Старець узявся за її ініціацію, адже міг бути спокійним, що матиме наступницю, яка перейме естафету, коли прийде час. Еліанта почувалася прилаштованою, була певна, що знайшла свій шлях, і щаслива, що виконує корисну роль, сприяє рівновазі у своїй спільноті. Рівновага На думку вчителя, це найголовніше. Зберігати рівновагу, відновлювати її, коли потрібно.
Шепіт старця вивів молоду жінку із задуми.
Памятай, ніколи не дозволяй собі пишатися своїми зціленнями, інакше біль, що ти витягла зі страдника, зостанеться в тобі.
Еліанта кивнула, щоб утішити вчителя, але її хвилювало зовсім інше. Щоб пишатися такими діяннями, треба бути в змозі їх чинити. Її ініціація не завершилася Чи зможе вона самотужки вдосконалювати складне мистецтво? Шаман не тільки цілитель. Шаман повинен вирішувати численні проблеми громади, а за нинішніх часів це і брак дичини, і конфлікти Звісно, вона може продовжувати поступово вчитися на практиці, але як не оскандалитися під час спроб і помилок? Шамана оцінюють за результатами його діянь, а не за званням. До того ж клан її не обирав. Її покликання походить з особистої інтуїції, із власного одкровення
Памятай свою клятву: ніколи не говорити поганого про людину, ніколи не критикувати, ніколи не поширювати негативних слів.
Еліанта труснула головою.
Однак її думки повсякчас верталися до одного питання: яке послання надсилали їй духи, позбавляючи вчителя? Невже це випробування, щоб перевірити її силу волі, її спроможність не відступатися і вчитися самотужки? Чи, навпаки, знак, що їй слід зупинитися, що ця місія не судилася їй долею? Можливо, вона обманювалася ілюзіями? Можливо, те, що називала інтуїцією, лише відображало її особисті бажання Вона приймала будь-яку свою долю, але от власне яка ж її доля?
Здаля почувся хрускіт, затим шелест листя та крики мавп. Гілка відламалася від дерева.
Старець пильно подивився на Еліанту сповненим співчуття і доброзичливості поглядом. Вона збагнула, що він угадав її сумніви. Хіба ж можна сумніватися в собі, коли він, учитель, вірить у неї? Він не міг помилитися
Вона розслабилася, глибоко вдихнула й усміхнулася йому. Із плином часу доброта старця закарбувалася на його обличчі, і дивовижні зморшки відображали красу його душі. Очі випромінювали сяйво сяйво безмежної любові, що на неї здатні лише ті, що вже не знають страху.
Не мовивши ані слова, Еліанта поглядом висловила глибоку вдячність за все, що він їй дав. Затим почала молитися, тримаючи його руку і зосередившись на своїй присутності поряд із ним.
Сутінки цілковито огортали землю загадковою темрявою, виокремлюючи перші плоди рятівної свіжості. Ліани, що обвивали величні дерева, тепер скидалися на гігантські органні труби. Рослини створювали чарівливу атмосферу, наповнюючи повітря пахощами. Старечі очі пожвавилися й повеселіли, на губах заграла посмішка.
Сокіл злетів, гучно зашурхотівши крилами, покрутився трохи в них над головами і знявся у вишину, вирвавшись зі склепіння лісу, та й щез ген у небесній далі.
3
Зараза!
Роберто Кракус гахнув ручищем по лівому запястку Сандро проте запізно. Шкіра вже набухла, зводячи пєдестал величезному розчавленому москіту.
Сандро, забившись у куточок човна, відвів погляд і прикипів очима до брунатних каламутних вод річки. За майже чотири години плавання гуркіт моторчика, що скидався на рев газонокосарки, зробився оглушливим. Сонце безжально шпарило. Тільки те, що лице постійно обвивало вітром, трохи допомагало не думати про нестерпну спеку.
Четверо чоловіків вирушили на двох човнах. Кракус, очевидно із поваги до клієнта, сів разом зі Сандро. Один із його помічників, Альфонсо, кермував, пожовуючи листок коки. Ще двоє слідували за ними в другому човні, набитому припасами, каністрами із пальним, мотузками, резервуарами з водою і торбами з провізією, запханими у великі герметичні бідони. Торба, вщент заповнена медикаментами, насамперед антибіотиками, свідчила про небезпеки джунглів. Усі чоловіки вбрались у військову форму різної приналежності. На початку подорожі їхні мужні манери сповнювали Сандро відчуттям безпеки перед лицем ворожого природного середовища. Тепер же починали дратувати.
Марко, керманич другого човна, мініатюрний смаглявий чоловік, наддав ходи, відхилившись ліворуч. На його обличчі заграла переможна усмішка. Не бажаючи пасти задніх, Альфонсо розігнав мотор на максимум, і той пронизливо заревів. Стало ще нестерпніше.
Ага, ну ж бо, сказав Кракус, спалюйте пальне, щоб назад довелося гребти проти течії!
Чоловіки не зважали й, хихочучи, продовжували.
Ґоді порахував, що пального достатньо, заперечив Альфонсо.
Той Ґоді був найдивнішим типом бравої четвірки. Кракус чинно його представив, нагородивши титулом «лікаря», від чого решта двоє подавилися сміхом. Він був геть лисим, мав поганий зір, носив квадратні окуляри з біфокальними лінзами і дивився на співрозмовника туманним поглядом так, наче його не бачить. Навіть у товаристві був як на самоті. Тілом, може, і мандрував разом із рештою, але думки і турботи його були десь далеко. Подеколи Ґоді озвучував кілька слів зі своїх особистих міркувань то були безладні уривки фраз, немов його мозок позбавлявся решток зайвих ідей.
Ґоді справжнє імя? обережно поцікавився спантеличений Сандро.
Керівник експедиції всміхнувся.
Ми його так звемо, бо він себе має за Бога[2].
Човни мчали в доброму темпі, подеколи загальмовуючи через те, що доводилося обминати рештки мертвих дерев. Недовірливі каймани при наближенні човнів щезали в каламутних водах.
Обідня перерва! гукнув Кракус, очевидно намагаючись повернути авторитет серед своїх.
Рев моторів заглушився й перейшов в уривчасте рохкання, а керманичі маневрували, щоб пришвартувати обидва човни коло берега, полоненого хаотичною рослинністю. Вітерець уже не обвівав обличчя, і волога й задушлива спека навалилася на Сандро. Налетіла хмара москітів, немов їм призначили тут зустріч. Сандро підняв комір бавовняної куртки. Прокинувшись, замалим не викупався у гидкому лосьйоні, перш ніж натягнути ретельно підібраний довгий одяг, що максимально ізолює тіло від зовнішніх атак. Кожний оголений сантиметр тіла віддавався на поталу комахам, павукам і різноманітним паразитам.
Кракус відкрутив кришку одного бідона і роздав канапки. Марко став у задній частині човна, розстібнув ширіньку й почав дзюрити, цілячись у голову каймана, що в дрімоті плив під водою. Альфонсо зареготав. Із несподіваною енергією та швидкістю тварина блискавично вистромила половину тіла з води й клацнула зубами просто перед прутнем бразильця той ледве встиг відсахнутися й гепнувся у човен, що шалено захитався. Чоловіки вибухнули реготом. Сандро дивився в інший бік, жуючи без апетиту канапку гіршу, ніж у крамничці на Тринадцятій авеню Нью-Йорк Нині місто здавалося таким далеким
Ааааааа
Сандро обернувся.
Аааапчхи!!!
Альфонсо витерся рукавом, пишаючись тим, що його почули в радіусі трьох льє.
Застуда в тропіках! вигукнув Марко. Це вже повна дупа!
Ти не можеш йому допомогти? звернувся Кракус до Ґоді, що лишився сам у другому човні.
Медик спочатку лишався незворушним, а тоді відповів монотонним голосом, не підводячи очей:
Нелікований нежить триває тиждень, лікований сім днів.
Сандро скинув капелюха, протер піт на лобі й заходився обмахувати лице. Скидалося на те, що страждає він один Решта розслаблено обмінювалася жартиками не менш гарячими за повітря. Треба триматися. Думати про щось інше Але як змусити себе нічого не відчувати?
Попереду на березі вистрибувала чорненька мавпочка схоже, заінтригована незвичними гостями.
Усе гаразд? поцікавився Кракус.
Сандро змусив себе кивнути, не відводячи очей від тваринки.
У вас зачарований вигляд, наполягав провідник.
Сандро відчув, що його сповнюють емоції. У вас зачарований вигляд. То були перші слова жінки, якій судилося стати його дружиною Париж, три роки тому Музей Родена. Ранок, щойно після відкриття, у галереях нікого Світлі зали, маєток заливає яскраве світло, пробиваючись крізь високі вікна із маленькими шибками Анікогісінько Лише Роден, Роден і його скульптури Білі, оголені тіла, скрізь. Мармурові тіла, жіночі тіла, переплетені тіла. Плечі реалістичніші за природні, експресивні руки, спокусливі груди, злегка напружені мязи в білому камені Дивовижно реалістичні складки на шкірі Краса неймовірна, незрівнянна. Самі шедеври хай куди поглянь, хай у яку залу зайди. Безмежний талант, нестримно викарбуваний у камені І ось, за колоною Хвиля емоцій Забиває подих Довершена краса Та скульптура, отам, попереду Те жіноче тіло, безсоромне і загадкове, реалістичне, але бездоганне Біла, прозора шкіра, божественно округлі стегна, пружні й мякі