Ми відділ спеціальних досліджень у цій царині.
Але ж ми на військовому обєкті, чи не так?
Правильно.
Ви військова?
Я розповім вам більше, якщо ви станете поруч із нами у цій справі.
А мені хочеться уточнити: навпаки, якщо ви хочете, щоб я за це взявся, маєте сказати мені значно більше
Кілька митей вона дивилася на мене, потім перезирнулась з іншими.
Ви маєте зрозуміти, що це секретна лабораторія, наше існування повна таємниця, а проєкт має гриф «Таємниця в царині безпеки», тож на цьому етапі я не можу розкрити вам геть усе. Краще скажіть, щó ви хотіли б знати, щоб ухвалити рішення, і я подивлюся, чи можу це розповісти.
«Таємниця в царині безпеки»? Як проєкт щодо інтуїції можна наділити таким грифом?
Що ж скажіть, будь ласка, що ви вкладаєте в поняття «інтуїція», щоб мати певність, що ми говоримо про одне й те саме
Вона була на своєму полі й завелася з пів оберта:
Інтуїція це здатність розуму, яка дає змогу отримати інформацію, недоступну нашим пяти органам чуття: щось, чого не можна ні побачити, ні почути, ні торкнутись, ні відчути, ні покуштувати.
Недоступну нашим пяти органам чуття?
Власне. Ітися може про місце, предмет, особу чи навіть подію. Щось, про що нам нічого невідомо, про що не маємо ніяких, навіть часткових даних; а ще інтуїція це те, що дає нашому розуму здатність зібрати дані про нього.
Вона замовкла, запала тиша.
Я повторив її безглузді слова, майже сумніваючись, що щойно їх почув.
Зібрати як це? Отак клацнувши пальцями?
Певним чином.
Але це, власне, неможливо.
Моя недовіра її начебто не дивувала.
Ви маєте право так вважати.
Авжеж, сприймай мене за йолопа.
Я вважав себе людиною відвертою, з широкими поглядами, однак не надто легковірною. Не міг же я заковтнути будь-що.
Що ще ви хотіли б знати? поцікавилася вона.
На цьому етапі я не бачив, що ще могло б мене переконати. У будь-якому разі щось іще тут не збігалося.
Ви називаєте себе спеціалістами з інтуїції і потребуєте незнайомця, який міг би вам допомогти. Це здається не надто логічним
Цього разу вона наче збентежилась. В очах на якусь мить зявилася непевність, жінка непомітно прикусила губу, я вловив немовби тінь страждання, від якої потьмянів погляд. Коли вона знову глянула на мене, я побачив стримуваний гнів.
Унаслідок одного нещасного випадку нашу групу інтуїтивістів було знищено. У мене немає більше нікого.
Я стояв як занімілий.
Вона раптом кинула:
Вони всі мертві, зрозуміли?
Анна сказала це різко, підозрюю, навмисно хотіла шокувати.
Щоб відреагувати на невідкладність ситуації та прохання Білого дому, мені потрібен хтось такий, як ви. Ви не незнайомець. Ви чули, я багато разів переглядала ваші інтервю і знаю, що ви для цього підходите.
Я проковтнув слину.
Групу знищено Всі загинули Господи куди я потрапив?
Я спробував бути відстороненим.
Кажете, у вас нікого немає, але ви самі
Гнів, який я зауважив в її очах, знову спалахнув. Губи страшенно затремтіли.
Я більше не можу доступитись до своєї інтуїції, кинула вона тоном, який відбив у мене бажання запитати чому; цього вона, напевно, й хотіла досягти.
Ґленн Джексон, очевидно, відчув зростаючу напругу, бо прокашлявся й засовався на стільці.
Анна Саундерс хотіла б, щоб ви пришвидшеним темпом опанували цей таємний метод, сказав він усміхаючись, аби мене приборкати. Дозволю собі уточнити, що на його розробку пішло чимало років дослідження.
Я промовчав.
Гадаю, ви не усвідомлюєте Насправді багато людей мріяли б опинитись на вашому місці Дехто за кордоном готовий убити, щоб заволодіти цим методом.
Оскільки я й далі мовчав, додав:
Гадаю, ви пишатиметесь можливістю посприяти боротьбі зі злочинцем. Знищуючи офісні вежі, а можливо, й людей, нападаючи на нашу економічну систему, він підриває засади суспільства.
Я відчував тиск їхнього очікування, їхнього сподівання мене залучити.
Можна було б звернутися до когось іншого, провадив він далі, але підготовка пройде значно швидше з людиною, яка вже спонтанно вдається до власної інтуїції. А в цій справі важлива кожна година
Я ввічливо погодився.
Усі погляди далі тримались на мені.
На скельцях окулярів Роберта Коллінза виднілись сліди пальців, які висвітив промінь сонця, що пробився під пластинами поламаних жалюзі.
Напевно, ви очікуєте негайної відповіді.
Так, підтвердив Коллінз. Баррі Кантор телефонуватиме з хвилини на хвилину.
Мяч був на моєму боці. Зрештою, їхні пояснення трималися купи. Але в мене була одна проблема. І серйозна. Я не вірив в інтуїцію. Я не вірив у неї, бо це просто неможливо. Неможливо відгадати відомості щодо якогось місця чи невідомого предмета. Якби це було можливо, про це знали б. Окрім того, мене мучила їхня очевидна привязка до армії. Я ні на мить не міг уявити, що військовики можуть схвалювати якісь дурнуваті паранормальні дослідження. Тоді як пояснити їх місцезнаходження у Форт-Міді? Щось тут не збігалося.
Пане Фішере, сказав Джексон. Чи готові ви взяти на себе зобовязання?
Взяти зобовязання Якби вони знали, що одного цього слова досить, щоб спонукати мене відступити Звичайно, те, що ФБР потребує моєї допомоги, лестило, навіть дуже лестило, але які мої інтереси в цій справі? Що мені це дасть?
Звісно, це пробудило мою цікавість, я жадав дізнатися про все це значно більше. Але я памятав про заплановану телепередачу. Це був шанс мого життя. Я не один рік чекав на диво, яке розблокує мою карєру і виведе мене на світло. Нарешті цей день настав. Навіть якщо ця передача мене й жахає, на неї треба піти; успіх має свою ціну, я був готовий її заплатити. Але мушу обовязково підготуватися до неї, інакше це буде побоїще Тоді чому я маю жертвувати своєю карєрою задля співпраці з ФБР, опановуючи метод, у який я навіть не вірю?
Мені дуже прикро, але ні.
4
За півтори години я був коло свого будинку. Ґленн Джексон супроводив мене на зворотному шляху гелікоптером і в авто.
Я попрощався з ним і відчинив хвіртку. Він простягнув мені візитівку.
Якщо зміните думку, сказав він заради форми, бо відчував, що я не перегляну свого рішення.
Я взяв її з ввічливості.
Авто віддалялося під деревами, що росли обабіч моєї вулиці, і, коли червоні вогники його габаритних вогнів зникли, я усвідомив, що вже сутеніє.
На протилежному боці тротуару йшов одягнений з голочки незнайомець із сумкою від Віттона в руці. Він нагадав мені про відвідини Крістен, моєї колишньої, і я відчув у серці легкий щем. Її завжди оточували ультрашикарні чоловіки, у вишуканому й неймовірно дорогому вбранні. Не мій, чесно кажучи, стиль. У будь-якому разі мої фінанси не дали б мені можливості з ними змагатися. І в мене виник певний комплекс меншовартості. Я був божевільно закоханий у Крістен, але відчував, що це не мій світ, що я не на висоті. Наш звязок не міг тривати довго, я завжди це знав.
Раптово пішов дощ, шпаркий, із тих, коли ви за мить мокрі, а він барабанить по землі. Я глипнув на перехожого у розкішному костюмі, який пришвидшив крок. Але без парасолі. І я не зміг перешкодити відчуттю задоволення. А тоді стенув плечима через свою безглузду дрібязковість.
Я повернувся додому, де було сухо й тепло. Дзеркало в передпокої показало, як я змарнів.
Я впав на канапу й узяв Аль Капоне на руки, щоб подолати свою самотність.
Того вечора, як часто бувало, я ліг рано.
Наступного ранку мене розбудило проміння вранішнього сонця. Пройшовши легкий фільтр моїх фіранок, воно кидало тінь ґратки з вікна на стіну з червоних цеглин, створюючи кумедне враження, що я лежу у величезній клітці.
Мене охопив нестримний жах. Лише пять днів
Мобільний телефон показав повідомлення Білла Крімсона, мого літературного агента, який повідомляв про першу зустріч наприкінці дня з метою media training. Ранок я вирішив присвятити пошукам одягу для виступу на телебаченні. Щось шикарне й ненавязливе водночас, досить оригінальне, щоб вийти за межі звичайного, але гарного смаку і не викликати неприязні. Зокрема темне: той, хто пише чорні романи, не вбирається в біле.
Я поснідав у товаристві Аль Капоне, який розлігся на столі, щомиті загрожуючи перевернути чашку з паруючою кавою. Коти просто обожнюють шарпати нерви своїх слуг.
Події минулого дня не йшли з гадки. Я питав себе, чи ухвалене рішення правильне. Ухвалення рішень не було моєю сильною стороною. Я мав звичку довго вагатися, перш ніж вирішити, зважуючи за і проти, намагаючись урахувати максимум критеріїв та параметрів. Але ФБР вимагало негайної відповіді, тож відмова була єдиною можливою опцією, аби я не взявся за справу легковажно. Між іншим, щоразу, коли в житті мене закликали ухвалити рішення миттєво, я волів нічого не змінювати. І завжди недовірливо ставився до випадків, що вимагали термінових рішень, або вчинків з невідомими наслідками. Зрештою, можливо, моє життя було надто впорядкованим і в підсумку трохи безбарвним.