Ми так і не розписалися. Дружина не дзвонить йому. Він дзвонить їй, запитує, як там донька. Часом, коли він їздить у свої краї, каже, що заходить до них, побачитися з малою. Каже, що у них все нормально.
На Різдво я приїхав у своє місто і збагнув, що мені просто нема де зупинитися. Всі друзі відвернулися від мене. Віктор не дивився на Славу, він дивився кудись усередину себе. І я попросився зупинитися в них. І ти знаєш, мене прийняли, як рідного. Ніби нічого не сталося. Пять днів я жив у них, і ніхто мені не сказав ні слова кривого, ніяк не згадали, що я вже не живу в них Слава почув, що дихання Віктора помінялося. І донька питає: «Тату, коли ти прийдеш з нами жити?»
Віктор затулив обличчя долонею, щоби Слава не бачив його сліз. Він перечекав хвилю, але сльози не висихали. Він витер їх пястуком, видихнув і знову затягнувся кальяном.
Цей шлях треба пройти до кінця, процідив Віктор крізь зуби.
Славі не було що відповісти. Йому хотілося сказати другові: «Ти Бог, хлопче», але страждання, яке зморшками лягало на різьблене обличчя товариша, замкнуло йому вуста. І його слова враз видалися легковажними і беззмістовними. Юнак відчув дивне спустошення, а потім повторив собі: «Я Бог, Я Бог». І вдав, що співчуває Вікторові.
Все. Цей кальян уже догорів до кінця, промовив Віктор суворо і відсторонено. Треба просити рахунок.
Іноді, коли він спить біля мене, я відчуваю, що є два Віктори. Один Віктор, якого я знаю. Він буде суворим, але жартуватиме, він буде жорстоким, але втримає контроль над ситуацією. Піде по трупах, але то будуть трупи ворогів, трупи скажених вовків.
І є інший Віктор. Віктор, якого я боюсь. Віктор, якого я не знаю.
Дослухаючись до порухів усередині мого черева, де плаває майбутня Зоя Вікторівна, я відчуваю, що цей Віктор не спить. Тіло засинає, а Віктор не спить. Усеньку ніч він пильнує в повній зосередженості. Готовий на будь-що. Великий і жахливий. Понад законом.
І є інший Віктор. Віктор, якого я боюсь. Віктор, якого я не знаю.
Дослухаючись до порухів усередині мого черева, де плаває майбутня Зоя Вікторівна, я відчуваю, що цей Віктор не спить. Тіло засинає, а Віктор не спить. Усеньку ніч він пильнує в повній зосередженості. Готовий на будь-що. Великий і жахливий. Понад законом.
Що тут сказати ще? Я й далі молюся за нього, прошу Бога, щоб у нього все склалося добре. А за нас із Мирославою хтось свічку та й поставить. Так воно все склалося, стрімко якось. Спершу швидкість, а потім наче порожнеча розверзлася переді мною.
Друзі вийшли на повітря. На вулиці стояла відлига. Було вже темно. За пару хвилин почнуть приходити есемески про пропущені виклики. Їх уже давно шукають. Вони потрібні. Вони на гребені.
Їх високості стояли у внутрішньому дворику київського будинку.
Слухай, озвався раптом Слава. Ти мені колись вірш класний розказував. Я ніяк згадати його не можу Як там? «Милый мальчик, ты так молод»
Милый мальчик, ты так весел, так светла твоя улыбка, не проси об этом счастье, отравляющем миры, продекламував Віктор і уважно, проникаючи внутрішнім зором углиб Слави, подивився на товариша. Хлопцеві стало не по собі від цього погляду. Ты не знаешь, ты не знаешь, что такое эта скрипка, что такое темный ужас начинателя игры!
Слава усміхнувся, але мурахи забігали у нього по тілу.
Ну все, успіху тобі. Ти на метро?
Ні, мені вниз, на маршрутку, сказав Віктор, перервавши дивну паузу в їхній розмові. Все, Віктор знову був у бою. Йдеш?
Так. Щасти.
Давай, друже, тримайся, сказав йому Віктор, і Слава пішов на метро.
Надійшло повідомлення від чергової пасії його світлості: «Я чекаю на платформі. Де ти?». Слава усміхнувся, пригадуючи розмову з Віктором. Як людей заморочує часом, це ж треба! Все ж так просто. Адже ти Бог!
«Зараз буду, 7 хв.», відписав він дівчині.
І, насвистуючи, попростував до метро.
24.12.2012
The йог
Серце йога чисте, як кришталь, і таке ж тверде.
Індійська народна мудрістьЙого звали Татком. Іноді Батею, іноді Папою. Останній варіант йому подобався найменше, бо означав санскритом «гріховний». Хоч і приходив цей комплімент від найбільш ніжної, слабкої частини його аудиторії дівчаток віком від вісімнадцяти до тридцяти, він боявся його. Можливо, тому, що санскритське слово «папа» нагадувало про вкриті лускою спини чудовиськ («чудовиськ учинків», як висловився один його товариш у своїй поетичній збірці у нього завжди було вдосталь товаришів серед київської богеми), що виринали у темному колодязі його памяті. Нагадуючи про те, що хотілося забути.
Власне, йому не подобались ані вісімнадцяти-, ані тридцятилітні. Він не належав до тієї категорії молодих і хтивих, котрі чіпляли собі партнерок для тантри при свічках на завішаній індійськими покривалами квартирі, він знав, як печально може скінчитися цей шлях. Це було дорогою гріха хоч як він намагався ігнорувати православний, моралістський контекст цього слова.
Йому подобалися зрілі стосунки.
Такі стосунки, де всі рожеві шмарклі, весь юнацький слизець ніжностей було вичерпано. Де залишалися справжні особистості зрілі, сформовані. Жінки під сорок. Самотні, з розлученням за спиною аби не вдови.
У давніх трактатах говорилося, що той, хто бере собі за дружину вдову, падає на саме дно суспільства.
Щоправда, схоже писалось і про тих, хто кохається в розлучених, але він завше робив поправку на наш вік вік Калі. Залізний вік, вік чвар і розбрату. Вік, коли навіть убивство убивство тварин у принципі, могло бути виправданим.
Що вже казати про захист самотніх дружин бізнесменів, котрі проміняли своїх вірних супутниць на роботу, друзів і дівчаток більш юного віку й більш демократичного характеру. Ці втомлені склом і бетоном, нескінченним шопінгом і салонами краси лебедиці як єдину розраду мали пару годин у його затишній, сповненій фен-шую йога-студії, коли ввечері можна було як слід розтягнути задеревянілі мязи, під звуки японської сякухаті[21] (з якою Батя часом полюбляв погратися в найекстраваґантніші моменти тренування) ввійти у глибокий шпагат чи дганурасану,[22] врешті, коли буде випущено пару дня, всі стреси, нерви, усі негативні емоції, видихнути з полегшенням, поринувши в напівсон у позі мерця. Лежачи на своїх дорогих європейських килимках для йоги, розслабляючись на твердих, підігрітих кахлях підлоги, вони вдихали запах аромалампи, прислухалися до хрипкого завивання бамбукової флейти і відчували, як стають причетними до високої, загадкової культури духу, в якій чоловіки худі й відречені, сповнені чеснот і мудрості скручують у жмут довге волосся, натирають тіло попелом, розмальовують чоло сандалом і червоною кункумою та в екстазі зустрічаються з Єдиним.
Батя криво всміхнувся. Цей романтизм наскільки він видавався привабливим у дні його молодості, коли Батя вперше зустрівся з самотужки зробленими фотокопіями книг Айєнґара та йога Рамачараки. То були деньки, коли, здавалось, ані травинки не ворухнеться в герметично закритому просторі великої країни рад, зусібіч обнесеної залізною стіною, розписаною пентаграмами. Він пив ті книги одним хилом, як, буває, пє воду пожадливо тигр чи лев, нарешті діставшись до оази в савані. Медитації по вісім годин на палаючу свічку, стійка на голові всупереч порадам остеопата, збиті колінні чашечки внаслідок перших спроб сісти в положення лотоса цими «духовними» травмами можна було би пишатися, як пишаються ветерани фронтовими ранами. Містики й маги Радянського Союзу їх була велика сила в ті дні. Треба ж було такому статися, що саме його сонце зійшло високо вище від інших, сяяло яскравіше. Він не хотів тієї слави вона постукала до нього сама.
Батя окинув поглядом закурені туманами гори. Третій день він брів південнокримськими перевалами, збиваючи ноги у спортивних сандалях об пісковик півострова. Третій день він не зустрічав ані душі й був цьому радий. Він навчився робити це навіть у Криму вмів ходити так, аби ніхто йому не допікав у дорозі. Не тому, що боявся бути впізнаним урешті-решт, він не співак, не відомий кіно-актор, а всього лише йога-тичер, хай на нього й молиться захоплена самопізнанням молодь.
Що він міг їм запропонувати? Що міг їм дати він після років і десятиліть практик, тренувань, після томів трактатів із йоги, що їх він пропустив крізь себе, переклав, прокоментував, надав їм нового дихання? Спершу він був популяризатором, потім інтерпретатором. Ким став він тепер? Духовидцем? Пророком нової епохи? Ери просвітлення на бетоні, урбан-йоги, трип-хоп-віньяси,[23] яка допомагає тобі вислизнути з мацаків Матриці? Його імідж формував себе сам, він нічого не докладав до цього, можливо, хіба що тримався осторонь преси, чим тільки підігрівав інтерес до своєї персони. Загадковий, з вицвілими блакитними очима, він з-під лоба дивився в обєктив то на вершині світу Евересті, то в джунглях Бірми чи Камбоджі, то у кратері вулкана на Гаваях. Неголений, з талісманами на шиї, в намисті з іклів хижаків, із пругами на прокачаних грудях під баобабом у серці Африки чи серед боліт і лісів Амазонки, у косому промінні буддійських храмів Шрі-Ланки чи в затінку пагод монастирів Китаю він похмуро, відречено й безкомпромісно пронизував поглядом глядача з висококласних світлин, яким було би не соромно зявитися й на сторінках журналу «Нешнл Джіоґрефік». Усміхаючись на камеру з морозивом у руках під сорокаметровою скульптурою Шиви в Мурудешварі, він передавав послання миру, спокою і здорової самоіронії підліткам-відчайдухам, котрі передчасно прирекли себе на нидіння біля офісних моніторів заради карєри та успіху, звертався до всіх молодих людей, поглинутих соціальними мережами, отруєних фастфудом і непритомних від ненастанного впливу зомбоящика, пропаганди у медіа і порнографії консьюмеризму, що спарювався з розумом споживача на кожній рекламній вивісці: «Давай ще, ще, ще!»
Він грався грав у ці ігри зі стилем та образом, грав у цю революцію свідомості ненавязливо, аби це не стало сприйматися ним же самим усерйоз. Він гомерично реготав на своїх семінарах, підштрикував молоденьких дівчаток, які очікували зустріти в ньому ґуру, просив зробити простіше обличчя обізнаних йогів, які нарешті нашкребли грошенят, аби поїхати з ним на ретріт до Таїланду, сидів вечорами в кальян-барах у колі наближених учнів, ділячись байками про езотеричні вісімдесяті, закриті лабораторії та доморощених екстрасенсів. Він мав їм що розказати знав Юру Кривоногова[24] і Толіка Кашпіровського,[25] їв баранячий кюр з калмицькими ламами і пив горілку на гадюці з московськими попами; нюхав кокаїн із депутатами і ковтав ЛСД із протоєреями подібних історій в його арсеналі було не злічити.