Колишня «гордість» імператора тоді опинилася в руках італійського священника Віньялі, який теж був присутній під час розтину. «Малий Наполеон» перебував у власності родини Віньялі до 1916 р., а тоді був проданий одному лондонському видавничому дому. Через десять років потому його разом із низкою інших спадкових дрібничок Наполеона було продано знову американському колекціонерові Абрагаму Симону Вульфу Розенбаху за 2000 доларів (майже 250 тисяч норвезьких крон на нинішні гроші). Розенбах виставив пеніс у Музеї французького мистецтва в Нью-Йорку. Після цього була зроблена нова спроба його продати, зокрема 1969 року на аукціоні Christies в Лондоні. Ніхто тоді не захотів купити невеликий зсохлий клапоть шкіри, що надихнуло один британський таблоїд на масний заголовок: «Не сьогодні, Жозефіно!»
Пеніс великого імператора вдалося продати лише 1977 року, цього разу американському урологові Джону К. Латтімеру. Він і досі перебуває у власності родини Латтімерів і не доступний для споглядання. Було підтверджено справжність пеніса, однак не можна впевнено стверджувати, що це справді гордість великого французького полководця. Багато що свідчить про те, що час був до нього нещадний. Ті, хто бачив пеніс, як тільки його не описували і «тонка шнурівка», і «зморщений вугор»
А мораль така: добре дбай про свій пеніс, поки ти живий. Хтозна, що люди утнуть із ним після твоєї смерті
Розділ 4. Сильний, але не невразливий
Не ввійде на збори Господні ранений розчавленням ятер та з відрізаним членом.
Пята книга Мойсеєва[3]Оцінюючи розміщення пеніса на тілі, замислюєшся, чому на жодній стадії розвитку не знайшла прихильності ідея трохи краще його приховати. У багатьох інших ссавців пеніс здебільшого втягнутий усередину тіла і виходить назовні лише тоді, коли виконує свою поважну місію. Скажімо, у собак він захований у такі собі «піхви», які можна розгледіти ззовні, а от у дельфінів вони зовсім не помітні, аж до моменту, коли самець дізнається про можливість парування.
У людей та інших приматів пеніс постійно звисає поза тілом. Це має свої переваги. Зокрема він легкодоступний завжди, коли чоловік хоче, щоб він виконав одне зі своїх двох завдань сечовипускання або розмноження.
Та все ж через те, що він отак невимушено звисає і хитається, виникають певні ускладнення.
Попри розміщення, що робить його вразливим, пеніс має особливо важливу здатність, яка його захищає, власне те, що він мякий і гнучкий. Завдяки цьому він витримує дуже багато ударів, не зазнаючи серйозних ушкоджень. Однак ми часто добровільно відмовляємося від цього захисного механізму.
Ерегованому пенісу загрожує, властиво, значно більша небезпека.
Зламати пеніс у прямому розумінні слова неможливо з тієї простої причини, що в ньому немає кісток. Проте існує діагноз «перелом пеніса», або «фрактура пеніса», із яким десятки чоловіків щороку потрапляють на лікування в норвезькі лікарні. Симптоми такого ушкодження настільки нагадують звичайний перелом, що, недовго думаючи, його вирішили так і назвати.
«Перелом» виникає, коли ерегований пеніс зазнає сильного тиску або удару, якого солідна оболонка, що оточує губчасті тіла, не витримує. Тоді чути тріск, як під час ламання гілки чи морквини. Це дуже боляче, й ерекція негайно зникає. Підшкірний крововилив дуже швидко дає синявий колір, а пеніс сильно перехиляється в один бік.
Найпоширеніша причина такої травми поза сумнівом, статевий акт, коли пеніс вислизає з піхви чи ануса і з усієї сили не потрапляє в отвір за наступної спроби входження. На щастя, не так просто перегнути пеніс аж настільки, тож ця травма доволі рідкісна.
Дослідження показують, що однозначно найбільш «травмонебезпечною» позицією є місіонерська, наступною є поза «чоловік ззаду». Хоч окремі джерела стверджують, що пеніс найбільш уразливий, коли жінка сидить верхи на чоловікові, ця позиція все ж посідає почесне третє місце.
В урології не надто багато ситуацій із невідкладними станами, але ця одна з таких. Цей стан треба лікувати швидко для уникнення спайок, які можуть спричинити значні й непоправні дефекти. У пятій частині випадків ушкоджується також сечовипускний канал, що може спричинити тривалі проблеми із сечовипусканням, якщо пошкодження швидко не виправити. Перелом пеніса, щоправда, настільки болючий, що більшість потерпілих негайно звертається до лікарів, а отже, отримує необхідне лікування. У менш серйозних випадках стан лікують холодними компресами, та здебільшого виникає необхідність в операції для усунення крові й виправлення ушкодження слизової, яка оточує губчасті тіла.
Питання зовнішності пеніса зазвичай зводиться до розміру й, особливо, довжини. Але й відмінності у формі досить значні. Звичним є міф про те, що нормальний ерегований пеніс має бути рівний, як лінійка. Дослідження, однак, показують, що у близько 20 % усіх чоловіків спостерігається очевидна кривизна пеніса у штивному стані. Він може вигинатися догори, донизу чи в будь-який бік, і це вкрай рідко призводить до якихось проблем.
Тоді як певне вроджене викривлення є нормою і не спричинює жодних проблем, кривизна пеніса, однак, може стати проблемою. Зокрема коли розвивається хвороба Пейроні, яка уражає близько 3 % усіх чоловіків. Тоді кривизна розвивається впродовж певного часу в доти більш-менш прямому пенісі й у найгірших випадках може сягати ступенів викривлення, за яких статеві зносини неможливі. Таке викривлення було назване іменем французького хірурга Франсуа де ла Пейроні. Він описав цей стан 1743 року, хоч проблема була відома задовго до цього. Припускають, зокрема, що від неї серйозно потерпав візантійський імператор Іраклій. Стверджували, що ця кривизна була покаранням богів за інцест, оскільки він одружився із власною племінницею. Пеніс Іраклія нібито був викривлений догори настільки, що бідолаха поливав собі обличчя, коли мочився. Правдивість цих відомостей, щоправда, дещо сумнівна, як стосовно ймовірної причини хвороби, так і щодо її симптомів.
Причина розвитку цієї хвороби невідома досі. Висувалося багато теорій, які пізніше було відкинуто. З-поміж іншого підозрювали, що спричинювати хворобу можуть різні венеричні хвороби, зокрема сифіліс, але її пояснювали також онанізмом та іншими формами сексуальної стимуляції. Перепало, звісно, і чарівній статі. Стверджували, що «дратівливий спротив», який пеніс зустрічав на своєму шляху з боку недостатньо вмотивованих жінок, міг призводити до його зношування, що збільшувало шанси на розвиток кривизни. Американський хірург Вільям Голме ван Бурен опублікував 1874 року статтю, у якій висловив думку про те, що цієї хвороби не зазнають чоловіки, партнери яких «співпрацюють з ентузіазмом».
Сьогодні найвірогідніше пояснення цього стану відсутність балансу в здатності організму «лагодити» невеликі ушкодження у сполучній тканині пеніса. Ушкоджень організм зазнає весь час, і наші відновлювальні механізми здебільшого непомітно для нас їх залагоджують. У випадку з пенісом ідеться про незначні травми, повязані із сексуальною діяльністю, тож можна сказати, що ван Бурен і його однодумці таки до певної міри мали рацію.
Сьогодні найвірогідніше пояснення цього стану відсутність балансу в здатності організму «лагодити» невеликі ушкодження у сполучній тканині пеніса. Ушкоджень організм зазнає весь час, і наші відновлювальні механізми здебільшого непомітно для нас їх залагоджують. У випадку з пенісом ідеться про незначні травми, повязані із сексуальною діяльністю, тож можна сказати, що ван Бурен і його однодумці таки до певної міри мали рацію.
Механізми за лаштунками цих процесів досить складні, але коротко кажучи, іноді відновлювальна машинерія організму реагує на проблему надмірно й утворює такі собі рубці в пошкодженій сполучній тканині. Ці рубці, замість того, щоб поступово абсорбуватися, меншати і мякшати, розростаються, спричинюючи затвердіння і стягування тканини. Тож ця частина пеніса не збільшується під час ерекції, а загинається в бік локалізації рубцевої тканини. Чоловіки, у яких розвивається цей стан, відчувають тверду кулю саме в тому місці, де пеніс найбільше загинається. Кривизна зростає поступово, переважно впродовж тривалого часу, перш ніж призупиняється.
Після того як кривизна стабілізувалася, можна думати про лікування, однак воно не завжди необхідне. Не конче треба щось робити із викривленням до 30 градусів, оскільки це не перешкоджає сексуальній діяльності. Випадки між 30 і 60 градусами оцінюють з точки зору скарг і проблем, повязаних із кривизною. За викривлення понад 60 градусів здебільшого для підтримання сексуального життя потрібне лікування.
Лікування хвороби дуже змінилося з часів Пейроні від його рекомендацій про теплі ванни з додаванням різних мінералів через застосування ртуті та йоду і до сучасних підходів. Сьогодні існує багато добре випробуваних ліків, які не продемонстрували жодного переконливого ефекту. Ще кілька років тому єдиним справді ефективним методом боротьби із цією недугою була хірургія. Пізніше розробили альтернативне лікування, яке полягає у введенні спеціальної речовини в рубцеву тканину, завдяки чому вона розходиться. У багатьох це ефективно спрацьовує, однак слід усвідомлювати, що це лікування здебільшого треба повторювати до шести разів, роблячи перерви в кілька тижнів, для досягнення тривалого надійного результату. Коли це не діє або щодо пацієнтів із кривизною понад 90 градусів, усе ще застосовують хірургічний спосіб лікування.
Певне викривлення пеніса може мати свої позитивні сторони. Одного разу я мав розмову з парою перед операцією чоловіка його пеніс викривився настільки, що статевий акт став неможливим. Після того як я описав саму процедуру, жінка пильно на мене глянула і настійливо попросила повністю пеніс не виправляти. Вона, властиво кажучи, була неймовірно задоволена із ситуації десь посередині розвитку стану. Тож виділятися з середньостатистичних показників не завжди погано, а часом і зовсім навпаки.
Верхні позиції в рейтингу найгіршого, що може уявити чоловік, посідає ситуація «вийти в мінус із власним пенісом». На щастя, ампутація пеніса в наші дні трапляється вкрай рідко, незалежно від того, стається це з медичних причин, під час нещасливого випадку чи через заподіяні травми.
Колись ризик утратити свої «обладунки» був більшим, а відсічені пеніси часто брали собі як трофеї в переможених ворогів. У Старому Завіті, а точніше в Першій книзі Самуїла, 18:25, читаємо, що Саул просить Давида дати королю сто крайніх плотей філістимських. Багато учених мужів наголошувало на тому, що первісний зміст цього вислову не обмежувався крайньою плоттю, малися на увазі цілі пеніси.
Давні єгиптяни теж полюбляли відрізати пеніси своїм ворогам. Вигравши битву під Хесеф-Тхамху, єгипетські солдати ушанували Рамсеса ІІІ кількома тисячами таких трофеїв. Наші праотці вікінги практикували подібні ритуали. Кастрація ворогів або злодіїв була крайнім заходом позбавлення їх сили і впливу. Вікінги використовували кастрацію і як такий собі вимушений превентивний засіб. Згідно зі старими ісландськими законами, таке «лікування» дозволяли застосовувати до чоловіків, які мали надто багато позашлюбних дітей або які займалися бродяжництвом. Згідно із «Книгою конунгів», відомою також як «Codex Regius» («Королівська книга»), дозволялося «каструвати волоцюг без покарання навіть тоді, коли це призводить до тривалих страждань або смерті».