У моральній сфері реакція громадської думки, що постійно стверджувала свої позиції у суспільстві, на трансформаційні процеси другої половини 80-х років, зафіксувала невдоволення широких народних мас фантастичним розривом між задекларованими гаслами та конкретними результатами соціалістичної моделі державного правління. Такий стан справ вів до граничної дискредитації офіційної влади не лише у східноєвропейських державах, а й у самому Радянському Союзі.
«Демонстраційній ефект» «оксамитових революцій» 1989 р. полягав у тому, що по-перше, багаторічна практика соціалістичного будівництва у країнах Східної Європи засвідчила не лише наростаючу невідповідність соціалістичної моделі правління реаліям та вимогам життя, а й граничну незадоволеність нею широких мас населення; по-друге, у ході радикальних змін у країнах співдружності було продемонстровано широкий спектр моделей зміни політичної системи: від неконтрольованих і непрогнозованих дій у Румунії до цілком цивілізованих у Польщі та Чехословаччині; по-третє, опозиційні сили у республіках Радянського Союзу на прикладі своїх східноєвропейських колег отримали зразки програмних вимог та матрицю ефективних організаційних дій.
Важливим аспектом історико-політологічного аналізу процесу перебудови є зясування її змісту. Дослідження проблем системної трансформації суспільства, аналіз перехідних процесів та механізмів знаходяться сьогодні в епіцентрі наукових пошуків політологів, істориків, економістів та інших вчених. На думку фахівців, зміст перехідного процесу включає в себе діалектичне подолання суттєвих елементів старого порядку, які втратили свою актуальність, висування нових цілей та ідеалів формування нових специфічних способів їх досягнення. По своїй суті цей процес націлений на творення якісно нової системи чи явища. Структура перехідного процесу, як правило, включає декілька стадій:
переоцінка існуючого стану суспільства і оцінка змісту і масштабів кризи, яка має системний характер;
соціальна діагностика, тобто неупереджена обєктивна характеристика існуючої дійсності, коріння сучасних негараздів у минулому, реальних можливостей і шляхів виходу із кризової ситуації;
демонтаж старої системи, ліквідація її очевидних невідповідностей досягнутому рівню суспільного розвитку та його тенденціям;
нове самовизначення системи, висування та обґрунтування шляхів подальшого розвитку[36].
Характерно, що перераховані стадії перехідного процесу не обовязково слідують одна за одною у хронологічній послідовності, нерідко вони розгортаються одночасно, або ж більш пізня за логікою стадія може випереджати більш ранню. Зокрема, демонтаж старої системи в СРСР у середині 80-х років відбувався паралельно з процесом переоцінки існуючого стану суспільства, значно випереджаючи стадію соціальної діагностики, яка повинна була дати відповіді на сакраментальні питання «Хто винуватий?» і «Що робити?»
Для більш чіткого зясування суті і змісту перебудови необхідно прослідкувати динаміку суспільної трансформації, визначити основні етапи її розгортання. Звичайно, будь-яка періодизація спрощує реальну картину життя, але одночасно вона дозволяє побачити суспільні процеси та явища більш рельєфними та контрастними, чітко визначити домінуючі тенденції розвитку. Якщо в основу періодизації перебудови покласти суттєві зміни та зрушення, що відбулися в цей час у процесі самоусвідомлення, розстановки та взаємодії політичних сил у суспільстві, то період з квітня 1985 р. по серпень 1991 р. можна поділити на кілька етапів:
І етап (квітень 1985 січень 1987 років) визрівання політичного курсу перебудови;
ІІ етап (січень 1987 літо 1988 років) усвідомлення основних завдань перебудови, формування та розширення її соціальної бази;
ІІІ етап (літо 1988 травень 1989 рокув) зміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз;
ІV етап (травень 1989 лютий 1990 року) розмежування та консолідація полярних політичних сил у суспільстві, їхнє відкрите протистояння;
V етап (лютий грудень 1990 року) сповзання політичного керівництва СРСР вправо і радикалізація народних мас;
VІ етап (грудень (1990 серпень 1991 року) кінець перебудови[37].
Варто підкреслити, що хоча перебудовчі процеси в Українів цілому співпадали з загальносоюзними тенденціями суспільних перетворень, однак вони все ж мали і свої особливості. Це уповільнений темп розвитку; порівняно низький рівень активності населення; тривале збереження при владі старої брежнєвської еліти; відсутність відкритого насилля як засобу вирішення внутрішніх проблем; перетворення Чорнобильської трагедії з екологічного фактора суспільного життя на потужний політичний. Ці особливості виникли під впливом зосередження з 1972 р. у руках В. Щербицького владних важелів; структурних особливостей економіки республіки; стабільності українського товарного ринку; порівняно незначної люмпенізації населення; певного консерватизму, сповільненості, зваженості, що притаманні ментальності українців тощо.
V етап (лютий грудень 1990 року) сповзання політичного керівництва СРСР вправо і радикалізація народних мас;
VІ етап (грудень (1990 серпень 1991 року) кінець перебудови[37].
Варто підкреслити, що хоча перебудовчі процеси в Українів цілому співпадали з загальносоюзними тенденціями суспільних перетворень, однак вони все ж мали і свої особливості. Це уповільнений темп розвитку; порівняно низький рівень активності населення; тривале збереження при владі старої брежнєвської еліти; відсутність відкритого насилля як засобу вирішення внутрішніх проблем; перетворення Чорнобильської трагедії з екологічного фактора суспільного життя на потужний політичний. Ці особливості виникли під впливом зосередження з 1972 р. у руках В. Щербицького владних важелів; структурних особливостей економіки республіки; стабільності українського товарного ринку; порівняно незначної люмпенізації населення; певного консерватизму, сповільненості, зваженості, що притаманні ментальності українців тощо.
«Перебудова продовження справи жовтня»
Поштова марка СРСР, 1988
Однак, варто зазначити, що починаючи з моменту утворення Народного руху України та особливо після виборів народних депутатів до Верховної та місцевих рад (березень 1990 р.) ситуація суттєво змінюється. На хід перебудови починають впливати нові політичні фактори, що мали виразне національне забарвлення (активізація набираючих силу рухівських структур, домінування націонал-демократів у місцевих радах західного регіону республіки, утворення парламентської опозиції, поява багатопартійності тощо), які надають суспільним трансформаціям динаміки та специфічних рис.
«Перебудова це опора на живу творчість мас» Поштова марка СРСР, 1988
2. Прискорення: знову «наздогнати і перегнати»?
Прискорювати течію життя це далеко не все, що можна з ним зробити.
Махатма ГандіВсе, що взагалі варто робити, варто робити не поспішаючи.
Мей УестЗапроваджувати нововведення не означає реформувати.
Едмунд БеркТрансформація радянського суспільства розпочалася як типова революція «згори» у квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС новим керівництвом на чолі з М. Горбачовим було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Лозунг «прискорення» веде свій родовід від класичної радянської формули, популярної на рубежі 5060-х років: «Наздогнати і перегнати», яка в свою чергу сягає доби перших пятирічок, часу становлення командної системи. З огляду на це, певною мірою закономірно, що на початковому етапі запропонована концепція перетворень радше натякала на необхідність та доцільність радикальних змін у суспільстві, ніж пропонувала його негайне оновлення революційним шляхом.
У своєму виступі Генсек лише абстрактно сформулював стратегічну мету: «досягнення нового якісного стану суспільства, до того ж у самому широкому розумінні слова»[38]. Однак при реалізації поставленого завдання радянське керівництво зовсім не поспішало враховувати та використовувати досвід і здобутки західної цивілізації, воно планувало діяти традиційними, неодноразово апробованими засобами та методами. Ключовими елементами курсу прискорення було визначено інтенсифікацію економіки, прискорення науково-технічного прогресу, перебудову управління та планування, удосконалення структурної та інвестиційної політики, підвищення організованості та дисципліни, покращення стилю діяльності, обґрунтовані кадрові зміни (варто підкреслити, що поширений в подальшому термін «перебудова» вживався у квітневій доповіді виключно у вузькому розумінні слова лише в контексті покращення управління господарчим механізмом). Комплекс перетворень на початковому етапі трансформації суспільства не був системним і стосувався перш за все економіки, його суть полягала в удосконаленні реально існуючих процесів, у виправленні окремих деформацій соціалізму, у більш повній реалізації його потенційних можливостей.
Аналізуючи кадрові зміни у Політбюро та ключові ідеї виступу М. Горбачова на квітневому Пленумі ЦК КПРС 1985 р. А. Черняєв, який на той момент працював заступником завідувача міжнародного відділу ЦК КПРС, відверто зазначає: «Не думаю, що у Горбачова вже склалася більш менш ясна концепція як він буде виводити країну на рівень світових стандартів. Окреслюються лише окремі ознаки методології, зокрема, порядок, договірна дисципліна, досить чутлива децентралізація управління і планування (яка обмежуватиметься лише стратегією). Зараз він проводить розчистку і розстановку, схильний і до справжньої чистки партії (до якої відкрито закликав Шеварднадзе). Він розхитує сформовані за Брежнєва догми, умовності, пута парадності, бюрократичної інертності, чванства ламає норми монархічної реставрації, які принесли стільки шкоди економіці і моралі за Брежнєва і почали було відроджуватися за Черненка»[39].