Вродлива. Руда. І веснянкувата.
Я не веснянкувата. Веснянки я усунула за допомогою магії.
Не всі. Про деякі ти забула. А я їх видивився.
Де ти Ах. Так. Правда. Тож я веснянкувата. А яка ще?
Солодка.
Вибач?
Солодка. Наче вафелька з медом.
Ти певно з мене не насміхаєшся?
Глянь на мене. У мої очі. Чи бачиш у них хоча б тінь нещирості?
Ні. І це мене найбільше непокоїть.
Присядь на край ліжка.
Бо?
Хочу взяти реванш.
Вибач?
За веснянки, які ти видивився там, де їх видивився. За докладання зусиль й уважне дослідження. Хочу взяти реванш і віддячити. Можу?
Безумовно.
Вілла чародійки, як майже всі в цій частині міста, мала терасу, з якої відкривався вид на море. Литта любила сидіти там і годинами роздивлятися кораблі на рейді, для чого використовувала чималого розміру підзорну трубу на штативі. Ґеральт швидше не поділяв її захоплення морем і тим, що по ньому плавало, але любив супроводжувати її на терасі. Сидів близько, зразу за нею, з обличчям біля її рудих локонів, утішаючись запахом фрезії та абрикоса.
Той галеон, що кидає якір, поглянь, указала Корал. На прапорі блакитний хрест, то «Гордість Цінтри», напевне, рейсом до Ковіру. А ота кога то «Альке» з Цідарісу, напевне, бере вантаж шкір. А отамочки оно де то «Тефіда», транспортний хольк, тутешній, двісті лаштів завантаження, каботажник, курсує поміж Кераком та Настрогом. Там, бачиш, на рейд саме заходить новіградський шкунер «Пандора Парві», красивий, красивий корабель. Глянь в окуляр. Побачиш
Я бачу й без підзорної труби. Я мутант.
Ох, вірно. Я й забула. Оно там це галера «Фуксія», тридцять два весла, може взяти вантажу на чотириста лаштів. А той зграбний трищогловий галеон це «Вертіго», приплив із Лан Ексетера. А там, далі, з амарантовим прапором, то реданський галеон «Альбатрос», три щогли, сто двадцять футів між штевами А там, бач, бач, ставить вітрила й виходить у море поштовий кліпер «Луна», я знаю капітана, він столується в Равенги, коли сюди причалює. А там ще, дивися, під повними вітрилами, галеон із Повіссу
Відьмак відгорнув волосся зі спини Литти. Поволі один за іншим розстебнув гачки, зсунув сукню з плечей чародійки. Після чого повністю віддав долоні й увагу парі галеонів під повними вітрилами. Галеонів, подібних до яких дарма було б шукати по всіх морських шляхах, рейдах, портах та реєстрах адміралтейств.
Литта не протестувала. І не відводила погляду від окуляра підзорної труби.
Ти поводишся, сказала нарешті, наче пятнадцятилітка. Ти наче вперше таке бачиш.
Для мене завжди вперше, визнав він, затримавшись. А пятнадцятиліткою я, чесно кажучи, не був ніколи.
Я родом зі Скелліге, сказала вона йому пізніше, уже в ліжку. Море я маю в крові. І я кохаю його Іноді марю, продовжила, коли він промовчав, щоби попливти. Сама-самісінька. Поставити вітрило й вийти в море Далеко-далеко, аж крізь горизонт. Навколо тільки води та небо. На мене бризкає солона піна хвиль, вітер шарпає волосся, наче пестить його чоловік. А я сама, цілковито сама, безкінечно самотня серед чужої й ворожої мені стихії. Самотність серед моря самотності. Ти не мариш про неї?
«Ні, не марю, подумав він. Я маю її щодня».
Настав день літнього сонцестояння, а після нього магічна ніч, найкоротша в році, під час якої в лісах квітнула папороть, а натерті вужачкою голі дівчата танцювали на мокрих від роси галявинах.
Ніч коротка, наче миттєвість.
Ніч шалена й сяюча від блискавок.
Уранці після сонцестояння він прокинувся один. У кухні чекав сніданок. І не тільки.
Добрий день, Мозаїко. Чудова погода, вірно? Де Литта?
У тебе сьогодні вихідний, відповіла вона, не дивлячись на Ґеральта. Моя незрівняна майстриня матиме чимало роботи. Допізна. Через час, який вона присвятила розвагам, назбиралося пацієнток.
Пацієнток?
Лікує безпліддя. Й інші жіночі хвороби. Ти не знав? Ну, то вже знаєш. Гарного дня.
Не йди ще. Я хотів би
Не знаю, що ти хотів би, перебила вона. Але це, думаю, погана ідея. Краще, аби ти зі мною не розмовляв. Якби вдавав, що мене й узагалі немає.
Корал уже не скривдить тебе, ручаюся. Зрештою, її немає тут, вона нас не бачить.
Вона бачить усе, що хоче побачити, їй для цього вистачить лише кількох заклять та артефакту. І не думай, що ти маєш на неї хоча б якийсь вплив. Для цього треба щось інше, аніж рухом голови вона вказала на спальню. Прошу тебе, не називай при ній мого імені. Навіть мимохідь. Бо вона це мені пригадає. Нехай навіть через рік, але пригадає.
Якщо так вона тебе сприймає Ти не можеш просто піти?
Куди? обурилася вона. До ткацької мануфактури? Підмайстром до кравця? Чи відразу до лупанарію? У мене нікого немає. Я ніхто. І буду ніким. Тільки вона може це змінити. Я стерплю все Але не додавай проблем, якщо зумієш. У місті, глянула вона на нього за мить, я зустріла твого приятеля. Того поета, Любистка. Він питав про тебе. Непокоївся.
Ти його заспокоїла? Пояснила, що я в безпеці? Що мені нічого не загрожує?
Навіщо б мені брехати?
Вибач?
Ти тут не в безпеці. Ти тут, із нею, через тугу за тією. Навіть коли близько з нею, думаєш ти тільки про іншу. Вона знає про це. Але грає в цю гру, бо її це розважає, а ти чудово вдаєш, ти диявольськи переконливий. Утім, чи думав ти про те, що буде, коли видаси себе?
Сьогодні ти також ночуєш у неї?
Також, підтвердив Ґеральт.
Це вже буде тиждень, ти в курсі?
Чотири дні.
Любисток провів пальцями по струнах лютні в ефектному глісандо. Роззирнувся по корчмі. Ковтнув із кухля, витер ніс від піни.
Знаю, це не моя справа, сказав незвичайно як для нього чітко й твердо. Знаю, що я не повинен втручатися. Знаю, що ти не любиш, коли хтось втручається. Але певні справи, друже Ґеральте, замовчувати не можна. Корал, якщо бажаєш знати мою думку, належить до тих жінок, які постійно й на видному місці мали б носити попереджувальні ярлики. Із написом «Дивитися, але не торкатися». Щось таке у звіринцях розміщують на тераріумах, де тримають гримучих змій.
Знаю, це не моя справа, сказав незвичайно як для нього чітко й твердо. Знаю, що я не повинен втручатися. Знаю, що ти не любиш, коли хтось втручається. Але певні справи, друже Ґеральте, замовчувати не можна. Корал, якщо бажаєш знати мою думку, належить до тих жінок, які постійно й на видному місці мали б носити попереджувальні ярлики. Із написом «Дивитися, але не торкатися». Щось таке у звіринцях розміщують на тераріумах, де тримають гримучих змій.
Я знаю.
Вона грається з тобою й тобою бавиться.
Я знаю.
А ти попросту реагуєш на Йеннефер, яку не можеш забути.
Я знаю.
То чому?..
Не знаю.
Вечорами вони виходили. Інколи до парку, інколи на пагорб, що стояв над портом, інколи просто прогулювалися по Пряних Рядах.
Провідали разом австерію «Natura Rerum». Кілька разів. Феб Равенга радів із того безмірно, кельнери за його наказом аж увивалися навколо них. Ґеральт нарешті пізнав смак тюрбо в чорнилах каракатиці. А потім гусячого стегенця в білому вині й телячого костреця в овочах. Тільки з початку і ненадовго заважав йому навязливий та постійний інтерес інших гостей із зали. Потім, як і Литта Нейд, він не звертав на них уваги. Вино з тутешніх підвалів дуже в тому допомагало.
Пізніше вони поверталися до вілли. Корал скидала сукню вже в передпокої, абсолютно гола прямувала до спальні.
Він ішов слідом. Дивлячись. Любив на неї дивитися.
Корал?
Що?
Відповідно до чуток, ти завжди можеш побачити те, що побачити захочеш. Що вистачить тобі для того кількох заклять та артефакту.
Чуткам, вона підвелася на лікті, зазирнула йому в очі, здається, треба буде знову скрутити якийсь суглоб. Це мусить відучити чутки молоти язиком.
Я дуже тебе прошу
Я жартувала, відрізала вона. У голосі її не було навіть сліду веселощів.
А що такого, заговорила, коли він промовчав, ти хотів би побачити? Або провістити? Як довго ти проживеш? Коли чи як ти помреш? Який кінь виграє Великі третогорські перегони? Кого колегіум електорів вибере ієрархом Новіграда? Із ким тепер Йеннефер?
Литто.
Про що тобі йдеться, можна дізнатися?
Він розповів їй про крадіжку мечів.
Блиснуло. А за мить із гуркотінням прокотився грім.
Фонтан тихесенько поплюскував, басейн пахнув мокрим камінням. Мармурова дівчинка скамяніла в танцювальній позі, мокра та лискуча.
Скульптура та фонтан, поспішила з поясненням Корал, не для заспокоєння моєї любові до претензійного кічу й не ознака поступки снобістській моді. Вони служать конкретним цілям. Скульптура зображує мене. У мініатюрі. У віці дванадцяти років.
Хто б тоді припустив, що ти так добряче розвинешся.
Це тісно повязаний зі мною магічний артефакт. А фонтан вірніше, вода служить мені для дивінації. Думаю, ти знаєш, що воно таке й у чому дивінація полягає?
Загалом.
Крадіжка твоєї зброї сталася якихось днів десять тому. Для вичитування й аналізу подій минулих, навіть дуже давніх, найкращою й найпевнішою є онейромантія, але для цього необхідний дуже рідкісний талант снобачення, якого я не маю. Сортілегія або клеромантія, нам, швидше за все, не допоможе, так само як піромантія чи аеромантія, які, скоріше, придалися б для відгадування доль людей за умови, що маєш щось, що тим людям належало волосся, нігті, частини одягу й таке інше. До предметів, у нашому випадку мечів, це застосувати не вдасться. А тому, Литта відвела з лоба руде пасмо, залишається нам дивінація. Як ти напевне знаєш, вона дозволяє бачити й передбачати майбутні події. Допоможуть нам стихії, бо сезон настав по-справжньому грозовий. Ми поєднаємо дивінацію з керауноскопією. Наблизься. Візьми мене за руку й не відпускай. Нахилися й вдивляйся у воду, але за жодних умов не торкайся її. Сконцентруйся. Думай про свої мечі! Інтенсивно про них думай!
Він чув, як вона скандує закляття. Вода в басейні реагувала, із кожним словом формули пінячись та хвилюючись усе сильніше. З дна почали спливати великі бульбашки.
Вода вигладилася та скаламутнішала. А потім повністю проясніла.
З глибини дивляться темні, фіалкові очі. Вороново-чорні локони каскадом спадають на плечі, лисніють, відбивають світло, наче павичеве піря, звиваючись та хвилюючись при кожному русі
Про мечі, нагадала Корал стиха й уїдливо. Про мечі ти мав думати.
Вода завирувала, чорноволоса та фіалковоока жінка розпливлася у вирі. Ґеральт стиха зітхнув.
Про мечі, прошипіла Литта. Не про неї!
Проскандувала закляття при світлі нової блискавки. Скульптура у фонтані молочно засвітилася, а вода знову заспокоїлася й посвітлішала. І тоді він побачив.