Дорога роздвоювалася. Відьмак поїхав тією, що вела до брам замку, значно менше наїждженою, ніж та, друга, що направляла зацікавлених на торговельну площу. Він проїхав крізь бруковані підступи до брами, увесь час поміж рядами спеціально поставлених менгірів, розміром значно вищих, ніж він верхи на коні. Скоро привітали його двері, видом скоріше палацові, ніж замкові, з оздобленими пілястрами та фронтоном. Медальйон відьмака сильно затремтів. Плітка заіржала, стукнула об бруківку підковою й зупинилася, наче вкопана.
Особа та мета візиту.
Він підвів голову. Скреготливий та гулкий, але безсумнівно жіночий голос долинав, здавалося, з широко відкритого рота гарпії, зображеної на тимпані. Медальйон тремтів, кобила пирхала. Ґеральт відчував дивне стискання на скронях.
Особа та мета візиту, знову почулося з діри в рельєфі. Трохи голосніше, ніж попередньо.
Ґеральт із Рівії, відьмак. На мене чекають.
Голова гарпії видала звук, що нагадував дудніння труб. Магія, що блокувала арку, зникла, стискання на скронях умить відпустило, а кобила без понукання рушила вперед. Копита стукотіли по камінню.
Він виїхав з арки на оточений галереями cul-de-sac[20]. Відразу підбігли до нього двоє пахолків, хлопців у робочій бурій одежині. Один зайнявся конем, другий проводив.
Туди, пане.
У вас тут завжди так? Такий рух? Там, біля замку?
Ні, пане. Пахолок кинув на нього сполошений погляд. Тіко в середу. Середа день торгівлі.
На арочному увінчанні ще одного проходу виднівся картуш, а на ньому ще один барельєф, безсумнівно також магічний. Цей зображував пащеку амфісбени. Прохід закривали солідні й оздоблені ґрати, які, утім, коли пахолок їх пхнув, розчинилися легко й плавно.
Друге подвіря було значно просторішим. І тільки звідси можна було по-справжньому оцінити замок. Вид із відстані, як виявилося, був дуже ілюзорним.
Ріссберг був значно більшим, ніж здавалося на перший погляд. Бо сильно заглиблювався в гірську стіну, врізався в неї комплексом будинків, споруд присадкуватих та бридких, яких зазвичай не зустріти в архітектурі замків. Будинки виглядали, як фабрики, і, певно, ними й були. Бо над ними стирчали комини та вентиляційні труби. Можна було відчути запах гарі, сірки та амоніаку, також можна було почути легеньку вібрацію підлоги доказ праці якихось підземних машин.
Пахолок кахикнув, відвертаючи увагу Ґеральта від фабричного комплексу. Бо йти вони мали в інший бік до замкової вежі, тієї, що була трохи нижчою та поставала над будинками більш класичного, палацового характеру. Усередині також виявилося класично палацово: пахло пилом, деревом, воском та старовиною. Було тут ясно: під стелею сонно, наче риби в акваріумі, плавали оточені ореолами сяйва магічні кулі стандартне освітлення осель чародіїв.
Пахолок кахикнув, відвертаючи увагу Ґеральта від фабричного комплексу. Бо йти вони мали в інший бік до замкової вежі, тієї, що була трохи нижчою та поставала над будинками більш класичного, палацового характеру. Усередині також виявилося класично палацово: пахло пилом, деревом, воском та старовиною. Було тут ясно: під стелею сонно, наче риби в акваріумі, плавали оточені ореолами сяйва магічні кулі стандартне освітлення осель чародіїв.
Привіт, відьмаче.
Тими, хто його привітав, були двоє чародіїв. Він знав обох, але не особисто. Харлана Цару колись показувала йому Йеннефер, а він запамятав, бо той чи не єдиний серед магіків голив череп. Альджернона Генкампа, на прізвисько Пінетті, він памятав з Оксенфурту. З академії.
Вітаємо тебе в Ріссберзі, промовив Пінетті. Ми раді, що ти захотів прибути.
Ти смієшся з мене? Я тут не з власної волі. Щоби змусити мене прибути, Литта Нейд впакувала мене у вязницю
Але ж після звідти витягнула, перебив Цара. І багато винагородила. Компенсувала дискомфорт із чималим м-м додатком. Чутка йде, що ти щонайменше тиждень перебуваєш із нею в дуже добрих стосунках.
Ґеральт відчув у собі непереможне бажання дати йому в писок. Мабуть, Пінетті це зауважив.
Pax[21], підняв він руку. Pax, Харлане. Припинімо сваритися. Даруймо собі обмін уїдливостями та іронією. Ми знаємо, що Ґеральт ставиться до нас з упередженням, це чути в кожному його слові. Ми знаємо, чому воно так є, знаємо, як пригнічував його скандал із Йеннефер. І реакція середовища на той скандал. Ми цього не змінимо. Але Ґеральт професіонал, він зуміє стати над цим.
Зумію, уїдливо визнав Ґеральт. Питання тільки, чи захочу. Але ж перейдімо до справ. Навіщо я тут?
Ти нам потрібен, сухо сказав Цара. Саме ти.
Саме я. Маю почуватися вдоволеним? Чи мені починати боятися?
Ти відомий, Ґеральте з Рівії, сказав Пінетті. Твої вчинки та справи всі навколо вважають показовими та гідними подиву. Зрештою, на наш подив ти не дуже можеш розраховувати, ми не дуже схильні його виказувати, особливо перед кимось таким, як ти. Але ми вміємо визнавати професіоналізм та вшановувати досвід. Факти говорять за себе. Ти, ризикнув би я стверджувати, є видатним гмм
Ну?
Елімінатором. Пінетті без проблем знайшов слово, вочевидь, він заздалегідь мав його під рукою. Кимось, хто елімінує бестій та потвор, що загрожують людям.
Ґеральт не прокоментував. Чекав.
Нашою метою, метою чародіїв, також є добробут і безпека людей. Тож можна говорити про спільні інтереси. Окремі непорозуміння не повинні цього заслоняти. Недавно дав нам це зрозуміти господар цього замку. Який про тебе чув. І хотів би познайомитися з тобою. Забажав цього.
Ортолан.
Архімайстер Ортолан. І найближчі його працівники. Тебе буде представлено. Пізніше. Слуга покаже тобі твою кімнату. Освіжися після дороги. Скоро ми за тобою пришлемо.
Ґеральт думав. Пригадував усе, що колись чув про архімайстра Ортолана. Який був, на думку загалу, живою легендою.
Ортолан був живою легендою, особою надзвичайно заслуженою в чародійському мистецтві.
Його захопленням була популяризація магії. На відміну від більшості чародіїв, він вважав, що вигода та користь, що випливають із надприродних сил, повинні бути спільним надбанням і служити зміцненню загального добробуту, комфорту й повсюдного щастя. Кожна людина, марив Ортолан, повинна мати гарантований безкоштовний доступ до магічних ліків та еліксирів. Чародійські амулети, талісмани й усілякі артефакти повинні бути повсюдно доступними та дармовими. Привілеєм кожного підданого повинні лишатися телепатія, телекінез, телепортація та телекомунікація. Аби цього досягнути, Ортолан безперервно щось винаходив. Чи то робив винаходи. Деякі настільки ж легендарні, як і він сам.
Реальність боляче корегувала забаганки старого чародія. Жоден із його винаходів, що мали розповсюдити та демократизувати магію, ніколи не вийшов за межі прототипу. Усе, що Ортолан придумував і що в основах своїх мало залишатися простим, виявлялося страшенно складним. Що мало стати масовим, виявлялося диявольськи коштовним. Утім, Ортолан не занепадав духом: фіаско замість розчаровувати тільки підюджували до подальших потуг. Що призводили до подальших фіаско.
Підозрювали, і, зрозуміло, самому Ортоланові ця думка не спадала ніколи, що невдачі винахідника часто мали причиною звичайний саботаж. Не йшлося тут про звичайну заздрість чародійського братства, про неприйняття популяризації мистецтва, яку чародії воліли бачити в руках еліти, чи то власних; принаймні не тільки про це. Більше боялися винаходів мілітарних та вбивчих. І боялися слушно. Як будь-який винахідник, Ортолан мав періоди замилування вибуховими та запалювальними матеріалами, бомбардами, броньованими колісницями, самопалами, самобоями та отруйними газами. Умовою добробуту, доводив старець, є повсюдний мир між народами, а мир той досягається через озброєння. Найпевніший метод запобігання війнам це лякати страшенною зброєю; чим зброя страшніша, тим мир певніший та довготриваліший. Оскільки Ортолан аргументів слухати не звик, у його дослідницьку групу ввели саботажників, які найгрізніші винаходи торпедували. Майже жоден не побачив денного світла. Винятком був ославлений кульомет, що став предметом численних анекдотів. Був це різновид телекінетичної арбалести з великою банкою для свинцевих кульок. Кульомет згідно з назвою мав кидати ті кульки в ціль, причому серіями. Прототип вийшов дивовижно! за мури Ріссбергу, був навіть протестований у якійсь сутичці. Утім, із жалюгідним ефектом. Стрілець, який користався винаходом, коли його запитали про придатність зброї, начебто висловився, що кульомет наче його теща. Важкий, бридкий, цілковито непотрібний і ні до чого тільки взяти та втопити в річці. Старий чародій не перейнявся, коли йому те повторили. Кульомет це іграшка, начебто заявив, а в нього є вже креслення проектів куди більш розвинених, що зможуть завдавати масових збитків. Він, Ортолан, дасть людськості благо миру, навіть якщо доведеться спочатку половину людства повбивати.
Підозрювали, і, зрозуміло, самому Ортоланові ця думка не спадала ніколи, що невдачі винахідника часто мали причиною звичайний саботаж. Не йшлося тут про звичайну заздрість чародійського братства, про неприйняття популяризації мистецтва, яку чародії воліли бачити в руках еліти, чи то власних; принаймні не тільки про це. Більше боялися винаходів мілітарних та вбивчих. І боялися слушно. Як будь-який винахідник, Ортолан мав періоди замилування вибуховими та запалювальними матеріалами, бомбардами, броньованими колісницями, самопалами, самобоями та отруйними газами. Умовою добробуту, доводив старець, є повсюдний мир між народами, а мир той досягається через озброєння. Найпевніший метод запобігання війнам це лякати страшенною зброєю; чим зброя страшніша, тим мир певніший та довготриваліший. Оскільки Ортолан аргументів слухати не звик, у його дослідницьку групу ввели саботажників, які найгрізніші винаходи торпедували. Майже жоден не побачив денного світла. Винятком був ославлений кульомет, що став предметом численних анекдотів. Був це різновид телекінетичної арбалести з великою банкою для свинцевих кульок. Кульомет згідно з назвою мав кидати ті кульки в ціль, причому серіями. Прототип вийшов дивовижно! за мури Ріссбергу, був навіть протестований у якійсь сутичці. Утім, із жалюгідним ефектом. Стрілець, який користався винаходом, коли його запитали про придатність зброї, начебто висловився, що кульомет наче його теща. Важкий, бридкий, цілковито непотрібний і ні до чого тільки взяти та втопити в річці. Старий чародій не перейнявся, коли йому те повторили. Кульомет це іграшка, начебто заявив, а в нього є вже креслення проектів куди більш розвинених, що зможуть завдавати масових збитків. Він, Ортолан, дасть людськості благо миру, навіть якщо доведеться спочатку половину людства повбивати.