Карл Роджерс здобув ступінь доктора психології та згодом працював в Університеті шату Огайо, Чиказькому та Вісконсинському університетах. Практикуючи в останньому, Роджерс розробив клієнт-центровану психотерапію, що стала важливим внеском у розвиток психології. Згідно з Роджерсом, насамперед клієнт або пацієнт відповідає за власне щастя, тому дослідник наділяв психотерапевта не просто технічними функціями, а відводив йому роль людини, яка спрямовує клієнта на шляху до щастя. Психотерапевт, за теорією Роджерса, повинен уособлювати емпатію, конґруентність (цілісність, узгодженість особистості) і позитивне мислення. До того ж Роджерс розробив теорію Я, у якій розглянув сприйняття світу пацієнтом і психотерапевтичні методи зміни такого сприйняття.
У наш час теорію Карла Роджерса віднесли б до гуманістичної психології. Розглядаючи функціонування психології, він зосереджувався не на діагностиці, а на тому, як людина може допомогти собі сама. Метою терапії за Роджерсом є формування «повнофункціональної особистості». Карл Роджерс помер 4 лютого 1987 року.
Карл Роджерс не погоджувався ані з концепціями біхевіоризму, відповідно до яких поведінка результат обумовлення, ані з психоаналізом, де в центрі уваги несвідоме й біологічні фактори. На думку Роджерса, людина поводиться певним чином, відповідно до її сприйняття ситуації, і тільки сама людина може знати, як вона сприймає дійсність. Роджерс був переконаний, що основною мотивацією людини є схильність до самоактуалізації.
Самоактуалізацію можна пояснити за допомогою метафори з квіткою. Квітка належить довкіллю, і лише за належних умов може вирости цілком реалізувати власний потенціал.
Самоактуалізацію можна пояснити за допомогою метафори з квіткою. Квітка належить довкіллю, і лише за належних умов може вирости цілком реалізувати власний потенціал.
Звісно, людські істоти складніші за квіти. Розвиток особистості процес індивідуальний. Карл Роджерс припускав, що всім людям притаманні добро і креативність, а деструктивність породжують тільки зовнішні фактори або погане самосприйняття, що позначається на процесі контролю особистості над власним досвідом. Він стверджував, що людина з високою самооцінкою, яка наблизилась до Я-ідеального, приймає труднощі, невдачі і негаразди, позитивно сприймає себе, є впевненою в собі й відкритою для інших людей. На думку Роджерса, для досягнення високої самооцінки й певного рівня самоактуалізації людина має бути в стані конґруентності.
Якщо Я-ідеальне відповідає реальному досвіду людини, ідеться про стан конґруентності. Розбіжність між Я-ідеальним і реальним досвідом людини називається неконґруентністю. Людина рідко переживає стан цілковитої конґруентності. На думку Роджерса, людина має кращу самооцінку і конґруентність, коли її самосприйняття (образ власного Я) наближене до Я-ідеального, тобто Я, якого людина прагне досягти. Люди прагнуть, щоб їхня думка про себе відповідала їхньому образу власного Я, тому схильні використовувати захисні механізми на зразок заперечення й витіснення, які допомагають позбутися відчуттів, що можуть вважатися небажаними.
Роджерс наголошував на значенні оточення в житті людини. На його думку, людям необхідно відчувати, що інші сприймають їх позитивно, адже кожній людині притаманне прагнення того, щоб її поважали, цінували, любили та ставилися до неї турботливо. Роджерс виділив два типи ставлення.
1. Безумовне позитивне ставлення. Людину люблять або поважають такою, як вона є, це ставлення виявляють, зокрема, батьки, близькі люди та психотерапевт. Людина в такому разі не боїться пробувати щось нове, припускатися помилок, навіть попри погані наслідки цих помилок. Людина, здатна до самоактуалізації, зазвичай отримує безумовне позитивне ставлення.
2. Обумовлене позитивне ставлення. До людини ставляться позитивно не тому, що люблять або поважають її такою, як вона є, а тому, що вона поводиться належним чином. Наприклад, коли батьки хвалять дітей за поведінку, якої очікують від них. Людина, яка постійно потребує схвалення з боку інших, імовірно, мала обумовлене позитивне ставлення в дитинстві.
Ілюстрація конґруентності
Абрагам Маслоу (19081970)
Абрагам Маслоу народився 1 квітня 1908 року в Брукліні (Нью-Йорк, США). Він був старшим із семи дітей російських євреїв-іммігрантів. Маслоу пізніше згадував, що був соромязливою, самотньою і нещасною дитиною і юні роки провів здебільшого в бібліотеці, поглинутий навчанням.
Маслоу вивчав право в Нью-йоркському Сіті-коледжі, але згодом перевівся до Вісконсинського університету, де почав слухати курси з психології. Гаррі Гарлов, що прославився своїми експериментами з макаками-резусами, став ментором Маслоу в цей період. Гарлов був науковим керівником докторської дисертації Маслоу. Усі три наукових ступені з психології Маслоу здобув у Вісконсинському університеті (бакалавра 1930 року, магістра 1931 року, доктора 1934 року). Маслоу продовжив психологічну освіту в Колумбійському університеті, де знайшов нового ментора Альфреда Адлера, автора теорії про комплекс меншовартості.
1937 року Маслоу посів посаду викладача в Бруклінському коледжі, де працював до 1951 року. У цьому навчальному закладі в Маслоу зявилося ще два ментори гештальтпсихолог Макс Вертгеймер й антрополог Рут Бенедікт. Маслоу так захоплювався цими людьми в професійному й особистому плані, що вирішив дослідити їх і їхню поведінку. Це дало поштовх головній роботі в житті Маслоу дослідженню людського потенціалу та психічного здоровя і заклало підвалини найважливіших внесків Маслоу в розвиток психології.
У 1950-ті роки Маслоу став засновником і лідером гуманістичної психології.
Замість аналізу хвороб або відхилень Маслоу зосередився на позитивному психічному здоровї людини. Запровадження гуманістичної психології сприяло розробці різних видів терапії, заснованій на концепції про потенційну здатність людини до самозцілення за допомогою терапії, а також ідеї про те, що завданням психотерапевта є спрямування пацієнта й допомога в подоланні перешкод для реалізації власного потенціалу.
Ієрархія потреб мабуть, найвідоміша теорія Абрагама Маслоу і наріжний камінь сучасної психологічної науки. Відповідно до цієї теорії, мотивацією людини є задволення низки потреб від елементарних до ускладнених.
У 19511969 роках Маслоу викладав у Брандейському університеті, а 1969 року переїхав до Каліфорнії, де працював у Лафлінському інституті. 8 червня 1970 року, у віці шістдесяти двох років, Абрагам Маслоу помер від серцевого нападу.
1943 року Абрагам Маслоу вперше запропонував теорію про ієрархію потреб, яку зазвичай ілюструють у вигляді піраміди. Згідно з Маслоу, потреби відіграють важливу роль, мотивуючи людей до певної поведінки. Елементарні потреби містяться на долівці піраміди, а складніші на верхівці. Долівку піраміди формують фізичні потреби, а верхівку психологічні й соціальні. Для просування пірамідою вгору людина мусить пройти всі рівні у висхідному порядку. Маслоу виокремлював такі потреби.
Ієрархія потреб за Абрагамом Маслоу
Фізіологічні потреби це елементарні і життєво важливі потреби. Решта потреб відіграє другорядну роль, поки людина не задовольнить потреби цієї категорії.
Ідеться про їжу, воду, повітря, сон, гомеостаз і статеве розмноження.
Потреба в безпеці також важлива для виживання, проте менше, ніж фізіологічні потреби. На цьому рівні піраміди можна знайти особисту безпеку (домівка й безпечний район), фінансову безпеку, здоровя та певну форму захисту в разі нещасних випадків (страхування).
Потреби людини в коханні та приналежності, або соціальні потреби, це прагнення належати до певного кола, бажання бути коханим, відчувати, що тебе приймають і ти не самотній. Це вже не елементарні потреби перших двох рівнів. Такі потреби людина задовольняє за рахунок дружби, особистих стосунків, родини, а також участі в релігійних, соціальних або громадських організаціях.
Кожна людина прагне, щоб інші її поважали й цінували. Кожний воліє відчувати власний внесок у цьому світі. Висока самооцінка й повага інших людей породжують упевненість, тим часом низька самооцінка і брак поваги з боку інших викликають відчуття меншовартості. Серед іншого, професійна діяльність, участь у спортивних командах, активне дозвілля та академічні успіхи дають людині відчуття власної цінності й високу самооцінку.
Потреба в самоактуалізації або в реалізації власного потенціалу міститься на верхівці піраміди Маслоу. Для задоволення цієї потреби людина має досягти всього, на що здатна. Перш ніж досягнути цього рівня піраміди, людина має пройти решту попередніх. Потреба в самоактуалізації має широке значення, однак її реалізація є дуже конкретною. Наприклад, людина може прагнути стати найкращим у світі художником або ідеальним батьком.
Маслоу виділяв кілька різновидів потреб на різних рівнях. Дефіцитарні потреби, або Д-потреби, що породжуються нестачею (соціальні, фізіологічні потреби, потреби в безпеці й повазі). Це потреби нижчого рівня, які необхідно задовольняти для уникнення неприємних відчуттів або наслідків. Потреби зростання, або буттєві потреби (Б-потреби), виникають у звязку з прагненням людини до розвитку. Потреби зростання не повязані з нестачею.
Ієрархію потреб Абрагама Маслоу досить багато критикували. Понад усе його метод визначення характеристик самоактуалізації. Маслоу застосовував біографічний аналіз якісний метод, у рамках якого він переглядав біографії та твори двадцяти однієї самоактуалізованої, на його думку, людини, і на основі цієї конкретної групи людей формував перелік рис, необхідних для самоактуалізації.
Таким чином, поняття самоактуалізації базується виключно на субєктивному погляді Абрагама Маслоу. Тому його визначення не можна сприймати як науково доведений факт.
Критики теорії Маслоу також зауважували недоцільність твердження про те, що людина не може досягти самоактуалізації, перш ніж задовольнить потреби нижчого рівня ієрархії. Адже, наприклад, бідні люди здатні відчувати кохання або приналежність, тоді як, за Маслоу, так не має бути.
Попри критику, внесок Абрагама Маслоу в розвиток сучасної психології є беззаперечним. Він спонукав психологів зосередитися на позитивних аспектах людської природи, психічному здоровї та людському потенціалі, радше ніж на аномальній поведінці.