Віктор глибоко затягнувся кальяном, тримаючи паузу, і ефектно видихнув.
Я передаватиму їм момент істини. Летючу мить свободи. Так, аби вони відчули свобода реальна. Все інше відбуватиметься в повній таємниці. Я розсилатиму їм повідомлення із завданнями, які підштовхуватимуть їх долати нові й нові внутрішні перепони. Можливо, я назву цей семінар «Три пекла». Перше пекло буде холодним коли їм доведеться чекати. Уяви: ти один, на холоді, в темряві. Ти не знаєш шляху. Ти не знаєш, чи прийде звязковий. Можливо, про тебе забули. І ніч така довга Віктор вдоволено пустив дим. Друге пекло гаряче. Треба діяти. Перед тобою низка неможливих завдань. Щось таке, за що тебе можуть звільнити Або посадити Щось, де треба переступити межу. І тебе потихеньку підсмажують на вогні твої думки. Здається, секретарка про щось здогадується. І твій сусід починає щось підозрювати. Можливо, вони вже зазирали у твою поштову скриньку? Треба стерти всі послання одразу ж. Все, що ти боявся дізнатися про себе, починає підійматися на поверхню. Ти наче граєш у гру «Мафія»: навколишні здогадаються чи ні, що ти мафія? Ось так
Віктор кивнув головою, і Слава невпевнено засмикався на кріслі. Часом ідеї Віктора видавались позамежними навіть йому, знайомому з «АК-47», вжитому на піку дії «Вєтнамського різдва».
І третє пекло це надра чорної діри. Пекло тиску. Момент істини. Момент, коли тебе приставляють до стінки для розстрілу і ти мусиш вирішити, хто ти: той, хто дозволяє робити щось із собою, чи той, хто сам вершить реальність.
Віктор усміхнувся, замилований змальованою картиною.
Я хочу зробити революцію серед менеджерів. Уже практично готовий пакет інструкцій. Це особливі команди, побудовані за принципом мозаїки Пенроуза. Вони почнуть ширитися країною, як вірус. Славо, я боюсь тобі це розповідати, та що там, я боюся зізнатися в цьому самому собі Здається, я відкрив, що таке «вибухова технологія». Коли пакет команд буде запущено, події, які почнуть відбуватися з цим сегментом, уже ніхто не спинить. Це ширитиметься, як пожежа в степу. І головне, до останньої хвилини ніхто з босів нічого навіть не запідозрить. Мозаїка буде самоорганізовуватись. Ну, це, звичайно, мої припущення. Я просто знаю, що у мене в руках бомба, і я гадаю, що час поміняти розстановку сил на ринку.
Саме таким я його побачила. Засмаглим. Зарослим щетиною, наче останній тиждень він не жив, а виживав. Голим по пояс. Він стояв на кручі над рікою, немов генерал іще невідомої мені армії, а біля його ніг, в ряд, сиділо з десяток людей. Всі з рівними, як штики, спинами, із заплющеними очима, занурені у себе. Тривала третя година медитації. Я запізнилася, як завжди, я скрізь запізнююсь, але, здається, сьогодні це запізнення варте того аби побачити його, великого і жахливого, який веде військо, ні, не військо таємний загін особливого призначення, внутрішніх надвояків, веде їх глибше і глибше, туди, де закінчуються території нашої батьківщини, нашої самості, і де починаються дикі землі далі вглиб, у світ непроявлений, зі світу форм у киплячі надра психіки, туди, де зароджується дійсність.
Ах, мамо-матусю, де моя молодість, де мої зошити з віршами? Чому я більше не пишу сонетів? Коли я дивлюсь на нього, у мене в голові починають зявлятися рими.
Віктор підкликав офіціанта-араба, аби той поміняв вугілля в кальяні. З новим жаривом тютюн розкурився відмінно. Сигари не дійшли ще й до половини. Їх високості підіймалися вище і вище.
Ах, мамо-матусю, де моя молодість, де мої зошити з віршами? Чому я більше не пишу сонетів? Коли я дивлюсь на нього, у мене в голові починають зявлятися рими.
Віктор підкликав офіціанта-араба, аби той поміняв вугілля в кальяні. З новим жаривом тютюн розкурився відмінно. Сигари не дійшли ще й до половини. Їх високості підіймалися вище і вище.
Так що, знаєш, що я тобі скажу, друже, мовив Віктор, потягуючи свіжий дим. Я їздив до Улан-Батора, там відбувалася футурологічна конференція. Були представники російських корпорацій, були калмики і китайці. Я так бачу, зараз починає здійматися нова хвиля пасіонарності, і нею ніхто не цікавиться. Всіх цікавлять курс нафти, золото, нанотехнології. Великим рибам байдужі збіговиська в Улан-Баторі. Але я тобі кажу, Славо. Якщо після Владивостока й Улан-Батора мода на всі ці фішки свідомості перескочить в Японію, тоді вже тримайся, друже. Їм не треба пояснювати, що означає вислів «вибухові технології» і що таке «сьомий технологічний уклад». Ці любителі манґа знають, чим пахне долар. Їм не треба смоктати руру з нафтою, вони мислять ширше. Японія вивчає каліграфію, аби зберегти особливості свого світовідчуття. Китай планує на сто років уперед. Вони знають, що таке порожнеча між мисленням Сходу і Заходу, і знають, чому є солодким плід першопроходця. І далась тоді їм та Європа, з її куцим клаптем землі десь на периферії нової імперії, з її варварською кулінарією й аутичними дітьми.
Промовивши це, Віктор пронизав Славу палаючим поглядом і тріумфально затягнувся кальяном.
А коли я побачила всі ці його листи, я обімліла.
Її: «Дорогий Вітторіо», «Ваша високосте», «Мій жар до вас», «На тих кручах, де ви стояли, наче генерал ще невідомої мені армії»
Його: «Ваша світлосте», «надзвичайний збіг обставин», «Венера в екзальтації».
По якімсь часі
Її: «Як там ваша шановна дружина? Ви розказуєте їй про свої подвиги?»
Його: «Дружина вдома, бавить дитину. Вона далека від цього»
А ще по кількох днях
«У мене дивна пауза в моєму циклі» А потім: «Ви знаєте, Ваша високосте, на вас чекає великий сюрприз»
Ні, великий сюрприз чекав на мене.
Це у мене почалася пауза в циклі. Я сходила в аптеку, придбала тест на вагітність. Сидячи на кришці унітаза, поки Мирослава дивилася мультики, я провела необхідні заміри. Як виявилося, я вагітна. І мені здалося, що світ захитався просто перед очима.
Віктор рідко ділився своїми інтимними подробицями. В особистому житті він був напрочуд потайливим. Але, мабуть, Слава викликав у нього певне відчуття довіри. Слава був тим і знаменитий, що добре вмів слухати і давав іншому відчути себе потрібним.
У мене було пікове переживання цього літа, близьке до ексцесу. Я підійшов до внутрішньої межі, за якою починається свобода. Я торкнувся цього переживання тільки трохи, але воно мене повністю поміняло, друже. Це було на виїзному семінарі у нас був зліт практикуючих. Були практики з Пітера, з Москви, з Мінська, з Кишинева, навіть з Улан-Батора. Там була одна діваха Коротше, я не буду тобі розказувати подробиць. Після того, коли сталася ця ілюмінація, я побачив ідеальний шанс для себе. Наші свідомості пасували, як рука і рукавичка. Ніби склалася мозаїка таке відчуття було. Я знаю це не просто так. Мені підігнали її, звідти. Віктор невизначено кивнув плечем кудись вбік. «Із тамтешнього боку очей», мав на увазі він.
Я зробив їм дещо, і в них був переді мною боржок. Віктор перевів погляд на мундштук кальяна. Коротше, все склалося, як пасьянс. Я відчув, що потрапив у містерію. Все зробилося багатозначним. Речі перетворилися на символи.
Коли він повернувся додому, я била його рушником, била шматою до підлоги, била руками по щоках і по грудях. Він стояв, наче витесаний з каменю, я дивилася на це незворушне, холодне обличчя, і розуміла, що більше не знаю цієї людини. Не знаю, хто це переді мною.
Мирослава дивилася на нашу сцену широко розплющеними очима і врешті спитала:
Мамо, а чому тато нічого не каже?
Так я зрозуміла, що чекаю від нього дитину. У мене все обвалилося всередині. Але та легкість, з якою ми зійшлися, в ній щось було. Романтика, від якої неможливо прокинутись. Наче спяніння, яке триває і триває, і воно вже вивернуло мене всю назовні, а я все одно відчуваю, як крутиться голова. Я надсилала йому листа за листом, аж поки він не озвався з нової скриньки: «Не пиши мені більше на старе мило, дружина прочитала наше листування».
І тоді виявляється, що ця містерія, цей пасьянс, затягує мене дедалі глибше. І я розумію, що все це вся ця авантюра з тою дівахою все організовано тільки для того, щоб упіймати мене. Ти розумієш? На мене влаштували полювання, як на звіра. Вони побачили, що я зайшов занадто далеко, ці, що зсередини. Вони злякалися, що я здобуду їхній вогонь. Я приїжджаю додому всього на день.
Зразу після семінару, лише на один день. І дружина вагітніє. А потім вони приходять до неї у сні й пояснюють, як відкрити мою поштову скриньку. І вона знаходить усі ці листи
Ідучи до поліклініки, притискаючи носовичок до очей, щоб не було видно, які мішки від сліз у мене під очима, я раптом пригадую куплет із вірша, який цитував мені Віктор. Здається, то був Гумільов, я вже не памятаю, але куплет крутився у мене в голові знову і знову, й волосся почало ставати диба, коли я зрозуміла нарешті, що мені хотів весь цей час сказати Віктор. Він говорив до мене, а я його не розуміла.
Ти сповільнишся, присталий, і на мить урвуться співи,
І ти скрикнути не зможеш, і обляже каламуть,
І нараз вовки скажені, кровожерливі та мстиві,
Вчепляться тобі в горлянку, хижі лапи накладуть.[20]
І раптом на мене починається облава. Дружина робить аборт. Ця діваха пише мені, що вагітна. Я дізнаюся, що банк заморозив мої рахунки. Мені дзвонить тесть і каже, що в тещі інфаркт через новини від доньки. І я розумію, що біля мене гуляє смерть. І все, що я можу, це продовжувати йти далі вглиб, укріпляти позицію, виходити на новий рівень абстракції. Памятаєш гру «Принц Персії»? «Хто хоче володіти вогнем, повинен померти».
Він переїхав від дружини до мене, я чекала дитину. Мені кілька разів снилося, що то має бути дівчинка. Я вже стала придумувати їй імя. Можливо, Зоя? Досить екстравагантно, але зараз така мода пішла дітей називають хоч як.
Він і надалі їздить по своїх семінарах. Постійно в дорозі, я його майже не бачу. Коли приїздить одразу здається, ніби якась важка сила причавлює мене. Я відчуваю, яким сильним він став. Він хоче, щоб я ішла слідом за ним.
Іноді мені здається: йому байдуже, що буде зі мною. Іноді я шкодую, що все так склалося. Загалом же добре, що він багато їздить. Своїм командним тоном він допікає мене до живого.
З іншого боку, добре, коли у дитини є батько.
На маму він справив переконливе враження. Це з нею рідко буває. Вона у мене серйозна жінка, півжиття на підприємстві директором пропрацювала.