Ось така історія, докторе. Якщо ви вважаєте, що ці факти можуть знадобитися для вашої колекції, я радо надаю їх у ваше розпорядження.
Обряд Масгрейвів
У всьому, що стосується процесів розумової діяльності, не відшукати більш методичної й точної людини, ніж мій друг Шерлок Голмс. Але навіть при деякій строгості й манірності в одязі, у повсякденному житті це був нечепура поміж нечепур із тих, що своїми нестерпними звичками отруюють життя сусідам по квартирі.
Не хочу сказати, що сам я в цьому сенсі бездоганний. Певні обставини біографії перетворили мене в дещо більш охайну людину, ніж цього можна б очікувати від медика. Проте всьому є край, і тому, коли я бачу пана, який зберігає сигари у відерці для вугілля, тютюн тримає в персидській туфлі, а листи, що очікують відповіді, приколює складаним ножем прямісінько посеред дубової камінної полиці, моя самооцінка значно зростає. Крім того, мені завжди здавалося, що вправлятися у стрільбі варто під голим небом. І коли Голмс, перебуваючи в недоброму гуморі, що траплялося досить часто, усідався в крісло з револьвером та сотнею набоїв і починав стріляти в протилежну стіну, прикрашаючи її вензелем правлячого королівського дому, у мене складалось враження, що навряд чи це може поліпшити зовнішній вигляд нашої вітальні.
Наші апартаменти були повністю забиті хімікаліями й різноманітними доказами, знайденими на місці злочину, до того ж вони мали звичку розповзатися по всіх кімнатах, і часом їх можна було знайти в найнесподіваніших місцях, наприклад у цукорниці. Проте мені найдужче болить стан паперів Голмса. Він панічно боїться знищувати документи, що мають стосунок до справ, у яких йому колись доводилося брати участь, але при цьому лише раз на кілька років знаходить у собі сили розсортувати та впорядкувати їх. При цьому ніхто не має права торкатися цієї запиленої купи, за винятком її власника.
Як я вже казав, спалахи неприборканої енергії, що супроводжували його розслідування, чергуються з періодами млявості й апатії, коли мій друг валяється на дивані з книжкою або скрипкою, лінуючись поворушити пальцем і починаючи рухатися лише тоді, коли йому необхідно підійти до обіднього столу й повернутися назад.
Одного зимового вечора, коли ми сиділи біля каміна, я, помітивши, що Голмс відклав зошит, у який записував цитати з прочитаних книг, запропонував йому витратити наступні дві години на те, щоб зробити нашу кімнату трохи затишнішою. Заперечити, що прийшов час учинити так, він не міг, тому з кислою міною попрямував до своєї спальні й невдовзі повернувся, тягнучи за собою містку залізну скриню. Голмс поставив її посеред кімнати, усівся на табурет і відкинув віко. Я побачив, що скриня на третину заповнена паперами, перевязаними червоними стрічками в стосики.
Це просто скарб, Ватсоне! сказав мій друг, лукаво позираючи на мене. Якби ви знали, які цікаві речі тут зберігаються, ви благали б мене не складати сюди нових справ, а, навпаки, витягти дещо зі старого.
Невже це нотатки про найперші справи? запитав я. А я вже думав, що з тих часів нічого не збереглося.
Так, друже, це справи, якими я займався задовго до того, як у мене зявився особистий біограф. Голмс любовно витягав і переглядав купки паперів. Не всі вони закінчились успіхом, але є серед них дуже й дуже цікаві. Ось записи про тарлтонські вбивства, це про Вамберрі, виноторгівця, ось це справа російської старої аристократки, це незвична справа про алюмінієву милицю, це повний звіт про розслідування злочинів клишоногого Риколетті та його жахливої дружини. А ось це... о, це справжня родзинка!
Голмс запустив руку на самісіньке дно скрині й витяг звідти деревяний коробочок зі зсувною кришкою, на взір тих, у яких діти зберігають іграшки, і відкрив. Там лежав зімятий папірець, старовинний мідний ключ, деревяний кілочок із намотаною на нього мотузкою та три іржаві металеві кружальця.
Ну, Ватсоне, що ви на це скажете? побачивши моє здивування, посміхнувся Голмс.
Цікавий припас.
Згоден, але подія, яка повязує ці предмети, буде для вас іще цікавішою.
Один по одному Шерлок Голмс виклав дивні предмети на край столу. Потім пересів у крісло й узявся їх роздивлятися.
Ці речі, сказав він, усе, що залишилося від справи про обряд Масгрейвів.
Я був би вам глибоко вдячний, якби ви розповіли про цю справу.
А як же прибирання?! насмішкувато вигукнув мій друг. Але я буду радий, якщо ця розповідь потрапить до ваших анналів. У ній є деякі подробиці, що вирізняють її з-поміж інших кримінальних справ не лише Англії, а й будь-якої іншої країни. Можливо, ви памятаєте історію про «Глорію Скотт» і про нещасного суддю, бесіда з яким уперше примусила мене замислитися про карєру детектива. Зараз я є доволі відомий, і дуже різні люди звертаються до мене, коли заходять у глухий кут. Навіть тоді, коли ми з вами тільки-но познайомилися, моє становище було вже досить міцним, хоча й не дуже прибутковим. Але ви й уявити не можете, як важко мені було попервах і як довго довелося чекати на визнання.
Коли я вперше приїхав до Лондона, то винаймав кімнату на Монтегю-стрит, прямо за рогом Британського музею, і там перебував увесь вільний час, а його в мене було аж надто багато, вивчаючи наукові дисципліни, які могли знадобитися в моїй роботі. Час від часу в мене зявлялися справи; здебільшого до мене звертались по рекомендації моїх університетських товаришів, адже в останні роки навчання я і мої методи являли собою головний предмет студентських розмов. Однією із цих справ була справа про обряд сімейства Масгрейвів. Наслідки, які вона мала, і поставили мене на ту сходинку, де я є зараз.
Ми з Реджинальдом Масгрейвом навчалися на одному факультеті й навіть були трохи знайомі. Студенти старших курсів його недолюблювали через зарозумілість, яка насправді була лише спробою приховати вроджену полохливість. На вигляд це був стовідсотковий аристократ: ніс із горбиком, великі очі, худорлявий, із вишуканими манерами. Він був нащадком одного з найдавніших родів, молодшої гілки, яка в шістнадцятому сторіччі відокремилася від Масгрейвів, що живуть на півночі, й оселилась у Сассексі, в маєтку Герл-стоун, який є найстарішим замком у графстві. Щоразу, коли я бачив бліде напружене обличчя Реджинальда Масгрейва і його постать, у моїй уяві виринали сірі готичні аркади та благородні середньовічні руїни. Кілька разів нам випадало спілкуватись, і його зацікавили мої методи спостереження та побудови висновків.
Ми з Реджинальдом Масгрейвом навчалися на одному факультеті й навіть були трохи знайомі. Студенти старших курсів його недолюблювали через зарозумілість, яка насправді була лише спробою приховати вроджену полохливість. На вигляд це був стовідсотковий аристократ: ніс із горбиком, великі очі, худорлявий, із вишуканими манерами. Він був нащадком одного з найдавніших родів, молодшої гілки, яка в шістнадцятому сторіччі відокремилася від Масгрейвів, що живуть на півночі, й оселилась у Сассексі, в маєтку Герл-стоун, який є найстарішим замком у графстві. Щоразу, коли я бачив бліде напружене обличчя Реджинальда Масгрейва і його постать, у моїй уяві виринали сірі готичні аркади та благородні середньовічні руїни. Кілька разів нам випадало спілкуватись, і його зацікавили мої методи спостереження та побудови висновків.
Чотири роки я нічого не чув про Масгрейва, доки одного ранку він не увійшов до моєї кімнати на Монтегю-стрит. Реджинальд мало змінився, на ньому був модний костюм, і поводився він як завжди стримано й гідно.
«Як ваші справи, Масгрейве?» запитав я після того, як ми поручкалися. «Ви, можливо, чули про смерть мого батька, зітхнув Масгрейв. Він помер два роки тому, й управління маєтком Герлстоун лягло на мої рамена. До того ж я депутат від свого округу, так що життя в мене досить напружене. А ви, Голмсе, я бачу, знайшли застосування своїм здібностям, які так дивували нас іще в університеті». «Так, сказав я. Я заробляю на життя головою». «Радий це чути, оскільки саме зараз мені дуже потрібна ваша допомога. У Герлстоуні відбуваються дуже дивні речі, і поліція не в змозі розібратися, що до чого».
Можете уявити мій стан, коли я почув це, Ватсоне. Ось він той самий шанс застосувати свої аналітичні здібності, якого я чекав усі ці місяці. У глибині душі я твердо вірив, що зможу досягти успіху там, де інші зазнали невдачі.
«Розповідайте мерщій, що сталося!» закричав я.
Реджинальд Масгрейв усівся навпроти мене й закурив.
«Хоч я й неодружений, почав він, але в Герлстоуні мені доводиться тримати великий штат слуг. Будівля замку стара, і підтримувати її в належному стані нелегко. До того ж маю мисливські угіддя, і в сезон полювання на фазанів зїжджається багато людей, яким теж потрібні слуги. У будинку мешкають вісім покоївок, кухар, дворецький, два лакеї та хлопчик-слуга. Для садка й стайні я тримаю окремий штат.
З усіх слуг найдовше в будинку живе Брантон, дворецький. Мій батько взяв його на службу ще в ту пору, коли Брантон був молодим шкільним учителем без місця роботи. Він виявився людиною енергійною та вольовою й невдовзі перетворився на незамінного в оселі. Це рослий, привабливий чоловік із високим чолом. Він прослужив уже двадцять років, але навряд чи йому більше сорока. Брантон знає кілька іноземних мов і вміє грати чи не на всіх відомих музичних інструментах, отож і дивно, що він тривалий час задовольнявся такою скромною посадою. Напевне, йому в нас непогано жилося.
Проте при всіх чеснотах є у Брантона один ґандж. Він охочий до жіноцтва, а в нашій провінції грати роль донжуана такому показному чоловікові не важко. Відтоді як померла його дружина, прикрощам немає меж. Декілька місяців тому в нас зявилась надія, що дворецький стане розсудливим, бо він обручився з Рейчел Гоуллс, нашою другою покоївкою. Проте невдовзі він її кинув і почав зустрічатися з Джанет Трегелліс, дочкою старшого єгеря. Рейчел дівчина чудова, але, як і більшість валлійців, надто вразлива. У неї почалася нервова лихоманка, і тепер вона ходить ніби у воду опущена. Дивитися на Рейчел було боляче, але наступна неприємність змусила нас забути про неї, тим більше, що цьому передував скандал і звільнення дворецького Брантона.
Ось як усе було. Я вже згадував, що Брантон розумний, розум його й згубив. Річ у тому, що в нього зявилася звичка лізти в чужі справи. Я ні про що не здогадувався. І лише випадковість відкрила мені очі на те, як далеко завела його ця лиха пристрасть.
Як я вже згадував, наш будинок дуже старий. Минулого тижня, в четвер увечері, я вирішив після вечері випити філіжанку міцної кави і, як наслідок, усю ніч не міг заснути. Я ворочався до другої години ранку, а потім, зрозумівши, що заснути все одно не вдасться, встав, засвітив свічку й вирішив взятися за один роман, читання якого давно відкладав. Але книжка залишилась у більярдній, тому я накинув халат і вийшов із спальні.