Жінка ніяковіло дякувала, прощалася, задкуючи, та він не поспішав її відпускати.
Чи ти не донька Юлини, котра ланковою була у винницях?
Айно, а ви, дідику, звідки знаєте?
Вижу. Тридцятим роком старша донька вилицями стає схожою на матір. Я знаю твою мамку.
Чи ти не донька Юлини, котра ланковою була у винницях?
Айно, а ви, дідику, звідки знаєте?
Вижу. Тридцятим роком старша донька вилицями стає схожою на матір. Я знаю твою мамку.
А як знаєте, що мені тридцять?
На виду твоєму написано. У тридцять жінчовка найкрасніша.
Жінка ще густіше зашарілася.
Іди здорова, небого! І вклонися від мене матері. Вона таку пестила шаслу на груниках, що мадярам і чехам не снилося. Не кетяги, а котята звисали з лози, сміялися до тебе.
Під кінець огляду, «у пессі голоси», він залишив «легших». І люди здогадувалися про це, всміхалися до нього з запопадливою вдячністю. І сам він пом'як, давав собі продих довільного спілкування.
Здоров, мудряку Юре! привітав дебелого, переломленого в попереку чоловіка, майже свого ровесника. Що ви сього разу собі вигадали?
Мара його вигадала. От і я прицабав на вашу гору, Андрійку. Хоча Бог давно вже зве до себе.
І ви туди ж, Юре. Все проситесь на Господа, а коли Він кличе біжите до доктора.
Не заради себе, порохнявого пня, прошу заради онуків. Хотів би ще їх у люди вивести.
Овва, куди ви їх на таких ногах виведете?!
Ноги в того і справді були страшні набряклі, в брунатних струпах. Штанини підрізані, бо роздуті литки не влізали в них.
Правду кажете, Андрійку. Доки доліз сюди, спалив грудину дотла.
Правда, важний газдо, в тому, що серце ваше зносилося. Велике серце.
Чому велике? сіпнувся той, силкуючись випрямитися.
Бо доброє. А добрі серця скоріше зношуються. В душевній роботі. У Бога й тут справедливо: добрі люди заслуговують і доброї хвороти. І ліків добрих. Вино любите?
Хто не любить файне вино?! Та я стражуюся від нього зі своїми болячками.
А тепер собі дасте. Айбо вино буде незвичне. Десять коренів петрушки з листям залийте літром вина, варіть п'ять хвилин, тоді додайте дві ложки винного оцту і децу темного меду. Ще поваріть стільки ж і вино готове. Держіть його в холоді. Заживайте в день по кухлику середньої величини. Відпустить серце і ногам буде полегша. А тепер їм першу поміч дамо. Запечіть дві цибулини, поріжте і прикладайте до підошов на ніч, перев'язавши биндою. А ще нехай ваші зварять на киселицю лимони, щедро підсиплють змелених оріхів, потовченого цукру і лляної оливи. Ся мішанка вирівняє биття серця. Беріть її по дві ложки до їди А онуки най без ваших рук на ноги спинаються. Міцніші ноги матимуть. Не опікою, а прикладом най живляться. Є що черпати. Такого діда, як у них, по всіх горах і долах ще найти!
У вибілених часом і сонцем віях старого затріпотіли сльозини. І голос тремтів, гасив ледве добуті слова:
Красно дякую вам, брате. За таким словом і стояти на ногах уже легше, і лежати буде притульніше в послідній постелі, і, спираючись на онука, подибав до осідланого коня.
Підбіг стрижений верткий чоловічок і, щулячи лисяче личко, загугнявив:
У мене, няню, така пришта, що ганьба й казати. Бігме таке не лікується.
Все лікується, відказав Світован. А виліковується Богом, якщо на те його воля.
Та де, горбатого, кажуть, могила виправить, хворий рвучко обернувся, випнув спину. У мене межи лопатками щось росте Щось таке, перебачте, як горбик
Вижу, що не крила. Послухай сюди: літати не будеш, а жити, як дотепер, можеш цілком. Якщо дотримаєш двох приписів. Перший: не гніти злобою душу, бо сердешна рветься на волю і пре тобі горб. Другий: найди тверде й ребристе дерево і щоденно трися об нього своїм горбиком. Від лопатки до лопатки. Доки не розійдеться. Дереву щоразу дякуй за поміч. А Богу молися. Не їж білого хліба, білого цукру і білої солі. На ніч споживай сушениці зі сливи, абрикосів і ягід І головне душу вирівнюй. Вирівнюй посполу з хребтом.
Потім принесли дівчинку з відкритим ротом і здивованими очима. Батьки щось говорили до неї, але та не реагувала. Старий велів їй попісяти в баночку. Тоді вмочив праву руку в сечу і зворотним боком долоні торкнувся лоба, щік, рук і ніг малої. І вклав її на волову шкуру. Та голосно хавкнула і одразу заснула. Батьки, сперши дух, схилилися над нею, затуляли від сонця.
Добра дитина у вас росте, мовив Світован. Обленна вдачею. Душа ще крихка, але нічого навчиться відсівати зайвину
Молода жінка, чи дівчина, що трималася осторонь, глухо запнута хусткою і щільно застебнута, відвела його за явір і довго щось сповідально толкувала йому. Потім говорив він. Вітерець потяг у мій бік, і до мене долинали уривки його фраз.
То біль любови. Не треба боятися його. Се радше дар, як напасть Любов не лише пушить, але й сушить Не так, як у инших? Звідки ти знаєш про иншу душу?! Ніхто достеменно не знає про те, що може бути між двома. Якщо се правдиве, воно в кождого особливе Не бійся, дитино, ні на кого не зважай, ніхто не в силах порушити чару вашого світу, крім вас самих Маєш тішся, не пали свічку з двох боків. І не мордуй його ревнощами й зізнаннями. У мовчанні більше чуття, ніж у клятьбі. Любов, знаєш, як і трава, розквітає, гниє і всихає, щоб посіяти насіння нової любови Любов не має смерти. Тіло тих, хто любить, смертне, а любов ні Ти не хвора. Хоча ні, ти прекрасно хвора. Таким мали б заздрити всі здорові Йди з Богом і люби так, як каже серце
Залишився один чоловік, хлопчакуватий, сміхотливий, що досі намагався всіх веселити, і тепер, коли розійшлися, не знав, як себе природно вести.
Ти, виджу, не хворий, обізвався до нього старий, але чесно висидів цілий день. І заслужив вечерю з нами.
Чоловік, хіхікнувши, перехилився за колоду і дістав клунки. Їх залишили хворі як віддарунок. Тут же він став розкладати прості селянські продукти. Світован кинув у мочило волову шкуру і розгатив гребельку. Скинув і замочив сорочку. Сам ступив у воду босоніж і вмився до пояса. По його похиленій спині, по очах, занурених у себе, я зрозумів, що був утомлений, як ніколи. Здавалося, він уже не має сил на бесіду, проте гостя слухав дуже уважно.
Я не хворий, факт, жваво говорив той, зате хворий мій дараб, мій наділ під горою Гранкою. Родить добре там лише камінь, гори каменю збираю кожної ярі і кожної осені. Плугами вже орати мені не хочуть лемеші гнуться, як бляха. Дванчастою мотикою бухаю кам'яницю. Копаю і плачу. А покинути не можу вище в землі спрятані мої дідо і няньо. Вони з сього жили, а я мучуся. Заклятий терен. Заклятий дзвоном
Яким дзвоном?
Церковним. Во врем'я оно, як говориться, була на плішині Гранки церквиця під дранкою. Вітри її рознесли. Дерево розтягли на загороди, а дзвін, добрий, мідний, залишився. Казали старі людкове, що твар Марії-Терезії була на ньому вибита. Дзвін хопилися стягнути волами в діл. І пробили підземну яму. Волів вирятували кіньми, а дзвін потав. До рана затягнуло його глеєм. Якраз посеред моєї парцели Молодь цірить зуби не розказуйте, діду, казки. А я знаю, що дзвін там. Чую його. Буває, після денної труднації задрімаю, як заєць, під бузиною і чую: «Гу-у-угу-у-у» Прохоплюся де? І ні звуку. А він, знаю, там нудиться, тривожить грунт Звиняйте, що я з такими фіґлями до вас прибився. Ви людей гоїте, може, знаєте щось зарадне і для землі
Посутньо кажеш, хлопе, відповів старий. Людське тіло із землі ліплене. Лишайся ночувати, а завтра обзоримо твоє кам'яне поле.
Дякую файно, та я домашній челядник, у чужині не ночую. Збіжу собі холодком.
Він пояснив, як знайти його обійстя, і пірнув у темінь.
Нічна тиша замкнулася над нами. Місячні промені прямовисно впиралися в Ільків горб, ніби ссали ранню росу. Було тихо й спокійно. Я довго не важився порушити цей устояний мир згаслого дня.
Як гадаєте, той чоловік справді чує щось? Цей знак надійний, що дзвін там?
Знаків немає. Ми самі їх вигадуємо і прочитуємо. Але дзвін може бути в землі.
Багато було сьогодні хворих, сказав я, щоб якось закрити провислу тему.
Хворих? Не знаю Часом мені здається, що лише хворий може бути направду здоровим
Але здоровими хочуть бути всі.
Так. Бо здоровля то свобода. Здоровля і віра найбільші дві свободи.
А що тоді найбільша несвобода? запитав я.
Гріх, притишено сказав він.
Тоді я ще не був готовий це зрозуміти. Але продовжив розпити.
А як ті люди так дружно зібралися? Звідки вони знали, що ви готові прийняти їх?
Волова шкура їм се звідомила.
Яким чином?
Дуже простим: шерстинки з неї стекли потічком у долину, і сільські жони, які полощуть цуря, вгледіли їх. Не пошлю ж я сорокою звістку, правда? Мушу обходитися тим, що є Та ходімо вже до сну. Ми нині заслужили його.
Я теж підвівся. Я вже починав звикати до його нехитрої філософії: «Ніщо в сьому світі не дається просто так, усе треба заслужити». З синього зошита.
«Що світ те і я»
Я бачив, коли він, помолившись, лягає, і чув, як засинає, вмить, як велика птиця, тихо склавши натруджені крила і склепивши цупкі, неначе берестяні, повіки. Але ніколи не бачив, як і коли він встає. Після пробудження я завжди заставав його вже на ногах. І тепер, після втомливого дня, довгого спання не було й мені.
«Що світ те і я»
Я бачив, коли він, помолившись, лягає, і чув, як засинає, вмить, як велика птиця, тихо склавши натруджені крила і склепивши цупкі, неначе берестяні, повіки. Але ніколи не бачив, як і коли він встає. Після пробудження я завжди заставав його вже на ногах. І тепер, після втомливого дня, довгого спання не було й мені.
Вставай, день хоче бути! гукнув він знадвору. Вся живина Божа давно вже клопочеться.
На підвіконні в мисочці лежали ягоди, лискучі, як під лаком. Наші з ним улюблені чорні дикі черешні, подзьобані птицями. Нічого в світі немає солодшого. Я вмився, і ми сіли до снідання, ним приготованого, кисляк із накришеними огірками, редькою, кропом, зубком часнику і краплиною олії. І хліб. Ми найчастіше цим снідали. Або токаном-мамалигою з тим же кисляком. Добре, коли була ще й бринза.
Волова шкура знову була перекинута через жердину, з неї цяпала в траву вода.
Лічниця сушиться? запитав я. Просто, щоб зужити одне з його слів. Вони смакували мені не менше, ніж його страви.
Ай. Бо хворота, як усяка біда, липне нараз не оддереш. А так прополощеться квасною водою, прокалиться на сонці У нинішніх шпиталях це називають смішним словом «дезінфекція». В давнину було простіше. На воротах лічниць, напханих болем, писалося: «В ім'я Господа вхід смерті заборонений!» Але думаймо про днешній день. Ми вчора щось пообіцяли тому газді кам'яного поля.