Власне, там вони з І. й зустрілись.
Вони були різними. Складно придумати собі більш несхожі характери. І. постійно кудись поспішав, Артур був уособленням неспішності. І. хотів грошей, роботи, карєри, жінок і насолод. В Артура було на те все одна фраза: «А на фіґа?» І. хотів повернутися в Україну, Артур був готовий, що його зашиють у мішок прямо тут, у низькій бедуїнській хатині, де він за двадцять доларів складав гороскопи місцевим дауншифтеркам.
Власне, там вони з І. й зустрілись.
Вони були різними. Складно придумати собі більш несхожі характери. І. постійно кудись поспішав, Артур був уособленням неспішності. І. хотів грошей, роботи, карєри, жінок і насолод. В Артура було на те все одна фраза: «А на фіґа?» І. хотів повернутися в Україну, Артур був готовий, що його зашиють у мішок прямо тут, у низькій бедуїнській хатині, де він за двадцять доларів складав гороскопи місцевим дауншифтеркам.
«Сенс астрології зовсім не в тому, щоб розказати комусь про його майбутнє, поділився якось у паузі між сеансами Артур. Сенс астрології в тому, аби людина переконалась Бог є».
Прихованою метою поїздки Артура до Єгипту було віднаходження спонсора для доволі ексцентричної зустрічі кінця 2012 року. Артур був переконаний, що в переддень 20 грудня 2012-го всіх накриє хвилею, викликаною зміною полюсів, тож найкращим способом порятунку він уявляв орендований великий пароплав, завантажений по вінця їжею та куревом, що з піснями й танцями вирушає у відкрите море чекати на хвилю. Для цього йому потрібен був потужний інвестор.
І. з байдужістю ставився до перспектив катаклізму 2012 року. Також він з недовірою ставився до гороскопів. Артур не вбачав у І. інвесторського потенціалу і теж тримався на відстані.
Одначе за тиждень до відїзду Артура І. попросив скласти гороскоп і йому.
І ось що сказав йому Артур:
«Тобі не можна озиратися назад. Віднині і до кінця життя».
І. озирнувся.
«Тобі треба рухатися тільки вперед, хоч би що відбувалося. Будь твердим у цьому, стань безстрашним. Стань майстром втечі».
«Майстром втечі?»
«Майстер втечі рухається тільки вперед. У нього немає страху, що він залишиться без підтримки. Він знає, що Бог приймає його таким. Якщо ти озиратимешся, тебе охоплюватимуть сантименти, і вони привязуватимуть тебе до себе. Ти плакатимеш за квартирою, за машиною, за всім, завжди, поки не навчишся йти не озираючись. Коли прощаєшся з кимось прощаєшся востаннє. Коли виходиш звідкілясь виходиш востаннє. Ось що значить не озиратися назад. Всі твої багатства попереду, позаду тільки скорбота».
І. тяжко задумався над цим.
«Дивись, продовжив думку Артур. Скоро 2012-й. Ось що ми робимо. По-перше, нам потрібна велика яхта»
Минуло кілька днів, вони бачилися ще кілька разів, і щось під цим палючим сонцем між ними виникло таке, що давало прохолоду, і стійкість, і рішучість.
З України І. прийшло фатальне повідомлення від дружини вона відмовляється з доброї волі слідувати в прірву слідом за своїм чоловіком, вона не може приїхати до нього з дитиною до Єгипту, вона не збирається чекати, коли він зможе повернутися в Україну, все, це остання крапля, це крапка, між нами все закінчено, досить, я подала на розлучення.
«Не озирайся назад», сказав Артур.
І. зібрав речі, купив квиток до Каїра, а звідти вилетів на Катманду. Доля химерним чином пестила його поки від нього віддалялася дружина, його шеф, боячись за конфіденційність секретів фірми, старанно оплачував перебування І. за кордоном.
Отож, світ розкрив шлях перед І., і він опинився в зовсім іншій країні. Несподівано в нього зявилися друзі серед непальців, «якісь брамани», казав він доньці по скайпу. Один із цих браманів виявився родичем міністра закордонних справ Непалу і тримав центральний представницький готель у середмісті Катманду. І. відвідав цей цікавий заклад і зауважив, що бухгалтерія готелю нікудишня кожен краде, як може. Йому запропонували впорядкувати все, і він упорався за кілька днів.
І. став головним бухгалтером готелю «Континенталь» у Катманду і часом приїжджає в Україну побачити доньок.
Артур, побачивши, що риба на вудку не йде, повернувся до концепції про те, що найкраще зустрічати 2012-й у родинному колі, і повернувся в Україну. Більше я його не бачив і нічого про нього не чув.
Старша донька І., розказуючи якось про побут свого батька в Катманду, згадала: «До тата, до речі, Артур приходив».
«Як?» здивувався я.
«Коли вони прощалися, Артур сказав: Якщо захочеш мене побачити, поклич мене, і я прийду, хоч би де ти був. Тато сидів якось сам у готелі, і йому захотілося побачити Артура. І він сказав: Артур, прийди!
«І що?»
«І Артур зявився. Ніби вийшов з-за дверей. Тато сказав: Не може бути! , а Артур відповів: От, бачиш, я ж казав, що прийду».
Дивлячись на нещасних котів, що здихали в пилюці під палючим сонцем Дахаба, Артур якось сказав: «Певне, я чогось іще не знаю про Бога. Як він може терпіти їх усіх, цих котів, бедуїнів, усіх цих ослів, верблюдів, ворон, усі ці пальми, як вони йому ще не остогиділи, я не знаю цього, напевне, треба мати дуже багато любові».
Слава йому, що схиляється у незнанні, слава йому, що подивовує милість Єдиного після всіх цих розбитих колінних чашечок, усіх казино, всіх цих нічних поїздок у ліс із клієнтом у багажнику, слава йому, чиє серце почало танути.
Не знаю, чи колись іще побачимося з Артуром, цією беззубою змією з вервицею рудракші в кишені, але знаю точно, що на плацкартній полиці мого серця в поїзді, який, розтинаючи ніч, їде на схід, у бік світанку, є місце для нього теж.
2012
Родич
Присвячується моєму батькові,
бісмілляхі ррахман іррахім[9]
Уссаль! Уссаль! Ану ходи сюди! Жінка гукнула синові, що вовтузився на вулиці, та знову підступила до чоловіка: Ну скажи мені, що там такого сталося?
Відчепись. Саїд ібн Юссуф ібн Хамада ібн Бенеді аль Туейрі стояв перед дзеркалом у новій сліпучо-білій ґалябеї, яку купив спеціально на Аїд останній день Рамадану. Саїд зачісував волосся.
Жінка ніколи не чула, щоб її Саїд говорив із нею таким твердим тоном. То більше їй кортіло знати, що ж трапилося.
Ну, що там сталося? Мохаммед Сулейман хоче сказати, що він одружується?
Саїд намазав гелем волосся і вдесяте вклав його під гребінку перед дзеркалом. З моря дув північний вітер, і слабке світло лампи розгойдувалося, кидаючи на речі тіні там, сям, іще десь. На порозі вигиналася дугою кішка. Кішка шипіла і дивилася кудись у темряву. Хаміді все це не подобалося.
Зі сходу в селище вповзала чорна бедуїнська ніч.
Мам, ти кликала? з вулиці прибіг її молодший.
На, сказала синові Хаміда. Віднеси Ахмеду і забери в нього посуд, що я давала минулого разу.
Хаміда спакувала молодшому клунок із їжею, вийшла на поріг і дивилася, як син скочив на велосипед і погнав із вечерею для її старшого на Блю Гуль.[10]
Саїд розгладив на собі ґалябею і взув нові сандалі.
Довго не затримуйся, сказала на прощання Хаміда своєму чоловікові.
Гаразд, сказав той, не дивлячись їй в очі, і теж пішов із хати.
Скоро він зник за рогом будинку, і Хаміда залишилася сама.
Як доречно вона відправила молодшого до Ахмеда!
Хаміда накинула хустку, затулила обличчя і тихцем пішла слідом за чоловіком.
Біля будинку Мохаммеда Сулеймана стояли автомобілі: новий «ніссан» його брата в перших Абдула Туейрі, джип «паджеро» його дядька, Ісмаїла Сулеймана Туейрі, джип «тойота» брата його дядька, Мохаммеда Сулеймана Туейрі, і куплений зі знижкою в Шармі новий кремовий «ауді» дядька брата його батька, Ібрагіма Туейрі.
Біля входу на подвіря Мохаммеда стояв син брата в перших його батька, Джамуха між друзями просто Джума.
Джума курив «клеопатру». В сутінках його зелені шорти таємничо світились.
Мир тобі, привітався Саїд.
І тобі мир, і хай буде з тобою благодать Найщедрішого, відповів Джума. Як справи, Саїде? Давно не бачив тебе.
Слава Аллаху, відповів Саїд. А в тебе?
Слава Аллаху.
А ти не підеш усередину? поцікавився Саїд, як завжди, трохи нерішуче.
Ні, сказав Джума. Я стерегтиму вас.
Стерегти? Від кого?
Від усяких, сказав Джума і міцно затягнувся «клеопатрою». Гарного вечора.
Хаміда спостерігала за чоловіками на відстані. Вона перейшлася вулицею аж до моря і розчаровано буркнула собі під ніс:
А чорт би тебе взяв, Джамухо!
Поки там що, сутінки переросли у цілковиту темряву.
Тривали безмісячні дні осіннього місяця Шаввал. У темряві Хаміда ледь не стукнулася об пальму біля дому Заєда.
Зараза, просичала вона крізь тканину на обличчі.
Хоча Хаміда ще раз глянула в бік Джуми, роззирнулася по боках і, незважаючи на вік, почала швидко, мов кішка, дертися пальмою вгору, на дах.
У кімнату, куди зайшов Саїд, напхалося з десяток бедуїнів, усі його родичі. Під стелею обертався вентилятор, але всі вікна були зачинено, тож у кімнаті зробилося парко. Саїд роззирнувся і втер піт із чола краєм хустини.
Бедуїни сиділи півколом. Біля стіни, спершись спиною, сидів його постоялець. Той, що винаймав будинок із фіговим деревом. Той, з Укранії. Саїд так і не зміг запамятати його імені, тому звертався до нього зазвичай «май френд» «друже». Біля ніг гостя стояла тарілка з фініками. Поруч, на таці, стояв чайник. Мохаммед Сулейман наливав гостеві чай.
Бедуїни сиділи півколом. Біля стіни, спершись спиною, сидів його постоялець. Той, що винаймав будинок із фіговим деревом. Той, з Укранії. Саїд так і не зміг запамятати його імені, тому звертався до нього зазвичай «май френд» «друже». Біля ніг гостя стояла тарілка з фініками. Поруч, на таці, стояв чайник. Мохаммед Сулейман наливав гостеві чай.
Мохаммед Сулейман, Ісмаїл Сулейман, Ахмед, син Ібрагіма, перелічував Саїдів постоялець мовою Корану з місцевим акцентом. А це хто? Абдул? Маленький Абдул? Не може бути!
Абдул, Абдул, загули чоловіки.
Май френд, сказав Саїд, що діється?
А, ось і Саїд! сказав постоялець Саїдові, і Саїд відчув, як серце йому пішло в пятки. Ну ж бо, Саїде, голубчику, підійди до мене, дай я тебе обійму. Ти не впізнаєш мене?
Ні.
Я твій діде, Саїд. Впізнаєш? Я твій дід, Хамада ібн Бенеді аль Туейрі. Тепер впізнаєш, Саїде?
Саїд розгублено водив очима по кімнаті. Усі дивилися на нього в очікуванні, й Саїд, щоб не підвести родичів, упав до ніг постояльця.