Якого дідька він грюкає у власні двері? здивувався маклер.
За секунду звук повторився, але ще дужче. Ми завмерли, втупившись у зачинені двері. Обличчя Голмса зробилось нерухомим, він напружено подався вперед. І тієї-таки миті з-за дверей почулося якесь булькання, наче хтось полоскав горло, потім щось квапливо зашкребло по дереву. Голмс зірвався з місця, штовхнув двері, але вони виявились замкненими. Уже втрьох ми налягли на них, одна із завіс хруснула, й ми увірвалися до кімнати. Вона була порожня.
Розгубленість наша тривала якусь мить. У кутку виявилися ще одні двері. Голмс одним стрибком дістався їх і відчинив. Долі за дверима лежали піджак та жилет, а на гачку, вбитому в стіну, висів сам виконавчий директор «Франко-Мідландської компанії залізних виробів». Голова його жахливо нахилилась до грудей, а зігнуті в колінах ноги сіпалися. Звук, який перервав нашу розмову, видавали його підбори, що барабанили в перегородку. Не барившись ані секунди, я обхопив його за поперек і підняв, а Голмс із Пікрофтом послабили зашморг, який глибоко врізався у складки шиї. Потім ми перенесли Піннера до іншої кімнати й поклали на підлогу. Обличчя його залишалося синім, він дихав натужено, то втягаючи, то випинаючи розпухлі бузкові губи. Це була жалюгідна подоба тієї сповненої сили людини, з якою ми спілкувалися пять хвилин тому.
Що ви скажете, Ватсоне? запитав Голмс.
Нахилившись, я почав оглядати Піннера. Пульс був слабким і переривчастим, але дихання вирівнювалось, у вузьких щілинах під повіками поблискували білки очей.
Ми встигли вчасно, сказав я. Ще б секунда-друга і кінець. Тепер він виживе. Відчиніть вікно й подайте карафу. Я розстебнув комір Піннера, хлюпнув водою йому в обличчя та взявся підіймати й опускати його руки, доки він не почав дихати рівно та глибоко. Треба трішки зачекати, додав я, обернувшись до друзів.
Голмс стояв біля столу, засунувши руки в кишені брюк та нахиливши голову.
Думаю, час викликати поліцію, проговорив він. Хоча, чесно кажучи, я хотів би розібратися в цій справі, перш аніж зустрінуся з ними.
Для мене це все цілковита загадка, почухав потилицю Пікрофт. Якого дідька їм знадобилося тягти мене в Бірмінгем, а потім...
Якраз саме із цим усе зрозуміло, нетерпляче перебив Голмс. Але такий несподіваний поворот...
Чи не хочете ви сказати, що з усім, що відбувалося досі, ви розібрались?
Це ж елементарно. Якщо відстежити перебіг подій і як слід проаналізувати факти, висновок напрошується сам собою.
І який же висновок?
У цій справі є дві вихідні точки. Перша Пікрофта спонукали підписати документ, що зєднає його з ніби процвітаючою компанією. Ви усвідомлюєте значення цього факту?
Навряд чи.
Навіщо це могло знадобитися? Зрозуміло, що не для дотримання формальностей. Такі питання зазвичай вирішують на словах, і не було жодної нагальної потреби відступати від загальноприйнятого правила. Мій юний друже, їм просто знадобився зразок вашого почерку.
Але навіщо?
Навіщо? Якщо ми знайдемо відповідь на це запитання, нам удасться розплутати весь клубок. Мені спадає на думку лишень одна відповідь. Хтось хотів навчитися підробляти вашу руку, а для цього потрібен зразок. Тепер перейдімо до другого пункту.
Піннер наполегливо просив вас не посилати письмової відповіді в контору «Моусон-енд-Уїльямс», іншими словами він хотів, щоб менеджер тієї фірми був упевнений, ніби містер Голл Пікрофт, якого він у вічі не бачив, у понеділок уранці зявиться на службу.
Боже мій! заволав наш клієнт. Як же я сам не здогадався?
Тепер ви розумієте, навіщо їм знадобився зразок вашого почерку? А раптом комусь спаде на думку порівняти почерк людини, що зявилася замість вас, із почерком, яким заповнено анкету? Брехня відразу ж розкриється. Крім того, їм було важливо зробити так, щоб ви не мали змоги обдумати ситуацію й зустрітися з кимось, хто міг би розповісти вам, що в конторі Моусона працює ваш двійник. Тому вам видали аванс у сто фунтів, відправили подалі від Лондона й завантажили безглуздою роботою. Досить проста схема.
Однак навіщо цьому чоловікові знадобилося видавати себе за власного брата?
Це теж зрозуміло. У справу, напевно, вплутано лише дві особи. Один удає із себе вас у конторі фірми. Другий повинен був зявитися до вас із пропозицією про роботу, але зважив, що для ролі роботодавця доведеться залучати когось третього, а цього йому не хотілося. Він поспіхом змінив зовнішність, сподіваючись, що зможе обкрутити вас кругом пальця. Якби не випадково помічена пломба, його план міг би спрацювати.
Голл Пікрофт сплеснув руками.
Боже правий! закричав він. І чим же він займався, цей другий Голл Пікрофт, у «Моусон», поки мене тут водили за носа? Містере Голмс, скажіть, що мені робити?
Необхідно телеграфувати до «Моусон».
Щосуботи вони зачиняються опівдні.
Напевне там є сторож або хтось із обслуги.
Точно! Там постійно чергує охоронець у них же зберігаються цінні папери. Я чув про це, коли працював у Лондоні.
Чудово. Від нього ми й дізнаємося, чи все гаразд на фірмі та чи працює в них маклер під вашим іменем. Залишилося зрозуміти, чому, побачивши нас, один із пройдисвітів вийшов до іншої кімнати й повісився.
Газета, пролунав за нашими спинами хрипкий голос. Чоловік уже прийшов до тями і тепер сидів долі, розтираючи багряну смугу на горлі.
Газета! закричав Голмс. Який же я йолоп! Мені й на думку не спало, що всьому причиною є не наш візит, а газета! Там і треба шукати відповідь.
Він розгорнув газету й гукнув мене.
Гляньте, Ватсоне, це останній випуск лондонської «Івнінг стандарт». Бачите заголовки: «Зухвалий злочин. Убивство на фірмі Моусон-енд-Уїльямс. Невдале пограбування сторіччя. Злочинця схоплено». Будь ласка, прочитайте це вголос.
Ось про що говорила стаття:
«Сьогодні в Сіті було здійснено зухвалу спробу пограбування, яка закінчилася смертю охоронця та затриманням злочинця. Декілька днів тому банкірський дім Моусон-енд-Уїльямс одержав на зберігання цінні папери загальною вартістю понад мільйон фунтів стерлінгів. Управитель, розуміючи, яка відповідальність лягає на його плечі, розпорядився встановити в сховищах сейфи найновішої системи, крім того, вдень і вночі в будинку чергував озброєний охоронець. За неуточненими даними минулого тижня на роботу до фірми на посаду маклера було прийнято такого собі Голла Пікрофта. Виявилося, що під цим імям ховався горезвісний Беддингтон, шахрай і зломщик, який нещодавно разом зі своїм братом вийшов на волю після пяти років каторги. Якимось чином злочинцеві, котрий прикривався чужим імям, удалося влаштуватися на роботу до головного офісу Моусон-енд-Уїльямс. Там він зумів роздобути зліпки з ключів і план приміщення для зберігання цінностей.
Ось про що говорила стаття:
«Сьогодні в Сіті було здійснено зухвалу спробу пограбування, яка закінчилася смертю охоронця та затриманням злочинця. Декілька днів тому банкірський дім Моусон-енд-Уїльямс одержав на зберігання цінні папери загальною вартістю понад мільйон фунтів стерлінгів. Управитель, розуміючи, яка відповідальність лягає на його плечі, розпорядився встановити в сховищах сейфи найновішої системи, крім того, вдень і вночі в будинку чергував озброєний охоронець. За неуточненими даними минулого тижня на роботу до фірми на посаду маклера було прийнято такого собі Голла Пікрофта. Виявилося, що під цим імям ховався горезвісний Беддингтон, шахрай і зломщик, який нещодавно разом зі своїм братом вийшов на волю після пяти років каторги. Якимось чином злочинцеві, котрий прикривався чужим імям, удалося влаштуватися на роботу до головного офісу Моусон-енд-Уїльямс. Там він зумів роздобути зліпки з ключів і план приміщення для зберігання цінностей.
Згідно із запровадженим у Моусон порядком, щосуботи клерки залишають робочі місця опівдні. Тому сержант Тусон із місцевого відділку поліції був здивований, побачивши, що з будинку фінансової компанії о двадцять хвилин на другу виходить чоловік із саквояжем у руках. Дивний пан викликав підозру в стража порядку, тому сержант вирішив піти за ним і через деякий час за допомогою констебля Поллака зумів арештувати лиходія, що чинив відчайдушний опір. Практично відразу стало зрозуміло, що це вкрай зухвалий безпрецедентний за масштабами злочин. У саквояжі затриманого пана було виявлено облігації компанії Америкен рейлуей загальною вартістю сто тисяч фунтів стерлінгів і велику кількість акцій вугільних та інших компаній. Під час огляду будинку знайдено тіло охоронця. Труп був схований усередині найбільш місткого з сейфів, де й пролежав би до ранку понеділка, якби не пильність сержанта Тусона. Потиличну частину черепа охоронця практично знесено страшним ударом коцюби. Не викликає сумніву, що Беддингтон потрапив до приміщення, удавши, буцімто забув щось на робочому місці, вбив охоронця, спустошив великий сейф і, сховавши здобич у саквояж, кинувся з будинку. Брат запеклого злочинця, який зазвичай працює з ним у парі, судячи з усього, в злочині участі не брав, але поліція робить усе можливе для встановлення його місцезнаходження».
Що ж, ми можемо злегка спростити їм завдання, сказав Голмс, дивлячись на жалюгідну постать, яка скорчилася біля вікна. Ми з лікарем Ватсоном побудемо поки що з паном Беддингтоном, а ви, містере Пікрофт, спустіться, будь ласка, вниз і викличте поліцію.
«Глорія Скотт»
Ватсоне, у мене зберігаються папери, на які вам варто глянути, вимовив мій друг Шерлок Голмс одного зимового вечора, коли ми з ним влаштувалися у кріслах перед палахким каміном. Це документи у справі «Глорії Скотт». Прочитавши ось цього листа, наприклад, мировий суддя Тревор від жаху дістав удар і помер, не приходячи до памяті.
Висунувши шухляду столу, Голмс дістав згорненого в трубку листа, розвязав стрічечку й передав листа мені. Це була записка, нашкрябана на потріпаному, пожовклому від часу аркуші.
«Гра вдалася. Партію закінчено, говорилося в ній. Старий гусак Гадсон дістав указівки, розповів про улов геть усе. Від лисиць рятуйте фазанів та й своє не забудьте життя».
Прочитавши це загадкове послання, я підвів очі на Голмса й побачив, що він не глузує, спостерігаючи за мною.
Ви здивовані? запитав він.
Не розумію. Така записка, по-моєму, швидше здатна розсмішити, ніж злякати.
Проте факт залишається фактом. Міцний чоловік похилого віку, прочитавши її, упав як підтятий.