Тоді тітку запровадили на тронне місце. Уся бесіда під час урочистої вечері крутилася лише навколо персони тітки Броні. Члени цієї общини поспішали позбутись накипу у стосунках з нею, засвідчуючи перед Таратулою, що їхні звязки з його дружиною ніколи не заточувались, на іржавіли і не зазнавали корозії.
Ну і як воно, життя сімейне? запитувала у розбагатілої кузени схвильовано Кацапуля.
Звикаю бути жінкою, звірялась вона владарці біотуалетів. Колись я ходила, ніде правди діти, нечупарою, бо не було для кого цвісти. Зате тепер так подобається щодня змінювати білизну, бути акуратно зачесаною. Щоправда, це очепурювання забирає багато часу, але приємно
Решта застільників, затаївши подих, сконцентрували суцвіття своїх очей на Таратулу, який виголошував:
Я гуцул, горянин. А горяни народ непохитний, ще ніхто їх ніколи не ставив на коліна. Ось ви, галичани, у церкві колінкуєте, але в наших краях це не заведено.
А я якось у Франківську, коли зайшов до церкви, бачив, що там люди також стають на коліна до причастя, не подумавши, заперечив багатію Пасьоний.
Ти, любий, щось плутаєш, лагідно сказала Пасьона, вміло замаскувавши на обличчі роздратування. Це було не у Франківську, а в Калуші. А Калуш це ще не Гуцульщина Правда ж?
Благовірний поглянув на дружину, очі і брови якої були підведені чорним і від цього її обличчя нагадувало маску, щойно зняту з єгипетської мумії. Але з нього він нічого не міг прочитати. А Пасьона поглянула на свого чоловіка так, наче мала намір обкласти його дровами й підпалити.
У неї вже зсудомило лицевий нерв від того, що часто підморгувала Пасьоному.
«Ти що збожеволів? погрозливо гримасувала дружина до чоловіка. Треба останній розум стратити, аби суперечити цьому грошовому мішку!»
Господар врешті отямився і уже до кінця себе контролював.
Справді, похопився він, приязно закивавши головою до Таратули, це було не в Франківську. Але що вдієш склероз у мене!
Дрібниці, погодився поблажливо товстосум, штовхнувши виделкою тарталетку із сирковою масою. То на чому я зупинився? Ага, я хотів сказати, що ми, гуцули горді, не те, що галичани, які звикли усім кланятися, усім коритися
Сипонький, який досі не відважувався розвинути якусь поважну тему перед крупним бізнесменом, нарешті кинув фразу, позичену сьогодні вранці в телевізора: «Як тонко це ви підмітили». А решта гостей, не зводячи очей із осяйних зубів багача-свояка, закивала: «Так, ой, так-так».
Щоб сподобитись ласки новоспеченого мужа тітки, усі члени династії поспішили засвідчити свою лояльність до гуцульського краю. Сипонький, наприклад, дуже схвально відгукнувся про Довбуша. Кацапуля зізналася, що вона вдома спить лише під гуцульським ліжником, завдяки якому позбулась остеохондрозу (до дідька усі ці китайські ковдри на сиптипоні!). А дружина Сипонького навіть затягнула сороміцьку коломийку із репертуару Вікторії Врадій:
Ой нікому не давала,
Но тому німому,
Бо німому добре дати:
Не скаже нікому!
Коли Пасьона піднесла тарель із шматками запеченого окуня, то Таратула відкинув ніж та виделку, зауваживши, що рибу, птицю і молодицю треба руками. І його пальці обіперлися у найбільш ласий шматок.
Маєте рацію, погодився Пасьоний, також знехтувавши столовим прибором. То все європейці, понавидумували прибамбасів, які лише заважають розумній людині
Це мужчина хоч куди, поглядаючи закохано на Таратулу, прошепотіла на вушко Пасьоній Кацапуля. А екран його мобільника як вітрина в супермаркеті!
Жінки нашого роду лише таких і обирають, мовила у відповідь Пасьона.
Одне шкода, що холодцю немає, озвався раптом Таратула, розправившись із рибним делікатесом. Чи може десь від мене зачаївся? пожартував.
Слова застрягли у глибинах рота господаря. Виручила господиня.
Через клопоти я запізно вийшла на ринок, коли уже всі ратиці й галяшки люди порозкуповували, виправдовувалася. Але, якщо ви не проти, я б із ближнього ресторану
Таратула кивнув на знак згоди, а гості навперебій кинулися по шапки. Кожен хотів особисто вручити цьому капіталістові таріль із заливною воловиною.
Я збігаю, гарячився Пасьоний.
Господар не має права залишати гостей, переконував Пасьоного Сипонький.
Я збігаю, гарячився Пасьоний.
Господар не має права залишати гостей, переконував Пасьоного Сипонький.
А ви вже в літах, побережіть ноги, стримувала Кацапуля Сипонького за краватку. Хай уже я
Я наймолодша! заштовхала усіх назад до кімнати Галинка Ледьжива. Мені і Бог велів
І вибігла без проводжатого, незважаючи на те, що на дворі вже згусли сутінки, а небо вкрилося зоряною ковдрою. Усім це було навдивовижу. Адже Ледьжива ніколи вам не вийде з хати сама після шостої вечора! Бо вважає себе такою вродливою, що до неї неодмінно «хтось причепиться!»
Коли своячка господині мужньо ступила в присмерк, Таратула вирішив культурно розважити родинну тусівку: почав загадувати племеню дружини ребуси відгадати його улюблені колір, пору року, пісню. Переможця чекав приз: долар. Усе спершу ішло гладко, доки Таратула не запропонував компанійцям осягнути розумом, яка домашня живність йому подобається?
Кінь! вигукнув Сипонький.
Корова! висловила здогад Пасьона.
Курка! вистрілив Пасьоний.
Гуска! викрикнула Кацапуля.
Качка! не здавався Сипонький. Проте дядечко лише хитро мружив око.
Коли перелік тварин вичерпався, Таратула зізнався:
Горобець моя улюблена домашня живність!
Усі перезирнулися, але ніхто не відважився запитати в цього креза, чому він вважає горобця за свійську птицю? Проте Таратула про все здогадався і, сміючись, пояснив ошелешеним гостям:
Авжеж, горобець домашня живність, бо біля дому вештається
Увесь Бурозубчин рід задоволено захихотів, а Пасьоний ствердно кивнув:
Маєте рацію
Аж тут і Ледьжива повернулася. Коли вона поставила подовгасту тацю зі студениною в мереживі петрушки, кілець цитрини та брусочків болгарського перцю на стіл перед Таратулою, то він вийняв із кишені зелені купюри і розплатився із Ледьживою так, як із стриптизеркою в нічному клубі: просунув гроші у виріз плаття Галини, де, за його уявленнями, починалися володіння її ліфчика. Ледьжива засвітилася, як личинка уругвайського жука, а трапезувальники захоплено заплескали в долоні і взялися до холодцю
Проте благочинство Таратули не давала спокою господині. Одержима думкою розвідати номінал, на який розщедрився чоловік тітоньки, Пасьона зашепотіла до Ледьживої:
Скільки грошей дав старий?
Не знаю, бо не можу ж при всіх зазирнути до бюстгальтера, боронилася своячка.
Пасьона увесь вечір шукала нагоди, аби спитати про це в тітоньки. Бо, може, Таратула своїй дружині признався, який гонорар отримала від нього Ледьжива? Коли пані Броніслава відлучилася до вбиральні, то племінниця, допомагаючи їй ввімкнути світло, затріщала:
Що за щедрого чоловіка маєте, дорогі ви наші цьоцю! Мабуть, позбувся усіх своїх статків через цей холодець!
Ну ні, заперечила Броня. У нього чайові не більше долара
«Слава Богу!» зітхнула племінниця. Він же ж не дурень розкидатися валютою!»
Але як тільки автомашина помчала новоженців у темінь ночі, Пасьоний заявив, що Ледьжива отримала більше, ніж один долар.
Я ж бачив, що Таратула видобув кілька паперів, переконував господар свою дружину.
В Пасьоної одразу тиск став вищим.
Цього не може бути! заперечила вона благовірному. Я делікатно розпитувала про це в цьоці, а цьоця почала запевняти, що у її чоловіка чайові не більше долара»
Що цьоця може знати! зробив свій голос Пасьоний на декілька децибелів гучнішим. Я на власні очі видів, як він відвалив дівці більше долара!
Зараз я про це у неї розпитаю, з погрозою у голосі сказала Пасьона, накручуючи телефонний диск.
Своячка довго не брала трубки.
Добрий вечір, Галюню, я тебе не розбудила? спитала Пасьона в Ледьживої, зачувши в слухавці її контральто.
Так, я дрімала, адже уже далеко за північ
Ой, справді, час так швидко лине, навіть не помітила прикидалась наївною Пасьона. А я тобі подякувати хотіла, та за клопотами не встигла. То ж тепер кажу тобі, Галюнцю, що ти мене здорово виручила. Я ж ніколи того холодцю не варила, а тут раптом такий конфуз! Якби не ти, то довелося б у Сірка очі позичати! А заодно вже і вибач, що ми тебе з-за столу піднімали
Я і не думала на тебе гніватися відповіла Ледьжива.
Авжеж, авжеж, старий тобі віддячився Скільки, якщо не секрет? поцікавилася Пасьона, і її серце застрибало так швидко, наче вона взялася помити вікна на Ейфелевій вежі.
Я і не думала на тебе гніватися відповіла Ледьжива.
Авжеж, авжеж, старий тобі віддячився Скільки, якщо не секрет? поцікавилася Пасьона, і її серце застрибало так швидко, наче вона взялася помити вікна на Ейфелевій вежі.
А я і не криюся, заявила Ледьжива. Дід дав мені десять доларів
Побажавши співрозмовниці «На добраніч», Пасьона кинула з розгону трубку і зарепетувала:
Ти мав рацію, чоловіче!
А що таке? зірвався спросоння Пасьоний.
Аж цілих десять доларів відвалив Таратула Галці!
А видиш!
Ну і де справедливість? ремствувала Пасьона, виймаючи з аптечки флакончик із краплями валеріани.
11
Тепер родичі почали злазитися до Бурозубки, як мурахи на цукор, як бджоли на варення, як коти на валерянку. Якщо вони раніше соромилися тітоньки і молили Бога, аби вона, не дай Боже, не присурганилася до них на якусь радісну оказію, то тепер засмучувались, коли пані Броніслава з якихось причин забувала зробити їм візит. Тепер тітці були раді, із бридкої жаби вона перетворилась на царівну, із пуголовка в золоту рибку, із гусениці в метелика. «А може, їхню неприязнь я собі просто надумувала? розмірковувала дружина Таратули. З нервами негаразд було. Як-не-як, клімакс!» Але найбільший сюрприз був попереду.
Синок Пасьоної, якого батьки не мали часу охрестити, раптом схотів прийняти християнський обряд. А хрещеною матірю зажадав цьоцю Броню. Тітка аж виросла у власних очах: до 55 літ її ніхто не кликав за куму. Бо в народі існує повіря, що похресники вдаються у своїх хрещених батьків. То ж Пасьоні не могли допустити, аби їхнє чадо уподібнилося вїдливій Бурозубці. Але тепер, коли цьоця стала багатійкою, то батьки хлопчика дуже хотіли, аби він вдався в таку успішну хрещену матір. Проте Таратула був проти. Бо вважав, що його дружина уже застара для кумівства. Але коли він озвучив свою думку, то Пасьона заявили, що ніби-то хлопчина категорично заявив: «Не треба, каже, мені іншої хрещеної матері, окрім цьоці Броні. Якщо вона не погодиться, то перейду в бусурманську віру». Вислухавши цю розповідь, Таратулиха розчулилася, і її почала гризти совість, що вона в чарах медового місяця забула Орчика, навіть не згадувала про нього в останні дні. Тоді як він он як нею дорожить, жити без неї не може!