Тут стою я, Тіріан, король і повелитель Нарнії. В імя Аслана прийшов я сказати вам, що Таш це злий демон, Круть великий зрадник, а віроломні остраханці загарбники і заслуговують на смерть. На мою сторону, істинні нарнійці! Невже вам не бридко жити під чужою пятою, трястися від страху і чекати, поки нові хазяї не знищать вас по одному?
Розділ 11
Що було далі
Зі швидкістю блискавки таркаан Рішда відсахнувся від королівського меча. Досвідчений воїн, він зовсім не був страхополохом і міг би поодинці битися відразу з обома і королем, і гномом, була б така необхідність, але перед орлом та єдинорогом він визнав за благо відступити. Надто добре знав, як орли вміють завдати удару в обличчя, норовлячи дзьобнути просто в око, засліплюючи змахом широких крил.
Що було далі
Зі швидкістю блискавки таркаан Рішда відсахнувся від королівського меча. Досвідчений воїн, він зовсім не був страхополохом і міг би поодинці битися відразу з обома і королем, і гномом, була б така необхідність, але перед орлом та єдинорогом він визнав за благо відступити. Надто добре знав, як орли вміють завдати удару в обличчя, норовлячи дзьобнути просто в око, засліплюючи змахом широких крил.
До того ж ще від свого батька, що сходився з нарнійцями на полі бою, він чув, що з єдинорогом жарти геть погані, коли нема у тебе довгого списа чи повного сагайдака стріл: бо звір цей, норовом лютий, встаючи дибки, обрушується на тебе з висоти, і тоді нема тобі порятунку від копит, чи рога, чи зубів його.
Тому таркаан Рішда і метнувся назад до натовпу, закликаючи:
До мене, воїни тісрока, хай будуть вічні його літа! До мене, віддані жителі Нарнії, доки гнів Ташлана не вразив вас!
Тоді ж відбулися ще дві події. На відміну від таркаана Круть не надто швидко розібрався, звідки саме загрожує небезпека. Сидячи навпочіпки, він досі перебував у задумі, звідки цей клопіт взявся на його голову, як поруч нього опинився Тіріан, вхопив його за шкірку і жбурнув до дверей хліва, крикнувши Поґіну:
Відчиняй!
Поки Круть котився сторчголов, він почув кинуте навздогін напуття Тіріана:
Скуштуй-но власного зілля.
І зник у темряві. Однак не встиг Поґін зачинити за ним двері, як зсередини блисконуло блакитнувато-зелене полумя, земля здригнулася і повітря пронизав моторошно дикий звук, буцімто десь там, усередині, ховався неймовірних розмірів голодний і злий птах.
І полинув загальний стогін:
Це Ташлан! Порятуйте нас від нього! І звірі впали долічерева, укриваючи хто носа, а хто дзьоба хто лапою, а хто крилом. Тому ніхто-ніхто, крім орла Гострозора, який, як відомо, славиться найгострішими очима серед усіх створінь, що живуть на землі, не встиг помітити вираз обличчя таркаана Рішди. А виражало воно, як зауважив Гострозір, подив навпіл із переляком, майже таким самим, як і на обличчях інших, хто був біля хліва.
«І це той, хто закликав богів, у яких не вірить сам, подумав Гострозір. Що ж сталось би з ним, якби вони справді прийшли?»
Третя і, на жаль, єдина щаслива подія за ті фатальні хвилини, була воістину найпрекраснішим, що сталося тієї ночі. Розумні пси, всі як один (а було їх не мало, не багато, а півтора десятка) з радісним гавкотом кинулися на клич короля. Це були могутні тварини, великі в пахолку і з міцними іклами. Тому, коли вони всі разом поринули крізь натовп, це нагадало океанський прибій, готовий знести всякого, хто опиниться на шляху. Що ж, пси хоч були і розумні, а повели себе зовсім по-собачому, коли всі разом кинулися до людей, намагаючись неодмінно покласти лапи на груди і лизнути в обличчя, при цьому приговорюючи-пригаркуючи: «Щи-р-р-ро вітаємо, сір-р-р; ми станемо у пр-р-ригоді, пр-р-рийдемо на допомогу, тільки р-р-розпор-р-рядіться де, як і коли; так-так, сір-р-р!»
Це було зворушливо до сліз. Але саме на такий поворот подій і сподівався Тіріан зі своїми друзями. Тому, коли слідом за собачої зграєю з радісним писком і вереском прибігла різноманітна дрібна живність (миші, кроти та білка), а за ними ще й ведмідь з кабаном, то Юстасу навіть здалося, що, може, ще все й обернеться на краще. Однак Тіріан, окинувши шарварок миттєвим поглядом, уже зрозумів: надто мало тих, хто не побоявся виступити; бо більшість так і завмерла на місці.
До мене! До мене! закликав він. Чи всі перетворилися на боягузів? Чи я більше вам не король?!
Ми-ми-ми не смі-єме-ме-о, пролунало мекання та бекання, ми бо-бо-боїмося гн і-іву Ташлана. З-захисти-и нас!
Але де ж розумні коні? запитав Тіріан у хороброго дикого кабана, вепра.
Ми знаємо, ми бачили! навперебій запищали миші. Круть змусив їх працювати, а потім наказав спутати їм ноги і залишити внизу попід горою!
О, малі світу цього, вигукнув Тіріан, ті, хто косить стебла, і гризе зерно, і клацає горіхи гострими зубами! Біжіть скоріше туди, де спутані коні, і запитайте, із ким вони, і якщо з нами, то гризіть їхні пута, поки вони не впадуть, та дайте коням волю, нехай вони поспішать нам на допомогу і на зло ворогу.
З усіх наших ніг, сір, пролунали у відповідь тонкі голоси; майнули хвостики і гостроокий гострозубий народець шмигнув у траву. Тіріан провів їх поглядом та доброю усмішкою. Проте час було подумати й про інші речі: таркаан Рішда вже віддавав розпорядження своїм воїнам.
Схопити їх! Намагайтеся взяти живцем! Відтісняйте до хліва або шпурляйте їх усередину! Ми їх потім підпалимо і принесемо жертву великому богу Ташу!
Атож, сказав на це Гострозір самому собі, так от, значить, яким чином хоче він заслужити прощення Таша за свою невіру!
Ворожа лінія близько половини сил таркаана Рішди уже висунулася вперед, не залишаючи Тіріану часу на розгорнуті накази.
На лівий фланг, Джил; стріляй і не давай їм зблизитися! Вепр і ведмідь її прикривають. Поґін по ліву руку, Юстас по праву. Діаманте, візьми праве крило; Вертю, підтримай його копитами. Злетівши над їхніми лавами, Гострозоре, вражай їх дзьобом та пазурами! Пси у нас у тилу; вступайте в бій, коли дійде до рукопашної. І нехай допоможе нам Аслан!
Юстас відчув, як відчайдушно калатає його серце; щосили він намагався вгамувати серцебиття й відчути приплив сміливості. Досі (попри давні пригоди, коли йому привелося зустрітися і з драконом, і з морським змієм) не відчував він такого холоду в жилах, як при вигляді цієї шереги смаглолицих воїнів з палахтючими поглядами. Їх було пятнадцять остраханців, а з ними розумний бугай, лис Вертун та сатир Козлоніг. І раптом тинь-тинь! звідкись зліва почувся спів тятиви і один з остраханців розпростерся у траві, потім знову почулося тинь! й слідом за ним повалився сатир.
Так тримати, дочко моя! долинув вигук Тіріана, а потім все змішалося ворог перейшов урукопашну. Навіть якби його попросили, Юстас навряд чи зміг би згадати, що ж відбулося протягом наступних двох хвилин дуже вже все нагадувало марення в нестямі, коли температура підстрибує аж до сорока. У такому стані Юстасу почувся далекий голос таркаана Рішди, звернений до своєї раті:
Відхід! Перебудувати лави!
Тут Юстас озирнувся і побачив, що остраханці поспіхом відступають. Та далеко не всі. Двоє лежали пробиті рогом Діаманта, один загинув від меча Тіріана. Під самими ногами Юстаса валявся лис, і Юстас у подиві питав себе, невже це він, Юстас, заколов його? Не встав і бугай, якого зупинила стріла Джил, пущена прямо в око, а потім поклали ікла вепра, встромлені прямо в бік. Але були і втрати серед своїх. Троє псів не відгукнулися на поклик, а четвертий шкутильгав на трьох лапах і скавчав. Ведмідь ще ворушився, не встаючи з землі, потім пробурмотів щось на кшталт: «Не охопити мені розумом» своєю гортанною ведмежою говіркою, опустив голову на траву і безжурно, як дитина відходить до сну, затих.
Що ж, перша атака була і справді відбита. Та Юстасу, як виявилося, було не до того, щоб відчувати радість від перемоги. Його надто мучила спрага, а крім цього, неабияк нила рука.
Коли остраханці відходили до свого воєначальника, гноми обсипали їх градом глузувань.
Дістали на горіхи, смаглолиці? улюлюкали вони. Не сподобалось? Чому б вашому великому таркаану самому не скуштувати нарнійських стріл, замість того щоб посилати під них вас? Бідні смаглолиці!
Гноми, кричав сам Тіріан, ставайте на наш бік. У нас махають мечами, а не плескають язиком! Ви добрі воїни і ще можете послужити Нарнії! Повертайтеся під наші знамена!
Де там! пирхали у відповідь гноми. Багато на себе берете! Що вони що ви! Досить із нас королів! Гноми служать лише гномам!
І знову пролунав гуркіт барабана: цього разу вже не гномового барабанчика, а великого, обтягнутого воловою шкірою остраханського барабана. Важкий стугін його «бум-бум, бу-бу-бум» наповнив серця дітей ненавистю з першого ж звуку. Та їхні почуття були б ще сильніше, якби вони знали, що ці звуки означають. Це знав Тіріан. Такі дрібушечки означали, що поблизу є й інші остраханці і тепер таркаан Рішда закликає їх на допомогу. Тіріан і Діамант із розумінням невесело переглянулися. Надія на перемогу в нічній сутичці ледь зажевріла і швидко згасла: з підходом підмоги до ворога можна було вважати, що все скінчилося.
У відчаї Тіріан подивився навколо. Кілька нарнійців стояли пліч-о-пліч з остраханцями чи то через відступництво, чи то з несвідомого страху перед «Ташланом». Інші так само мовчки сиділи, дивлячись на боротьбу з боку і не бажаючи приймати чиюсь сторону. Хай там як, а тварин на галявині було набагато менше, ніж спочатку, ймовірно, були й такі, хто бочком-бочком давно вже накивав лапами з поля бою.
Бум-бум, бу-бу-бум, рокотав зловісно барабан. Однак тепер до того звуку домішалися й інші.
Іу! мовив Діамант.
Бум-бум, бу-бу-бум, рокотав зловісно барабан. Однак тепер до того звуку домішалися й інші.
Іу! мовив Діамант.
Глянь! мовив Гострозір. І за мить усі інші зрозуміли, що це були за звуки. Тупотіння копит, гордовитий нахил голови, гриви, що розвіваються на вітрі, широко розкриті від бігу ніздрі з десяток розумних коней мчали табуном у бік пагорба. Що ж, гризуни і лускунчики свою справу зробили.
Гном на імя Поґін, та й діти теж, у захваті роти порозтуляли, аби вітати їх, але вітальний крик так і завмер у горлі. Раптово повітря наповнилося співом луків і свистом стріл. То стріляли гноми Джил так і застигла з розтуленим ротом у німому крику, не вірячи очам своїм гноми стріляли в коней. Вони здавна вважалися добрими лучниками. Тепер один кінь за іншим, ніби спіткнувшись на льоту, сторч головами падали на землю. Жодне з цих благородних створінь так і не дісталося до пагорба, де стояв король.