Що це? питає Саша в уже знайомій для всієї знімальної групи манері. «Що це? Це дім? Вау! А це що? Це пліт? Ого! А це хто? Козак? Не може бути!» Діма з камерою нависає над нею. Саша розглядає щось, схоже на картину. На підлозі, притиснута з трьох сторін каменями, а з четвертої картоплиною, лежить майстерно виконана мапа. Вона нанесена на міліметрівку, має розміри метр на метр і вщерть заповнена детальним рисунком. Має вигляд концентричних кіл, переділених на сектори.
«Трансцендентне», «іманентне», «універсальне», «індивідуальне», «абсолютне» зачитує Саша, а Діма знімає, знімає, побільшеним планом, наїздом, збоку, по букві, по слову, по сектору.
«Трансцендентне», «іманентне», «універсальне», «індивідуальне», «абсолютне» зачитує Саша, а Діма знімає, знімає, побільшеним планом, наїздом, збоку, по букві, по слову, по сектору.
«Символ», «відлуння», «далеч», «симетрія», «одночасність», наче в маренні, проговорює Саша. Що це?
Вона дивиться на Віктора, лідера.
Ну, скоріш за все, це якась мапа. Виглядає доволі зловісно
На кухні чується дзенькіт розбитого скла. Діма переводить погляд камери на кухню.
На кухні знаходимо уламки розбитого дзеркала. На кухні нікого немає.
Ми затіваємо з Сашею суперечку про те, чи висіло біля печі дзеркало і якщо не висіло, то звідки ж узялися друзки.
Віктор гне свою лінію:
Дивись, яка настоянка у них. Девять сил. Ти знаєш, що означає девять сил?
Я потихеньку виходжу з кухні та мимоволі зупиняюся від картини, яку бачу у вітальні.
Добрий день, вітаюсь я, привертаючи увагу оператора. Камера визирає з-за плеча. Ольгерд Костянтинович, вдягнутий у якесь лахміття, закутавшись у брудний коц, затягує в кімнату круглу каменюку, схожу розмірами на яйце дракона.
Добрий день, підіймає голову Ольгерд Костянтинович, наче вперше бачить мене. Ну, допоможи вже, раз прийшов.
Я берусь допомагати йому. Удвох ми витягуємо каменюку на табуретку. Ольгерд Костянтинович, закутавшись у коц міцніше, втомлено сідає в крісло.
Ольгерд Костянтинович, ми тут Я тут привів деяких друзів
Він дивиться на них через плече. Волосся його розтріпане.
Бачу. Хоч я, Олеже, правду кажучи, не чекав від тебе такого. Зараз, тільки пігулку випю, бо так башка болить
Ольгерд Костянтинович зникає в сінях.
Може, справді підемо звідси каже Саша. Вона ніколи не бачила Бориска і не знає, як їй поводитись. Здається, вона налякана.
Може, ми невчасно?
Над нею нависає, урочисто всміхаючись, Віктор.
Глянь, а казала, що не здивується.
Я не здивована. Я просто бачу, що йому зле, тому, може, ми підемо
Я зрозумів. Ти не здивована, ти шокована.
Він мені не подобається, от і все. Так що, знімаємо далі?
Ольгерде Костянтиновичу, кажу я до нього. У моїх друзів сталась одна дивна пригода. Вітя, може, розкажеш?
Віктор підіймається з крісла і майже впирається головою в стелю. Він починає ходити кімнатою і розповідати, розмашисто жестикулюючи. Здається, своїми довжелезними руками він може охопити всю кімнату зразу. Ольгерд Костянтинович дивиться на нього знизу вгору своїми вицвілими блакитними очима, і якась оманна цнотливість освітлює його обличчя.
Значить, так, починає Віктор. Ми приїхали в ці місця на кілька днів провести деякі дослідження. Ми чули, що ці місця особливі, це ж так?
Для вас, чоловіче, ці місця особливі хіба що вдалою рибалкою. З вашою футболкою тут лише піти в кіоск, купити пива і сидіти на лавочці, а не гуляти тутешніми лісами.
Ви маєте на увазі, що ми надто помітні? Віктор торкається яскраво-червоної футболки з логотипом «Формули-1».
Звісно. Якщо ви хочете хоч щось побачити тут, вам необхідно стати спорідненим із середовищем. Природа як Артеміда вам треба бути непомітним, щоби підгледіти, як вона купається.
Це наша ціль бути помітними, незворушно відповідає Віктор. Вчора вночі ми прокинулися від того, що хтось розпалив вогонь біля місця, де ми ночували. Вогонь горів не просто так, хтось розпалив його за формою певної фігури. Я замалював цю форму. Віктор дістає з кишені записник і підходить до Ольгерда Костянтиновича. Погляньте
Ольгерд Костянтинович роздивляється малюнок.
Гм а середній відділ на сектори не було переділено?
І серед цієї мазні озивається режисер:
Так, стоп. Гаразд, але, Вітю, ти можеш ще раз спитати те саме?
Ольгерде Костянтиновичу, ви мені вибачте, починаю вдруге я. Я випадково зустрів тут своїх друзів ви ж знаєте, що в цих місцях випадковостей не буває. Їм потрібна допомога. Вікторе, може, ти розповіси?
Підіймається Віктор.
Ну, значить так. Ми з товаришами, Віктор вказує на Сашу і на Діму з камерою, вирішили приїхати на кілька днів на півострів. Дослідити цю глушину. У нас є деякі задумки на майбутнє з приводу тутешніх місць
На майбутнє гмикнув Ольгерд Костянтинович. Так, так. Продовжуйте
Ви щось знаєте про ці місця? підіймається на повний зріст Віктор і загрозливо нависає над Ольгердом Костянтиновичем. Розкажіть, нам важливо дізнатися якомога більше. У нас виникла деяка позаштатна ситуація
Ольгерд Костянтинович задоволено посміхнувся.
Я приїхав у ці місця на декілька днів, а залишився на все життя. Дивіться, щоб із вами не сталось такого ж, сказав Бориско Саші. Вони живі Сюди потрібно приїжджати помирати Ольгерд Костянтинович кинув погляд у вікно. За вікном смеркалося. Ну, власне кажучи, раз ви наважилися приїхати сюди, перед вами постає велика задача зуміти звідси видістатися. І навіть якщо вам здаватиметься, наче ви виїхали з півострова, ваше життя може кардинально змінитися і ви блукатимете по ньому до кінця своїх днів.
Тут були випадки самогубства Ви знаєте щось про них?
Самогубства ну, тут цього повно. Особливо на осінь. Тут таке коїться Коли ви бачите, як із цих дерев відлітає листя, треба мати дуже багато сил, аби втриматися від того, щоб і самому не відлетіти, слідом за цим покликом.
Неспокійні будинки? цікавиться Віктор.
Купили один, он там, трохи нижче. Там жив наш оператор. Ольгерд Костянтинович виразно подивився на Діму з камерою. Недовго. Він купив цей будинок задешево в однієї сімї, яка спробувала звити там гніздо. Закінчилося тим, що дружину того власника поклали до психіатричної лікарні, а сам власник тяжко захворів.
Було б цікаво заночувати в цьому домі, озвучує свої плани Віктор.
Нічого цікавого. Звичайні лярви. Приходять уночі під виглядом чоловіка чи жінки і висмоктують із вас життєву силу.
Ну, гаразд, каже Віктор. Я бачу, ви людина з досвідом, погляньте, цей знак зявився у нас сьогодні вночі. Хтось запалив вогонь у формі хреста, оточеного колом. Вам це нічого не нагадує?
Ольгерд Костянтинович дивиться. Усміхається. Підводить очі. Знову цей погляд знизу вгору, ця вдавана смиренність старого фавна.
Це лабіринт.
Знято. Дуже добре, перериває процес режисер. Але, будь ласка, Вітю, трохи жвавіше. В Олега знову мікрофон треться об тканину, поправте йому. Давайте ще раз.
Починаємо дубль із мовчанки.
Ольгерд Костянтинович запалює сигарету і з-під брови позирає на Віктора в яскравій футболці з логотипом «Формули-1», такої недоречної в цьому порослому мохом будинку. Якось один із слухачів курсу Ольгерда Костянтиновича (курсу лекцій, який можна було би назвати «Як керувати Всесвітом непомітно для санітарів»), поцікавився: чому Ольгерд Костянтинович палить. Той відповів, що його життя настільки аскетичне, що без тютюну воно позбудеться останнього промінчика надії. Я знав, що воно справді таке. Він міг усеньке літо жити на одній зупі з кропиви, ходити босим по встелених колючками акацієвих лісах, спати по три години на добу, по вісімнадцять годин на добу працювати над якоюсь ідеєю.
Несподівано бачити стільки людей, нарешті каже Ольгерд Костянтинович, задумливо пускаючи дим. Треба мати на увазі, що всі, хто потрапляє у ці місця, потрапляють під певний сюжет. Ви готові до того, що ваше життя від сьогодні зміниться?
Тут не витримує Саша:
Скажіть, ви щось знаєте про знаки, які зявляються у вогні? У нас тут таке сталося вночі Ми спали. І хтось прийшов, виклав багаттям символ Ми не знаємо, хто це міг бути.
Так, зявився певний знак. Ми прокинулися посеред ночі, вже нікого не було, повернув собі ініціативу Віктор. Я замалював його. Погляньте.
Віктор показує записник із малюнком Борискові.
Бориско злегка усміхається. Він кутається глибше у своє дрантя, струшує попіл від сигарети. Курить він так ощадливо, поглинаючи увесь дим, що навіть запаху практично не відчувається.
Ви знаєте, що це? питає Саша, округливши очі.
Лабіринт, відповідає Ольгерд Костянтинович. У вас, до речі, щитоподібна залоза збільшена.
Я знаю, ніяковіє Саша і поправляє комірець майки.
Лабіринт це символ цього місця. Вам доведеться пройти крізь нього. Ольгерд Костянтинович дивиться на Сашу, так що стає зрозуміло, що його «вам» адресоване їй. Тут є один лабіринт недалеко звідси. Олег вам може показати.
Лабіринт? перепитує Саша.
Зможеш провести? питає Віктор.
Я киваю.
Треба вийти вранці, йти кілометрів із пятнадцять.
А машиною?
Крізь ліс? Навряд чи Ольгерд Костянтинович знову звертаюсь я до старого гнома. Вибачте, що потурбували вас. Просто справді, друзям потрібна була допомога Ви можете дати їм якийсь захист на ці кілька днів, поки вони на півострові?
Захист? усміхається Бориско. Різко встає з крісла. Вручає каменюку оператору і по картоплині Віктору, Саші та компютернику (який звідкись мені знайомий). Ось вам захист.
Захист? усміхається Бориско. Різко встає з крісла. Вручає каменюку оператору і по картоплині Віктору, Саші та компютернику (який звідкись мені знайомий). Ось вам захист.
За спиною Костянтиновича мені вчувається демонічний регіт.
Увечері ми сидимо у Діді Ольгердівни Бориско, сама Діді Ольгердівна і я. Знімальна група ночує в одного колишнього шеф-кухаря, тепер язичника, в Лукавиці. Сьогодні я ночуватиму в оранжевому домі місці для сновидінь. Останній раз я зупинявся там три роки тому. Із запаленою свідомістю, з розхитаними зубами, зі смаком крові в роті, ледве дихаючи, босоніж перейшовши від Букрина до Григорівки, тоді я вийшов надвечір до дому Бориска. Той на схилі пагорба саме давав лекцію з готичного стилю. Лекцію слухали зо двадцять молодих людей із Москви та Пітера. Дитячий товариш Бориска, київський містик, відомий під псевдом « 17», написав свого часу скандально відому брошуру, присвячену Борискові, вона називалась «Блиск і злидні магів, або Інструкція з техніки безпеки під час роботи з Оликом Б.». Замість того аби відлякати, вона довела інтерес до Бориска до градуса кипіння. Коли в Москві густих сімдесятих дізналися, що до них приїздить крутий київський маг, з поїзда його прийшли зустрічати десятки відьом і чаклунів, магів і відунів різного штибу. Закінчилося це дружніми посиденьками у квартирі відомого містика маркіза де Карамболя і не менш товариською пропозицією зі сторони маркіза зїсти на двох зіпсуту консерву з душениною нічого більше у квартирі не було. Поїдання протухлого мяса, як розповідають чутки, закінчилося повним тріумфом волі для обох позаяк обоє досі живі.