Якщо дитина може пояснити те, що сприймає за рахунок наявних схем, ідеться про стан рівноваги або ментального балансу.
Схеми зберігаються в памяті для застосування за потреби. Наприклад, дитина може сформувати схему про те, як замовляють їжу в ресторані і, потрапивши до ресторану наступного разу, застосовуватиме засвоєну інформацію у новій, але схожій ситуації.
Піаже стверджував, що деякі схеми засвоєні дітьми на генетичному рівні, зокрема смоктальний рефлекс.
2. Процеси, які сприяють переходу від одного етапу до іншого. Піаже вважав, що інтелектуальний розвиток це наслідок адаптації та постійного прагнення досягти стану рівноваги. Існує два способи адаптації знань.
Асиміляція застосування наявної схеми в новій ситуації.
Пристосування зміна наявної схеми для засвоєння нової інформації.
Для того щоб розібратися в асиміляції та пристосуванні, можна знову звернутися до прикладу з батьками, які показують дитині зображення собаки.
Отже, дитина сформувала схему щодо вигляду собаки: чотири лапи, хвіст, вуха Побачивши надворі справжнього собаку, дитина засвоює нові характеристики, яких раніше бракувало у схемі. Собака має шерсть, собака облизує, собака вміє гавкати. Такої інформації в першочерговій схемі не було, тому дитина, усвідомлюючи невідповідність, починає конструювати значення. Коли батьки підтверджують, що нова інформація теж стосується собаки, відбувається асиміляція. Рівновага відновлюється, коли дитина додає нові відомості до першочергової схеми.
Що, як дитина побачить кота? Кіт має подібні характеристики, однак це не собака. Ця тварина нявкає, уміє дертися на дерева, рухається й поводиться інакше. Побачивши кота, дитина відчуває невідповідність і мусить пристосувати нову інформацію. Формується нова схема, і дитина повертається до стану рівноваги.
3. Етапи розвитку. За теорією Піаже, пізнання розвивається в межах чотирьох етапів. Через ці етапи проходить кожна дитина в однаковій послідовності незалежно від культури або частини світу, у якій живе. Щоправда, трапляється, що деякі діти останніх етапів не досягають.
Сенсомоторний етап (від народження до двох років)
У цей період дитина усвідомлює перманентність обєктів, тобто розуміє, що обєкт надалі існує, попри те, що вона не бачить або не чує його.
Доопераційний етап (від двох до семи років)
Це еґоцентрична стадія розвитку, коли діти двох-семи років не здатні зрозуміти точку зору іншої людини.
Етап конкретних операцій (від семи до одинадцяти років)
Цей етап зосереджений на збереженні інформації: діти досі не здатні зрозуміти абстрактних або гіпотетичних концепцій, але починають логічно мислити про конкретні події.
Етап формальних операцій (від одинадцяти років до дорослого віку)
У цей період розвивається здатність дитини до маніпуляції ідеями, тобто до абстрактного мислення. На цьому етапі формується дедуктивний метод аналізу, логічне мислення й систематичне планування.
Критикувалися насамперед дослідницькі методи Піаже. Він вивчав переважно поведінку власних трьох дітей, а інші діти, які брали участь у його дослідженнях, мали високий соціально-економічний статус. Отже, широкі верстви населення не бралися до уваги, тому узагальнені висновки видаються недоцільними. Деякі науковці не погоджуються з ідеєю Піаже про те, що діти автоматично переходять від одного етапу до іншого. На думку багатьох психологів, у цьому ключову роль відіграє оточення.
До того ж науковці гадають, що Жан Піаже недооцінив можливості дітей. Діти у віці чотирьох-пяти років насправді набагато менш еґоцентричні, ніж здавалося Піаже. Вони набагато глибше розуміють власні когнітивні процеси. Проте гіпотези Піаже сприяли зацікавленню психологів інтелектуальним розвитком дітей і заклали підвалини для багатьох майбутніх теорій нехай і таких, що оскаржують його висновки.
Альберт Бандура (нар. 1925)
Альберт Бандура народився 4 грудня 1925 року в маленькому містечку Мандер, Канада. Його батько прокладав рейки на будівництві трансканадської залізниці, а мати працювала в міській крамниці.
Бандура навчався в єдиній школі в місті, де було всього два вчителі. Тому своїми знаннями здебільшого завдячував самоосвіті. Після школи він вступив на факультет біологічних наук Університету Британської Колумбії. Студент-біолог зацікавився психологією за збігом обставин.
Якось він прийшов на пари раніше і, щоб згаяти час, заходився гортати каталог із курсу психології. У результаті Бандура обрав цю дисципліну.
1949 року він закінчив Університет Британської Колумбії за спеціалізацією «Психологія» і продовжив навчання в Університеті штату Айова (США), де 1952 року здобув ступінь доктора. Тоді Бандурі запропонували посаду в Стенфордському університеті, де він викладає донині.
Альберт Бандура прославився завдяки своїй теорії соціального пізнання, яка оскаржує біхевіористську концепцію про те, що будь-яка поведінка мотивується винагородами або підкріпленнями. Натомість Бандура запропонував альтернативний і більш комплексний погляд на соціальний тиск, що сприяє засвоєнню моделей поведінки. Його підхід є сучаснішим і досі вважається доцільним.
Теорія Альберта Бандури 1977 року одна з найвпливовіших теорій пізнання у психології. Згідно з нею, набута поведінка результат не тільки винагород або підкріплень, а й спостережень за іншими людьми. На думку Бандури, люди засвоюють моделі поведінки на основі спостережень за поведінкою людей з їхнього оточення.
Людину оточує безліч моделей поведінки, за якими вона може спостерігати: поведінка батьків, однолітків, учителів або навіть героїв телесеріалу. Ці моделі пропонують чоловічі й жіночі варіанти поведінки, за якими людина спостерігає і запамятовує, а тоді імітує. Людина схильна імітувати поведінку людей, які, на її думку, схожі на неї, що нерідко означає представників тієї ж статі. У теорії соціального пізнання Альберта Бандури можна виділити три основні концепції.
1. Людина засвоює моделі поведінки, спостерігаючи. Моделі можуть бути реальними (приклад поведінки реальної людини), вербальними (інструкції, пояснення або опис певного варіанту поведінки) або символічними (поведінка персонажів у книжках, на телебаченні або в кіно).
2. Ментальна діяльність важливий аспект пізнання. Підкріплення з боку оточення одна зі складових засвоєння поведінки, проте не єдина. Задоволення, гордість і усвідомлення досягнень Бандура називав душевним або внутрішнім підкріпленням. Іншими словами, думки людини можуть відіграти важливу роль у засвоєнні поведінки.
3. Пізнання не обовязково веде до зміни поведінки. Біхевіористи вважали, що засвоєння моделей поведінки спричинює перманентну зміну поведінки людини, тим часом Бандура доводить, що через пізнання шляхом спостережень людина може дізнатися нову інформацію, але не обовязково буде практикувати таку поведінку.
Спостереження за моделями поведінки не конче веде до їх засвоєння. Для успішного соціального пізнання необхідне дотримання певних вимог.
Увага. Для засвоєння інформації людина має звертати на неї увагу. Усе, що знижує увагу, негативно позначається на пізнанні шляхом спостережень.
Збереження. Людина має зберегти інформацію, щоб пізніше знайти її в памяті й використати.
Відтворення. Звернувши увагу і зберігши інформацію, засвоєну шляхом спостережень, людина має застосувати певну модель поведінки. Практикуючись у ній, людина вдосконалює засвоєну поведінку.
Мотивація. Остання вимога для успішного засвоєння поведінки шляхом спостережень людині необхідна мотивація для імітування моделі поведінки. У такому разі важливу роль відіграє підкріплення та покарання. За умови підкріплення поведінки, засвоєної шляхом спостережень, у людини виникає бажання повторити нову реакцію. За умови покарання людина має мотивацію не повторювати той чи інший учинок.
На підтвердження того, що діти спостерігають за поведінкою людей навколо й імітують її, Альберт Бандура провів знаменитий експеримент «Лялька Бобо».
На підтвердження того, що діти спостерігають за поведінкою людей навколо й імітують її, Альберт Бандура провів знаменитий експеримент «Лялька Бобо».
У результаті науковець зясував, що діти, які спостерігали агресивні моделі поведінки, більше імітували ставлення до ляльки Бобо, ніж діти контрольної групи, які спостерігали неагресивні моделі поведінки.
Крім того, Бандура завважив, що дівчатка, які спостерігали агресивну поведінку, схилялися до вербального прояву агресії до ляльки жіночої статі й до фізичного прояву агресії до ляльки чоловічої статі.
Хлопчики були більш схильними до імітації фізичної агресії, ніж дівчатка, і частіше повторювали моделі ставлення до ляльки їхньої статі, порівняно з дівчатками.
За рахунок експерименту «Лялька Бобо» Бандура продемонстрував, що діти засвоюють соціальну поведінку, зокрема агресію, на основі спостережень за поведінкою інших людей. Експеримент Бандури спростував ключову концепцію біхевіоризму, відповідно до якої поведінка людини є результатом винагород і підкріплення.
1. В експерименті брали участь тридцять шість хлопчиків і тридцять шість дівчаток віком від трьох до шести років.
2. Контрольна група складалася з дванадцяти хлопчиків і дванадцяти дівчаток.
3. Прикладом для наслідування слугували один дорослий чоловік і одна доросла жінка.
4. Двадцять чотири хлопчики і дівчинки спостерігали, як жінка або чоловік агресивно нападає на іграшку ляльку Бобо. Дорослі били ляльку молотком і підкидали в повітря, вигукуючи: «Бух, ба-бах» або «Я тобі дам».
5. Інша група з двадцяти чотирьох хлопчиків і дівчаток спостерігала за неагресивною поведінкою стосовно ляльки Бобо.
6. Третя контрольна група не спостерігала за жодною моделлю поведінки.
Карл Роджерс (19021987)
Карл Роджерс народився 8 січня 1902 року в Оук-Парку (штат Іллінойс, США) у родині протестантів. Коли Карл був підлітком, сімя переїхала до Ґлен-Еллен (штат Іллінойс), де хлопець зацікавився сільським господарством. 1919 року Роджерс вступив до Вісконсинського університету, щоб вивчати сільське господарство. Однак згодом він перевівся на історичний факультет, а потім ще раз змінив спеціалізацію на релігієзнавство.
На третьому курсі Роджерса разом із десятьма іншими студентами запросили на півроку до Китаю для участі в міжнародній конференції християнської молоді. Під час подорожі Роджерс засумнівався в обраній професії. Після випуску з університету 1924 року Карл Роджерс навчався в Обєднаній теологічній семінарії, а 1926 року перевівся до педагогічного коледжу Колумбійського університету. У цьому коледжі він уперше слухав курс із психології.