9. Мета дослідження зясувати, чи повторить піддослідний помилкову відповідь за рештою групи.
Соломон Аш виявив, що під час виконання вісімнадцяти завдань 75 % учасників щонайменше один раз повторюють очевидну неправильну відповідь, наслідуючи більшість у групі. Проаналізувавши результати всіх експериментів, Аш дійшов висновку, що 32 % учасників схильні до конформізму. Прагнучи перевірити, чи розібралися учасники з довжиною ліній на картках, Аш просив їх накреслити правильну, на їхню думку, відповідь. У 98 % випадків учасники відповідали правильно. Відсоток правильних відповідей виявився вищим, з огляду на відсутність інших людей.
Аш розглянув питання про те, як впливає кількість людей на схильність до конформізму. Присутність однієї сторонньої особи не справила практично жодного впливу на відповіді обєкта дослідження. Присутність двох осіб справила незначний вплив. Тим часом у присутності трьох і більше спільників Аша відповіді істотно змінювалися.
Науковець виявив, що на складніших завданнях (майже однакові лінії, які складно розрізнити) схильність до конформізму зростає.
Тобто в разі невпевненості люди покладаються на інших. Що складніше завдання, то вища ймовірність конформізму.
Окрім того, Аш зясував: якщо один спільник дає правильну відповідь, тоді як решта неправильну, схильність до конформізму суттєво знижується (тільки 510 % обєктів експерименту піддавалися впливу). Це означає, що соціальна підтримка може відіграти ключову роль у боротьбі з конформізмом.
По завершенні дослідження обєктів експерименту запитали, чому вони повторювали відповіді решти групи. Як пояснила більшість, вони розуміли, що відповідь неправильна, проте боялися кепкувань. Решта піддослідних справді вірила у правильність обраного групою варіанта.
Про що свідчить експеримент Соломона Аша? Явище конформізму пояснюється двома основними причинами: бажанням влитись у колектив (так званий нормативний вплив) або інформаційним впливом (люди схильні вірити, що більшість краще поінформована або краще розбирається в питанні). Обидва варіанти можуть істотно впливати на індивідів у межах групи. Чимало психологів здогадувалися про вплив групової динаміки на індивідуальну свідомість, однак лише завдяки знаменитому експерименту Аша світ нарешті усвідомив, як змінюється сприйняття під дією зовнішнього тиску.
Джон Б. Ватсон (18781958)
Про що свідчить експеримент Соломона Аша? Явище конформізму пояснюється двома основними причинами: бажанням влитись у колектив (так званий нормативний вплив) або інформаційним впливом (люди схильні вірити, що більшість краще поінформована або краще розбирається в питанні). Обидва варіанти можуть істотно впливати на індивідів у межах групи. Чимало психологів здогадувалися про вплив групової динаміки на індивідуальну свідомість, однак лише завдяки знаменитому експерименту Аша світ нарешті усвідомив, як змінюється сприйняття під дією зовнішнього тиску.
Джон Б. Ватсон (18781958)
Джон Броадус Ватсон народився 9 січня 1878 року в штаті Південна Кароліна, США. Батько покинув родину, коли Джонові було всього тринадцять років, унаслідок чого хлопець ріс на фермі в бідності та ізоляції. Згодом Ватсон розповідав, що був бідним хлопчиком і неслухняним учнем, якому судилося йти батьковим прикладом і мати недоладне й непевне життя. Проте в шістнадцять років він таки вступив до Університету Фурмана.
Пять років по тому він закінчив навчання і подався до Чиказького університету, де став доктором філософії. 1903 року Ватсон відійшов від філософії й здобув ступінь доктора психології. 1908 року він почав викладати в Університеті Джонса Гопкінса. Він посів посаду професора експериментальної й порівняльної психології.
На той час Ватсон уже почав розробляти концепції, які в майбутньому заклали підвалини нового напряму в психології біхевіоризму. Під впливом роботи Івана Павлова Ватсон вивчав фізіологію, біологію, поведінку тварин і поведінку дітей. На думку науковця, діти керуються тими ж самими принципами, що й тварини, хоч і є складнішими створіннями. Ватсон дійшов висновку, що кожна тварина дуже складний механізм, що реагує на ситуації на основі зєднання нервових шляхів, зумовлених попереднім досвідом.
1913 року Ватсон прочитав в Колумбійському університеті лекцію «Психологія з точки зору біхевіориста». Лекція спричинила кардинальний перегляд методів дослідження в психології: відхід від психоаналізу, ретельне вивчення поведінки й розгляд поведінки окремо від свідомості.
Джон Б. Ватсон закликав психологів не розмежовувати тваринну й людську поведінку. Згідно з Ватсоном, психологія має бути обєктивною, природничою наукою, у межах якої розробляються принципи, що дозволяють не тільки передбачати, а й контролювати поведінку. Окрім того, Ватсон розкритикував теорію про спадковість як важливий чинник поведінки, а також основні ідеї Зіґмунда Фройда. Того ж 1913 року лекція Ватсона була опублікована в науковому виданні Psychological Review ця стаття увійшла в широкий обіг як «Маніфест біхевіоризму».
До 1920 року Ватсон працював в Університеті Джонса Гопкінса, а тоді був змушений податися у відставку через звязок з асистенткою. 1924 року завдяки знанням про людську поведінку і психологію Ватсон досягнув успіху в рекламній сфері та став віце-президентом однієї з найбільших рекламних агенцій у США J. Walter Thompson.
В останні пять років життя Ватсон жив відлюдником на фермі в Коннектикуті, і його непрості стосунки з дітьми зовсім зіпсувалися. Перед смертю Ватсон спалив більшість листів і неопублікованих робіт. Він помер 25 вересня 1958 року.
На думку біхевіористів, людина пасивна істота, яка просто реагує на довколишні стимули через обумовлення (класичне й оперантне). Іншими словами, людина чистий аркуш, і її поведінка зумовлена позитивним або негативним підкріпленням. Можливість спостерігати за поведінкою значно спрощує збирання й аналіз відповідних даних. Біхевіоризм уже не такий популярний, як у середині двадцятого століття, проте цей напрям досі впливає на виховання дітей, навчання, дресирування тварин і застосовується для коригування шкідливих або дезадаптивних моделей поведінки.
Джона Б. Ватсона зацікавив експеримент Івана Павлова із собаками для дослідження умовних рефлексів. Він вирішив розвинути біхевіористську теорію, перевіривши класичне обумовлення емоційних реакцій у людей.
Піддослідним був девятимісячний хлопчик, якого Ватсон називав Альбертом Б., тому експеримент згодом назвали «Маленький Альберт». Разом з асистенткою Розалі Рейнор, з якою у Ватсона завязався роман, науковець піддавав дитину впливу різних стимулів (кролик, мавпа, білий щур, підпалені газети та маски) і слідкував за реакцією. Спершу хлопчик не виявляв страху у відповідь на жодний стимул.
Піддослідним був девятимісячний хлопчик, якого Ватсон називав Альбертом Б., тому експеримент згодом назвали «Маленький Альберт». Разом з асистенткою Розалі Рейнор, з якою у Ватсона завязався роман, науковець піддавав дитину впливу різних стимулів (кролик, мавпа, білий щур, підпалені газети та маски) і слідкував за реакцією. Спершу хлопчик не виявляв страху у відповідь на жодний стимул.
Тоді, показуючи дитині білого щура, Ватсон почав бити молотком по металевій трубі страшенно гучний звук. Дитина реагувала на звук плачем. Дослідник продовжив асоціювати гучний звук із білим щуром. Зрештою, дитина почала плакати, щойно бачила білого щура незалежно від звуку.
Нейтральний стимул білий щур.
Безумовний стимул гучний звук, спричинений ударом молотка по металевій трубі.
Безумовний рефлекс страх.
Безумовний стимул білий щур.
Умовний рефлекс страх.
Так само як Павлов, Ватсон показав, що можна викликати умовний рефлекс у відповідь на нейтральний стимул. Однак в експерименті Ватсона умовний рефлекс вироблявся в людини, тому був емоційною, а не просто фізіологічною реакцією. Окрім того, науковець виявив, що маленький Альберт згодом лякався будь-яких білих обєктів це явище назвали генералізацією стимулів.
Дослідження продемонструвало, що після формування рефлексу піддослідний експерименту «Маленький Альберт» лякався не тільки білого щура, а й будь-якого білого обєкта від білої шуби до бороди Санта-Клауса.
Експеримент Джона Б. Ватсона «Маленький Альберт» мав важливе значення для розвитку психології, проте був підданий критиці з кількох причин: необєктивна оцінка реакцій дитини ішлося про субєктивні інтерпретації Ватсона й Рейнор; сумнівна етичність експерименту. Якби нині хтось спробував провести такий експеримент, Американська психологічна асоціація засудила б його як неетичний. Викликати страх у людини етично лише тоді, коли піддослідного, який погоджується на участь в експерименті, попереджають заздалегідь, що в процесі його будуть лякати. Проте робота Ватсона і визначальні для біхевіоризму результати експерименту «Маленький Альберт» сприяли розробці багатьох важливих теорій біхевіористів.
Герман Роршах (18841922)
Герман Роршах народився 8 листопада 1884 року в Цюриху (Швейцарія). Він був старшим сином художника, який, не досягнувши успіху, заробляв на життя викладанням. Герман захопився чорнилами ще в дитинстві (вірогідно, завдяки мистецьким експериментам батька і власному зацікавленню мистецтвом). У середній школі він мав прізвисько Клекс, що буквально перекладається як «чорнильна пляма». Коли хлопцеві було дванадцять років, померла його матір, а у вісімнадцять він втратив батька.
Після школи, яку він закінчив із відзнакою, Роршах вступив до коледжу на медичний факультет. 1912 року він здобув ступінь доктора медицини в Цюрихському університеті й відтоді працював у різних психіатричних клініках.
1911 року, під час навчання в університеті, Роршах проводив експерименти за участю школярів. За допомогою чорнила він хотів зясувати, чи мають художньо обдаровані діти краще розвинену уяву. Відповідні висновки він робив на основі їхніх інтерпретацій чорнильних плям. Тести Роршаха суттєво вплинули не тільки на подальшу наукову діяльність Германа, але й загалом на розвиток психології. Роршах був не першим науковцем, який звернувся до чорнильних плям у своїй роботі, проте в його експерименті їх було вперше використано як важливий засіб для аналізу. Результати експерименту не збереглися, але протягом наступних десяти років Роршах проводив дослідження для розробки належного методу вивчення рис особистості за допомогою чорнильних плям.
Як співробітник психіатричної лікарні, Герман Роршах міг аналізувати сприйняття нездорових осіб. А залучивши до досліджень психічно та емоційно стабільних, зміг створити загальний тест, за допомогою якого на основі інтерпретацій чорнильних плям можна проаналізувати особистість людини й визначити риси її характеру.