Бабай - Борис Левандовский


Борис Левандовський

Бабай

Роман і повісті


Бабай

Чомусь прийнято вважати, що дитячі страхи просто витвір нешкідливої фантазії. Але це велика помилка

Н. Левшиць. Дитинство, квиток до таємничої держави

Бука-злюка причвалав

Тоню з Дмитриком забрав.

Знову він прийде, кудлатий

Із маловідомої дитячої лічилки

Пролог

Хлопчикові було пятнадцять років, але його вже встигли звинуватити в нелюдськи жорстокому вбивстві його молодшої сестри і визнати безумцем. Він намагався пояснити всім цим дорослим, що відбулося насправді, проте пояснення тільки шкодили. Він не вбивав свою сестру він її по-справжньому любив. І божевільним не був. Але ті, котрі могли б допомогти, ніц не хотіли слухати

Сестру Вероніку задушила потвора, яка вилізла з-під його ліжка, і потім кілька разів намагалася убити вві сні його самого.

Провина хлопчика була тільки в тому, що він легковажно перейшов незриму межу. А потім стало пізно До цього історії про монстрів, що ховаються в потайних закутках спалень і нападають уночі на дітей, були його захопленням. Здавалося, він міг вигадувати їх безкінечно. І тому розповідав, розповідав, а жах в очах Вероніки був для нього найжаданішою похвалою. Поки не зявилося чудовисько.

Того злопамятного вечора батьків не було вдома.

Усе відбулося на очах у хлопчика. А він не зміг врятувати сестру від кудлатої потвори, яку сам викликав силою страху Вероніки. Тому що до смерті злякався.

Дівчинці було пять років

Він узяв кілька чистих аркушів і олівець. Решту життя, швидше за все, доведеться провести в психіатричній лікарні. Ці останні дві чи три години вдома без нагляду щедрий дарунок долі. Але часу обмаль, незабаром за ним прийдуть. Зараз остання можливість коли-небудь знайти того, хто йому повірить. І навіть урятувати чиєсь життя. Можливо, тоді Бог простить йому за Вероніку. Можливо

Схилившись над столом, він провів рукою по пасмі вибіленого сивиною волосся і почав писати.

Частина I

Той, Хто Стукає По Трубах

Обличчя небезпеки, що підстерігає вашу дитину, може мати зовсім немислимого власника.

Н. Левшиць. Дитинство, квиток до таємничої держави

Розділ І

Кімната для хлопчика

Початок усім цим моторошним подіям, які тривали в житті родини Левшиців близько двох тижнів, поклав переїзд на нову квартиру. Але, якщо точніше, перші ознаки викликали кілька ненавмисних ударів викруткою по трубі центрального опалення Назар постукав і йому відповіли.

Темноволосий хлопчик із карими очима і щирим веснянкуватим обличчям на імя Назар Левшиць стояв посеред великої кімнати, безладно заваленої розібраними меблями та картонними коробками, і дивився у вікно. Із висоти другого поверху йому відкривався незнайомий двір із незнайомим майданчиком, на якому бавилися незнайомі діти. Хтось із них, мабуть, буде його майбутніми друзями. Родина щойно переїхала з іншого району міста, хоча й не дуже віддаленого від нового помешкання,  просто, коли тобі щойно виповнилося вісім, навіть така зовсім коротенька подорож нагадує переїзд до іншої країни.

За його спиною нагромаджувалися речі, перевезені в першу чергу, решта мала прибути незабаром другим рейсом великої вантажівки. І хлопчику нічого не залишалося робити, як чекати одному в новій квартирі на приїзд батьків, цілком поглинених турботами, і нудьгувати. Усе це відбувалося якраз посередині серпня, був ранок сонячного, але не жаркого літнього дня.

На широкому підвіконні Назар помітив велику стару викрутку з деревяною відполірованою ручкою, швидше за все, забуту в метушні старими господарями. Зважив у руці і, знову повернувшись до вікна, без будь-якого наміру постукав масивним руківям об чавунне ребро радіатора опалювальної батареї, що була розташована у неглибокій ніші під підвіконням, яке навряд чи сягало Назарові до грудей. Тунн тунн-тунн тунн

Величезний чорний доберман із палицею у зубах вискочив на дитячий майданчик

І цієї миті по трубі передався стукіт у відповідь здавалося, наче хтось навмисно чекав на сигнал, щоб відповісти. Хлопчик від несподіванки здригнувся й випустив викрутку.

КОНЕЦ ОЗНАКОМИТЕЛЬНОГО ОТРЫВКА

Він простояв у розгубленні кілька секунд, але, вже нагинаючись, щоб підняти викрутку з підлоги, вирішив: напевно, це йому причулося. Тому що насправді ніхто не міг так швидко відгукнутися всього за одну чи нехай навіть дві секунди. Однак його серце чомусь закалатало ще сильніше, коли він оглянув ребристий радіатор батареї. Біла олійна фарба, якою той був пофарбований, пожовкла і місцями облупилася; подекуди Назар помітив темні плями, які залишає розплавлений узимку пластилін. У проміжках між колінами батареї зібрався залежаний пил, що місцями звисав з поперечних планок і колихався від непомітного протягу. Здається, звичайна батарея. Чому ж тоді

Назар повільно підняв викрутку і з якимось дивним передчуттям знову постукав: тунн тунн тунн-тунн-туннн

Тунн!.. тунн!.. тунн-тунн-туннн-н!..  одразу відповіла труба. Звук, без сумніву, став значно голоснішим, ніж першого разу, немов той, хто подавав ці сигнали у відповідь (до того ж точнісінько повторюючи ритм ударів Назара), наблизився.

І знову: тунн тунн тунн тунн-тунн

Тунн!.. тунн!.. тунн!.. тунн-туннн-н!..

«Хто ж це може бути?» подумав Назар та, незважаючи на те, що просто перед ним виднівся дитячий майданчик і яскраво світило сонце, йому раптом стало моторошно.

Потім він припустив, що, можливо, де-небудь через два чи три поверхи (або, наприклад, у сусідній квартирі чому б ні?  до того ж, це легко пояснювало різке посилення звуку: перехід із однієї кімнати до іншої) так само перед вікном стоїть інший хлопчик і стукає у відповідь.

Логічно.

Але У тому-то й заковика він чомусь не міг уявити собі цього іншого хлопчика немов щось у ньому безпідставно, але категорично протестувало проти такого припущення.

Поки Назар ламав голову над цією дилемою, викрутка в його руці раптом вивернулася і важке руківя вдарило по радіаторі: тунн-н!..

ТУНН-Н-НН!!!  миттєва відповідь. Цього разу, здавалося, звуки лунали вже зовсім близько ледве не в сусідній кімнаті. Назар відступив на кілька кроків від вікна: ліворуч радіатор батареї зєднувався тонкою трубою з вертикальним стояком, що зникав у підлозі і стелі, а праворуч через ширшу трубу йшов у стіну, де мав зливатися з радіатором іншої кімнати (всього кімнат у квартирі було дві)  майбутньої дитячої. І, схоже, звук долинав саме звідти, з правого боку. Назарові вперше сяйнула химерна думка, що в квартирі він не сам.

Цієї миті у двері подзвонили, він здригнувся і вже вдруге за ранок випустив викрутку.

Однак, було б занадто несправедливо назвати його за це боягузом річ у тому, що думки про те, хто міг відповідати йому, відвернули увагу хлопчика від вікна, і він не зауважив, як у двір повільно вїхала велика машина з останньою партією меблів зі старої квартири. Дзеленчання дзвоника вхідних дверей було для нього несподіванкою.

Ідучи до передпокою, Назар усе-таки зазирнув у меншу кімнату.

Але там, ясна річ, нікого не було.

 Ну, куди поставимо твоє ліжко?  поклав велику долоню Назарові на плече батько, кремезний і дуже високий чоловік із виразними рисами широкого вилицюватого обличчя, що років через пять-шість почне повторюватися в синові з дивовижною точністю, створюючи омолоджену копію Левшиця-старшого.

 Тепер у тебе є власна кімната. Давай, вирішуй сам.

Усе це відбувалося близько девятої вечора, коли руки нарешті дійшли і до дитячої. Основна частина меблів у більшій кімнаті на той час була вже зібрана й розставлена. З кухні доносилося брязкання посуду, де Валерія Левшиць облаштовувала своє кухарське царство на новому полігоні каструль і сковорідок.

Узагалі-то для Назара цей переїзд був зовсім неочікуваним. Виявилося, що батьки вже давно підшуковували житло з більшою площею за помірну доплату. Адже Назар підростав, і настав час виділити йому окрему кімнату. До того ж справи на роботі в Михайла Левшиця йшли непогано, і йому вдалося взяти позичку. Втім, переїзд був якоюсь мірою несподіваним для усіх, і ще три дні тому ніхто б не подумав, що це трапиться так скоро так склалися обставини, як казав потім Левшиць-старший.

Звісно, Назар ще не встиг змиритися з думкою про те, що йому доведеться відірватися від усіх старих друзів і почати ходити в іншу школу. Але все ж нова квартира йому сподобалася, а головне у нього буде тепер власна кімната.

Він збирався було показати батьку, куди слід поставити ліжко, та цієї миті на кухні скрикнула Валерія.

КОНЕЦ ОЗНАКОМИТЕЛЬНОГО ОТРЫВКА

Він збирався було показати батьку, куди слід поставити ліжко, та цієї миті на кухні скрикнула Валерія.

Обоє кинулися до неї.

 Тарган  зніяковіло посміхаючись, Валерія продемонструвала ганчірку з розчавленим прусаком; довгі вусики ще трохи ворушилися.  Такий величезний брр!

Чоловіки поглянули один на одного з розумінням мовляв, ну що з неї візьмеш?  і мовчки, з однаково іронічними посмішками повернулися до дитячої.

 От сюди,  Назар упевнено вказав ліворуч. Дитяча була прямокутною і мала окремий вихід у коридор, однією стіною межувала з кухнею, іншою з кімнатою батьків. І ще, що особливо сподобалося Валерії, зранку тут було дуже сонячно.

 А он там, у куток, праворуч від вікна,  письмовий стіл,  продовжував Назар, користуючись нечуваною можливістю самому розпорядитися розміщенням меблів у власній кімнаті. Тумбочку і книжкову полицю можна

 Може, стіл краще поставити просто перед вікном?  запитав Михайло, з усмішкою спостерігаючи за сином.

 Ні, туди,  Назар був зовсім по-дорослому непохитний.

 Що ж, добре, нехай буде по-твоєму,  погодився Левшиць.

Удвох вони впоралися швидко, години за дві. Назар вдало вказав місце розташування свого ліжка чітко над ним виявилися шапочки вбитих у стіну цвяхів, що точнісінько підходили до петель невеликого килимка, котрий збиралися повісити,  і це заощадило купу часу.

Дитяча, схоже, була тут і раніше. Хоча Левшиць-старший про себе відзначив, що в колишніх мешканців, подружньої пари років сорока, дітей він не бачив, а ті, здається, згадували, що вселилися сюди відразу після спорудження будинку. Облаштовувалися в темпі, але всерйоз і надовго кімната виглядала доглянутою і найближчим часом ремонту не вимагала.

Нарешті прийшла Валерія, щоб розстелити Назарові постіль.

 Як тобі на новому місці?

Назар низав плечима і всміхнувся. Але раптом йому пригадався стукіт по трубі опалення (з цієї кімнати?), і посмішка миттєво спала з його обличчя.

Дальше