30 років незалежності України. Том 1. До 18 серпня 1991 року - Олександр Дмитрович Бойко 4 стр.

1. Документи партійних структур КПРС та КПУ директивні (постанови Політбюро та Секретаріату ЦК КПУ, матеріали до виступів та орієнтировки, підготовлені ідеологічним відділом ЦК КПУ, записки та резолюції партійних лідерів); аналітичні (довідки-прогнози про розвиток суспільно-політичних процесів у республіці, матеріали соціологічних досліджень громадської думки, доповідні записки контрольної групи КПК при ЦК КПРС); інформаційні (доповідні записки та інформації про хід виконання постанов обкомів партії в ЦК КПУ та ЦК КПУ в ЦК КПРС, про оперативну ситуацію в республіці, стенограми засідань Політбюро ЦК КПУ).

2. Матеріали державних органів та наукових установ (доповідні записки та інформації керівників державних структур Верховної Ради УРСР, КДБ УРСР, прокуратури, міністерств та відомств, місцевих виконкомів тощо; інформації та довідки наукових установ республіки).

3. Листи та заяви трудящих та політичних діячів на адресу ЦК КПУ та ЦК КПРС.

4. Матеріали некомуністичних громадсько-політичних обєднань (заяви, декларації, листи та телеграми опозиційних організацій та структур, протоколи засідань опозиційних партій, резолюції мітингів, стенограми мітингів та прес-конференцій, тексти виступів представників опозиції під час антирежимних акцій).

Ведучи мову про джерела, варто зробити декілька акцентів. Слова «дослідження» і «розслідування» мають один корінь «слід». І мене завжди дивував один парадокс: чому розслідування по гарячих слідах це норма і круто, а наукове дослідження воно найчастіше починається, коли помирають усі свідки (або хоча б більшість) коли(чомусь?) зникають чи знищуються важливі документи та докази а вже тоді нарешті щось починає вивчатися та аналізуватися, тому що «Велике бачиться на відстані» Чого тут більше? Боязні діючої (на той час) влади, «щоб не зашкодили її стратегічному курсу»? Чи небажання історика брати на себе хоча дуже умовну, але все ж роль слідчого/судді при живих свідках і зацікавленій у певних результатах владі? Приємно, що усна історія в останній час кардинально змінила ситуацію. Зараз є дивовижна і унікальна можливість не лише уточнити у живих свідків елементи та подробиці якихось процесів та явищ, а й задокументувати ці деталі. Прикладів може бути дуже багато, але найяскравіший це проєкт «Розпад Радянського Союзу. Усна історія незалежної України 19881991»[18].

Ці різноманітні за жанром та характером інформації джерела, значна частина яких висвітлює суспільно-політичні процеси в різних регіонах республіки, на нашу думку, дозволяють подолати серйозну ваду попередніх досліджень «києвоцентризм» (тобто надання виключного пріоритету висвітленню подій у столиці), на яку неодноразово вказували науковці[19].

Врешті-решт, без належної відповіді ще й донині залишається ціла низка питань, які ведуть свій родовід з парадоксального, суперечливого, але такого доленосного періоду у житті СРСР у цілому та України, зокрема.

У чому полягає глибинна суть «перебудови»? Це невдала спроба модернізації навздогін чи помилка (зрада?) керівництва держави? Які реальні причини Чорнобильської катастрофи? Чому зазнала краху Комуністична партія, яка майже сімдесят років міцно тримала владу? Як вдалось домовитися організаторам Руху, які мали різні погляди, про обєднання? Чому лідери союзних республік не знайшли спільної мови стосовно моделі оновленого Союзу? Чому не вдався серпневий путч? Чому приватизацію називають «наша дивна революція»? Чим пояснити, що у березні 1991 р. населення України підтримало ідею «оновленого Союзу», а у грудні цього ж року активно і переконливо проголосувало за державну незалежність України? Підписання Біловезької угоди було спонтанним чи спланованим? Чи справді «словянська трійка» розпустила/розвалила СРСР? Чи мали юридичне право лідери України, Білорусі та Росії прийняти рішення про припинення існування Радянського Союзу, як «субєкта міжнародного права та геополітичної реальності»? Що сталося з Радянським Союзом? Розпад, розвал чи переділ? І врешті-решт Україна стала незалежною закономірно чи випадково?

Питання питання питання

Таємниці таємниці таємниці

Автор, свідомо уникаючи однобічних та необґрунтованих тверджень, безумовно не претендує на вичерпність і всебічність висвітлення проблеми, але щиро сподівається, що його скромний доробок дозволить науковцям бодай частково заповнити «білі плями» новітньої історії України, розкриє нові аспекти відомих сюжетів, надасть імпульсу процесу вивчення політичної історії доби перебудови; дасть змогу діючим політикам, зрозумівши уроки досвіду попередників, уникнути прикрих помилок, обґрунтованіше та оптимальніше визначити тактику і стратегію сучасних суспільно-політичних трансформацій; допоможе пересічному жителю республіки не лише певною мірою зрозуміти основні тенденції нинішнього політичного процесу, а й усвідомити своє місце і роль у суспільно-політичному житті країни, піднятися до розуміння того, що він є громадянином України.

Питання питання питання

Таємниці таємниці таємниці

Автор, свідомо уникаючи однобічних та необґрунтованих тверджень, безумовно не претендує на вичерпність і всебічність висвітлення проблеми, але щиро сподівається, що його скромний доробок дозволить науковцям бодай частково заповнити «білі плями» новітньої історії України, розкриє нові аспекти відомих сюжетів, надасть імпульсу процесу вивчення політичної історії доби перебудови; дасть змогу діючим політикам, зрозумівши уроки досвіду попередників, уникнути прикрих помилок, обґрунтованіше та оптимальніше визначити тактику і стратегію сучасних суспільно-політичних трансформацій; допоможе пересічному жителю республіки не лише певною мірою зрозуміти основні тенденції нинішнього політичного процесу, а й усвідомити своє місце і роль у суспільно-політичному житті країни, піднятися до розуміння того, що він є громадянином України.

Розділ І

«Революція згори»: поглиблення суспільно-політичної кризи та спроби її подолання (квітень1985  літо 1988 років)

1. «Перебудова»: що це було?

На початку 80-х років дедалі помітнішими ставали симптоми та прояви суспільно-політичної кризи в СРСР, що надзвичайного гостро ставило питання про необхідність реформ у всіх сферах суспільного життя. Поява на політичному олімпі М. Горбачова, який після смерті К. Черненка обійняв посаду Генерального секретаря ЦК КПРС, зародила в масах ілюзорну надію на реальність позитивних зрушень у країні. Характерними рисами іміджу нового партійного лідера були підкреслена демократичність, енергійність, рішучість, бажання і готовність іти на радикальні суспільні зміни, що вигідно контрастувало з інертністю та консерватизмом більшості його попередників. Розпочатий під керівництвом Горбачова процес оновлення одержав назву «перебудова».

Якже зявився термін «перебудова»? За свідченням екс-голови Верховної Ради СРСР Анатолія Лукянова, його авторство належить Ю. Андропову, який планував здійснити суспільні зміни у СРСР шляхом Китаю. На думку публіциста Отто Лациса, автором терміну «перебудова» міг бути академік Абел Аганбегян, який писав тексти для виступів М. Горбачова[20]. Втім, авторство авторством, а суть є суттю. У рік 20-річчя перебудови журнал «Огоньок», дав дуже красномовну відповідь на те, що є сенсом і змістом «перебудови»: «Цей термін не має перекладу на інші мови, та й в російській його точний зміст не зовсім ясний. «Перебудова» це не модернізація, не реконструкція, не реформування, не перетворення, а одночасно і те, і друге, і третє, причому проводиться незрозуміло яким чином»[21]. Суть і зміст поняття «перебудова» за час реалізації реформ перетерпіли таку складну трансформацію, що навіть у радянсько-французькому політологічному словнику нового мислення, який побачив світ у 1989 р. зазначається: «серед усіх найбільш поширених сьогодні слів у світі немає, можливо, ні одного іншого з такою невизначеною суттю, з таким же розпливчатим змістом, як «перебудова»[22].

М. Горбачов

Анатолій Лукянов. Фото: duma. gov. ru

Ю. Андропов

Для розуміння феномена перебудови необхідно чітко виділити та усвідомити головні передумови її виникнення. Варто підкреслити, що цей процес був глибоко закономірним, а не випадковим: спрацював цілий комплекс факторів, які зробили цю масштабну трансформацію суспільства необхідною і можливою. Перша група факторів (симптоми системної кризи) підштовхувала до радикальних змін у суспільстві, а друга робила можливими ці зміни, створювала сприятливий ґрунт та атмосферу для суспільних трансформацій.

Які ж фактори робили необхідним початок перебудови у 1985 році?

Міжнародна сфера:

реальна загроза стадіального відставання: у той час, як світ вже вступав, у постіндустріальну стадію розвитку, СРСР ще не пройшов індустріальної;