Дарина Гнатко
Емма. Історія одного падіння
© Іргізова Ю. Г., 2021
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2021
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2021
* * *1
Пане, змилуйтеся!
Темноволоса дівчина, з вродливим засмаглим личком, на якому особливою красою вирізнялися великі карі очі такі темні, мов та ніч українська, котра опанує буває землею в той час, як місяць-молодик ще не народиться, з виразом невимовного жаху дивилася на огрядного чоловіка середнього зросту, що наближався до неї.
То був її пан.
Пан Рихальський.
Селом уже більше року гомонілися об тім, що пан уподобав собі нову забавку дівчину, котра є незайманою, до його опочивальні, як тільки він того забажає. Спочатку чи лакей його Тимко, чи візниця Микита приводили йому дівчат, та й то рідко пан ще мав звичку надовго відїздити з маєтку до Кременчука, від чого кріпацтву було тільки полегшення. Й майже всю зиму та більшу частину осені пан у місті перебувався, а це, навесні повернувся. Ще більш огрядний і схожий на вгодованого хряка, знадився він навідуватися до села, аби самому придивитися собі дівку. Горе було в селі від тих панських відвідин матері зачиняли дівчат у коморах, ховали в кущах, та все одно бувало так, що котрась дівка таки втрапить на хітливе панське око. Й тоді вже все заскочивши зненацька, пан або наказував йти до його панського будинку, або ж посилав Тимка чи Микиту. Галя Остроградівна, наприклад, натрапивши на таку панську милість, будучи дівкою норовливою та гонористою, страху не маючою ні перед батьком рідним, суворим Миколою Остроградом, ні перед панським вправляючим Зорею, не розгубилася й перед паном, коли той був упіймав її біля криниці й наказав зявитися до панського дому, як тільки сонце зайдеться. Висока зростом і досить дебела, Галя та поглянула на пана свого зверху вниз та й дулю йому прямісінько під вельможного панського носа зухвало тицьнула.
Вишкірила міцні білі зуби.
А ось вам, пане, а не Гальчині молоді принади!
Бідолашна Галька
За зухвалість свою сплатилася вона страшно.
Ввечері до хати Остроградів прийшли Микита-візниця та лакей Тимко. Без жодного слова пояснення Галю вхопили за довгі коси й потягновили до панського дворища. За зухвалість свою Галя не потрапила до панської опочивальні вкинули її до панських стаєн, а там уже Спочатку батогом почастували до кривавих стрічок на білій дівочій спині, а потім уже пан жорстоко познущався з неї й кинув ледь живу дівчину на сіні, біля огорож із кіньми.
Вранці притихлу Галю забрав батько.
Перемінилася з того дня Галя тихою заробилася й геть невзнаною й селом ходилася, наче тінь себе колишньої. Казали, що намислювала вона була пана й убити, помститися за гідність свою дівочу зругану, та батьки зачинили її в хаті.
Й ось до лабетів панських потрапилася вона.
Марійка Бойківна
Весь цей час, поки селом ширялися оповідки про особливу небайдужість панську до дівчат, що спалахнулася в підстаркуватого Рихальського, наче пожежа в посушливе літо, Марійка й мала страх перед тими поголосками, та не було часу особливо їм віритися. Мама вже другий місяць важко хворіли, серцем страждали ще від смерті батька, а останнім часом геть уже заслабли, сердешна. А в хаті ж їхній, окрім самої Марійки, ще пять душ дітей, і всі значно менші від старшої сестри, котра з хворобою мами перетворилася для них на другу маму. Й усе їй треба в господарстві до ладу привести й худобинку, хоч і мали одну кізоньку, доглянути й подоїти, й городину зсапати, й наготувати, нагодувати дітей а ще до панщини встигнутися, й там за двох спину вгинати коли не виконає свою й мамину норму, Зоря не пожалкує погоновить хвору жінку на поле, й ніякі вмовляння та прохання на нього не подіють. А Марійка хоч і страшилася коли натрапити на око пану, та особливо цим не переймалася часу геть не вистачало.
Й ось сьогодні ввечері трапилося найгірше
Вертаючи з панщини втомлена, знесилена й запилена, втрапила вона на пана Рідко коли його вона бачила, усе здебільшого здалеку, коли проїздив проліткою повз село або ж гарцював на коні своїм у бік гаю. Й особливого уявлення не мала про вигляд власного пана, а дівчата відгукувалися про нього різно одні кривили личка, фекали й гуділися об тім, що пан справжня потвора. Але траплялися й такі, котрим пан був наче й до вподоби. Особливо ж вподобляла пана Килина Стороженківна. Вбога сирота, котра жила в родині рідного дядька безправною наймиткою, вона кожного разу, коли біля поля проїздив пан, тоскно дивилася йому вслід. Стояла, поки курява від панської пролітки не осядеться остаточно над полем, і тільки тоді відводила погляд і важко зітхала.
Чому пан знову мене не помітив? питалася простодушливо у дівчат, котрі не витримували й підіймали її на глузи. А вона мов і не помічала того й тягнула далі своє: Ось помітив би він таки мене взяв до панського будинку. Й панею я б заробилася, в шовках би закупалася
Дівчата так і пирхали зо сміху.
Килино, Килино зупинися! Якою пані? В пана вже є пані
Килина призро кривила личко.
Є пані Та ви що, не бачили чи не чули, як живуть пани? Вони ж ненавидять одне одного Тітка розповідали, що навіть в одній опочивальні не ночують
Ось тут потрібно дещо відступитися від розповіді про дівчат сільських та Марійку Бойківну й переповісти дещо затисло життя самого пана Рихальського.
Поміщик Полтавської губернії, володар чотирьох досить великих маєтків Кременчуцького повіту, пан Володимир Володимирович Рихальський чоловіком був середнім і все в нім було якесь середнє. Зріст, розум і зовнішність і навіть чрево, котре лиш після сорока його років набуло значних розмірів. Як чоловік він був прісний і зовсім не цікавий ще змолоду невиразне продовгасте лице з водянистими сірими очима, занудлива річ і невміння тримати розмову. Єдиною його привабливістю був спадок батька-поміщика, котрий він отримав у досить молодому віці. Проте відсутність вроди не завадила йому першим шлюбом одружитися зі справжньою красунею. Покійна мати його, стара пані Ольга Петрівна, котра померла лиш пять років тому, панею була досить кмітливою й вишукала десь для сина дружину неймовірної краси. Німкеню Ельзу фон Дітер, мати котрої походила з українсько-поляцької родини, а батько був чистокровним уродженцем Пруссії, який після шлюбу переїхав жити до Полтави. За декілька років пан фон Дітер збанкрутів, невдало повівши справи, й мав шукати доньці-красуні нареченого, котрий згодився б узяти її за дружину за відсутності посагу. Й треба сказати, що бажаючих вчинити так навіть за відсутності посагу панна Ельза не відчувала. Різних було панів, і в одного з них навіть закохалася й можливо, життя панни склалося б зовсім інакше, коли б не потрапила вона на око старої пані Ольги Рихальської. Й так тій припалася до вподоби, що вона заприсяглася видобути для свого сина в дружини цю чарівну панночку. Й таки доскочила свого. Невідомо вже як, але Ольга Петрівна переконала пана-німця в тім, що кращого чоловіка для його доньки, ніж її син, годі й шукати.
Й Рихальські посватали панну Ельзу фон Дітер.
Без згоди чарівної Ельзи.
За декілька місяців вона заробилася панею Рихальською.
Невеселою, наче вмерлою виглядалася наречена на власному весіллі синьоока білява красуня з ляльковим личком й оксамитовою білою шкірою, сиділа одинокою й безучасною до всього в розкішній сукні, подарованій матірю нареченого, й безрадісно дивилася на те, як інші веселилися на присвяченім їй гулянні. А гарною якою вона була такою, що погляду відвестися від неї було вкрай важко.
Опісля свята відвела Ольга Петрівна молоду невістку до опочивальні свого сина й пані Ельза, як була вона у весільній сукні тій розкішній, сіла до столика, відмовляючись перевдягатися. Й тільки лицем перемінилася ледь помітно, коли до опочивальні увійшов чоловік її. Нетерплячий і палкий, охоплений пристрастю від бачення краси молодої своєї дружини, вхопив він ту в обійми пристрасно та міцно, геть не звертаючи уваги на те, що молода дружина з виразом вкрай огидливим відвертає личко своє лялькове від поцілунків його жагучих і зовсім їй непотрібних. Не зважав ні на що ні на опір її слабкий, ні на сукню з широким криноліном Опір приборкав, завівши білі дівочі ручки над головою, а сукню просто роздер у шмаття, весь здригаючись від гарячкуватого бажання дістатися тіла дружини, прихованого тою сукнею важкою Й мов не помічав того, що Ельза лежить під ним ні живою, ні мертвою оволодів палко, грубувато й навіть безжально, втамовуючи власну пристрасть й не переймаючись геть почуттями молодої дружини. Тільки коли все закінчилося, коли відкотився він від неї, блаженно прикривши очі, Ельза відсунулася від нього якнайдалі й прошепотіла холодко:
Ненавиджу вас!
Блаженна усмішка повільно сповзлася з розчервонілого лиця Рихальського Нерозуміюче нахмуривши лице, він обернувся до дружини, припіднявшись на ліктях, і майже відразу ж відсахнувся Гарні темно-блакитні, майже сині очі Ельзи палалися такою ненавистю, що пану Володимиру заробилося не по собі.