То мені розпрягати? Яким усе ще надіявся, що голова передумає накаже завертати обідать. Вечір же скоро, он і сонце на прузі, а вони з самісінького ранку зернини макової в роті не мали. Про те, щоб самому підскочити додому, Яким і думать не смів. Поки голова в конторі, доти й він має бути при конях. Щоб як команда одразу ж і їхати. Хоч і до світанку. Бувало частенько й таке. Особливо влітку. Вивалиться опівночі з контори голова, скаже запрягати. Та й покотить полохати сторожів і обїзників: чи не дрімають? Так привчив, що тільки шелесне, а сторож уже в крик, як гусак.
«Служба собача!» зітхає Яким. Ішов радів: робота чиста, при бричці та конях, запріг та й катайся паном. Добрий пан: і поїсти як слід не дадуть!
От і сьогодні: стирчав у конюшні голодний, до пізнього вечора. Уже й зорі загорілися в небі, коли врешті стали розходитись. А завтра ж, ще й день не проклюнеться, знову біжи на роботу. Зривайся з постелі гарячої, од молоденької жіночки, та, похапцем щось до рота укинувши з темної хати в ніч ще темнішу. В оту передсвітанкову пору, коли все довкола мов дьогтем залите: по звуку тільки й здогадаєшся, що хтось суне назустріч. То це така робота легка? Та не потрібні йому й оті півтора трудодня, що кожного дня набігають, дайте уволю хоч виспатись! Та пообідати по-людському.
Взимку будемо одсипатися, каже Твердохліб. Як ведмеді. Ти бачив, Якиме, як ведмідь взимку снить?
Де б я їх бачив!
Забється до ями та й сосе лапу. Цілісіньку зиму
Дак то ж ведмідь бере сумнів Якима. А тут поки тої зими діждешся, то й спати розучишся.
Розпрягає коней Яким, пригадує всі ті розмови. І дружину свою молоденьку, яка жде Якима не діждеться. Не спатиме, коли б не вернувся. Яким тільки рипне, а вона вже й з постелі. Хуткіше до печі: щось розігріть поїсти чоловікові.
Сяде потім навпроти, кулачком підборіддя підіпре очей із нього не зводить.
Ти чого? запитає Яким.
Так усміхнеться зніяковіло. А ти їж Чи, мо, несмачне?
Смачне, чого ж
А сам ледь щелепами ворушить і їжа до рота не йде. Їв не їв, тільки ложку намочив, та й скоріш у постіль. А дружина вже поруч: горнеться, ласки просить
Ех, служба собача!..
Твердохліб же тим часом урядує в конторі.
Щовечора, в кінці робочого дня, збирав ланкових, бригадирів, дати на завтра наряд. Ранок настане, тоді буде ніколи. Зараз же можна й посперечатися, порадитись, як його краще робити: так чи отак. Поки Твердохліб до столу долоню притисне, коротко скаже: зробимо так!
Сідав за стіл, на шкірою оббитий стілець. Стілець той був один такий у конторі, з високою різьбленою спинкою, з тонкими фігурними ніжками, з якогось чорного дерева: ножем ріж не візьме! Дістала його ще давно комсомолія як реквізит для вистав приволікла аж із Хоролівки, стілець так і стояв би в сільбуді, аби одного разу не наткнувся на нього завгосп. Саме побудували нову контору, в кабінеті голови появився вже й стіл, і мармурова чорнильниця, а стільця підходящого не було. Тож завгосп, не довго думаючи, стілець той на плечі та й у контору.
З того часу Твердохліб на ньому й сидить. Та інколи ще заступник, коли голова в районі, до стільця того приміряється. Сяде на краєчок, щоб швиденько й зіскочити, як голова раптом появиться. Ось він і зараз сидить за столом, праворуч од Твердохліба не так за столом, як при столі. Решта ж розсілася навпроти, на внесених лавках.
Перш ніж приступити до нарядів, Твердохліб кожного вислухав, вияснив, що зроблено за день. Як завжди почав бухгалтер. Розкрив папку, дістав накладні, став доповідати. По зернових з державою розрахувалися повністю, ще й перевиконали
На скільки? поцікавився Твердохліб.
На шістнадцять відсотків супроти контрольної цифри.
Твердохліб задоволений. Ревниво стежив за тим, щоб його колгосп першим у районі виконував план хлібоздачі.
Виручало завжди Івасютине поле. Чи тому, що лежало найвище, чи куркульня вже до того землю привчила, тільки довкола та що там довкола: по всьому району лише половіє, а тут уже воском береться. І пускає Твердохліб жатку та косарів, і гуде зголодніло молотарка, і засипається в мішки перше зерно. А Твердохліб уже накручує ручку «віялки», додзвонюється до директора заготпункту: приймай першу валку нового врожаю!
Споряджав не валку весільну перезву. В гриви коням вплітали червоні стрічки, їздових наряджали у святковий одяг, на передньому возі прапор, а попереду всіх Твердохліб на своїй мальованій бричці. І по Хоролівці їдуть не одразу до заготпункту, а через усе місто мимо райради, райкому партії та інших керівних установ. Хай дивляться, хай бачать, хто такі тарасівці і хто такий Твердохліб.
Дивилися. Бачили. Хвалили на всіх нарадах, ставили в приклад, затикали роти:
Хліба ще не дозріли? А в Твердохліба що інше сонце світить?..
Обирали завжди до президії: сидів Твердохліб коло секретаря, на виду, і вже дехто про себе подумував: а чи не планують оцього раннього, та вже битого у якесь районне начальство?
І в газетах не жаліли місця для першої валки: од районної аж до обласної. Раз навіть у республіканській було надруковано. Путько спеціально заїхав:
Читав?
Твердохліб, який встиг уже вивчити оту інформашку напамять, прикинувся, що нічого не знає.
Що ж ти так?.. Про нього на всю республіку дзвонять, а він нічого не чує!.. На ось, читай!
Секретар навіть дзвонив:
Твердохліб?.. Молодець!.. Правильним курсом ідеш!
Сам знав, що правильним. Твердо тримався цього курсу з року в рік, знав: багато що можуть простити не простять одного. Не виконаєш першої заповіді перед державою тоді начувайся! Тож коли б уродила єдина зернина, він і ту поспішив би одвезти. Та не в кишені, в хустині загорнену ні! на парокінній підводі одвіз би, ще й сам їхав би попереду, у своїй мальованій бричці. То вже потім, як не вистачить зерна на посів, можна податися в район, поплакать, де треба, та позичити тихенько до нового врожаю із тієї ж комори державної, до якої недавно й одвозив.
Після бухгалтера мали доповідати бригадири рільничних. Але Твердохліб цього разу порушив порядок:
Комірник тут?
Комірник, який сидів на ослоні попереду, в Твердохліба під самісіньким носом, притьмом схопився на ноги:
Осьдечки я!
Твердохліб очима недобрими комірника з ніг до голови зміряв зімяв.
Ану розказуйте, почав грізно він, і всі враз відчули, яка хмара нависла над комірником, розказуйте при всьому народі, для чого мишву взялися розводити!.. Шкідництвом займаєтесь?
Всі так і обмерли, як про шкідництво почули: вимовить Твердохліб іще два слова «ворог народу» чи не вимовить? Скаже каюк комірникові! Не врятує його вже ніщо, навіть сам Твердохліб, хоч би й захотів. І вже ті, що сиділи поруч з комірником, вгощалися щойно його ж тютюнцем, совком, совком та подалі од нього.
Не сказав. Аж зітхнули полегшено, аж світліше мов стало. Комірник, ледь на ногах уже тримаючись, щось белькотів, але Твердохліб його вже не слухав:
Обмежимось цього разу попередженням Глядіть же мені: ще раз про миші почую сушіть сухарі!
Сів комірник. Втира рукавом мокрого лоба, а ті, що одсувалися, знову поближче присунулись. І вже потім, розходячись, гомонітимуть поміж собою:
Ну, начувайтеся, миші! Комірник у кожну нірку полізе, за хвоста кожну мишу цупити буде. І кота не треба заводити!
Поліз би на його місці й ти!
Після комірника пішло веселіше. Твердохліб чи то весь свій заряд на нього витратив, чи не було уже сил лаятись, тільки бригадира першої рільничої майже й не пуштрив. Наказав:
Щоб я більше од трактористів жодної скарги не чув! Поскаржаться ще раз перекину в другу бригаду, а ви тоді хоч пальцями оріть. Та ще пастуха пригадав: Івасюка на правління. Виганятимем к бісовій матері!
Давно б пора, притакнув бригадир, радий, що так обійшлося. Я, Володимире Васильовичу, з ним уже замучився: не знаю вже, куди його і приткнути
Ладно, з цим вирішено, припечатав долонею Твердохліб. Тепер давайте про буряки
Поговорили й про буряки: копати чи ще хай трохи постоять. Буряки ж цього року ще таких мов і не було. Та й не диво: стільки гною убухали, що й камінь коріння пустив би! Та ще й од довгоносика вдалося врятувати. У сусідів всі плантації переполовинив, Твердохліб же кинув на довгоносика мало не всю Тарасівку. Обмережили поле канавами, заливали їх гасом, а учні збирали жучків у пляшки, в баночки. А тоді ще й курей пустили: колгоспних і людських. В якої баби одна несушка була мобілізували і ту. Як рушило куряче військо поміж буряками держись, довгоносику!
Зате ж і буряки! Твердохліб щодня навідується, милується.
То як, Наталко?
Голос у Твердохліба аж потеплішав, коли до Наталки звернувся. Ланкової комсомольсько-молодіжної. І очі приязним поблиском узялися. Всім добре відомо, чому голова так злагіднів. Плекав Твердохліб надію виростити у своєму колгоспі ланкову-орденоноску. Першу в районі. Вже і в райцентрі кому треба про це натякнув. Не з трибуни, звичайно, а так, у приватній розмові. Порадився: як ви на це дивитесь? Там дивилися прихильно: вирощуй давай! Тільки ж гляди: якщо вже на таке замахнешся, то рачкувати буде пізно!.. Твердохліб і сам це добре розумів. Не відмовляв тому ланковій ні в чому. Так їй з самого початку і сказав: