У вас зачарований вигляд.
Жіночий насмішкуватий голос.
Сандро обернувся й побачив молоду жінку із плоті й крові, живу, вбрану. Вона дивилася йому просто в очі. У її очах він побачив душу гарнішу за найвитонченіші плечі, за найвишуканіші руки, за наймякіші стегна
Не варто до неї наближатися, інакше надзюрить на вас із дерева, мовив Кракус серйозним голосом. Це квата, павукоподібна мавпа. До речі, можна на «ти»?
Сандро не відповів. Заплющив очі й повернувся у свій внутрішній світ приємний і ледь уловимий, де почуття ллються, наче звуки арфи чи барви на картині. Він знову поринув у дивовижне минуле, якого вже ніколи не судилося пізнати, і дозволив манливій меланхолії огорнути себе
Вирушаймо! раптом загорлав усім Кракус.
Човни нещадно колихалися на воді, поки чоловіки утрамбовували припаси і займали свої місця у двох човнах. Сандро жбурнув канапку за борт. За три секунди де й узялися риби, утворивши каламутну коловерть, і накинулися на смаколик, звучно хапаючи пащеками повітря, воду і хліб. За хвилю все зникло. Каламутна вода зробилася спокійною; лише брижі ще розходилися колами.
Мотори заревіли, і човни знову рушили річкою. В обличчя повіяло сильним вітром, і Сандро глибоко вдихнув.
Надвечір вони пришвартували два човни біля берега. Ступили на землю, але не віддалялися більше ніж на кілька метрів до того, як Марко ретельно перевірив місцевість. Підкріпилися дечим на борту човнів і, коли ніч принесла неочікувану свіжість, полягали спати в спальниках.
Нарешті зробилося спокійно, тихо, сонно. Сандро глибоко вдихнув і розслабився. Стійкі запахи у повітрі нагадували про близькість лісу.
Сандро довго не міг заснути: у спину тиснуло дно човна, легка хитавиця приємно заколисувала. Із розплющеними очима він милувався мільярдами зірок амазонського неба.
Відтоді як вони вирушили в путь на зорі, зустріли на річці лиш одне судно. Десь годині о девятій, а після не було нікого. Цілоденна подорож річкою, і навкруги ані душі. Поступово просуваючись уперед річкою, Сандро занурювався дедалі глибше в серце лісу. Далеко від батьківщини, далеко від селищ, далеко від цивілізації Складалося враження, наче він загубився і потрапив у нікуди у не позначений на мапах забутий куточок світу; порослу густою рослинністю чорну діру, що поглинала телепнів, які насмілилися її потурбувати.
Сандро подумав про Тіффані. Звідки вона взяла сміливість проникнути в таке місце? Як міг журнал, на який вона працювала, дозволити своїй журналістці такий ризик?
* * *Подорож тривала три дні. Три довгих дні, протягом яких щогодини, щохвилини Сандро здавалося, неначе він заглиблюється все далі в джунглі ширші за океан.
Четвертого дня вранці Кракус повідомив клієнтові, що невдовзі вони зоставлять човни і рушать далі пішки, у глиб лісу. Сандро силкувався не зважати на острах, що починав наростати в ньому.
За добрих чверть години, сповільнившись, щоб екіпаж міг уважно обдивитися берег у пошуку ідеального місця, човни спинилися на вузькій мілині, порослій бамбуками. Чоловіки ступили на землю і повитягали човни з води, попередньо діставши звідти всі припаси. Човни заховали під листям і надійно привязали до товстого кореня. Альфонсо порозкладав каністри в наплічники.
Човни ніхто не вкраде, пояснив Кракус, а от пальне рідкісний товар.
Марко помахав тесаком із блискучим лезом завдовжки як його нога і пішов у наступ на бурхливу рослинність, прокладаючи шлях. Кракус нашкрябав позначку на мапі.
Навантажена під завязку експедиція поволі рушила вслід за Марко. Гаряче й вологе повітря перенасичувалося запахом свіжозрізаних бамбуків.
Сандро понад усе боявся втрапити головою у павутину, бо десь читав про гігантські павутини, натягнені вгорі серед рослин. Отож, навмисне йшов слідом за вищим Кракусом.
Я вам не раджу там лишатися.
Чому?
У вервечці пішоходів змії завжди нападають на третього
Сандро глитнув. Пропустив Альфонсо, що ніс на плечі рушницю, і розташувався четвертим. Ґоді замикав колону.
Просувалися повільно, дуже повільно, крізь бамбукову вязницю із зеленими ґратами. Сандро пильно дивився під ноги, вистежуючи засідки рептилій. Добре, що придбав масивні берці з товстої шкіри. Найвищі з усіх наявних моделей. Якби не спека, охоче взув би болотні чоботи. Або скафандр.
Попереду Альфонсо регулярно сягав рукою в торбу й витягав звідти листя коки, що їх невтомно жував майже весь день.
Попереду Альфонсо регулярно сягав рукою в торбу й витягав звідти листя коки, що їх невтомно жував майже весь день.
Аж ось зявилися дерева величезні нерухомі й серйозні охоронці лісу. Попід їхнім густим листям неба було не видно, і довкруж панувала похмура атмосфера. Під їхнім тривожним склепінням бамбук поступився місцем шаленій, нестримній рослинності. Переплетіння рослин різноманітних видів невідомих видів із листям, ширшим, ніж у бананових дерев, або тонким і довгим, неначе в гігантських ірисів. Деякі рослини були вюнкими, деякі звисали додолу. Деякі, здавалося, неабияк викрутилися, щоб протиснутися в найменші прогалини.
У Сандро складалося враження, неначе він потрапив у полон у королівство скажених рослин королівство, де етикет вимагає зеленого кольору всіх можливих відтінків: від напівпрозорого блідо-зеленого до темного, як смерть, зеленого, а поміж ними найбільш нісенітних зелених забарвлень.
Його погляд не сягав далі десяти метрів, зусібіч видимість блокували рослини, що обвивалися довкруж, неначе гігантський восьминіг із тисячею щупальців.
Сандро витер лоба рукавом і спробував дихати глибше. Не можна дозволити собі нападу клаустрофобії. Треба зберігати спокій.
На них тиснула дивна обтяжлива тиша, що запала довкруж, щоправда її регулярно розривав безжальний скрегіт тесака. Натовп рослин затамував подих, поки гільйотина опускалася на шиї засуджених до смерті.
Підніміть комір і накрийте голову, звелів Кракус.
Чому? поспитався Сандро.
Ви ж не хочете, щоб вам у шию заповзла колонія термітів, поки ви йдете попід гіллям?
Сандро здригнувся. І послухався.
Скрізь навколо нього ліс приховував створінь, що їх тримав у своїх володіннях. Навіть якщо уважно розглядати листя, гілля, ліани і траву, неможливо побачити жодного із мільярдів тварин і комах, що живуть у мороці. Утім, вони там. Невидимі, але присутні. Сандро відчував їхню присутність.
Виявилося, просуватися в джунглях виснажливо. У задушливій спеці вимушено повільна хода обважнювала наплічник так, що здавалося, загрузаєш радше, ніж просуваєшся вперед. Унаслідок неспроможності бачити загрози від тварин виникали постійна напруженість, хвилювання, що не дозволяло розслабитися, втратити пильність.
Перерва на обід була короткою зїли запаси поспіхом; рушили далі, тимчасом як торби ніби поважчали.
Сандро здавалося, наче вони проникають у місцину, що відстоює право зостатись неторканою і закривається за ними, щоб поневолити тих, хто порушив її закони. У його голові повсякчас виринало бразильське прислівя напучення від ректора, яке тепер заполоняло думки і підживлювало тривогу: «Із Selva amazо´nica вороття немає».
Нарешті Кракус оголосив про привал, щоб розкинути табір. Зітхнувши з полегшенням, Сандро водночас здивувався. Сонце досі стояло високо. Заледве третя година. Розраховуючи на поденну оплату, Кракус непогано дбав про свої інтереси. Із таким темпом провідник забезпечений роботою на кілька місяців
Керівник експедиції вибрав щось на зразок пласкої скелі під високими деревами. Гарне місце для табору. Поскидали торби. Сандро лишився на місці з Ґоді, поки решта розійшлася в трьох різних напрямках.
Сандро почав розпаковувати спорядження, але Ґоді жестом звелів не квапитися. Чекали довго парочка ще та, обоє мов язики проковтнули.
Темрява під деревами контрастувала з палючим сонцем, яке їм доводилося витримувати в попередні дні на річці. Проте від браку світла спека не зменшувалася. Раз по раз долинав хрускіт гілок із трьох боків, куди попрямували чоловіки. Минуло добрих чверть години.
Мурашник! почувся зненацька крик Марко, напівприглушений рослинністю, що їх відділяла.
Дочекавшись, поки всі зберуться, чоловіки знову закинули торби на змучені плечі й продовжили повільне просування в пошуках підхожого місця для ночівлі. Сандро завбачливо підняв комір. Кракус, тримаючи в руках компас, давав вказівки.
За півгодини очільник експедиції показав місце, що видавалося йому прийнятним відповідно до критеріїв, відомих, схоже, тільки йому. Чоловіки залишили речі, і троє віддалилися в різних напрямках. Знову довелося чекати, довго чекати.
Мертве дерево! загорлав Альфонсо.
Сандро здригнувся, уявивши, що те дерево могло завалитися на них уночі.
Гурт обєднався і рушив далі.
Молодий викладач університету зовсім інакше уявляв собі ліс. У його мріях дерева, звісно, були гігантськими, але попід ними був ширший простір. Він гадав, що йтиметься вільніше, як у лісах на Заході (утім, усі забувають, що ті ліси доглядають, розчищують від чагарів, прибирають від перешкод, які заважають пройти). Сандро і гадки не мав, що доведеться битися з рослинами, щоб прокласти шлях. Він очікував побачити чарівливе світло; натомість панувала пітьма, наче у темниці, нестерпно загострюючи відчуття неволі.