Мене звуть Джеком Прендергастом, сказав він. І даю руку собі відтяти, ти не пошкодуєш, що познайомився зі мною.
Я памятав це імя, тому що незадовго до мого арешту справа Прендергаста гриміла по всій Англії. Цей обдарований юнак із пристойної родини всі свої таланти використав для винайдення всіляких видів шахрайства й ошуку. Йому вдавалося залазити в гаманці найзаможніших лондонських купців.
Я сказав, що багато чув про нього.
Тоді, може, ти пригадаєш, через що увесь цей гармидер? не приховуючи гордості, запитав він. У газетах, мабуть, писали, що я поцупив чверть мільйона, проте їх так і не знайшли?
Так.
І як ти гадаєш, де зараз ці грошики?
Уявлення не маю, сказав я.
У мене! Господи Боже, та в мене більше гіней, аніж у тебе волосся на голові. А якщо в тебе є гроші, синку, і ти вмієш з ними поводитися, то зможеш досягти усього, чого забажаєш. Ти що, думаєш, така людина, як я, сидітиме, згорнувши руки в цій старій китайській труні? Ні, я ще в змозі подбати про себе та своїх друзів. Тримайся мене, приятелю, і я тебе витягну звідси.
Спочатку я гадав, що ці слова нічого не означають, але потім Прендергаст, узявши з мене клятву мовчати, розповів, що він має план підкупити команду. Дванадцять увязнених домовились про це ще на суходолі. Прендергаст був їхнім ватажком, і його гроші мусили вирішити всю справу.
Є в мене дружок, сказав він, чудовий хлопець, надійний, як кольт. Він зараз на судні. І як ти думаєш, хто це? Наш капелан! Він зявився на корабель у сутані, усі його документи в повному порядку, а грошей при ньому стільки, що можна купити ці всі ночви з тельбухами. Команда одержала скільки треба ще до того, як найнялася на це судно. Крім того, він заплатив двом наглядачам і Меєру, другому помічникові капітана. Він би й капітана купив на додачу, та вважає, що в цьому немає потреби.
І що далі? запитав я.
А ти ще не втямив? здивувався Прендергаст. Пустимо кров солдатам.
Але ж вони озброєні!
Ми теж, синку. У нас на кожного знайдеться по парі пістолетів. І якщо ми не зможемо захопити це судно, усім нам місце не на каторзі, а в пансіонаті для шляхетних панянок. Поговори зі своїм сусідом ліворуч, дізнайся, чи можна йому довіряти.
Я зробив те, про що мене просили, і зясував, що цей сусід такий самий, як і я юнак, що попався на підлогові. Звали його Евансом. Потім він теж змінив імя, розбагатів і оселився на півдні Англії. Довго умовляти його не довелось адже це був наш єдиний шанс вирватися на свободу. Невдовзі з тридцяти восьми увязнених тридцять шість були ознайомлені з нашою таємницею.
Тепер ніщо не могло завадити нам заволодіти судном. Команда складалася з горлорізів, спеціально підібраних для цієї роботи. Фальшивий капелан, який не розлучався з чорною сумкою, буцімто набитою книжками для рятування душ, так часто навідувався до увязнених, що вже на третій день у кожного під ліжком були напилок, фунт пороху, двадцять куль і кілька пістолетів. Нам протистояли лише капітан, двоє його помічників, два наглядачі, лейтенант Мартин, вісімнадцять солдатів і судовий лікар. Не зважаючи на те, що перевага була на нашому боці, ми вирішили зірвати бунт уночі, проте він трапився раніше, ніж ми чекали.
Тепер ніщо не могло завадити нам заволодіти судном. Команда складалася з горлорізів, спеціально підібраних для цієї роботи. Фальшивий капелан, який не розлучався з чорною сумкою, буцімто набитою книжками для рятування душ, так часто навідувався до увязнених, що вже на третій день у кожного під ліжком були напилок, фунт пороху, двадцять куль і кілька пістолетів. Нам протистояли лише капітан, двоє його помічників, два наглядачі, лейтенант Мартин, вісімнадцять солдатів і судовий лікар. Не зважаючи на те, що перевага була на нашому боці, ми вирішили зірвати бунт уночі, проте він трапився раніше, ніж ми чекали.
Одного вечора лікар спустився до трюму, де розташовувалися камери, щоб оглянути увязненого, котрий захворів. Присівши на його ліжко, лікар несподівано намацав пістолети. Він виявився нервовим хлопцем зойкнув і так зблід, що увязнений одразу ж зрозумів, що сталося, зіскочив, повалив лікаря на ліжко, звязав і заткнув рот цуркою. Потім він розчинив палубний люк, і ми всі гуртом кинулися нагору. Двох охоронців застрелили, капрала, що прибіг на шум, теж. Біля містка стояли двоє солдатів, але їхні рушниці, схоже, не були заряджені, тому що стріляти вони навіть не намагались, їх теж прикінчили. Потім ми побігли до капітанської каюти, але тільки-но підступили до дверей, усередині почувся постріл. Ми виламали двері. Капітан лежав на столі, а поруч, тримаючи димучий пістолет, стояв капелан. Обох помічників капітана захопила команда.
Після того, як справу було закінчено, ми зюрмилися в кают-компанії. Стояв страшний галас усі кричали, упиваючись відчуттям свободи. Уїлсон, лжекапелан, став витягати з рундука пляшки з хересом. Ми відбивали шийки й наповнювали кружки, аж раптом просто у нас над головами гримнув залп із рушниці. Усе вкрилося пороховим димом, а коли він розсіявся, я побачив, що Уїлсон і ще вісім душ лежать на підлозі. Стіл був залитий кровю й хересом. Побачивши, що сталося з нашими друзями, ми запанікували, але Прендергаст заревів як бик і кинувся до дверей. Коли ми вискочили на палубу, на кормі стояли десять солдатів на чолі з лейтенантом. Верхня ляда кают-компанії була відкрита крізь неї вони й стріляли. Але перш аніж солдати встигли перезарядити рушниці, ми накинулися на них, і вже за пять хвилин все було скінчено. Тепер на борту з наших ворогів залишалися тільки наглядачі, помічники капітана й лікар.
Через них і почалась сварка. Серед каторжників було чимало таких, хто волів здобути свободу, але не хотів різні. Одна справа битися з озброєними солдатами, і зовсім інша холоднокровно вбивати беззбройних. Пятеро увязнених і троє моряків із команди відмовилися брати в цьому участь, але Прендергаст не збирався залишати свідків живими. Нарешті він сказав, що всі, хто з ним не погоджується, можуть узяти шлюпку та забиратися геть із судна. Ми охоче прийняли цю пропозицію з нас було досить крові. Нам видали матроські роби, діжку води та дві діжечки поменше одну з солониною, іншу з сухарями, і компас. Прендергаст жбурнув у човен стару карту й сказав, що тому, хто нас підбере, ми маємо говорити, ніби врятувалися з судна, яке пішло на дно на пятнадцятому градусі північної широти і двадцять пятому західної довготи. Потім він перерізав линь і відштовхнув шлюпку від борту.
Тепер я підходжу до найцікавішої частини своєї розповіді. Після того, як ми відчалили, на судні підняли вітрило. З північного сходу дув легкий вітер, і корабель почав повільно віддалятися. Нашу шлюпку покачувало на хвилях, ми з Евансом, як найбільш освічені, морочилися з картою, намагаючись визначити, до якого берега нам пливти. Острови Зеленого Мису були від нас за пятсот миль на північ, а узбережжя Африки за сімсот на схід. Вітер дув північний, і ми вирішили вирушити до узбережжя Сьєрра-Леоне. Глорія Скотт на той час уже пішла так далеко, що лише її щогли було видно з правого борту. Ми мовчки проводжали її поглядами, раптом гігантська хмара диму злетіла над судном. За кілька секунд нас наздогнав оглушливий гуркіт. Коли дим розвіявся, від Глорії Скотт не залишилось і сліду. Ми відразу ж повернули шлюпку й налягли на весла, щоб швидше дістатися місця страшної катастрофи.
Плисти довелось досить довго. Лише з діжок, що качалися на хвилях, уламків щогл і корпусу можна було визначити, де затонуло судно. Переконавшись, що ніхто не вижив, ми повернули шлюпку, аж тут до нас долетів відчайдушний крик. Якась людина, вчепившись за дошку, волала про допомогу. Витягнувши нещасного з води, ми впізнали в ньому молодого матроса Гадсона, але він був такий обпечений і змучений, що зміг говорити до ладу тільки наступного дня.
Плисти довелось досить довго. Лише з діжок, що качалися на хвилях, уламків щогл і корпусу можна було визначити, де затонуло судно. Переконавшись, що ніхто не вижив, ми повернули шлюпку, аж тут до нас долетів відчайдушний крик. Якась людина, вчепившись за дошку, волала про допомогу. Витягнувши нещасного з води, ми впізнали в ньому молодого матроса Гадсона, але він був такий обпечений і змучений, що зміг говорити до ладу тільки наступного дня.
Він розповів, що Прендергаст зі своєю бандою відправив на той світ пятьох полонених, які залишились. Обох наглядачів застрелили й кинули за борт, така сама доля спіткала і третього помічника капітана. Потім Прендергаст власноруч перерізав горло нещасному лікарю. Лише перший помічник капітана виявився людиною неполохливою. Йому вдалось послабити пута, і коли каторжник із закривавленим ножем попрямував до нього, помічник кинувся бігти й замкнувся в кормовому трюмі. Дюжина увязнених із пістолетами помчала за ним, але, виломивши двері, вони побачили, що втікач ховається за відкритою пороховою бочкою а їх на Глорії було десятки з коробком сірників у руках. Помічник крикнув, що, якщо вони зроблять іще крок, він підірве корабель, а наступної секунди гримнув вибух. Сам Гадсон вважав, що порох вибухнув не від сірника, а від випадкового пострілу одного з каторжників. Такий був кінець Глорії Скотт і банди зарізяк, що захопили її.
Ось, хлопчику мій, коротка розповідь про ту жахливу історію, учасником якої мені довелося стати. Наступного дня нас підібрав бриг Завзятий, який прямував до Австралії. Його капітан повірив нашій розповіді про те, як ми врятувалися із затонулого пасажирського корабля. Адміралтейство внесло транспортне судно Глорія Скотт до реєстру зниклих без вісти, а нас капітан Завзятого висадив у Сіднеї. Там ми з Евансом змінили імена, вирушили на копальні й загубилися серед старателів, що стікались туди з усіх усюд.
Із часом ми розбагатіли й повернулися до Англії багатими колоністами. Двадцять років ми прожили спокійно, сподіваючись, що минуле забуто назавжди. Уяви, що я відчув, упізнавши в морякові, що прийшов до нас, того, кого ми врятували після вибуху на Глорії Скотт. Він вистежив нас і вирішив, що, боячись розголосу, ми забезпечимо йому заможне життя. Тепер ти знаєш, чому я не хотів із ним сваритися, і можеш зрозуміти причину страху, що катує мене тепер, коли Гадсон вирушив шантажувати свою другу жертву».
У кінці останньої сторінки нерозбірливим почерком було приписано:
«У своєму шифрованому посланні Беддос повідомляє, що Г. усе розповів. Господи милосердний, зглянься на нас!»
Помовчавши, Голмс сказав:
Ось що я прочитав тієї ночі Тревору-молодшому, і ця історія справила на нього незабутнє враження. Бідолаха був так спантеличений, що невдовзі виїхав до Північної Індії, придбав чайну плантацію і, як я чув, став дуже успішним. Щодо моряка та Беддоса, то обидва ніби крізь землю пішли. До поліції ніяких заяв не надходило, значить, Беддос сприйняв загрозу за факт, що відбувся. У поліції вирішили, що Гадсон одержав від Беддоса те, що хотів, і втік, але особисто я вважаю, що насправді все відбулося навпаки. Беддос, доведений до розпачу та впевнений, що старий моряк доніс про все в поліцію, помстився йому й утік з країни, прихопивши із собою всю свою готівку.