належне чи робити висновки. Якщо нині ми з вами маємо необмежений доступ до культури та розваг із будь-якої локації, то чому досі воліємо жити привязаними до умов минулого? Невже ота квартира із шаленою ціною, ота консервна банка на колесах, ота ваша офісна кабінка справді того варті? Ми впевнені: щодня дедалі більше людей відповідатимуть на це запитання негативно.
Тож ось вам наше передбачення: протягом наступних двадцяти років справжньою ознакою привілейованості вважатимуть переїзд із міста. І не десь у передмістя, на відстань повідця, а куди душа забажає.
Нова розкіш
Фешенебельний кутовий офіс біля самої маківки хмарочоса, розкішний «лексус» від компанії, секретар. Тепер легко кепкувати з таких старорежимних атрибутів корпоративної розкоші. Але й нувориші від них не дуже відрізняються: вишуканий шеф-кухар і безкоштовні обіди, послуги пральні, масажі, купа іграшок на компютері. Це два боки однієї медалі.
Медалі, яку видають в обмін на нескінченні години в офісі. Далеко від сімї, друзів, захоплень і хобі, які не зазначено в резюме. Єдине сподівання, що всі ці спокуси якось підтримають і допоможуть дотягнути до пенсії, щоб присвятити себе тому, від чого довелося відмовлятися протягом довгих років.
Але навіщо чекати? Якщо ви любите кататися на лижах, то навіщо чекати, поки ваші суглоби ослабнуть від старості, а будь-яке падіння може результувати в зламане стегно, і тільки потім перебиратися до Колорадо? Якщо ви захоплюєтеся серфінгом, то чому сидите в бетонних джунглях, а не де-небудь на узбережжі? Якщо всі ваші рідні й близькі мешкають у невеличкому містечку в штаті Ореґон, то що ви й досі робите на другому боці континенту?
Нова розкіш полягає в тому, щоб скинути із себе кайдани відкладеного життя й плекати свої захоплення цього дня, цієї миті, коли ви ще працюєте. Який сенс марнувати час у мріях про те, як усе буде чудово, коли ви нарешті станете вільні?