Зіткнення інтересів союзних та республіканських еліт і стало одночасно і приводом, і причиною виступу ДКНС.
2. Серпневий заколот 1991 р.: фатальний рух політичного маятника
Будь-яка влада є безперервна змова.
Оноре де Бальзак, французький письменникЗазирнув я одного разу за куліси маріонеток: біля шнурків теж маріонетки. Далі мене не пустили.
Станіслав Єжи Лец, польський письменникНа початку літа 1991 р. у політичному житті України сформувалося майже одночасно два вузла серйозних протиріч: на союзному рівні на ґрунті кардинальних розходжень щодо питання про проєкт нового Союзного договору і на республіканському на базі різних підходів до формування концепції Конституції.
За цих обставин помітно зросла та радикалiзувалася суспiльно-полiтична активнiсть народних мас країни. Зокрема, 2123 червня у Києвi вiдбувається Установчий зїзд Всеукраїнської органiзацiї солiдарностi трудящих (ВОСТ), на якому були присутнi 313 делегатiв з 21області республiки. Поряд з економiчними, на зібранні було висунуто i ряд полiтичних вимог: вихiд України iз складу СРСР, розпуск КПРС, зміну державно-політичної системи, припинення урядом УРСР усiх фiнансових вiдрахувань до центру, розпуск Верховної Ради УРСР та iн. На зїзді констатувалося: «Партійна номенклатура боїться обєднання наших сил, партократія знає, що ми хочемо робити, готує наступ і він вже почався, треба негайно відсунути Компартію від влади, віддати до суду, а майно націоналізувати»[47]. Така радикалiзацiя народних мас була характерною рисою суспiльно-полiтичного руху на всiй територiї СРСР.
Спроба консервативного табору перейти до активних дiй, силою взяти соцiальний реванш знайшла своє втiлення у здiйсненнi 1921 серпня 1991 р. державного перевороту. Які ж основні фактори підштовхували ініціаторів путчу до активних дій? Офіційно заявленою метою ДКНС було збереження Радянського Союзу і припинення у країні реформ, які на думку учасників комітету, не модернізували, а руйнували СРСР. Чому саме 19 серпня? Справа у тому, що на 20 серпня 1991 була призначена дата підписання нового союзного договору між республіками СРСР. У результаті цієї акції замість Радянського Союзу мала зявитися конфедерація під назвою Союз Суверенних Держав, до того ж не всі республіки СРСР планували до неї приєднатися. Але у організаторів путчу були і свої приховані меркантильні мотиви вони боялися за свої крісла та посади, адже у разі підписання нового союзного договору керівництво колишнього СРСР навряд чи змогло б залишитися при владі. За свідченням М. Горбачова, у липні 1991 р. він домовився з президентом РРФСР Б. Єльциним про радикальне оновлення кабінету міністрів СРСР після підписання нового союзного договору. М. Горбачов не виключає, що ця розмова була записана співробітниками КДБ і її зміст став відомим членам ДКНС, що могло стати одним з каталізаторів подальших подій[48].
Втім, ідея силового вирішення суспільних проблем визріла у певної частини правлячих кіл ще наприкінці 80-х рр., коли процес перебудови в СРСР наштовхнувся на низку труднощів. За цих обставин у 1990 р., передбачаючи подальше поглиблення кризи суспільної модернізації, Верховна Рада Радянського Союзу прийняла Закон «Про правовий режим надзвичайного стану», який регламентував механізм його оголошення та реалізації. Цей документ передбачав, що надзвичайний стан міг бути введений Президентом чи Верховною Радою СРСР лише за умови прохання або ж згоди Президії Верховної Ради чи вищого органу влади відповідної республіки.
Напередодні ІІІ Зїзду народних депутатів СРСР у березні 1991 р. активно розгорнулася підготовка до введення за певних обставин надзвичайного стану. Хоча в цей період і не вдалося реалізувати запланованого, Рада безпеки дала команду розробити комплекс необхідних документів. Розуміючи, що дедалі втрачає контроль за перебігом суспільних подій, М. Горбачов неодноразово у цей час говорив про необхідність реалізації «надзвичайних заходів». Масштабна підготовка до майбутнього запровадження надзвичайного стану в разі граничного загострення кризи в країні відбувалася з санкції Президента СРСР. Уже у квітні 1991 р. майбутній член Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС, за російською абревіатурою ГКЧП) А. Тізяков підготував перший проєкт Указу про введення надзвичайного стану і створення Тимчасового комітету управління СРСР прообразу майбутнього ДКНС. Тоді ж було фактично і сформовано склад цього надзвичайного органу. Показово, що у списку фігурували високопоставлені партійні функціонери (секретар ЦК КПРС О. Шенин та перший секретар Московського міськкому Ю. Прокофєв), які в подальшому очевидно, щоб не компрометувати КПРС, не увійшли до складу ДКНС, хоча і були активними учасниками путчу.
Напередодні ІІІ Зїзду народних депутатів СРСР у березні 1991 р. активно розгорнулася підготовка до введення за певних обставин надзвичайного стану. Хоча в цей період і не вдалося реалізувати запланованого, Рада безпеки дала команду розробити комплекс необхідних документів. Розуміючи, що дедалі втрачає контроль за перебігом суспільних подій, М. Горбачов неодноразово у цей час говорив про необхідність реалізації «надзвичайних заходів». Масштабна підготовка до майбутнього запровадження надзвичайного стану в разі граничного загострення кризи в країні відбувалася з санкції Президента СРСР. Уже у квітні 1991 р. майбутній член Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС, за російською абревіатурою ГКЧП) А. Тізяков підготував перший проєкт Указу про введення надзвичайного стану і створення Тимчасового комітету управління СРСР прообразу майбутнього ДКНС. Тоді ж було фактично і сформовано склад цього надзвичайного органу. Показово, що у списку фігурували високопоставлені партійні функціонери (секретар ЦК КПРС О. Шенин та перший секретар Московського міськкому Ю. Прокофєв), які в подальшому очевидно, щоб не компрометувати КПРС, не увійшли до складу ДКНС, хоча і були активними учасниками путчу.
У організаторів путчу були і свої приховані меркантильні мотиви вони боялися за свої крісла та посади, адже у разі підписання нового союзного договору керівництво колишнього СРСР навряд чи змогло б залишитися при владі.
З метою отримання підтримки у силових структурах, Кабінет міністрів СРСР на чолі якого стояв майбутній гекачепіст В. Павлов, влітку 1991 р. збільшує норми продовольчого забезпечення офіцерам армії, МВД, КДБ СРСР, Залізничних військ. Активно розгортається організаційна підготовка до введення надзвичайного стану. 20 липня 1991 р. відбулася розширена колегія КДБ за участю керівників УКДБ республік, країв та областей з питань боротьби з організованою злочинністю, на якій ретельно опрацьовувалась координація спільних дій КДБ і МВД в умовах «паралічу виконавських структур».
Місцеві партійні організації забезпечили хвилю листів до органів влади та низку публікацій у пресі, лейтмотивом яких була думка про «необхідність наведення порядку», що створювало ілюзію масової підтримки знизу ідеї запровадження «надзвичайних заходів».
16 квітня 1991 р. в Смоленську відбулася зустріч партійних працівників з міст-героїв Росії, України, Білорусії. Учасниками зібрання була номенклатурна еліта переважно перші і другі секретарі партійних організацій Москви, Ленінграда, Києва, Мінська, Бреста, Керчі, Мурманська, Новоросійська, Одеси, Севастополя, Смоленська, Тули. Формальним приводом для цього зібрання стала підготовка до 50-річчя початку Великої Вітчизняної війни, але реальна мета була зовсім іншою консолідувати консервативну частину партії та сформувати її позицію напередодні квітневого пленуму ЦК КПРС. Саме тому на цьому зібранні мова йшла не стільки про вшанування ветеранів та необхідність миролюбної зовнішньої політики, скільки звучала жорстка критика теорії і практики перебудовчих процесів; у виступах лунали різкі випади проти Політбюро, в першу чергу проти М. Горбачова; висловлювалися вимоги «зміни керівництва» та заклики до надзвичайних заходів «порятунку країни». За словами Михайла Сергійовича, «знала про ці розмови, якщо не виступала їх ініціатором», та частина Політбюро, яка намагалася вплинути на Генсека з метою використання його президентських повноваженнь для введення надзвичайного стану та відновлення диктату керівництва КПРС[49]. Крім того, напередодні квітневого Пленуму ЦК на пленумах Московського міського та Ленінградського обласного комітетів КПРС чітко пролунали виступи з вимогою відставки М. Горбачова.
В. Павлов.
Фото: ru.wikipedia.org
З огляду на такий розвиток подій і, очевидно, проаналізувавши іншу інформацію, О. Яковлєв 18 квітня 1991 р. направив М. Горбачову листа, в якому попереджав: «Наскільки я обізнаний, та й аналіз диктує прогноз: ГОТУЄТЬСЯ ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ СПРАВА (тобто комуністичний. А. Я.) Настане щось, подібне неофашистському режиму. Ідеї 1985 року буде розтоптано. Ви та Ваші соратники будуть піддані анафемі. Наслідки трагедії не піддаються навіть уяві»[50]. Отже відчуття, що от-от щось відбудеться, наростало
Активні та масштабні дії майбутніх гекачепістів не могли не потрапити в поле зору західних політиків. Саме тому вже 20 червня у Берліні державний секретар США Дж. Бейкер повідомив міністру закордонних справ СРСР А. Бессмертних про те, що у Радянському Союзі готується усунення з посади М. Горбачова. У змові, за даними американської розвідки, активну участь беруть В. Крючков, В. Павлов та Д. Язов. Цю ж інформацію було передано М. Горбачову через посла США Дж. Ф. Метлока. На заяву дипломата про реальність державного перевороту радянський лідер відповів: «Передайте президентові Бушу, що я розчулений Але скажіть, щоб він не хвилювався. Я все тримаю у руках (виділено О. Б.)»[51].