Індіанці впізнали Кракуса і дозволили йому розташуватися на їхній території.
Він вирішив розбити табір трохи на віддалі, угору за течією.
Там вода буде чистішою пояснив він Альфонсо.
Разом зі своїми людьми побудував три хижі: одну для Ґоді, бо для нього ізоляція була майже життєво необхідною; другу для Сандро; і третю для себе, Марко й Альфонсо. Каркаси зробили з гілок дерев й очерету; покрівлі й стіни виклали з листя пальм тулуріс; підлогу абияк сконструювали зі стовбурів пальм васаї.
Чоловіки поклали Сандро в гамак, підвішений у його хижі. Кракус напоїв його трохи водою і присів на балку поряд із хворим. Решта повиходили.
«Добре, що він занедужав, думав собі Кракус, але не можна допустити, щоб він тут копита відкинув».
Кракус чиркнув сірником, і дрібне блакитно-жовте полумя на мить освітило халупу. Запалив сигарету.
Ґоді прописав їхньому клієнтові відпочинок і спокій. Цим вони його забезпечать.
Кракус глибоко зітхнув. У хижці пахло свіжозрізаною деревиною.
Мандрівка виснажила всіх. Клієнт нині міцно спав: довгі пасма темного хвилястого волосся безладно падали на розслаблене обличчя. Уві сні риси обличчя стали ангельськими, натомість у пробудженому стані були радше бунтівними, позаяк він незмінно супив брови. Лиш очі, глибокі, сині, променисті, пожвавлювали похмуре лице.
Надворі вдалині лунали співи індіанців, і Кракус уявляв, як вони зібралися довкола багаття для одного з їхніх численних ритуалів.
Він міркував. Безперечно, у його найкращих інтересах не чекати, а почати діяти, щоб здійснити помсту клієнта. Що більше Кракус братиме справи у свої руки й утверджуватиметься в ролі лідера, то більше клієнт буде схильний довірити йому керівництво операцією.
Кракус підніс до рота сигарету, затягнувся і повільно спіральками випустив дим, що заклубочився поміж пальмовим листям. За стінами хижки індіанці пришвидшували ритм співу.
Кракус зітхнув.
А може, йому варто проявити винахідливість й отруїти тубільцям життя?..
5
Протягом наступних днів Кракус намагався ближче познайомитися з індіанцями. У попередній мандрівці, що була закороткою, він не мав такої нагоди. Нині ж старався викликати симпатію, налагодити відносини, тим часом завойовуючи авторитет. Коли прийде час, йому буде важливо мати репутацію лідера, до чиїх порад дослухаються
Поки Сандро валявся у своїй хижі, Кракус готував ґрунт, завойовував простір.
Так він познаймовився з Можаґом, якого йому представили як поважного велемудрого казкаря.
Поважний у мене тільки вік, запротестував мудрець, примруживши очі, де хитринки було стільки ж, скільки зморщок навколо. Я люблю плести оповідки біля багаття.
«Занадто скромно не тягне на щирість», виснував Кракус, що не довіряв старим мавпам, які мають себе за шанованих мудрих старців.
Вони трохи потеревенили ні про що. Поки старий говорив, у нього трохи трусилася голова і подеколи він напружено підшукував слова.
Ти вже познайомився з Еліантою? спитав він.
Кракус заперечно крутнув головою. Доволі багато людей уже згадували її імя. Мабуть, у неї важлива роль, але йому наразі не вдалося зясувати, яка саме.
Казкар пробігся очима серед гурту, але не побачив її.
Із нею краще познайомитися особисто, пояснив він, не вдаючись у подробиці.
Життя тубільців видалося Кракусові геть нецікавим. «Нічого не відбувається, думав він, у селищі пропадеш із нудьги».
Індіанці ходили напівголими: повязка заледве покривала інтимні місця. Жінки не ховали грудей і щодня по кілька годин вимальовували різні мотиви на своїх тілах і тілах своїх дітей. Вони не володіли практично нічим: лише кілька керамічних виробів, трішки непристойної білизни, кольорове піря, кілька плетених кошиків і таць, луки і сарбакани для полювання, кілька голів худоби і маленька оброблена нивка, де вирощували маніоку. Полювали мало щонайбільше пару-трійку годин; рвали фрукти, але більшу частину дня бідолахам, вочевидь, робити було нічого. Вони гаяли час.
«Напевно, нудять нудом!» гадав Кракус.
Йому було невтямки, чому серед журналістів і науковців масове захоплення «першим народом» так називають цих тубільців. Чергова солодка поливка для підсолоджування реальності. Примітивні люди оце вже напевно. А якщо дикуни й справді щасливі, то це, судячи з усього, тому, що вони простаки. Розумово відсталі, та й по всьому. До речі, недарма кажуть: «Раденький, що дурненький». Якщо потрібно стати ідіотом для духовного розвитку, Роберто Кракус воліє лишитися зі своєю метушнею і халепами. Принаймні це додає його життю гостроти.
«Напевно, нудять нудом!» гадав Кракус.
Йому було невтямки, чому серед журналістів і науковців масове захоплення «першим народом» так називають цих тубільців. Чергова солодка поливка для підсолоджування реальності. Примітивні люди оце вже напевно. А якщо дикуни й справді щасливі, то це, судячи з усього, тому, що вони простаки. Розумово відсталі, та й по всьому. До речі, недарма кажуть: «Раденький, що дурненький». Якщо потрібно стати ідіотом для духовного розвитку, Роберто Кракус воліє лишитися зі своєю метушнею і халепами. Принаймні це додає його життю гостроти.
Кракус передчував, що доведеться поламати голову над цією місією. Як зіпсувати життя людям, що мають порожнє існування? Як зробити нещасними тих, що не мають нічого для щастя?
Третього дня Кракус зважився дещо випробувати, щоб перевірити, що вийде. Із настанням ночі дочекався, коли огорнене темрявою селище порине в обійми Морфея, і вийшов зі своєї хижки, стараючись ступати в пітьмі беззвучно. Увімкнув ліхтарик, але батарейка майже сіла, і довелося вдовольнятися тьмяним світлом. Кракус здригнувся, відчувши нічну свіжість. У вологому похмурому підліску линув легкий аромат моху. Чоловік попрямував до малоки.
У зоні мешкання рослинність трохи порідішала, і місячне сяйво пробивалося, освітлюючи шлях. Пучки білого світла огортали величезну хижу надприродною атмосферою. Здалеку здавалося, неначе вона випливає з лісової пітьми, продираючись крізь темряву, мов корабель-привид.
Кракус наблизився. Із середини долинало хропіння.
Він якнайтихше відкрив великого кошика, де чоловіки зберігали зброю. Кришка ледь чутно скрипнула. Кракус пильно роздивився покидані на купу луки і вибрав найгарніший, найбільший і найоздобленіший. Кракус пригадав, як один індіанець гордо демонстрував його односельцям. Ухопив лук двома пальцями і спробував обережно витягти із купи. Проте деревяна конструкція в кошику була такою ж хиткою, як конструкція із паличок у грі «Мікадо», і нічну тишу пронизав гуркіт луків, що повалилися один на одний. Кракус закляк і зачекав хвилинку, затамувавши подих. Потім узяв швейцарського ножика, вибрав найтонше лезо й обережно надрізав лук посередині із зовнішнього боку. Розріз був хоч і глибоким, та заледве помітним. Задоволений, Кракус повернув річ на місце і закрив кошик.
Кракус хотів вертатися, як побачив свіжовипрану білизну, розвішену на мотузці. Похапцем роззирнувся довкола, пересвідчившись, що він і досі єдиний, хто не спить. Позбирав руками трохи землі й покидав її на білизну. Він наче повернувся в дитинство коли роблять шкоду, щоб дошкулити сусідам і пореготати з їхньої реакції.
Усе це, звісно ж, було дрібязком. Слабенькі спроби. Сміховинні. Дуже далекі від його перших ідей про тортури і розправи Та що він міг удіяти? Ці люди не мали нічого. А отже, їм нічого втрачати. Як же їм зіпсувати життя?
Цієї миті Кракус почув шерех десь позаду. Обернувся і завважив тінь, що рухалася. Інстинктивно присів і завмер. Пильно вдивляючись у пітьму, Кракус розгледів жіночий силует. Молода жінка прямувала до лісу. А що, як піти за нею? Кракус зачекав кілька хвилин і вже було підвівся, аж ось зявився другий силует, що, вочевидь, рушив слідом за жінкою, але завбачливо тримався темних відтинків. Утім, стало й чверті секунди, щоб промінь місяця освітив обличчя нічного мандрівника то був молодий індіанець, що його Кракус зустрічав у селищі. «Аван Так, пригадав Кракус, це Аван». Терпляче дочекавшись, поки парубок відійде подалі, Кракус обережно рушив у тому самому напрямку.
Двоє індіанців зустрілися біля розчищеної галявинки. Кракус наблизився і сховався серед листя. Місяць заливав поле блідим сяйвом. Застиглі на узліссі дві постаті індіанців нагадували чоловікові театр тіней, їхні чорні силуети чітко виокремлювалися на тлі освітленої галявини. Кілька митей вони стояли одне навпроти одного, потім зєдналися у тривалих обіймах. Затим одним порухом скинули з себе одяг. Вони стояли в профіль до Кракуса, і він бачив обриси грудей молодої жінки та ерекцію чоловіка. Вони притиснулися одне до одного, і їхні тіла змішалися з ніччю.
6
Наступного ранку Кракус вбрався, як звичайно, у військову форму, берці і картуз, підняв комір і вирушив у селище. Чоловіки ще не повернулися з полювання. Босоногі діти гралися на землі. Кракус завважив молоду жінку, що саме знімала висохлу білизну.