Люко Дашвар
Село не люди. Добити свідка
© Чернова І. І., 2021
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2021
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2021
Частина перша
20 березня року 2020-го, коли, наганяючи жах на всіх забобонних, три двадцятки фатально поєдналися у непересічній даті весняного рівнодення, мешканці Килимівки до глибокої ночі ошелешено обговорювали містичне природне явище, яке розбурхало і без того тривожний плин високосного року.
Сталося ось що! Від ранку небо набралося води з хмар, і весь район у радіусі ста кілометрів накрив рясний енергійний безперервний дощ. Падав і падав!
А в Шанівці сухо! повідомила підприємиця Тамара, коли повернулася з сусіднього малого села за пять кілометрів від Килимівки, де й досі тримала кіоск з горілкою і бакалією. Навкруги все заливає чистий тобі потоп, а Шанівка наша наче в центрі зачарованого кола. Чи то чорт над селом парасолю розкрив?..
Люди: та бути такого не може! Це ж не старі часи, коли відьми вилазили на дахи власних хат і давай труселями розмахувати, аби дощ відігнати. Та й де ті відьми наразі? Нема!
А Катерина шанівська хіба не відьма?! спитала якась із килимівських бабів.
Люди перелякалися чогось. Замовкли. Над ними чи то вітер, чи то шепіт: хтозна, хтозна
Семикласниця Стаська Поливанова поночі попхалася у сусіднє село не природні дива роздивлятися. Важливішу справу мала. Щедро набрехала мамі з татом: терміново мчить до однокласниці Уляни Шамрай тест з математики розвязувати, бо вчителька Маруся пригрозила кола́ поставити, якщо завтра на ранок не побачить виконаної роботи. Тому
В Ульки заночую! Будемо всю ніч із тестом мучитися! гукнула вже від дверей. Скуйовдила різнобарвне рожево-фіолетове волосся, вхопила рюкзак і гайда.
От уже брехуха! плюнув тато. Завтра ж субота!
Стаська не чула. Гарно освітленою, блискучою від дощу килимівською вулицею вже крутила педалі велосипеда у бік Шанівки.
Виїхала з села, загальмувала: кінець цивілізації. Чорнота очі коле, дощ із вітром з ніг збивають, попереду замість дороги на Шанівку пять кілометрів залишків нового хвилястого асфальту з ямами, і всі гуртом Стасьці: додому, мала!
Однаково назад не поверну! поправила рюкзак на плечах, щільніше насунула на лоба капюшон легкого дощовика. Очі напружила, щоби не завалитися на першій же ямі, кермом тим праворуч-ліворуч. Велик рипів, але ніс.
За пів години нічної екстремальної їзди під дощем мокра як хлющ Стаська зупинилася біля крайньої шанівської хати, бо просто очам не повірила.
Свята мережа, тільки й прошепотіла приголомшено.
Картинка вражала. Брудно-сіре від важких хмар дощове небо розривалося, утворюючи над Шанівкою чорну ясну діру, всіяну зірочками і навіть куцим серпиком спадаючого місяця. Майже не випромінював світла, але додавав небесному декору неперевершеності.
Портал
Стаська на мить забула про ціль нічної подорожі. Задивилася: між пагорбами під зірками на клаптику сухої землі причаїлося мале село, навколо нього по колу суцільна вертикальна завіса дощу ворушиться-тремтить. Відрізає Шанівку від усього світу.
Сфоткаю! Бо ж ніхто не повірить!
Вже дістала мобільний, та помітила рух на темній шанівській вулиці.
Улько, ти? гукнула. Крок уперед: з дощу на суху землю.
Із темряви виринула Стасьчина подружка Улянка: смуглява, чорноока, з густими кучерями і нетутешніми пухкими вустами.
Думала, не приїдеш, сказала. Такий дощ у вас
Мені по цимбалах! Я НечуваноДєрзкая.
Яка? НечуваноДєрзкая?! розсміялася Улянка. Прикалуєшся?
У мене тепер нік такий.
Корочє ТупоЗухвала?!
Улько, ти дурна? розсердилася Стаська. Тупо зухвалі відморозки, усі, хто з бодуна, дуже бідні з відчаю. І Залусківський! А я НечуваноДєрзкая! Невже не відчуваєш різниці?
Та не психуй! Просто нік такий конкретний!
Нік суть! Ходімо вже! Ще підготуватися треба, а часу геть нема! Рівно опівночі маємо розпочати
Улянка глянула на подружку винувато:
Стась Думаю, може, собі не ворожити?.. Просто з тобою побуду. За компанію.
Стаська роздратувалася:
А чому? Зібралася відкладати життя на потім? Нам скоро по чотирнадцять, Уль! Та я вже місяці три точно знаю, чого хочу. А тепер наворожу, щоби все здійснилося. А ти на що чекатимеш? Улько! Ти ж не курка!
Стась Можна і без ворожіння.
Та ясно, що можна! Бо ж не всі знають, що лише раз на рік Один-єдиний раз на цілісінький рік! Тільки однієї ночі після дня весняного рівнодення є шанс наворожити, щоби всі мрії здійснилися. Інтернет же не бреше!
За пів години до півночі за балкою у глухому куті Шанівки, де за поваленими парканами посеред буряну і здичавілих садків ще хвалилися непроваленими дахами кілька порожніх хат, під розкидистим горіхом крайнього обійстя у свіжій весняній траві навпочіпки сиділи Стаська і Улянка. У чорній темряві Стаська акуратно розкладала на розстеленій хустині два яйця, порожні склянки, пляшку з водою, свічки, сірники, кілька аркушів паперу, олівці, кишенькове люстерко. Уляна спостерігала за подругою, намагалася вгамувати нервове тремтіння, та від того лиш сильніше хвилювалася.
А як усе те буде? Що мені робити? прошепотіла.
Спершу загадай бажання, Стаська їй.
Яке?
Уль, ти геть дурна?!
А ти про що загадуватимеш?
Щоби той, кого люблю, втратив від мене голову. Ну, і дрібниці. Щоби мама не плакала, як про все дізнається. І щоби мені паспорт раніше видали.
Улька усміхнулася знічено.
Ти закохалася? Знову?
Не «знову», а «по-справжньому»!
У кого?
Стиць, Улю! Знайшла час потеревенити. Скоріш загадуй нормальне круте бажання, а не дуркуй тут.
Та признайся! Скажи лиш мені!
Сама скажи! прошепотіла Стаська. Не забула? Після ворожіння ми до тебе йдемо.
Стась, невже ти в інтернеті порнухи не надивилася?
Хочу побачити справжній живий буденний секс! Без фільтрів. Твоя мамка щоночі цим займається?
Улянка усміхнулася гірко, кивнула.
І щоночі, і вдень. У неї чергове неземне кохання.
А як ми все побачимо?
Через вікно. Вони світла у спальні ніколи не вимикають.
Чому? Не економлять?
Не платять! Тому й не економлять.
Стаська на мить завмерла, задумалася.
Улько, чуєш?! зашепотіла. Тільки не загадуй, щоби твоя мамка світло вимикала! Загадай світла у своє життя. Може, щоби твій тато знайшовся. Чи щоби якомусь крутому продюсеру спало на думку продивитися відео з твоїми піснями. Станеш як Jerry Heil чи Alyona Alyona. Що скажеш? Нормально я придумала?
Стаська замовкла. Напружила очі, щоби в темряві роздивитися подругу, бо не відповідала. Закамяніла. Не зводила очей з темного скупчення старих дерев біля крайньої покинутої хати. Навіть поночі Стаська побачила, як блищать перелякані Улянчині очі.
Улю
Там хтось є! хрипко від жаху видихнула Уляна.
Стаська повернула голову в бік нічного Улянчиного жаху. Не мала сумніву: подрузі привиділося
Тобі привиділося, прошепотіла упевнено, бо нічого підозрілого не побачила.
Тільки вимовила, аж ніби шурхіт ледь чутний. Стаська насупилася з досадою: та хіба? Улянку обійняла, як малу дитину, обома руками, на старі вишні-яблуні витріщається, аж очі пече. Та хіба?!
Аж бачить: серед дерев здичавілого саду чорна людська постать повільно рухається. Крок ступить, зупиниться. Нахиляється до землі, ніби шукає там щось. Потім розгинається і ще крок ступає. І знову до землі нахиляється, та стільки, здається, зловісного у кожному русі.
Бачиш? Улянка шепоче. А сама і не дивиться, у Стасьчине плече зарилася.
Бачу, Стаська їй.
Біжімо?
Тихо ти! Мовчи! І не рухайся!
А хто там?
Людина.
Чоловік чи жінка?
Не розібрати.
Що робить?
Іде.
До нас?!
Не бійся! Вже від нас рухається До провулка! Стаська спостерігала за чорною постаттю, коментувала. Вже з провулка на вулицю вийшла і суне до центру Шанівки.
Улянка відірвалася від Стаськи, шию витягнула, хвилини зо дві вдивлялася в ніч.
Це Катерина! прошепотіла врешті. Мамка каже: вона відьма!
Стаська дивилася Катерині вслід, аж поки чорна постать остаточно не розчинилася у темряві. Наче хотіла переконатися: жінка точно пішла, вже не повернеться. Вичекала ще хвилин кілька, дістала мобільний, зафіксувала час на екрані.
За десять хвилин північ, мовила тихо, підвелася. Устигнемо.
Що устигнемо? Улянка знову перелякалася.
Подивитися, що Катерина у садку шукала.
Навіщо? Я не піду! Стасько! Чуєш? Побігли краще дивитися на секс! Благаю!
Улько, ти не допетрала?! Відьма! У дивовижну ніч після весняного рівнодення! Коли все навкруги залили дощі, а тут наче спеціально для неї зірки і місяць У таку магічну ніч відьма щось шукає у старому садку, куди шанівці взагалі ніколи не заглядають. Та вона для того і розігнала дощ, аби з-під дерев щось чарівне забрати!