Невже Таш?! видихнув Тіріан. Та нам того не дізнатися! Одначе, дитино моя, не печальмося. Зрештою, ми всі коли-небудь постанемо перед очі Аслана, істинного Аслана.
І тут сталося дещо дивовижне. Рудий кіт, чи попросту Рудий, раптом виступив уперед і, анітрохи не вагаючись, заявив:
Коли сміливих немає, то, з вашого дозволу, піду я.
Усі зойкнули і вирячилися на нього.
Овва, яке крутійство, сір! шепнув Поґін королю. Ось вам свідчення того, що кіт не останній писок у змові, якщо не перший. Що б там, у хліву, не ховалося, а коту боятися нема чого, не будь я Поґін! Вийде Рудий як ні в чому не бувало, а потім оголосить, що бачив чудо!
Не встиг Тіріан відгукнутися, як Круть уже викликав кота з натовпу.
Ого-го! Ось він, кіт-воркіт, без капелюха і чобіт, тільки хвіст трубою! Слава герою! Готовий зустріти небезпеку лицем у лице! Що ж, ласкаво прошу! Та перед тим, як відчинити двері, нагадаю: якщо комусь накрутять раптом хвіст чи вуса обскубуть, я тут не при чому я всіх попереджав.
Кіт і вусом не повів, і жодна шерстинка не здригнулася на його гладкій та лискучій шерсті. Хвіст задерся ще вище, і він гордовито пройшов, мяко ступаючи лапками, повз багаття. Кіт пропарадував так близько від Тіріана, який притиснувся до дальньої стіни хліва, що, не будь він так зайнятий собою, очі їхні неминуче ззирнулися б, тим більше що зелені котячі дивилися не кліпаючи.
І в вус не дує, і оком не моргне, знає, що нічого йому не буде, зауважив з цього приводу Юстас.
Круть, так само підхихикуючи та роблячи різні мерзенні морди, дошкандибав до кота, переможно підняв лапку і відсунув засув. Двері прочинилися. Тіріану здалося, що, входячи в темний дверний отвір, Кіт навіть муркоче щось своє, котяче.
Ай-ай-уа-йі-і! раптово розірвало тишу найстрашніше котяче нявкання з усіх, яке коли-небудь чули на цій землі. Якщо вас коли-небудь глупої ночі будила котяча колотнеча або, що одне й те саме, їхні опівнічні романси, то ви зможете зрозуміти, чому від цих звуків усіх так і підкинуло на місці. Далі було гірше. Круть полетів шкереберть, бо його збило з ніг щось руде, що, не розбираючи дороги, мчало просто на натовп. Не будь відомо, що це кіт, то його можна було б прийняти за руду блискавку, запущену з хліва у натовп. Умить він пролетів через галяву, а далі всі кинулися врозтіч. Кому приємно водитися з котами, які ведуть себе подібним чином? А кіт сторчголов злетів на дерево, крутнувся навкруг стовбура, неначебто хотів зловити сам себе за хвіст, і повис униз головою. Вигляд його вселяв побоювання: хвіст розпушився до розмірів решти тіла, очі, ніби два тареля, палали зеленим полумям, а шерсть до останньої ворсинки! стояла дибки.
Дав би бороду на відсіч, прошепотів Поґін, аби знати напевне, це він так з умислом чи все-таки з переляку!
Тихіше, друже, прошепотів у відповідь Тіріан, бо саме цієї миті, схоже, стали перешіптуватися і Круть з начальником гвардії, і було б не зайве дізнатися про що. Почути, однак, нічого не вдалося, окрім нової скарги Крутя:
І все те на мою голову! На мою голову.
Та, судячи з вигляду змовників, така поведінка кота їх ошелешила не менше, аніж самого Тіріана.
Гей, Рудий! нарешті гуконув кота капітан. Годі скиглити, нумо краще викладай, що ти там побачив!
Ай-ай-уа-у-я! загорлав кіт.
Чуєш, ти, спробував присоромити його капітан. Ти ж, як-ніяк, розумний звір. Можеш розмовляти. Тож годі вити. Ану, розказуй.
Та відповіді не було. І тут Тіріан (та й усі інші теж) раптом із жахом відчув, що насправді Кіт справді намагається щось сказати, та замість мови з рота (вірніше, вже із пащі) ллються крики, що ви і так могли наслухатися від будь-якого пересічного сердитого кота на імя, скажімо, Том чи Васька де-небудь на задвірках звичайної садиби. І чим довше тривала ця катавасія, тим менше кіт нагадував розумного звіра, що може розмовляти. І тут уже не витримали інші: схлипи і повискування долинули з усіх боків.
Погляньте-но на бідолашну тварину! пролунав голос ведмедя. Вона не може сказати й слова! У неї відняло мову! Вона знову перетворилася на безсловесну твар. Гляньте-но на його писок
Усі глянули й обімліли, бо так воно й було. І тоді несказанний жах охопив звірів Нарнії, бо кожен згадав, як його ще в часи жовторотого пташенятства чи цуценятства вчили, що коли Аслан ще на зорі часів дав звірам Нарнії мову, то наказав їм: будьте добрими один до одного; інакше оніміють вони і стануть безсловесні, як ті тварини, що населяють інші країни.
І нині це стається з нами! пролунав загальний стогін.
Помилуй! Помилуй! почулися голоси. Пожалій нас, о милостивий пане наш Круть! Стань між нами й Асланом! Замов за нас слівце; відтепер і навіки говори за нас, а то нам самим лячно, страшно нам.
А Рудий уже зник у кроні дерева. І з того часу ніхто його більше не бачив.
Тіріан стояв, опустивши голову; рука його лягла на держак меча. Як і всі, він був приголомшений раптовими перетвореннями цієї ночі. То йому здавалося, що найкраще вихопити меча і стати до бою, то навпаки почекати і подивитися, як далі буде. І справді, події розвивалися стрімко.
Мій батьку! раптом пролунав дзвінкий голос звідкись зліва. Тіріан відразу здогадався, що голос цей належить остраханцю, бо в армії тіскрока було заведено, щоб рядові солдати зверталися до начальників зі словами «мій повелителю», а молодші чини до старших словами «мій батьку». Джил і Юстас цього не знали, та, поводивши поглядом по натовпу, теж відшукали мовця. Звісно, помітити когось осторонь від вогнища, у відлисках полумя, завжди легше, ніж намагатися розгледіти його крізь багаття, коли все, що лежить за межами кола вогняного, здається чорним.
Отже, то й справді був остраханський офіцер він був молодий, високий та стрункий і, за остраханськими мірками, певно, вважався красенем.
Мій батьку, звернувся він до капітана, дозволь увійти мені.
Що за промови, Емете? напустився капітан. Хто кликав тебе радити раду? Хіба личить хлопчакам розтуляти рота, коли старші мовчать?
Мій батьку, відповів Емет, правда каже твоїми вустами: я молодший за тебе. Але правдою є й те, що в моїх жилах, як і у твоїх, тече остраханська кров, і так само, як і ти, я покликаний служити Ташу. А тому
Мовчи, парубче, розгнівався таркаан Рішда. Допоки я тут командир! Нічого тобі робити у хліві: хлів тільки для нарнійців.
Чому, мій батьку? заперечив Емет. Чи не ти сам казав, що їх Аслан і Таш суть одне? І якщо у твоїх вустах правда, то там, всередині, я знайду Таша. Як же може бути таке, що мені нема чого робити у хліві? Тисячею смертей готовий я померти, аби узріти Таша.
Нетямущий дурню, підвищив голос таркаан Рішда. Не суди про те, що вище твого розуміння!
Вигляд Емета виражав непохитність.
Хіба Таш і Аслан не єдино? Чи Круть збрехав нам?
Єдино-єдино! замахав лапками Круть.
Так поклянися ж у цьому, сказав Емет.
Як же ви мені набридли, заскиглив Круть. Скільки всього на мою бідну голову, а вона й без вас болить! Ну, гаразд, хай так, клянусь!
Мовчи, парубче, розгнівався таркаан Рішда. Допоки я тут командир! Нічого тобі робити у хліві: хлів тільки для нарнійців.
Чому, мій батьку? заперечив Емет. Чи не ти сам казав, що їх Аслан і Таш суть одне? І якщо у твоїх вустах правда, то там, всередині, я знайду Таша. Як же може бути таке, що мені нема чого робити у хліві? Тисячею смертей готовий я померти, аби узріти Таша.
Нетямущий дурню, підвищив голос таркаан Рішда. Не суди про те, що вище твого розуміння!
Вигляд Емета виражав непохитність.
Хіба Таш і Аслан не єдино? Чи Круть збрехав нам?
Єдино-єдино! замахав лапками Круть.
Так поклянися ж у цьому, сказав Емет.
Як же ви мені набридли, заскиглив Круть. Скільки всього на мою бідну голову, а вона й без вас болить! Ну, гаразд, хай так, клянусь!
У такому разі, батьку, повторив Емет, я рішуче налаштований іти.
Який дурник! почав був Рішда, та тут підняли шум гноми.
Нехай іде! Чому ти його відмовляєш, Смаглолиций? Чому це нарнійцям можна, а твоїм не можна? Чи там приховано щось таке, що вам протипоказано?
Тіріан і співтовариші змушені були дивилися на таркаана Рішду лише зі спини, тому їм так і не довелося дізнатися, що ж виражало його обличчя, коли він, знизавши плечима, мовив:
Бути вам свідками, що не я тому виною, коли проллється кров нетямущого юнака. Іди ж, безрозсудний, воля твоя.
Емет, як до цього Рудий, вийшов уперед і опинився на вузькій галявині між палаючим багаттям і темним хлівом. В очах його танцювали вогні, обличчя виявляло гордість, а рука лежала на рукояті ятагана. Що ж, він високо ніс голову, і Джил мало не розплакалася від думки, що на нього може чекати. А єдиноріг прошепотів на вухо королю:
Гривою Лева присягаюся: особисто мені до серця цей молодий воїн, хай він хоч тричі остраханець! Він заслуговує на значно краще божество, ніж Таш!
Ох, як хочеться знати, що ж там усередині, зітхнув Юстас.
Емет відчинив двері і ступив крок у розверстий зів невідомості. Двері він за собою зачинив. Лічені миті хоча здалося, що набагато довше, і двері розчахнулися ще раз. Ще мить і по галявині покотилося тіло в остраханських обладунках; кілька разів перекинувшись, воно лишилося лежати на спині, а двері зачинилися. Капітан кинувся до тіла, нахилився і на мить застиг у подиві. Та одразу ж опанував себе й звернувся до юрби:
Ось і збулася воля нерозумного юнака. Узрів він Таша, віддяка смерть. І пересторога іншим.
Так-так, так-так, зацокали зуби наляканих звірів. А Тіріан і його друзі, лише мимохідь глянувши на заклякле тіло, переглянулися поміж собою. Й було від чого! Вони перебували набагато ближче до полеглого остраханця, ніж вся юрба по той бік багаття, то вони зразу ж помітили те, що приховано від інших, і те, що приховав таркаан Рішда. Перед ними лежав не Емет. Убитий був старшим і кремезнішим, і до того ж мав вели-и-ику бороду.
Хо-хо-хо! зареготав Круть. Хто ще хоче? Хто сміливий? Якщо нема сміливців, то я оберу сам! Раз два три, хто опиниться у хліві? Джміль, бджола та джбан у хлів іде кабан!! Давай, кабане, виходь! Тягніть його сюди, остраханці. Нехай він дізнається, що таке Таш!
Кабан тяжко підійнявся на ноги, та виходити і не подумав.
Редька й хрін, хрокнув він, самі підходьте! Скуштуйте спершу мої ікла.
Хоробрий звір збирався битися за своє життя. Остраханці з кривими ятаганами вже брали його в обхват, а ніхто й кігтем не поворухнув, аби прийти йому на допомогу. Коли Тіріан побачив це, всередині у нього ніби щось перевернулося. Він більш не вагався:
Мечі із піхов, звелів він тихо, і стріли на тятиву. За мною!
Здивовані нарнійці не встигли й змигнути оком, як на галявині перед хлівом наче нізвідки виросло сім тіней. На чотирьох із них у відсвітах полумя вигравали кольчуги. Над головою однієї з них блиснуло лезо меча, й погляди опинилися прикуті до неї. Це і був король. І над натовпом вознісся його голос.