Були й інші ознаки, котрі мали б насторожити хлопців. На жаль, уповаючи на торжество фізичних законів, Тихон відмовлявся їх помічати. Він тупо ігнорував той факт, що гайдропи були натягнуті до дзенькоту. Не зважав на те, що геліостат анітрохи не просів, коли Стьопа Ревун, натягнувши на голову мотоциклетну каску і міцно вчепившись у пневматичну рушницю, вперше заліз на крісло: ніжки намертво застигли на висоті півметра від землі, неначе спирались на невідоме й невидиме силове поле. Тихона не сполошили навіть дзвінке скигління канату і спушена земля довкола якоря, коли він звільнив перший причальний гайдроп. Тримаючи в руках сталевий проіржавілий кілок, Марянчик випростався і подивився на кулі, що затіняли половину галявини. Облизавши сухі губи, він похитав худою, схожою на пташину головою і, переборюючи страх, пошкутильгав до другого якоря.
У цей час навіть Пуззі, здавалося, відчув наближення біди. Він підбіг до Стьопи, всівся перед завислим у повітрі кріслом і тихо заскавулів. Стьопа зиркнув на нього з-під козирка і хрипко сказав:
Не дрейф, пердилко. Зараз побачиш, як я полечу! Як чудово смакували на губах останні слова: я полечу, я полечу, я полечу-у-у-у
Пуззі заскавчав голосніше.
Стьопа не плекав особливо ніжних почуттів до коротконогого собаки Тихона, проте в той момент відчув непереборне бажання погладити Пуззі, поторсати його за складки шкіри на шиї. Він відклав рушницю, вихилився з крісла, простягнув руки і підняв барбоса до себе на коліна.
Ще довго? спитав.
Заз почнеш підійматися.
Тихон підійшов до другого якоря, який порипував від скаженого натягу, став спиною до Стьопи й геліостата, незграбно нагнувся і, кілька разів смикнувши, відвязав мотузку. Аж раптом ЦВЬОХ! ПУХ! ФЮ-У-У-У-У-ЇТЬ!
І все. Тиша.
На галявині посвітлішало.
Марянчик розігнув спину й обернувся. Чистина спорожніла. Стьопа з літальним апаратом зник. Не було ні куль, ні стільчика, ні линв. Пуззі теж не було. Тихон протер очі й повільно пройшовся поглядом по невисокій стіні з кущів і буряну, що оточувала галявину.
Ані душі.
Хлопець із осторогою підступив до місця, над яким іще кілька хвилин тому висів деревяний стільчик. Постукав ступнею, підколупнув носком ґрунт. Ніяких слідів
Де вони?
Тут щойно висіли пять куль, які розмірами могли потягатися з невеликим котеджним містечком, тут стояло крісло, на якому сиділи його друг і Пуззі. ТО ДЕ ВОНИ ВСІ ЗАРАЗ?! Не могли ж вони крізь землю провалитися!
Стьопо перелякано крутячи маленькою головою, тихенько покликав Марянчик, а за мить уже зовсім нишком додав: Ти де?
Тихон разів з пять роззирнувся навкруги і лиш тоді здогадався задерти голову. Над ним підпливало блакиттю небо, по синій плівці сунули, турляючись, білі крижини хмар і більше нічого. Апарат наче випарувався Звідкіля бідолаха міг знати, що за той час, поки він виглядав геліостат у довколишніх кущах, Стьопа Ревун і вся та триклята конструкція з обємом гелію, в 7,2 раза більшим за необхідний, досягли висоти 3316 метрів, неухильно підіймаючись, тож Тихон, відповідно, ніяк не міг побачити їх із землі?
Містика! Страх кинув краплі холодного поту на спину. Не інакше як відьмацтво, прошепотів Марянчик сам до себе.
Прикусивши губу, він зібрався бігти до селища, здіймати тривогу, коли зненацька за кілька метрів, здійнявши в повітрі хмару куряви, гепнулася на траву Стьопина пневматична гвинтівка. Тихон удруге, цього разу без поспіху, повернув побіліле обличчя до вигорілого неба: та сама незаймана блакить, ті ж череваті хмари. Тільки тепер, здавалося, вони підсміювалися над ним пухкими беззубими посмішками. Тихон тупився у височінь, а кошмарна правда, мов кислота, вїдалася в мозок.
Стьопо прошамкав він, відчуваючи, як на очі навертаються сльози. Що я наробив?
Певна річ, Стьопа його не чув. У Стьопи на часі були важливіші питання.
4
У перші кілька секунд після старту Стьопа тупо не міг вїхати, що це за атракціон такий почався. Хлопця вчавило у стілець, згори батогами захльоскало повітря, а на додачу Пуззі щедро помочився йому на шорти. Шолом зсунувся на носа, через що попервах Стьопа не бачив, що він чеше, аж свистить, набираючи висоту з безпрецедентною для повітроплавних апаратів швидкістю 79,3 м/с.
Лише через півхвилини, однією рукою стискаючи бульдога, Стьопа поправив каску і повною мірою оцінив оперативну обстановку.
Твою м-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а завищав він, чіпляючись вільною рукою за канати й обплітаючи ногами ніжки стільчика. Земля була далеко дуже далеко.
Кричав Стьопа недовго, бо задер голову, вигадуючи, як би відчепитися від куль. Тієї ж миті скажений потік наскрізь продув його нутрощі, забравши крик із горла і виперши вітрами в районі прямої кишки. Стьопа кавкнув, опустив макітру і затих, почуваючись так, наче в нього засадили бетонну палю.
Треба віддати належне. Попри холод, попри розріджене повітря і турбулентність, попри гравітаційні перевантаження й бульдога на борту, чувак зміг сконцентруватися і відновити здатність тверезо мислити. «Гвинтівка!» сяйнула рятівна думка. Стьопа обережно опустив на крісло і затиснув між колін тремтячого, переляканого до смерті Пуззі. По тому повернув обличчя і мокрою від холодного поту рукою витягнув з-під ноги пневматичну рушницю. Не підіймаючи голови, навмання спрямував дуло вверх і натиснув на спусковий гачок
Стьопа думав, що у нього проблеми. Проте будемо відверті: до моменту пострілу справжні проблеми навіть не починалися. По-перше, він промазав. Йому слід було почекати, поки геліостат зупиниться, зависне у повітрі (рано чи пізно це мало статися), і лиш тоді розстрілювати кулі. На жаль, Стьопа стрельнув відразу, не чекаючи; як наслідок, повітряні струмені з шаленою силою налягли на передпліччя і спрямували дуло вбік металева кулька тільки ковзнула по нейлону. По-друге, віддача від пострілу, хай якою вийшла слабкою, вибила гвинтівку з руки. Рушниця, своєю чергою, вдарившись об коліна, виштовхнула з-поміж ніг Пуззі
Хоча навіть не це стало завязкою реальної проблеми. Справжня халепа почалася тоді, коли Стьопі довелося вирішувати, як діяти: кидати Пуззі і ловити гвинтівку чи ловити Пуззі і спостерігати, як останній шанс повернутися на землю структурно цілісним організмом, а не безформною субстанцією, примерзлою до деревяного стільчика, зникає поміж хмар.
Хоча навіть не це стало завязкою реальної проблеми. Справжня халепа почалася тоді, коли Стьопі довелося вирішувати, як діяти: кидати Пуззі і ловити гвинтівку чи ловити Пуззі і спостерігати, як останній шанс повернутися на землю структурно цілісним організмом, а не безформною субстанцією, примерзлою до деревяного стільчика, зникає поміж хмар.
Стьопа вибрав «ловити Пуззі».
5
У пілотів є прислівя: гравітація ніколи не програє, все, на що можна розраховувати, це нічия. На висоті 4620 метрів над рівнем моря, у надзвичайно розрідженому повітрі з температурою -11 °C, геліостат зупинився, самотньо зависнувши поміж рідких білосніжних хмарин. Вітру майже не було, і спроектований Марянчиком апарат зі Степаном і Пуззі на борту неспішно подрейфував на південь. У напрямку злітно-посадкової смуги 18L міжнародного аеропорту Бориспіль.
З північного заходу до міжнародного аеропорту Бориспіль наближається великий пасажирський літак. То 170-місний красень «Airbus A321» одна з найновіших модифікацій авіакомпанії «British Airways», рейс BA 840 із Лондона до Києва. Десять хвилин тому лайнер, зійшовши з крейсерської висоти, почав зниження і станом на 9:40 ранку за київським часом займав 150-й ешелон.[2]
У кабіні 321-го триває рутинна підготовка до приземлення. У лівому командирському кріслі розташувався капітан Дункан Веймор ще не старий, але вщерть посивілий плечистий здоровило, з випнутою, наче шухляда, нижньою щелепою, втопленими глибоко під лобом очима кольору сталевого зрізу і по-боксерськи зіщуленими вухами. Рівна спина, виголене до мармурової білості підборіддя та владний, заледве не диктаторський погляд безпомилково видають у ньому колишнього військового пілота. Веймор не так давно приєднався до «British Airways». Кілька років тому, під час останньої війни в Іраку, він командував ескадрильєю штурмовиків «A-10 Thunderbolt».
Справа від Дункана сидить другий пілот. Молодий, дотепний і разом із тим неймовірно педантичний Тед Дженкінс. Божевільна прискіпливість Дженкінса до найменших деталей, що стосуються польоту і підготовки літака, давно стала причиною беззлобних кепкувань з боку колег по авіакомпанії. Правда, на кпини Тед Дженкінс анітрохи не зважає. Молодик має хороший наліт і небезпідставно сподівається в найближчі кілька років скласти іспит і зайняти ліве крісло на одному з далекомагістральних лайнерів «British Airways».
9:45 за київським часом. За бортом чудова погода, мрія всіх пілотів.
Схиливши голову, Дженкінс напружено працює з передпосадковим check-listом. Веймор, не кліпаючи, свердлує очима небо. Під рідкими віями капітана грає недобрий, занепокоєний полиск.
Річ у тім, що Дункан Веймор ненавидить Україну. А якщо точніше всі словянські аеропорти. Ще більше за словянські аеропорти кеп ненавидить словянських диспетчерів, вважає їх чимось середнім між російськими відпочивальниками і камбоджийськими червоними кхмерами. Містер Веймор багато через що пройшов у житті, довелося й пороху понюхати, але щойно мова заходить про приземлення в Україні, Польщі чи Чехії, його яйця, образно кажучи, гепаються на підлогу, а під пахвами збирається холодна роса.
Сім місяців тому під час посадки у Празі Веймор ледь не закатав у бетон двомоторну «Cessna», якій диспетчер забув дати дозвіл на зліт. Дункан тоді працював в американській компанії «Delta» і вів із Нью-Йорка до Праги 400-місний 250-тонний «Boeing 777», рейс DL 210. Празький диспетчер, поставивши борт 210 у чергу на посадку, прикинув, що в нього є ще три з лишком хвилини, і вивів на смугу невеличкий приватний літак. Три хвилини було більш ніж достатньо, щоб пілот тої «Cessna» розігнав свого карапуза і звільнив посадкову смугу для 777-го. На жаль, перемкнувшись на інші рейси, диспетчер про «карапуза» забув.
Хвилини збігали. Пілот прайват-джета виявився надміру дисциплінованим: зайняв місце на краєчку смуги і диспетчера не турбував, терпляче чекаючи дозволу почати розбіг. Бідолаха обісрався і ледь не посивів, коли побачив, як позаду нього, розчепіривши шасі й висолопивши закрилки, вивалюється з неба 250-тонний «Boeing». Капітан Веймор посивів і ледь не обісрався, коли за кілька секунд до приземлення помітив крихітний літачок просто під носом у свого гіганта. Скасовувати посадку було пізно 777-й летів надто повільно і надто низько. Відтак Дункан ушкварив повний газ, дивом перемахнув через «Cessna» і буквально вмолотив свій літак у бетон на пятсот метрів далі від запланованого місця торкання. Гума злетіла з коліс на бокових стійках шасі. Передня стійка взагалі не витримала підкосилася. Літак дзьобнув носом землю і, ллючи навсібіч іскрами (наче велетенський бенгальський вогник), понісся вперед. Веймору вдалося зупинити лайнер за півкорпусу від місця, де обривалося бетонне полотно. Ніхто не постраждав, хоча «Boeing» довелося капітально ремонтувати.