Ненавиджу вас!
Блаженна усмішка повільно сповзлася з розчервонілого лиця Рихальського Нерозуміюче нахмуривши лице, він обернувся до дружини, припіднявшись на ліктях, і майже відразу ж відсахнувся Гарні темно-блакитні, майже сині очі Ельзи палалися такою ненавистю, що пану Володимиру заробилося не по собі.
Нахмурившись, він усе ж простягнув до дружини руку.
Ельзо що ви, люба? Невже вам не сподобалося
Ельза відхитнулася від чоловікової руки, мов то була простягнулася до неї змія отруйна, й притулилася спиною до бильця ліжка, стуляючи на ніжних грудях своїх, грубо захапаних нетерплячими руками чоловіка, залишки сукні та розірваної сорочки, й безрадісно та навіть жовчно розсміялася.
Сподобалося? Та як може сподобатися оце тваринне спарювання? Оця груба наруга Та мені робиться огидно від одного лиш тільки погляду на вас на ваше розчервоніле лице. Ви вдоволені, справді ж? Ви отримали дружину, котру бажали, й вам є геть байдуже до того, що відчуває вона. Вам було байдуже, що відчувала я, коли ви насолоджувалися мною Вам і зараз усе байдуже. І я вас ненавиджу й буду ненавидіти кожну мить свого життя з вами.
Рихальський розтулив рота, бажаючи щось сказати, але знову поглянув у ті наповнені ненавистю очі жінки й зовсім нічого не сказав, мов вдавився власними ж словами. Він був навіть і руку простягнув до неї знову, але рука його так і застиглася в повітрі, а потім і взагалі опустилася на ліжко.
Володимир та Ельза Рихальські прожили в шлюбі три роки.
Прожили Життям той час для Ельзи Рихальської можна було назвати лиш через силу. Вона просто існувала Лиш тільки існувала, мов до вязниці зачинена в однім будинку з осоружним чоловіком, чи не кожної ночі перетерпаючи таку небажану для неї близькість із ним. Ніхто й ніколи не бачив молоду пані Рихальську усміхненою навіть слабка, випадкова посмішка напівпосмішка не торкалася її рожевих вуст. Тих вуст рожевих, що з часом зблідли, мов то внутрішнє її спустошення вижерло з них барви життя. Мов та тінь зявлялася вона в коридорах будинку зранку, снідала без особливого бажання з чоловіком та свекрухою, потім гулялася в садку й просиджувала непорушно годинами біля озерця а потім ішла до своїх покоїв і більш не зявлялася. Вночі до неї приходив Рихальський, і вона мовчки й якось байдужливо терпіла те, як він насолоджувався її гарним молодим тілом. І так продовжувалося до того самого дня, коли Ельза байдужливо й безбарвно промовила:
Я є у важкості.
Новина об тім, що на молоду родину панів Рихальських чекає поповнення, зрадувала хіба що лиш стару пані Ольгу Петрівну, котра вже давно мріяла про онуків. Сам Рихальський сприйняв новину про своє майбутнє батьківство досить-таки байдужливо, а сама Ельза Ельза навіть і не знала, які почуття викликала в неї новина про дитину. З одного боку, вона відчувала наче радість, а з іншого одна лиш думка об тім, що носить вона під серцем дитя від ненависного Рихальського, пітьмарила й радість майбутнього материнства, й викликала суперечливі почуття до свого ще не народженого дитяти. Як подумає буває, що в тій дитині буде тектися кров чоловіка, так і зникаються з серця всі ніжні думки об тім немовляті, й відчуває, що не хоче, зовсім не хоче вона того, аби це дитя народжувалося до життя.
Але в певний час обродилася донькою.
Важкі то були, виснажливі для молодої матері народини, й коли їй геть виснаженій та заслаблій показали новонароджену доньку, єдина лиш думка сковзнулася в свідомості донька не була схожою на Володимира Володимировича, й то було для Ельзи в полегшення. А Рихальський, що чекав на сина та спадкоємця, лиш вуста закопилив несхвально, мовивши дружині зневажливо:
Ви навіть сина не спромоглися мені народити.
Ельза кинула на нього холодний погляд.
Вам так потрібен син?
Мені потрібен спадкоємець!
Але спадкоємця Рихальський так і не отримав.
За два роки після народження доньки Ельзи не стало.
Молода пані Рихальська вчинила самогубство.
Народження важке доньки не найкращим чином позначилося на душевному стані пані Ельзи. Після народження дівчинки, котру назвали на честь прусської бабусі Ельзи Еммою, пані Рихальська геть замкнулася в собі, й навіть золотоволосе й блакитнооке дівча, нею ж самою народжене, не змогло завоювати собі її любові. До доньки Ельза виявилася геть байдужливою, й відсутність у неї молока та поява годувальниці з молодих та міцних кріпачок тільки зробили ширшою ту прірву, що поклалася між матірю та донькою ще до народження останньої. Ельза поступово настільки зачинилася у собі, що між дівчатами-покоївками поповзлися чутки про божевілля пані, котра навіть донечці-янголятку не радіється, а дивиться на таке схоже на неї немовля геть байдужливими очима, й на руки майже не бере, не пригортає до серця материнського. Пригортала маленьку панночку до себе здебільшого годувальниця молода й румяна лицем Марина, пишна й соковита молодиця, дружина одного з лакеїв панських, та ще бабуся пані Ольга Петрівна. Володимир же Володимирович за три роки шлюбу поступово майже зовсім охолонувся до дружини, пристрасть до котрої захопила його відразу так сильно, а поступово відступилася, як кожна пристрасть, як те почуття, котре не є коханням і спалахується подібно яскравому полумю, і так само швидко перегоряється. Й Рихальський уже навіть не міг сказати того, чи кохав він дружину. Так, він захоплювався її вродою, його приваблювало її гарне тіло, але щоби кохати Він із легкістю під час важкості дружини віднайшов собі коханку пані-сусідку, котра була заміжня за пристаркуватим бароном. Роман той виявився тривалим і пристрасним з боку Рихальського й закінчився досить несподівано для нього. Старий барон помер від серцевого нападу, і його вдовиця за десять днів гайнула геть до Петербурга шукати собі нового барона. Рихальський їй заробився нецікавим одружений, далеко не красень, та й набрид. А ось Рихальський баронесою захопився не на жарт, і втеча примхливої коханки виявилася для нього справжнім вдаром. Він навіть кинувся був слідкома за панею до Петербурга. Повернувся за два тижні злий, мов той пес на мотузці, й почав сваритися й з матірю, й з сусідами та челяддю. Але найбільшою насолодою було для нього вчіплятися в дружину. Забувши за два роки й дорогу до покоїв Ельзи, він тепер приходив до неї чи не кожної ночі мовчки, без жодного слова чи поцілунку, хапав грубо й якось наче злувато гарне молоде тіло дружини й так само грубо й злувато брав те, що було йому належне як вінчаному мужу.
За місяць у родині трапилося нещастя.
Пані Ельза Рихальська віднайшлася у стайнях на зашморзі.
Володимир Рихальський довго не жалкував за дружиною й не довго проходив удівцем. Вже за пів року привіз із Кременчука нову дружину.
В Рихалівці зявилася нова пані.
Й пані та виявилася повною протилежністю покійній Ельзі. Ще досить юна літами, в сімнадцятій весні своїй, Наталя Павлівна походилася з міщан дрібних службовців і не надто вже родовитих, та мала гарне личко зі швидкими темними очима, принадне молоде тіло й пану Рихальському прийшлася дуже до смаку, й він навіть, як й у випадку з першою дружиною, не взяв до уваги відсутності надто великого посагу. Та й навіщо то йому має чотири чудових маєтки, вдосталь грошей та кріпаків. Навіть на невдоволення матері новою невісткою уваги не звернув давно минулися ті часи, коли пан Рихальський слухався неньки. З роками перетворився він на справжнього пана владолюбного й різкого у висловлюваннях, лінькуватого й охочого до ситної смачної їжі, котру при панському будинку мала хист неперевершено приготувати незмінна роками кухарка Олена. Володимир Володимирович залюбки смакував знатним її борщем з часником та пампушками, печенями з гусятини та качатини, пиріжками здобними з потрібкою з птиці, смачніших від котрих в усій губернії було неможливо віднайти. А ще млинцями та оладками з густими, жовтуватими вершками й гладшав з кожним роком усе більше.
Наталя Павлівна через рік після весілля народила Рихальському доньку Софію, й більш дітей вони не мали. Збоку якщо було поглянути, то другий шлюб Рихальського можна було назвати ледь не ідеальним. Але ж то тільки коли дивитися збоку, а насправді Насправді Наталя Павлівна ненавиділа свого заможного чоловіка о, знав би він лиш, якою лютою ненавистю вона його ненавиділа, але роками вміло грала ролю закоханої жінки. Терпіла його грубуваті обійми, огидні їй пристрасні поцілунки й близькість з ним, від котрої просто нудило й все то лиш тільки заради його статків. Відсутність у чоловіка сина-спадкоємця була дуже до вподоби молодій пані Рихальській. Й, обродившись для нього донькою, вона вже потурбувалася об тім, щоб не народжувати йому більш дітей. Влеслива, з пересолодженою усмішкою на вустах Наталя завжди намагалася догодити чоловікові й завжди старанно задовольняла його в ліжку, виконуючи всі його забаганки й все то з єдиною метою.
Наталя Павлівна прагнула залишитися спадкоємицею свого родовитого чоловіка.
Й робила все, аби за його заповітом вона отримала все.
Й донька Софія не була їй у тім перешкодою. Суперницею була інша старша донька Рихальського Емма Володимирівна. Напівсироту-пасербницю Наталя Павлівна не залюбила з першого ж погляду. Не надто чадолюбива, нова пані Рихальська до того ж майже відразу розпізнала в гарній блакитноокій дівчинці суперницю, й наявність її до неможливого дратувала пані Наталю. Погоджуючись на шлюб з огидним їй Рихальським, вона мріяла лише об однім прийде день, значно старіший від неї чоловік помре й всі його статки отримає вона. Саме вона, тому що сина-спадкоємця перша дружина йому не залишила. Залишила вона лиш доньку, дуже схожу на себе гарну, біляву й блакитнооку. Й Наталя пообіцяла собі, що зробить усе можливе й неможливе для того, аби Емма не заробилася спадкоємицею пана Володимира. Розуміла за найкраще буде щонайшвидше видати Емму заміж і витурляти з будинку й родини.
Так і жили Рихальський з кожним роком гладшав усе більше, з кожним роком у нього все більш псувався характер, і вже через пять років шлюбу він почав втрачати цікавість до своєї молодої дружини. Більш того мов пронюхавши справжні почуття пані Наталі, почав заводити сварки з дружиною, охолонувши до неї як до жінки й не зазираючи до її опочивальні. Наталя ж, не полишаючи надії заробитися після його смерті єдиною спадкоємицею, намагалася поводитися з чоловіком терпляче, посміхалася йому в той час, коли до свербіння в пальцях кортіло впятися в ту лискучу від жирів пику й просто роздерти її в шмаття, вивільняючи нарешті всі ті почуття, що ховала вона їх під усмішкою своїх гарних повновидих вуст. Але вона все ж терпіла. Терпіла до того дня, поки терпіння її, мов та занадто натягнута мотузка, не обірвалося Й ось тоді Рихальський почув від дружини багато чого цікавого він дізнався про її справжні почуття, про всю ту ненависть, що спалювала її зсередини, але не здивувався навіть, тільки посміхнувся іронічно. А пані Наталя, мов зовсім забувшись у запальнім нападі про своє жагуче бажання після смерті чоловіка успадкувати все його майно, кидала йому в очі досить образливі для чоловіка слова об тім, яким огидливим для неї є кожен його дотик, кожен поцілунок його. А близькість з ним Її нудить і завжди нудило від необхідності бути близькою з ним, від того, як він навалюється на неї й змушує ледь не задихатися під важкістю свого огрядного тіла. А під кінець, геть забувшись про будь-яку обережність, розпалена власною сміливістю кинула зневажливо: