Поїхали? Приходько замкнув шухлядку, надів картуз. Уже виходячи, кинув підліткові, що чергував коло «бандури»: Хто питатиме, скажеш на хуторі.
Хто сторож? поцікавився уже в машині Гайдук.
Бородай.
Де він живе?
Та на виїзді Якраз по дорозі
Данько саме обідав: сидів за величезною мискою, непоквапом сьорбав борщ. Побачивши німця (Гайдук, який був у всьому німецькому, зайшов перший), він так і закляк, а жінка, яка діставала щось із печі, перелякано охнула.
Обідаєш? запитав лиховісно Гайдук: злість так і закипала в ньому. Ану, марш до машини!
Данько й не ворухнувся. Розтулив тільки рота, випустив ложку. Ложка лунко стукнулася об дубову столину, і той звук наче вивів із трансу Данькову жінку Килину:
Та куди ж ви його забираєте?
Сльози так і бризнули з її очей, вона кинулася до чоловіка, заголосила:
Та хазяїне ж мій дорогий, та куди ж вони тебе забирають?
Жінчин плач привів Данька до тями. Одвів її руки, спитав перелякано:
Ви за мною?
А то за яким іще паном!.. Ану ворушися швидше!.. Замовчи, ніхто твоє золото поки що не вішає! Бо Килина вже тужила, як над покійником.
Так би й сказали А то кричать у мене й душа отерпла Килино, та годі тобі, подай-но краще ціпок.
Килина, все ще схлипуючи, пішла до печі, дістала ціпок оту величезну ломаку, що нею ще на початку війни зсадив Данько міліціонера з коня.
Я ж оце щойно звідти прибіг пообідати, виправдовувався Данько. А воно, бач, той вже й поїсти не мона Та не штовхайтесь у спину, я й так уже йду!
Йди, йди! Ось комендант тебе нагодує!
Вийшли з хати. Попереду Приходько. Данило слідом, а за ним уже Гайдук і Килина. Килина, побачивши страшну чорну машину, якою тільки покійників возити, знову вдарила в голос, але Гайдук так цитькнув на неї, що вона одразу ж подавилася криком.
Сідай до машини!
Данько позадкував-позадкував, наставив навпроти Гайдука ціпок:
А я не сяду. Їдьте самі, а я навпростець.
Не сядеш?! Гайдук, звузивши очі, потягнувся до кобури.
Та сідайте, Даньку, чого ви? втрутився Приходько: Гайдук уже дістав пістолет. Бачите, і я з вами їду.
А чого вони так кричать? Ще і в спину штовхаються! вже замалим не плакав Данько. Не мона вже й пообідати, ге?
До машини, одначе, поліз.
Та ку-ди-и ж те-ебе повезли-и-и?! вдарив їм услід розпачливий голос Килини, вдарив і обірвався на ноті, тягучій та болісній. «Ото дурна баба! поморщився Приходько, бо йому аж поза спиною сипонуло од того плачу. Голосить, наче по мертвому»
А вийшло, що не дуже й дурна: коли підкотили до подвіря та вилізли з машини, комендант зовсім впав у шал. Червоне обличчя набрякло од гніву, очі побіліли. Бризкаючи слиною, налетів на Данька:
Донерветер!.. Русіше швайне!..
Розмахнувся, ляснув щосили Данька по обличчі. Та краще був би й не бив: у Данька ж не щетина щітка сталева. Комендант аж зойкнув, тіпаючи рукою.
Ферфлюхтіге швайне!
Ще щось кричав, плюючись довжелезними фразами, потім враз заспокоївся. Походив, походив перед ними трьома, що стояли навитяжку, ткнув у Бородая пальцем, заговорив уже ламаною російською мовою:
Ти єст ошень ледачий скотіна! Ти зараз будеш покараний. Тебе будуть повєсіть!.. Льойтнант Грабке, виконуйте!
Кілька солдатів підбігло до Бородая, потягнули його до козлів. Там уже звисала з колоди акуратно припасована петля. Бородай мовчки опирався, босі ноги його аж заривалися в землю, в густий шпориш, він усе ще не одпускав ціпок, а солдати, розлючені, били його по голові, молотили по спині.
Пане комендант!
Що?! Комендант так і крутнувсь до Приходька. Ти теж захотів на шибеницю!
Пане комендант, сторож не винен Ви не допустите, щоб німецька влада покарала невинного!
Невинний?! закричав комендант. Так закричав, що аж солдати, які волокли Бородая, зупинилися. Бандит цей не винний?!
Так, пане комендант, сторож невинний. Сам пан Крюгер дозволив йому ходити на обід.
Ти брешеш: Крюгер не міг це дозволити! аж затупотів ногами комендант. І солдати, які досі стояли, вхопили наляканого Бородая, потягнули його під петлю.
Спитайте все село. Все село вам підтвердить. («А якби й справді німець заходився допитуватись? журила потім Приходька Данилівна. Ти думав, що казав?» Приходько на це тільки досадливо плечима здвигне: що про це й говорити!..) Ви не допустите порушення німецької справедливості, пане комендант!
Солдати вже підтягнули Бородая під колоду, висаджували його на сторч поставлений пень. Бородай мукав, наче німий, крутив головою, вислизаючи з петлі, солдати молотили його кулаками. Видерли нарешті ціпок, заломили йому руки за спину, а лейтенант спритно накинув на шию петлю: очевидно, робив це не вперше. Зіскочив на землю, обернувся до коменданта, чекаючи сигналу.
Пане комендант, ви не повісите невинного!
А ви що скажете? звернувся до Гайдука комендант: він уже став вагатися.
Гайдук дозволив собі здвигнути плечима: він сам щойно приїхав сюди, тому й знає не більше, ніж пан комендант. Може, й справді Крюгер дозволив сторожеві ходити на обід
Покійник не міг дати таке ідіотське розпорядження! знову закричав комендант. Пан Крюгер був чистокровним арійцем, а не якоюсь там російською свинею!
Гайдук знову здвигнув плечима: робіть як знаєте. І це ще більше розлютило коменданта.
А ти?! напустився він на Приходька. Як ти стежиш за порядком? Тебе теж треба повісити!
Приходько мовчав. Відчував, що комендант кричить, бо вже не знає, що робити з Даньком. Вішати наче вже й ні за що, але й милувати, мабуть, не хотілося. Тож хай покричить, од крику ще ніхто не вмирав, хай собі викричиться, а ми мовчки постоїмо. І Приходько покірно стояв, усім своїм видом показуючи, що він поштиво слухає німця, хоч і не все розуміє: комендант то горлав по-російському, то переходив на німецьку, коли слів бракувало.
Накричавшись уволю, комендант іще трохи попирхав, потім тукнув лейтенантові притягнути того йолопа назад. І Данько, який, певне, так і не зрозумів, що він щойно був на волосинці од смерті і врятувавсь лише чудом, знову опирався щосили, зариваючись ногами в землю.
Він є ненормальний? поцікавився сердито комендант.
Та трохи, пробачайте, є Без десятої клепки
Клепка?.. Що то є клепка?
Гайдук пояснив по-німецькому.
Я, я, сказав комендант. Всі ви без десятої клепки Я вставлю вам клепку! перейшов він на крик. Це був, мабуть, останній вибух, останній, ще не розтрачений заряд, бо одразу заговорив спокійніше: Ви є позбавлені німецький дисциплін І вже до Бородая, який стояв перед ним зігнутий у спині, бо солдати ще заламували йому руки: Ти заслуговуєш бути повішеним, але з пошани до покійного пана Крюгера я тебе цього разу помилую Однак ти провинився, а жодна провина не повинна лишатися непокараною. Так, так, непокараною Тому я присуджую тобі двадцять і пять шомполів Зо, зо, фюнф унд цванціг Льойтнант Грабке, виконуйте!
Лейтенант козирнув, кинув коротку команду солдатам. Поки одні повалили Данька на траву (він знову опирався щосили, і Приходько мало не крикнув: «Та лягай, чоловіче, лягай!» боявся, що комендант розгнівається і тоді вже ніщо не врятує Данька), поки солдати валяли Данька, стягали із нього штани та задирали сорочку, двоє інших принесли од машини по шомполові. Потім один із солдатів сів Данькові на голову, а другий на ноги. Данько вигнув оголену спину, гострий, як у худющої шкапи, хребет напнув сіру шкіру, і вона аж посиніла. Комендант махнув рукавичкою, скомандував голосно:
Починайте!
Солдати із шомполами ступили крок уперед, і екзекуція почалася.
Айн!.. Цвай!.. Драй!.. голосно рахував комендант, помахуючи в такт рукавичкою. Фір!.. Фюнф!..
Од першого ж удару шкіра на Данькові спині тріснула, густо чвиркнула кров. Данько голосно скрикнув, смикнувся щосили, солдати, які сиділи на ньому, вчепилися в плечі й ноги. Занудливий клубок підкотив під горло Приходькові, навіть Гайдук здригнувся, шомполи хвиськали й хвиськали, мов у машині. Бородай щоразу болісно скрикував, а комендант аж ногою притупував, рахуючи голосно удари.
Фір унд цванціг Фюнф унд цванціг!.. І з неприхованим жалем: Ґенуґ!
Захекані солдати опустили шомполи, і з шомполів одразу ж почала скапувати кров. Ті, що сиділи на Данькові, звелися, стали обчищати мундири: бризкало аж на них. Данько ж все ще лежав непорушний, лише посічена, геть закривавлена спина дрібно тремтіла.
Підведіть його! наказав комендант.
Солдати підхопили Данька, одірвали од землі. Сорочка опустилася донизу, закриваючи спину, штани ж упали на землю, і Данькова голизна засвітила комендантові в очі.
Одягнися! бридливо гукнув комендант.
Данько й не поворухнувся: довгі руки його обламано повисли вздовж тулуба, набрякле обличчя спотворилось болем, кровю налиті очі дивились безтямно. Він зараз навряд чи що й розумів.