Прямо паняй! Твердохліб невдоволено: бракувало йому ще третьої! Хоч знав напевно, що нічого там не знайде такого, до чого можна придратися, однак при одній думці, що доведеться розмовляти з Миколою Приходьком, виникало глухе роздратування.
Приходько став бригадиром три роки тому, після того, як перебрали усіх придатних до керівництва людей. Кого не поставлять за місяць, за другий прибігав у контору, кидав на підлогу батіг:
«Знімайте з третьої, бо або я когось порішу, або мене розтерзають на шмаття!»
На нього не дуже й сердились: всі ж бо знали, що то за штучка третя бригада. До неї входив весь Марфин кут, де жили переважно багатодітні жінки. Чи то земля така там була, чи ще щось, тільки яка туди заміж не піде, так і починає сипати дітьми. Не зупиниться, поки з десяток не наплодить. І не боялися вже після того ні Бога, ні чорта. Стукає, було, бригадир у ворота, кличе на роботу Одарку, а та наче оглухла: возиться біля печі, у вікно і не гляне. І не витрима врешті бригадир: зіскоче з коня, та й, кленучи весь білий світ, заскочить до хати:
Чи тобі позакладало, що й не догавкаєшся? Кидай свої горшки та гайда на роботу!
Аякже, так я тобі й кинула! од печі Одарка. І посічене лихим довголіттям обличчя її враз наливається злістю. А дітей хто годуватиме? Mo, ти за мене довариш?.. Так ставай до печі, а я сяду на твого коня та й буду кататись селом!
І вже підступа з рогачем от-от штрикне межи очі. Бригадир задком-задком та в сіни.
Одчепись, сатано! Ось визвемо на правління та всипемо як слід! гукне уже з двору.
Отоді й вискочить Одарка слідом. Розпалена, розюшена так пеклом і дише:
Я вашому правлінню голови порозвалюю! Забирайся із двору, поки рогачем не охрестила!
Бригадира не треба й припрошувати: звязався із сатаною сам уже не радий. Скочить на вороного та вже й не знає: їхати далі чи завертати назад. В наступній-бо хаті теж чорт у спідниці: тільки й чекає, щоб хтось підвернувся під руку
Твердохлібові теж колись дісталося. Молодий іще був та гарячий. А тут жнива: день проґавиш рік чухмаритись будеш. А з третьої бригади дві з половиною жінки у полі.
Де ваші люди? до бригадира.
Та не йдуть, хоч убийся! Од печей не одірвеш
Од печей?.. Твердохліба аж затіпало: тут хліб осипається, а вони біля печей?..
Поїхали!
Скочив на жеребця, погнав так, що бригадир одразу ж одстав. Влетів у двір крайній: так і є топиться! Дим із бовдура мало не до самого неба.
Чому не в полі?
А їсти ви, може, наварите?
Я питаю, чого на роботу не вийшли?!
Слово по слову до крику дійшло. До отого: «Ідіть к лихій матері, чого ви присікались?!» Як почув оте Твердохліб, ухопив відро та плюх із нього у піч: на чавунки та горшки. Так парою й бухнуло!
Щоб зараз же мені у полі були!
Два тижні потому слід од нігтів носив. Як загородила, вража жінка, та й проорала од лоба аж до підборіддя. Твердохліб хотів був спершу до суду подати, та, схолонувши, передумав: дізнаються у районі засміють.
Тож він не дуже й сердився, коли черговий бригадир третьої жбурляв на землю батіг та кричав, що краще під шибеницю, ніж з отими чортяками справу мати
Ламали-ламали голови, кого ще поставити, як бухгалтер візьми й підкажи:
Давайте спробуємо Приходька.
Якого? Івана?
Та не Йвана Миколу.
Члени правління одразу ж замовкли. То сміялися, почувши про Йвана, а це враз притихли. І всі подивились на голову: що він на те скаже? Знали ж бо, що Твердохліб Миколу Приходька терпіти не міг. Після розкуркулення отого невдалого, коли йому, Твердохлібові, на горіхи в районі дісталося.
Твердохліб і справді одразу насупився, на бухгалтера зиркнув сердито. Той, бідолаха, вже раком назад:
Та воно можна й іншого
Твердохліб же пригадав, як Приходько виступав на останніх зборах, кивав на правління і голову. Мовби й не критикував підказував, і виходило так, що й підказував правильно, та Твердохлібові було од того не легше. Тим більше що й представник із району поруч сидів, усе до блокнота записував. Поцікавився навіть, що то за один.
Так, із рільничої, неохоче відповів Твердохліб. Ледь не додав, що із колишніх куркуликів, але вчасно стримався. Слухав Приходька, роздратовано думав: «Всі ви розумні пальцями тикати! Спробували б самі потягти!..»
«А що, як і справді впрягти його в третю? Хай обпечеться може, хоч трохи заціпить» І для членів правління несподівано:
Чого ж, можна й Приходька Повчати уміє, подивимось, як цей розумник на ділі себе покаже
Після того спершу чекав: от-от прибіжить Приходько та й кине традиційно батогом об землю. Отоді він йому й пригадає отой виступ на зборах.
Та Приходько до контори не прибігав. Схуд, почорнів, із жінотою воюючи, а не просився з бригади. Одну лиш умову висунув: щоб йому не заважали. Довірили бригаду, так до кінця, і під руку не лізьте. Прийде осінь отоді за все і спитаєте.
Це коли Твердохліб поцікавився, хто йому дав право орати колгоспними кіньми городи багатодітним жінкам. Та ще й орачів виділяти. Що, може, в бригаді вже й роботи немає?.. І зовсім уже чудернацькі історії переповідали про Приходька Твердохлібові. Буцім із першого ж разу став до печі їжу варити. Як зайшов до Одарки, як почув: «А хто за мене дітям їсти наварить? Може, ви?» «А чого ж, можу і я». Картуз на лавку, піджак із плечей, щоб не так жарко було, та й до печі: «Поки я тобі їсти варитиму, ти на моєму коні покатайся жінок на роботу поклич». Одарка, кажуть, з того дива ледь язика не ковтнула
Далі більше: організував Приходько чергування щоденне. Сьогодні Одарка, завтра Василина, післязавтра Ольга. «Зносьте до гурту усіх сопляків, і нехай у вас голови не болять аж до вечора». А Одарці Василині Ользі по півтора за те трудодня. Бухгалтер був став цапа: незаконно! Але Твердохліб несподівано на нього визвірився:
Самому закортіло на третю?!
Лаяв бухгалтера, аж той вкінець розгубився. Не знав, що Приходько голові шпичкою в боці. Що йому легше було б бачити, як Приходько жбурляє додолу батіг, аніж переконуватись, що третя бригада поволі на ноги спинається
Та годі про це!.. Тим більше що он уже й село показалось.
Вїхали з протилежного боку: од ставу.
Ставок зовсім іще молоденький: другий рік, як загатили, а вже де-не-де поріс осокою, взявся першим рястом. Для дітлашні рай, цілісіньке літо бовтаються, стрибають із греблі вниз головою чия скоріше знайде пеньок. Твердохлібові ж докір німий. Планували рибу розводити, обіцяли виділити мальків, навіть у районній газеті про це написали, а поки що плодяться пуголовки. «Треба буде змотатися в район, хай дістають де хочуть А ні, то аж у область» І качву треба розвести, качка ряст любить, качку випустиш весною на воду, а восени готовий прибуток.
Далі, за ставом, потяглися садиби. І то з одного двору, то з іншого чорти з рогами. Кози, бодай вони повиздихали! Розплодилося їх в останній час до стобіса, і в дворах, і на вулицях, і на хлівах усюди побачиш. Общипують все, обїдають деревця не полишать.
Колись у Тарасівці про козу і чуть не чували. Як завів іще до революції корчмар із сусіднього села майже все село бігало дивитись. Жінки, які постаріші, тиждень потому одхрещувались: нечиста сила!
Минули роки прийшли кози і в Тарасівку. Козі ж ні сіна багато на зиму не треба, не те що корові, ні ганяти щоденно на пашу: сама собі їжу находить, та ще ж до того й не підлягає податкові.
Перший завів дві кози Іван Приходько. Вирихтувався на ярмарок по телицю, а привіз ротатих прояв.
Поплакала, покричала бідолашна Федора, та куди було діватись? А згодом і сама переконалася, що можна жити і з козами. Молоко густе та солодке, аж канудить од незвички, та малі Приходьченки й смолу будуть пити, аби лише вволю. Як висушать вранці по чашці до обіду їсти не просять.
З легкої Іванової руки кози потроху-потроху та й розбрелися селом. Заводили їх здебільшого вдови та одинокі, старі вже жінки. Що з коровою вже й не справляться, та й нащо вона, корова, одинокій людині, а коза в самісінький раз.
Твердохліб їх терпіти не міг. Докоряв не раз Нешеретові:
Ви хоча б хазяїнів приструнили! Розпустили нечисть по всьому селу, скоро вже й вуха нам пообїдають!
Нешерет завжди виправдовувався тим, що він, натурально, воює із козами, тільки од тої війни толку мало. Самі ж бо знаєте, який тепер народ: ти йому слово, він тобі десять
Mo, пообідаєте?
Яким уперше за всю дорогу озвавсь пересердився. Притишив коней якраз перед завулком, що вів до хати голови.
Твердохліб уже хотів був погодитись, та враз згадав, що не дав розпорядження лаштувати підводи в район, і наказав їхати прямо до контори.
Будем уже обідати, як із голови знімуть.
Хто вас зніматиме!
Входжені коні легко перейшли на рись, і за кілька хвилин розмальована бричка підкотила під саму контору.