Розмова з Дмитром нітрохи не заспокоїла. Її батько герой любовної історії? А, власне, чом би й ні? Та хоча б тому, переконувала себе Ляна, що в цій квартирі немає жоднісіньких слідів перебування жінки. Більше того нормальна жінка тут би здуріла. І відразу б перемила всі ці липкі ручки кухонних шкафчиків.
Ляна, ніби щоб переконатися у своїх висновках, торкнулася до однієї з них. Ручка була чиста! Перемацала решту усі ручки кухонних шкафчиків тепер не липли. Ляна принюхалася: в повітрі ледь вловимо пахло якоюсь побутовою хімією. Усі ручки шафок хтось ретельно помив.
Дівчина впала на диван й охопила голову руками: очманіти!
Вранці наступного дня Ляна знайшла в кладовці молоток і два крихітних цвяхи, вбила їх у одвірки на рівні десяти сантиметрів від підлоги і завязала між цвяхами нитку. Така пастка мала б виказати, якби до квартири без неї хтось увійшов. Двері відчиняються всередину, тож не розірвати нитку при цьому неможливо. Колись таким чином вони з друзями охороняли «свою» територію в підвалі покинуту кимось комірчину, місце, де могли гратися лише мешканці цього будинку, а зайдам було зась.
Ляна вирішила також перевірити версію Дмитра. На щастя, із самого ранку бабусі під підїздом були на «бойовому посту».
Слухайте, підсіла до них після традиційного обміну вітаннями, дещо вас запитаю. Ви ж тут, зробила паузу, щоб обдумати, як сформулювати питання й не образити жіночок, ви ж тут багато часу проводите, всіх знаєте. Скажіть, у мого батька хтось був?
Хто був? старенька жіночка повільно повернула в її бік голову.
Ну, жінка. Коханка. Не знаю, як ще сказати.
Була тут одна, жіночка підняла вказівний палець вгору, а її подруга ствердно закивала головою. Приходила кілька разів. Молода така, туфлі на обцасах височенних. Я спочатку навіть думала, може, то ти, тобто донька його. А вже потім все сталося, і ти приїхала.
Ляну ніби вдарили чимось по голові: отже, жінка таки існує.
Як вона виглядала? не знати навіщо перепитала в жіночок.
Як-як. Як усі фіфи тепер виглядають. Волосся довге, руде, кучеряве. Сережки у вухах завжди величезні, схожі на циганські. Я запамятала, бо моя внучка якраз недавно в таких до мене прийшла. Чемодан величезний та жінка кожного разу з собою носила. Не знаю, може, мальовидло там мала чи книжки які. Хоча такі книжок не читають, махнула рукою.
А вчора ви її часом не бачили? вхопилася за останню соломинку Ляна.
Ні, з того часу, як тато твій вмер, вона більше не приходила.
Ляна подякувала жіночкам і пішла на тролейбус до Гречан. Із самого ранку мала кілька замовлень в онлайн-магазині, які треба було виконати. Думки про таємничу руду жінку так захопили, що дівчина ледь не проїхала свою зупинку.
Отже, тато мав якісь стосунки. Якщо вірити бабусям з двору, його пасія була значно молодшою. Чому тоді вона не прийшла до нього на похорон? І що їй треба було у квартирі, якщо то була справді вона.
Нарешті. Я вже думав, що ти від страху сховалася під столом і чекаєш свого злодія вдома з ножем в руці.
Ляна аж підстрибнула від несподіванки. Іван, як завжди, випірнув ніби з-під землі.
Міг би й поспівчувати. Мені, між іншим, було страшно.
Пробач. Я був трохи зайнятий і не в місті. Можу чимось допомогти?
Допоможи мені знайти руду жінку.
Будь-яку? Чи будуть якісь точніші характеристики?
Обоє зайшли у магазин і відповіли на привітання Ніколая. Хлопець змітав пилюку з полиць спеціальною крихітною чи то мітлою, чи великим пензликом. Ляна дала йому список речей, які треба було запакувати для надсилання покупцям.
Іван роздивився навколо:
Бачу, справи йдуть. Отже, магазин ти не продаватимеш. Що-що, а талант знаходити собі проблеми в тебе є.
Ляна помітила, як напружився Ніколай.
Давай сьогодні не про це, вирішила перевести тему й повела Івана у тепер уже свій кабінет.
То що за жінка? молодий чоловік без запрошення сів у крісло.
Ляна відсунула від столу стілець й опустилася на краєчок:
Рудоволоса, молода, великі сережки і валіза чи чемодан.
То це вона твоя вчорашня злодійка?
Не знаю. Може бути, опустила погляд і взялася постукувати нігтями по столі.
Нічого не хочеш розказати?
Здається, це коханка мого батька.
Іван навіть бровою не повів:
І що тут такого? Чи він мав по твоїй мамі зберігати целібат? Або, може, боїшся, що вона претендуватиме на магазин? Не думаю, що це аж такі статки.
Я відчуваю, що тут щось не так. Чому вона не була на похороні?
Іван встав і зміряв кімнату кроками:
Уляно, я вже шкодую, що запропонував тобі допомогу. Здається, ти надивилася фільмів.
Я не дивлюся фільмів, показово відвернулася до стіни.
То начиталася книжок.
Думаєш, я все собі вигадую?
Впевнений. Ти ж не плануєш вести на неї полювання?
Я просто хочу знати, хто і навіщо був у моїй квартирі.
У батьковій, спокійно сказав Іван після паузи.
Що? Ляна вже встигла задуматися про своє.
У батьковій квартирі. Вибач, але ти поки не власниця. І не знаєш, хто має від неї ключі.
Ляна отеретіла. І цей туди ж.
Окей. Я не знаю, хто ходить батьковою квартирою. Але маю право знати.
Шпигуватимеш?
Є простіші варіанти. Встановлю камеру спостереження.
Іван ще раз зміряв кімнату кроками і знову сів у крісло.
Добре. Я тобі із цим допоможу.
Я не просила допомоги.
Отже, самостійна і незалежна? відкинувся на спинку крісла.
Ляна вже встигла пошкодувати про свої слова. І як вона тепер виглядає в очах Івана? Типова стара діва, яка хоче видаватися сильною жінкою.
Добре, вибач. Я дозволяю тобі мені допомогти.
Іван звів брову вгору і з викликом дивився дівчині в очі, тому вона була змушена додати:
Не дивися на мене так. Окей. Допоможи мені, будь ласка.
Іван посміхнувся:
Я цим займуся. Тільки заради твого спокою.
Робота не чекала, тому Ляна була змушена випровадити з магазину Івана й зайнятися справами. Ніколай уже впорався з пакуванням замовлень і навіть продав кілька раритетних платівок старшому чоловікові, від якого неприємно пахло самотньою старістю. А точніше, сечею. До людей часто разом з віком приходить нетримання. І добре, якщо є кому випрати-придивитися. Бо ж людина сама до свого запаху звикає і часом не розуміє, чому інші крутять носом. Може, її тато боявся саме цього, тому й завів стосунки з рудою фіфою. Навряд чи варто його за це засуджувати. Як-не-як, ні магазин, ні квартиру він тій жінці не віддав.
Перепрошую, переминався з ноги на ногу Ніколай, не хотів про це говорити при вашому другові. Не подобається він мені, по-дитячому нахмурив брови хлопець. Я ненавмисне вас підслухав.
Я не ображаюся, Ляна пакувала посилки в наплічник, щоб віднести на «Нову пошту». Якби ми хотіли про щось поговорити таємно, то пішли б кудись, де нікого нема.
Та я не про те, Ніколай, як завжди, посміхався. Я чув, як ви казали про руду жінку з валізою. Я її знаю.
Дівчина покинула наплічник і підійша до вікна. Не хотіла, щоб Ніколай бачив у ту мить її обличчя. Серце вистрибувало з грудей.
І хто вона?
Я бачив її кілька разів. Вона приходила сюди із чоловіком, нашим постійним клієнтом. Той завжди купував у дядьканатолія найдорожчий товар антикварні меблі.
Отже, руда жінка справді заміжня. Це багато що пояснює. Але не те, навіщо вона приходила у квартиру й вимила ручки від шафок.
Коли ти її бачив востаннє, Ніколаю? запитала лагідно, щосили намагаючись не видати тремтіння в голосі. В її батька, виявляється, було власне життя, і це її хвилювало. Ляна сердилася сама на себе: невже вона така егоїстка, що ревнує тата, з яким навіть не спілкувалася.
Вона приходила в той день, коли дядькоанатолій вмер. Шукала його. Але ще ніхто не знав, що трапилося.
Ляна знайшла на підвіконні пляшку з негазованою водою, налила собі склянку і повільно випила. З дитинства цей спосіб заспокоїтися був найдієвішим. Коли після нападів алергії приходила задуха і панічна атака, мама наливала їй води й примушувала пити дрібними ковтками. Після цього Ляні завжди легшало. Цього разу дівчина також відчула, як серцебиття внормовується.
Ще про це поговоримо, закинула наплічник і взялася за ручку дверей, мені треба в місто.
Тоді вона залишила записку.
Ляна завмерла на місці як вкопана. Трохи подумала й повільно розвернулася. Ніколай стояв посеред кімнати і на витягнутій руці тримав клаптик паперу.
Ляна зробила крок назустріч і мовчки взяла з його рук папірець. Вже на вулиці прочитала: «Переносимо зустріч на четвер. Тетяна Аніцька». Поряд загудів тролейбус, і дівчина запхала папірець до кишені. Пізніше подумає, що із цим всім робити.
На «Новій пошті» у той день знову працював Дмитро.
Добре, що все виявилося так просто, посміхнувся, вислухавши історію про руду жінку. Щось таке я собі й думав. Але замки зміни. Хочеш, сьогодні тобі допоможу.