Як би я не поміг? Я ж у тебе закоханий був.
Ляна опустила очі, а Дімон навіть не відвів погляд.
Я й не знала.
Слухай, а давай ввечері на каву? чоловік окинув оком чергу, що встигла зібратися за Ляниними плечима.
Давай. Бо мені тут і поговорити ні з ким.
Ляна помахала Дімону «па-па» і вийшла на вулицю. Вже у самому підїзді згадала, що навіть не залишила йому свій номер телефону. Отже, сьогодні кави не буде. Доведеться завтра зайти знову. І хто знає, чи ще потрапить на Дмитрову зміну.
Надвечір задзвонив мобільний.
Ти готова? почула в слухавці голос Дмитра. Я вже у дворі.
І як ти дізнався мій номер? єдине, що здогадалася спитати.
Ну ти смішна. Це ж Нова пошта. У нас є вся база.
Надворі вечоріло, Ляна знайшла у валізі байкову сорочку й накинула на плечі їхала вона сюди на два-три дні, тож про те, щоб взяти трохи одягу, не подумала. А щодо теплого й поготів. Ще трохи і доведеться влаштувати собі шопінг на місцевому ринку.
Дімон сидів на лавці, де вдень вигрівали на сонці кістки бабусі.
А я вже тут не живу, обвів жестом подвіря. Батьки у Бостоні. Емігрували у двохтисячних. Вчителі тоді ледве виживали. І сестричка там. А мене тоді залишили з бабусею.
То ти живеш із нею, Ляна сіла на лавку поруч й обвела поглядом вікна будинку, силкуючись згадати, за якими була квартира Дмитра.
Бабуся померла недавно. Від раку.
І мій тато помер.
Чув. Співчуваю. То ось чому ти приїхала.
Угу. Хоронити.
Слухай, ми підемо на каву, вперше за весь вечір глянув їй в очі Дмитро, чи так і будемо тут сидіти, як старі?
Ляні відверто полегшало розмову на неприємну тему закрито. Десь у дворі запищала автомобільна сигналізація. Дівчина мимоволі повернула в її бік голову: не Іван. Дивно, але його «шевроле» не бачила з того дня, коли зачинила перед його носом двері квартири.
Коли ти поїхала в Київ, Дімон запхав руки в кишені, я навіть батькам своїм сказав, що вступати поїду в столицю і знайду там тебе.
І вступив? посміхнулася.
Ні. Спочатку було медучилише. Але з медициною не склалося. Вчився далі. Став слідчим поліції.
То як тебе з поліції занесло в «Нову пошту»?
Та так. Сталося дещо. Не хочу про це. Одним словом мене звільнили.
Жалкуєш?
Проблем менше, зарплата більша. За чим жалкувати? Хіба за пригодами. А ти де?
В Києві, закінчила юрфак, працюю в архіві.
Теж з пригодами так собі, правда?
Правда, Ляна не знати чого заусміхалася. Часом думаю, що вмру від нудьги.
Дмитро різко зупинився посеред дороги:
А знаєш, що я подумав! Ну його до біса, ту каву. Поїхали на картинг!
Ляна навіть не думала сперечатися. Вже за півгодини, проїхавшись у майже пустій маршрутці, вони знайшли у центральному парку картинг і ганяли навперегін. Трохи завеликий шлем сповзав на очі, а двигун ревів так, що можна було оглухнути, але Ляна почувалася супер.
Правда, круто? Дмитро подав їй руку і допоміг вилізти з автівки, коли час оренди закінчився.
Крутезно! Ляну розпирало від щастя. Я давно так не дуркувала!
І я, Дімон обняв її за плечі. Кави?
Води, закотила очі Ляна. Вмираю від спраги.
Вони купили пляшку мінералки на двох у найближчому продуктовому магазині й випили її до дна на лавці в темному парку.
За законом жанру, ми б мали тепер поцілуватися, Дімон обіймав її однією рукою, а іншою загортав їй за вухо пасмо волосся.
Ляні було добре. Весело, як ніколи. Ці кілька годин вона жодного разу не згадувала ні про смерть тата, ні про купу справ, повязаних з магазином. Але амур в її плани точно не входив:
Перестань, по-дитячому полоскотала Дмитру живіт. Ми вже не діти.
То поцілунку не буде?
Я не цілуюся з тими, з ким не зможу зустрічатися, посміхнулася Ляна. То просто твій незакритий дитячий гештальт.
То давай закриємо? Дмитро награно витягнув для поцілунку губи і заплющив очі.
Точно не сьогодні, викрутилася з обіймів Ляна. Остання маршрутка втече!
І хоч дівчина навіть не уявляла, до котрої тут ходять маршрутки, додому довелося йти пішки.
Не сьогодні не означає ні, підморгнув їй Дмитро, по-дитячому повиснувши на дверях підїзду. Я почув.
Ляна швидко вибігла на свій поверх і сховалася за дверима. Сьогодні вона знову була тією маленькою дівчинкою, що колись жила в цьому місті з мамою і татом. Безтурботною і щасливою. І в неї був закоханий хороший хлопчик Дімон, що колись допоміг їй злізти із башти будівельного крана.
Дівчина кинула на полицю в коридорі ключі і зачепила пальцями порцелянову фігурку янголятка. Фігурка впала й розлетілася на друзки. Ляна увімкнула світло і дістала з крихітної кладовки мітлу і совок. Підмітаючи уламки, зловила себе на думці, що кидає ключі на поличку однаковим рухом щодня, але янголятко жодного разу їй під руку не потрапляло, бо завжди стояло в кутку. Цікаво, як так сталося тепер?
Дівчина зробила ще кілька рухів мітлою і зупинилася: на старих дошках чітко було видно частину відбитка взуття. Ляна прокрутила кілька попередніх днів у памяті: після того як вона відмила квартиру від бруду і, головне, від крейди, якою обводили батькове тіло на підлозі, сюди не заходила жодна людина, окрім неї самої.
Серце дременуло в пяти. Випростала спину й роздивилася навколо: вікна зашторені, хоч вона точно вранці їх відкривала, татові зошити на столі зсунуті з місця це видно по чистих від пилюки смугах, які донедавна були під зошитами, бо стіл Ляна так і не знайшла час протерти. Сумнівів не залишалося: у квартирі хтось був.
Дівчина перевірила шуфляду, куди поклала свої гроші, все було на місці. Старий телевізор, інша техніка і меблі теж.
Ляна увімкнула у всіх кімнатах світло і похапцем знайшла папірець, на якому їй записав свій номер Іван.
Ти десь далеко? спитала без привіт-як справи.
Щось сталося?
Здається, в мою квартиру хтось заліз.
Іван якийсь час мовчав, а потім заговорив впівголоса:
Щось вкрали?
Ні, але мені страшно.
Може, ти себе накручуєш?
Слухай, ти мене маєш за ідіотку? Я дипломований юрист, між іншим. Ми кримінальну справу теж вивчали. Якщо я кажу, що в мене вдома хтось був, то в мене вдома хтось був! кричала в трубку.
Окей, що я можу зробити?
Тобто, якого біса я телефоную саме тобі, ти це хотів спитати? Ляна вже не могла стримати емоції. Між іншим, ти мій майже єдиний знайомий у цьому місті, кому мені ще дзвонити. Сам же номер і дав, памятаєш?
Окей, окей, не кричи, майже шепотів у слухавку Іван. Щось придумаємо. Я зараз не можу розмовляти, але завтра заїду. Хочеш камеру поставимо. Лягай спати.
Ляна кинула слухавку. Добре сказати лягай спати. А як лягти, коли ще зовсім недавно хтось ходив по твоїй квартирі й перекладав речі? А що, як він і досі тут?
Ляна вічинила двері у ванну і вхопила в руки швабру. Далі обережно ступила в кухню і провела долонею по стіні, шукаючи вмикач світла. Натисла і видихнула: в кухні було порожньо. Більше в цій квартирі сховатися нема де.
Знайшла у вхідних номер Дмитра і натисла виклик. Той відповів майже одразу.
Слухай, ти, звісно, не ображайся, відповів на її емоційну тираду про все, що сталося, але кому потрібна ваша квартира?
Звідки я знаю? Але тут точно щось нечисто. Може, поліцію викликати?
Скажу тобі як колишній слідак: хочеш згаяти час викликай. Ну сама подумай у вас нічого не пропало, камер ніде нема, подвіря в центрі прохідний двір. І головне мотив. Який мотив у того, хто заліз у вашу квартиру, ще й, як я зрозумів, відчинивши двері своїм ключем.
Так, замки цілі, Ляна про всяк випадок оглянула двері жодної подряпини.
Одним словом, ніхто твого гостя шукати не буде.
Дімон, мені страшно.
Слухай, може, я тебе зараз ображу, але скажи, Дмитро переривався кожні кілька слів, щоб віддихатися, схоже, він іще не дійшов додому, скажи, ти спілкувалася з татом останнім часом?
Ні.
Отож. І як він жив не знаєш, правда?
Правда, настрій Ляни остаточно зіпсувався.
Тоді скажу зі своєї поліцейської практики «шерше ля фам».
Тобто?
Тобто-тобто, передражнив її Дмитро. Шукайте жінку.
Ляна мовчала. Дмитро вичекав паузу і продовжив:
Ти не припускала, що твій тато міг мати якісь стосунки? Він міг сам дати ключ від квартири якійсь жіночці, а та не наважувалася зайти у твоїй присутності.
І не прийшла на похорон? Дивні, скажу тобі, це були стосунки. Та й відбиток взуття навряд чи жіночий.
А якщо кросівки?
Варіант, знизала плечима Ляна.
Слухай, ну, може, вона одружена чи щось таке. Не хотіла, щоб її викрили. А в квартиру прийшла за якимись своїми речами. Знаєш, скільки я таких історій на власні очі бачив.
Розмова з Дмитром нітрохи не заспокоїла. Її батько герой любовної історії? А, власне, чом би й ні? Та хоча б тому, переконувала себе Ляна, що в цій квартирі немає жоднісіньких слідів перебування жінки. Більше того нормальна жінка тут би здуріла. І відразу б перемила всі ці липкі ручки кухонних шкафчиків.