А. Лукянов.
Фото: duma.gov.ru
За спогадами І. Плюща, можна відновити картину участі України та її ролі у Новоогарьовському засіданні, що відбулося 23 липня 1991 р. Ця картина містить цікаві деталі. На цьому зібранні українську сторону представляв саме І. Плющ, якого туди направив Л. Кравчук зі словами: «У вiдпустку вже йдутреба тобi їхати в Ново-Огарьово». Дії Голови Верховної Ради Іван Степанович прокоментував у своєму стилі: «Леонiд Макарович не хотiв уже їхать, бо це таке воно складне». Справа у тому, що 5 липня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР», і у Л. Кравчука зявилися нові перспективи та політичні траєкторії. За цих обставин їхати у Ново-Огоарьово і обговорювати проєкт нового Союзного договору, який був неоднозначно сприйнятий в українському парламенті через те, що суттєво суперечив Декларації про державний суверенітет України, вступати у дискусїї з невідомими наслідками, у яких можна зіпсувати набутий політичний імідж не входило у плани Леоніда Макаровича. Краще відправити на цю зустріч І. Плюща, щоб позначити українську позицію та прозондувати ґрунт і піти у відпустку та подивитися, що з цього вийде.
Але повернемось до спогадів І. Плюща. Перше, що йому кинулось в очі ще в аеропорту, це зміна моделі зустрічі офіційних представників зустрічала «Чайка» не з постпредства, а iз гаража Президента або Верховної Ради СРСР, що означало дотримання протоколу уже на рiвнi мiждержавних стосунків. По-друге, не зовсім зрозумілий формат обговорення, який Іван Степанович у своїх спогадах так прокоментував: «Ну, а тут же експертiв повно, я ж це сказав тiльки тих, що за столом. А скiльки на приставних, там же i всi сиділи i мiнiстри союзнi ж, i так далi, це взагалi було незрозумiло, що це за субєкти, субєкти при всьом Союзє? И той оставляем, и новый создаем (виділено О. Б.)».
Одним з ключових питань, які розглядалися у Ново-Огарьово, була стаття Договору, що регулювала вiдносини мiж субєктами майбутнього Союзу, у якій було записано, що вони регулюються Конституцiєю СРСР, Конституцiями союзних республiк, а також договорами й угодами, укладеними на рiвнi субєктiв. Тут представники автономних республік запропонували дописати і Конституциями автономных республик». Ну, й почалась гостра дискусiя.
І. Плющ: «Відносини мєжду субєктами Союзу регулюються їхніми Конституцiями».
У цей момент, вловивши хвилю, І. Плющ виступив з пропозицією записати: «Відносини мєжду субєктами Союзу регулюються їхніми Конституцiями». І все!», на що Михайло Сергiйович відповів «так». Але ж тут пiдскочив А. Лукянов і сказав: «Іване Степановичу, якщо хтось приїхав сюди розвалювати Союз, то міг би і не їхати. Над цим формулюванням працювало вже стільки юристів» i так далi, i так далi. На що І. Плющ відповів: «По-перше, Анатолiй Iванович, я не хочу принижувати якось вас, як великого юриста, але в народi є такий вислiв: «де зiбралось три юристи, то там щонайменше пять думок ну i стiльки ж позицiй». По-друге, я вам хочу сказати, а хто ви такий тут? Я субєкт, от, а ви хто, хто ви тут? Михайло Сергiйович я розумiю. А ви хто?» У цей момент М. Горбачов, бажаючи припинити перепалку, сказав: «Все, досить, досить, Іван, заспокойся, досить» і оголосив перерву.
У перерві між І. Плющем і М. Горбачовим відбувся наступний діалог:
І. Плющ: «Для чого ви дурите знов увесь свiт?»
М. Горбачов: «У чому?»
І. Плющ: «Ви почитайте, усi газети пишуть «Девять плюс один», девять нас було i приїхав Тер-Петросян, десятий, який приєднався. За столом нас сидить 26 чоловiк, то що це за субєкти сидять? Тодi ж пишiть, що нас 26 субєктiв». М. Горбачов: «Ти автономні республіки маєш на в увазі»?
І. Плющ: «Ну перш за все автономні, а потім Лукянова и Павлова, що це за субєкти?»
М. Горбачов: «А як їх виженеш?»
І. Плющ: «Е, Михайло Сергiйович, щоб не виганяти, треба було не пускати».
Другою больовою точкою на новоогарьовській зустрічі було питання принципів та моделей формування союзного бюджету. У проєкті договору було записано, що він формується з відрахувань союзних підприємств. Проти такого підходу категорично виступив І. Плющ («Михайло Сергiйович, ну так же не можна»), оскільки в Україні, за його словами, було бiльше 60 % союзних пiдприємств. Іван Степанович запропонував: давайте ми запишемо, що «союзний бюджет формується за фіксированними платежами, за узгодженою методикою». На що М. Горбачов в принципі погодився («а вообще-то да»). Пропозицію І. Плюща одразу підтримав Б. Єльцин («от это что-то, давайте так запишем») та Н. Назарбаєв і після цього почалося бурхливе обговорення, у ході якого неодноразово прозвучало «Ні!» пропозиції І. Плюща. За цих обставин М. Горбачов зробив перерву, після якої з ініціативи представників союзних міністерств була підготовлена нова редакція цієї статті: «союзный бюджет формируется из платежей союзных предприятий, а также фиксированных платежей по согласованной методике». Реакція І. Плюща на «оновлений» документ була прогнозованою і різкою: «Ви що, вже нас взагалi вважаєте за таких, чи?.. тобто, я два рази повинен платити в союзний бюджет: раз пiдприємства союзнi заплатили, а потiм ви ще й по методицi мені i так далi. То якщо ви так будете творить» Ну, i далі, за словами Івана Степановича, «пiшов скандал». Намагаючись уникнути поглиблення конфлікту, М. Горбачов доручив Б. Єльцину, І. Плющу, Назарбаєву внести пропозицiї щодо нової редакцiї 9-ї статтi Союзного договору.
І. Плющ: «Ну перш за все автономні, а потім Лукянова и Павлова, що це за субєкти?»
М. Горбачов: «А як їх виженеш?»
І. Плющ: «Е, Михайло Сергiйович, щоб не виганяти, треба було не пускати».
Другою больовою точкою на новоогарьовській зустрічі було питання принципів та моделей формування союзного бюджету. У проєкті договору було записано, що він формується з відрахувань союзних підприємств. Проти такого підходу категорично виступив І. Плющ («Михайло Сергiйович, ну так же не можна»), оскільки в Україні, за його словами, було бiльше 60 % союзних пiдприємств. Іван Степанович запропонував: давайте ми запишемо, що «союзний бюджет формується за фіксированними платежами, за узгодженою методикою». На що М. Горбачов в принципі погодився («а вообще-то да»). Пропозицію І. Плюща одразу підтримав Б. Єльцин («от это что-то, давайте так запишем») та Н. Назарбаєв і після цього почалося бурхливе обговорення, у ході якого неодноразово прозвучало «Ні!» пропозиції І. Плюща. За цих обставин М. Горбачов зробив перерву, після якої з ініціативи представників союзних міністерств була підготовлена нова редакція цієї статті: «союзный бюджет формируется из платежей союзных предприятий, а также фиксированных платежей по согласованной методике». Реакція І. Плюща на «оновлений» документ була прогнозованою і різкою: «Ви що, вже нас взагалi вважаєте за таких, чи?.. тобто, я два рази повинен платити в союзний бюджет: раз пiдприємства союзнi заплатили, а потiм ви ще й по методицi мені i так далi. То якщо ви так будете творить» Ну, i далі, за словами Івана Степановича, «пiшов скандал». Намагаючись уникнути поглиблення конфлікту, М. Горбачов доручив Б. Єльцину, І. Плющу, Назарбаєву внести пропозицiї щодо нової редакцiї 9-ї статтi Союзного договору.
А ось тут розпочались цікаві маневри. Коли позиція цієї трійки була майже узгоджена, всі спроби фінальної зустрічі, на якій наполягав І. Плющ, наражалися на перешкоди: Б. Єльцин (постійно «зайнятий»), Н. Назарбаєв («уже пiвтори години як злетiв, уже полетiв у Казахстан»). Коли ж врешті решт Івану Степановичу вдалося законтактувати з Борисом Миколайовичем, між ними відбувся такий діалог:
Б. Єльцин: «Це ж дуже серйозне питання, як ти вважаєш?»
І. Плющ: «Я вважаю, що ми повинні узгодити редакцію, а потiм узгодити її у своїх парламентах, а потiм уже можна вважати, що це формулювання України, Росiї i а це буде, якщо сьогоднi ми напишем, то це Плюща. Я ж не узгодив його нi з ким, то це просто моя редакцiя. А як я узгоджу з Верховною Радою, то тодi це буде позицiя»
Б. Єльцин: «Правильно, їжджай, ми будем тут»[22].
Така поведінка Б. Єльцина та Н. Назарбаєва очевидно пояснюється тим, що на той час у них уже були попередні домовленості з М. Горбачовим, які вони мали остаточно узгодити у ніч з 29 на 30 липня 1991 р.
Однак, незважаючи на всі проблеми, протистояння та протиріччя, учасники зустрічі все ж у цілому схвалили проєкт Союзного договору. Парадоксально, але факт, що документ, який було узгоджено на новоогарьовській зустрічі 23 липня 1991 р., називався «Договір про Союз Суверенних Держав» (скорочено ССД), але держава яка засновувалась цим документом отримала інше імя «Союз Радянських Суверенних Республік» (СРСР). І справа тут очевидно не у помилках і не у ностальгії. Ймовірніш за все, це було бажання ініціаторів таких дій наповнити новим змістом звичну для громадян і світу абревіатуру, і при цьому (майже непомітно) змінити акцент з «соціалізму» на «суверенітет»
У першому розділі Союзного договору були сформульовані базові принципи формування оновленого Союзу. Союз Радянських суверенних Республік визначався як «суверенна федеративна демократична держава», що утворилася у результаті обєднання рівноправних республік, які у свою чергу є повноцінними суверенними державами без будь-яких застережень (у другому розділі за ними закріплювалося право вільного виходу з Союзу). Союз Радянських Суверенних Республік як субєкт міжнародного права проголошувався спадкоємцем Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Держави, які утворювали Союз, визнавалися повноправними членами міжнародного співтовариства», які можуть укладати будь-які договори із зарубіжними державами, «не порушуючи міжнародних зобовязань Союзу».
Другий розділ мав на меті визначення членства у Союзі, громадянства та розмежування повноважень Союзу та республік і сфери спільного управління. Членство держав у Союзі було проголошено добровільним. Держави, що утворюють Союз, входили до нього безпосередньо або в складі інших держав. Це не обмежувало їхніх прав і не звільняло від обовязків за Договором. Відповідно до Договору, усі вони мали рівні права і мусили виконувати рівні обовязки (цей пункт практично урівнював у правах колишні союзні республіки та автономії). До сфери повноважень Союзу були віднесені питання оборони та оборонної промисловості, державної безпеки, зовнішньої політики та зовнішньоекономічної діяльності, виконання союзного бюджету, грошова емісія, прийняття союзної Конституції, загальносоюзні системи звязку та інформації, атомна енергетика, федеральні правоохоронні органи, а також координація політики республік по більшості з цих питань. У сферу спільного управління входило приблизно те ж саме (лише з окремими нюансами) і більшість питань організації, економіки і соціальної політики у формах узгодження, координації, «вироблення основ» тощо.