Дарина Гнатко
Радислава. Історія одного кохання
© Іргізова Ю. Г., 2021
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2022
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2022
* * *1
Боярин приїхав.
Радислава єдина донька заможного боярина Пилипа Довгодума, родича самого вельможного князя Данила Галицького, вся стрепенулася від цих слів мамки своєї Мокрини й підхопилася легкою пташиною з лави. Карі, темно-коричневі її, гарні та великі очі так і засяялися, а тонкі, проте сильні ручки ухопилися схвильовано за товсту косу лискучого волосся каштанового кольору. Стільки часу чекала вона на заповітну цю хвилину, коли нарешті зможе ж побачити боярина Мстислава Борисовича, за котрого просватував її батечко й про вроду котрого землями Галицько-Волинського князівства ширилися захоплені оповідки! Принаймні брати самої Радислави не раз промовляли об тім, що боярин цей з Переяславських земель уже не перший рік вважається чи не найвродливішим чоловіком Київської Русі. А вже яким хоробрим він був справжнім лицарем, про зустріч з яким так мріється ніжне дівоче серце. Походився Мстислав Борисович з роду Вяженичів, котрі володарювали землями південніше від Києва, й мав від померлого батька спадком два маєтки поряд Дніпра та річки Псел. За словами батечка, землі там були дещо дикі й не раз охоплені вогнем від набігів монгольської орди, маєтки Вяженичів палали теж не одного разу, та завжди відбудовувалися знову. Й Радислава мислила собі це ж скільки сміливості треба мати людині, щоб жити в тім дикім краю й майже не страшитися навал орди. Ще не знайома з нареченим, вона вже відчувала захоплення тим мужнім лицарем, з котрим батько зустрівся під час своєї подорожі до Києва. Батечко їздили разом з князем Данилом у справах князівства й на обіді в одного боярина й познайомилися з боярином Мстиславом Борисовичем. Хтось жартома прокричав, що молодший з братів Вяженичів шукає собі нареченої, а князь Данило також наче жартома, а наче й справді прокричав у відповідь, що кращої дружини від єдиної доньки його товариша Довгодума по всій Русі не знайти. І Вяженич несподівано зацікавився Ось так, з ласки самого князя, й знайшлася для Радислави доля. Між батечком та Вяженичем було домовлено, що боярин приїде свататися за місяць і коли сподобається самій Радиславі, то й з весіллям баритися не стануть. І цілий цей місяць Радислава потерпала від цікавості таки побачити нарешті Мстислава Борисовича, мріяла в темні години, коли покладалася спати, про зустріч свою першу з боярином. Як він зявиться при маєтку, спішиться з коня свого баского, у свиті, шитій шовком золотавим, та плащі-корзно з коштовною застібкою на однім плечі, що приховує сильне та мужнє його тіло, й вітер, налетівшись несподівано, торкнеться його золотавого волосся. Увійде до зали великої, й там уже на нього вона чекатиме з нетерпінням. Він підійде ближче, зазирне до очей уважним поглядом очей своїх, і їх обох відразу ж, в одну хвилину захопить почуття, яке матінка з батечком звуть коханням і яке поєднує її батьків уже так багато років
Й ось Мстислав Борисович у Пересопниці.
Захвилювавшись, Радислава завмерлася на одному місці, відчуваючи, що не зможе навіть поворушитися від того хвилювання, що охопило її всю. Дивилася мовчки, як її покоївки прилинули до вікна, аби побачити нареченого господині своєї молодої, й самій так кортілося опинитися поряд їхніх допитливих голівок та визирнути з палацу, побачити нарешті того, про кого так багато думалося й мріялося. Але чомусь не змогла того зробити не насмілилася чи перестрашилася невідомо й чого.
З задуми випурхнула, коли торкнулися її теплі руки мамки.
Й чого, лебідонько моя, зажурилася?
Поглянула на Мокрину великими карими очима.
Страшно мені раптом заробилося, нянечко Чомусь страшно
Мокрина посміхнулася.
То буває Але все минеться, лиш покличуть тебе батечко до зали й познайомлять з боярином твоїм.
Радислава посміхнулася, хоча страхи й не покинули її до кінця. Тепер мала вона лиш тільки чекати чекати тої заповітної хвилини, коли батечко накажуть покликати її до великої зали, в котрій і мають зустрічати гостей. Чекати Вона ж місяць перетерпіла того виснажливого чекання, й зараз декілька лиш хвилин того чекання видавалися для неї просто нестерпними.
А дівчата біля вікон уже почали доповідати.
Ой, голубонько наша, який гарний твій наречений! Волосся в нього й справді мов те золото червоне. Такого рудавого ми ще не бачили. Високий він та дужий справжній лицар, і подарунків привіз яких багатих
Радислава таки не втрималася. Підійшла до одного з вікон і побачила, як батечко цілуються з високим боярином, волосся котрого й справді горілося вогняним багаттям на яскравому літньому сонечку. Серце вмить забилося сильніше й так, мов було заходилося в грудях її молодих.
Її наречений.
Боярин Мстислав Борисович.
Дивилася, мов зачарована, до тих пір, поки не увійшли вони з батечком до палацу, а потім повільно відійшла від вікна. Страх, невідомий раніш, але наполегливий страх заволодівся нею знову. Чому так боязко заробилося побачити його тепер, коли в думках своїх та мріях такою сміливою уявляла собі першу їхню зустріч? Радислава не розуміла саму себе й ледь дочекалася була тої хвилини, коли до світлиці її увійшли матінка й лагідно усміхнулися від порога.
Батько кличуть тебе знайомитися з нареченим.
Радислава підійшла до мами й міцно обійняла неньку.
Матінко а який він?
Та посміхнулися.
Боярин Мстислав Борисович? Він і справді дуже вродливий, як про нього й говорили, а вже який вихований та красномовний! Та що я буду тобі переповідати? Ходімо, й ти сама все побачиш. До того ж батько твій чекає на твою відповідь, аби розпочати приготування до весілля, яке вже погодили святкувати в Пересопниці.
Радислава повільно посміхнулася. Як пощастилося їй мати такого люблячого батечка, котрий пообіцявся їй, що не стане неволити її до шлюбу з нелюбом, з людиною, котра не припаде їй до вподоби, а віддасть заміж лиш за того, на кого вона сама згодиться. Й боярин же Мстислав Борисович був не першим, хто сватався до єдиної доньки заможного боярина Пилипа Довгодума. До нього траплялося багато гідних бояр, котрі начуті були про вроду єдиної доньки заможного Довгодума й приїздили або самі до Пересопниці, або ж домовлялися про сватання через родичів чи ще когось. І Радислава, привчена ще з самого дитинства до думки, що неодмінно настанеться такий день, коли вона має буде виконати святий обовязок і стати дружиною гідному боярину, все ж не могла ніяк погодитися на шлюб з котримсь із тих, хто приїздив до Пересопниці раніш. Хоча й принадні з лиця, й досить вродливі та не викликав жоден у ній того бажання, аби полишитися з ним на все життя поряд, аби прожити до самого скону одного з них, коли тільки смерть буде спроможною розірвати той союз, освячений вінчанням. А ось з боярином Мстиславом Борисовичем все було якось інакше Тільки був приїхав батечко з Києва й розповів їй про перемовини з Вяженичем стосовно шлюбу між ними, так і втратила вона дивом спокій. Незбагненим чином саме цей незнайомий боярин зачепив у її душі та серці незнані почуття, й саме на його приїзд чекала з нетерпінням та цікавістю.
В залі великій палацу батьківського було велелюдно та гамірно. Батько наказали влаштувати бенкет на честь приїзду гостей, тому що разом з Мстиславом Борисовичем прибулися також і його родичі, серед котрих був і брат його старший Роман Борисович зі своєю дружиною бояринею Устинією світ Мелетіївною. Батько Радислави та гості влаштувалися на «сінях» своєрідному помості великої зали, на якому було поставлено великий стіл. А стіл уже той так і вражав чого лиш тільки на нім не було! Білі, вишиті шовком скатертини заставлені були мисками й тарелями зі срібла, а перед господарем та гостями поставили тарелі золоті, й голова кружлялася від тих пахощів, що підіймалися від столу того. Птиця та дика худобина, запечена й засмажена, гордовито виднілася на тарелях зі срібла й так і мановила до себе незрівнянним запахом та румяною скоринкою. Та самій Радиславі в ту хвилину навіть і дивитися не бажалося в бік всієї тої смакоти від хвилювання бідолашну ледь не нудило, й підломлювалися ніжки, взуті в гарно вишиті сапянці з мякої шкіри. Та все ж ішла до столу, за яким уже порозсідалися гості разом з батечком та братами, хоча й вбачала на собі погляди зацікавлені та уважні родичів боярина Мстислава Борисовича. Проте лицями тими незнайомими лиш тільки сковзався погляд великих очей її, зовсім не затримуючись, і все не наважувався полинути до того одного, хто сидів поряд батечка.
Нарешті зупинилася вона перед батьківським столом і почула голос батька: