Я зробив те, що просив містер Піннер, і він сховав папір у кишеню.
«І ще дещо, додав він. Як ви вчините з Моусоном?»
На радощах я і думати забув про Моусона.
«Надішлю їм письмову відмову», відповів я. «А ось цього робити не варто. У мене через вас вийшла суперечка з їхнім менеджером. Коли я почав розпитувати його про вас, він звинуватив мене в тому, що я хочу переманити у них фахівця. Тоді я теж злегка скипів. Хочете мати хороших працівників, платіть їм гідну зарплатню! сказав я йому. Він швидше погодиться на нашу маленьку ставку, ніж на вашу велику, заявив він мені у відповідь. Ставлю пять фунтів, сказав тоді я, що, коли він дізнається про мою пропозицію, ви від нього більше жодного звука не почуєте. Прийнято, відповів менеджер. Ми витягли його зі смітника, тож просто так він нас не зречеться. Так і висловився. Який мерзотник! обурився я. Не буду я їм нічого писати, якщо ви так радите. Значить, обіцяєте не писати? Чудово! сказав Артур Піннер, підводячись. Так не забудьте, вам призначено завтра на першу дня. Успіху вам».
Ось і вся розмова. Можете собі уявити, докторе, як я зрадів такому успіхові. Я півночі не спав і зранку першим же потягом вирушив до Бірмінгема. Речі я залишив у готелі на Нью-стрит і попрямував за вказаною адресою.
Зявився я за чверть години до призначеного часу, але вирішив, що біди в цьому немає. Будинок 1266 був затиснутий між двома великими магазинами. Увійшовши, я побачив кручені сходи та безліч квартир, що здавалися під контори й кабінети. Унизу висів список усіх, хто винаймає приміщення, але «Франко-Мідландської компанії залізних виробів» там не було. Я зомлів невже мене обдурили, але тут до мене підійшов чоловік, дуже схожий на Артура Піннера: та сама статура, такий самий голос, тільки волосся він мав трохи світліше.
«Ви містер Голл Пікрофт?» звернувся чоловік до мене. «Так», відповів я. «На вас я й чекаю, але ви прибули раніше від призначеного часу. Сьогодні вранці я одержав листа від брата, він просто-таки дифірамби вам співає». «А я якраз шукав ваш кабінет». «Нас поки що немає в списку, бо ми тільки минулого тижня винайняли приміщення. Ходімте зі мною, все обговоримо нагорі».
Ми вибралися довжелезними сходами під самісінький дах. Там було декілька порожніх маленьких кімнаток, запорошених, без килимів і фіранок. Я ж собі уявляв простору залу з блискучими столами й цілою навалою клерків, а там із меблів були два стільці, маленький столик і кошик для сміття. На столі лежала рахівниця. Я, зізнаюсь, дещо розгубився.
«Не дивуйтеся, містере Пікрофт, сказав мій новий знайомий, Рим будувався не за один день. Грошей у нашої компанії вистачає, але ми прагнемо витрачати їх не на утримання розкішних кабінетів. Сідайте. Записка від брата у вас?»
Я подав йому записку, і він уважно її прочитав.
«Ви, схоже, просто вразили Артура, вимовив Гаррі Піннер. А він, варто зазначити, прискіпливий. І я, схоже, дослухаюсь його поради. Можете вважати, що вас прийнято». «Що входить до моїх обовязків?» спитав я. «Ви очолите нове відділення в Парижі, яке буде займатися постачанням англійського посуду в крамниці наших ста тридцяти чотирьох агентів у Франції. Договір буде підписано впродовж тижня. Поки залишайтесь у Бірмінгемі, займетеся справою». «Якою?»
Я подав йому записку, і він уважно її прочитав.
«Ви, схоже, просто вразили Артура, вимовив Гаррі Піннер. А він, варто зазначити, прискіпливий. І я, схоже, дослухаюсь його поради. Можете вважати, що вас прийнято». «Що входить до моїх обовязків?» спитав я. «Ви очолите нове відділення в Парижі, яке буде займатися постачанням англійського посуду в крамниці наших ста тридцяти чотирьох агентів у Франції. Договір буде підписано впродовж тижня. Поки залишайтесь у Бірмінгемі, займетеся справою». «Якою?»
Він дістав із шухляди столу грубезний том у червоній обкладинці.
«Це адресна книга Парижа, сказав він. Біля кожного прізвища вказано рід занять. Випишіть імена й адреси усіх торговців залізними виробами». «Але ж існують спеціалізовані довідники. Може, варто пошукати один із них?» запропонував я. «Вони недосить надійні. Робіть те, про що я вас прошу. Результати надайте мені в понеділок до півдня. На все добре, містере Пікрофт. Сподіваюся, на вас чекає велике майбутнє в нашій компанії».
Я повернувся до готелю з книгою під пахвою та безліччю сумнівів у душі. З одного боку, мене прийняли на роботу, в кишені лежало сто фунтів, одначе у мене залишилось не дуже гарне враження про моїх роботодавців. Але я вирішив: нехай буде як буде і взявся до роботи. Всю неділю я морочився з довідником, але до понеділка дійшов лише до букви «Н». Я пішов до свого нового начальника, який сидів у тій-таки порожній кімнаті, й одержав указівку працювати далі, а в середу зявитися знову. До середи я не впорався, й дістав термінування до пятниці, а значить до вчорашнього дня. У пятницю я здав містерові Гаррі Піннеру роботу повністю.
«Дуже дякую, сказав він. Цей список буде для мене вельми корисним». «Так, із ним довелось поморочитися», сказав я. «Тепер я хочу, щоб ви склали перелік меблевих магазинів. У них також торгують посудом». «Добре». «І зайдіть до мене завтра близько сьомої, розкажете, як просувається справа. Тільки не перестарайтеся. Попрацюєте, а увечері сходіть до мюзик-холу».
Він осміхнувся, і я помітив, що на другому зубі зліва у нього стоїть велика золота пломба.
Шерлок Голмс потер руки, а я здивовано втупився в нашого клієнта.
Розумієте, лікарю Ватсон, пояснив він. Коли ми розмовляли з тим типом у Лондоні, в його роті я бачив точнісінько таку пломбу на тому самому зубі. Ці двоє відрізнялись один від одного лише тим, що можна змінити за допомогою бритви або перуки, а статура й голос у них однаковісінькі. Загалом, я зрозумів, що це одна й та сама людина. Потім він випровадив мене з контори, і я вийшов на вулицю в цілковитій розгубленості.
Я повернувся до готелю, сунув голову під кран і намагався зрозуміти, що відбувається. Навіщо він відправив мене з Лондона в Бірмінгем? Навіщо приїхав туди сам? Для чого йому знадобилося писати листа самому собі? Нісенітниця якась! Аж потім мене раптово осяяло, що загадка, яка мені не під силу, для містера Шерлока Голмса легка справа. Увечері я сів у поїзд, уранці приїхав до Лондона, і тепер разом із вами, джентльмени, повертаюся до Бірмінгема.
Коли маклер закінчив цю дивну історію, в купе ненадовго запанувало мовчання. Потім Шерлок Голмс відкинувся на мяку спинку сидіння і з виразом гурмана, що зробив перший ковток рідкісного вина, покосився на мене.
Цікаво, чи не правда, Ватсоне? сказав він. Думаю, ви погодитеся, що розмова з містером Артуром-Гаррі Піннером у конторі компанії «Франко-Мідландських залізних виробів» буде цікавою для нас обох.
Але як це влаштувати?
Дуже просто, втрутився в розмову Голл Пікрофт. Ви є моїми друзями й шукаєте роботу. Буде цілком природно, якщо я приведу вас до виконавчого директора.
Згоден, кивнув Голмс. Кортить особисто поглянути на цього пана та спробувати збагнути, яку гру він замислив. Друже мій, скажіть, чим іще ви могли привернути до себе його увагу? Або, може... Тут він замовк і просидів до Бірмінгема із відсутнім поглядом, дивлячись у вікно. Ми знову почули його голос тільки на Нью-стрит.
Близько семи вечора ми втрьох стояли на Корпорейшн-стрит.
Немає сенсу підійматися завчасно, сказав наш клієнт. Він явно приходить туди тільки для того, щоб зустрітися зі мною. Ми нікого там не знайдемо... О, дивіться! раптом вигукнув Пікрофт. Ось він іде.
Він указав на приземкуватого чоловіка в добротному костюмі, який крокував протилежною стороною вулиці. Помітивши хлопчика, який продавав свіжий випуск вечірньої газети, чоловік перебіг через вулицю, спритно лавіруючи між кебами, купив газету та зник у дверях.
Він указав на приземкуватого чоловіка в добротному костюмі, який крокував протилежною стороною вулиці. Помітивши хлопчика, який продавав свіжий випуск вечірньої газети, чоловік перебіг через вулицю, спритно лавіруючи між кебами, купив газету та зник у дверях.
Що я вам казав! просяяв наш клієнт. У будинку, куди він увійшов, якраз і розташована контора. Йдіть за мною!
Простуючи за ним, ми піднялися на пятий поверх і зупинились біля прочинених дверей. Пікрофт постукав, і ми переступили поріг порожньої кімнати точно такої, як змалював наш клієнт. За єдиним столом сидів чоловік, за яким ми спостерігали на вулиці. Перед ним лежала розгорнута газета. Але коли він звернув на нас погляд, я побачив очі, сповнені надзвичайної скорботи й жаху. Такого жаху, ніби для нього настала фатальна хвилина. Лоб чоловіка блищав від поту, а витріщені очі шалено бігали. Він зиркнув на свого працівника так, наче бачив уперше в житті, й зі здивованого обличчя нашого супутника я зрозумів, що відбувається щось незвичне.
Що з вами, містере Піннер? закричав Голл Пікрофт. Вам зле?
Так, щось мені недобре. Чоловік облизав пересохлі губи. Йому ледве вдалось опанувати себе. Що це за пани з вами?
Це містер Гарріс із Бермендсі, а це містер Прайс, він місцевий, з Бірмінгема. Вони мої друзі, досвідчені фахівці, але не так давно залишились без роботи й сподіваються, що, можливо, у вас знайдеться вакантне місце.
Цілком можливо, цілком можливо. По обличчю містера Піннера промайнула дивна усмішка. Чим ви займаєтеся, містере Гарріс?
Я бухгалтер, сказав Голмс.
Непогано, нам саме потрібні хороші бухгалтери. А ви, містере Прайс?
Я маклер.
Що ж, я думаю, ми зможемо влаштувати вас у нашій компанії. Я вас відразу ж сповіщу. А тепер, прошу вас, залиште мене. Хай йому біс, та йдіть уже!
Він так несподівано зірвався на крик, що ми з Голмсом обмінялися красномовними поглядами, а Голл Пікрофт ступив до столу.
Містере Піннер, сьогодні ви мусили видати мені нове завдання, сказав він.
Так, так, звісно. Чоловік уже опанував себе. Затримайтеся на хвилинку. Ваші друзі також можуть зачекати тут. За три хвилини я буду до ваших послуг. Він підвівся, чемно поклонився й вийшов крізь двері в дальньому кінці кімнати, ретельно причинивши їх за собою.
Він не втече? прошепотів Голмс.
Це неможливо, відгукнувся Пікрофт. Двері ведуть до внутрішнього приміщення. Там немає виходу.
А меблі там є?
Учора не було.
Гм, то що ж він там робить? Що його так вразило?
Може, він вирішив, що ми з поліції? припустив я.
Проте Голмс похитав головою.
Він уже був наляканий, коли ми ввійшли. Мені здається, що...
Його слова були перервані стуком, що лунав із боку дверей, які вели до внутрішнього приміщення.