Зчепивши руки, місіс Мунро застигла, очікуючи відповіді.
Пройшло не менше як десять хвилин, перш аніж її чоловік порушив мовчанку, і мені й досі дає насолоду згадка про його відповідь. Мунро підняв дівчинку, поцілував і простяг руку дружині.
Поговорімо про це вдома, там набагато затишніше, сказав він і повернувся до дверей. Я не ідеальна людина, Еффі, але й не негідник.
Поки ми всією компанією йшли по дорозі, Голмс штовхнув мене в бік.
Здається, шепнув він, ми радше потрібні в Лондоні, ніж у Норбері.
Більше про цю справу він не промовив ані слова аж до пізнього вечора.
Ватсоне, звернувся Голмс до мене, коли із запаленою свічкою в руці вже відчиняв двері своєї спальні, якщо ви коли-небудь помітите, що я починаю гнути кирпу, просто шепніть мені: «Норбері». Я буду вам удячний.
Біржовий маклер
Невдовзі після одруження я придбав лікарську практику в Падингтоні. Старому лікареві Фаркару, в якого я її купив, вона колись приносила непоганий прибуток, але вік і власні хвороби лікаря значно зменшили кількість його пацієнтів. Люди зазвичай скептично ставляться до медика, чиї ліки не можуть зцілити його самого. Я тоді був молодим, упевненим у собі та сповненим сили, і тому вважав, що за кілька років зможу знову зробити це місце так само прибутковим, як у кращі роки.
Узявшись до справи, я на три місяці з головою поринув у роботу і майже не зустрічався з Шерлоком Голмсом. У мене просто не було часу навідатися на Бейкер-стрит, а сам він зрідка виходив із дому. Тому я був неабияк здивований, коли одного червневого ранку, всівшись після сніданку почитати «Британський медичний журнал», почув дзеленчання дверного дзвіночка та високий, трохи рипучий голос мого старого друга.
Ватсоне, друзяко, проговорив Голмс, увійшовши до кімнати. Який я радий бачити вас! Напевне, і місіс Ватсон жива-здорова?
Дякую, ми обоє чудово почуваємося, сказав я, потискаючи йому руку.
І сподіваюся, докинув мій гість, умощуючись у крісло-гойдалку, що з вашою медичною практикою ви не втратили цікавості до загадок.
Навпаки! вигукнув я. Ось тільки вчора увечері впорядковував старі записи.
А що, як я запропоную вам поповнити вашу колекцію пригод прямо сьогодні?
Залюбки!
А як же ваша практика?
Я іноді заміняю сусіда-лікаря, коли йому необхідно кудись поїхати. Він буде радий повернути мені борг.
Пречудово! вигукнув Голмс, відкинувшись на спинку крісла й уважно мене розглядаючи. Бачу, ви нещодавно нездужали. Застуда, та ще й улітку, завжди знесилює.
Дійсно, минулого тижня я три дні пролежав удома з температурою. Проте я гадав, що хвороба не залишила і сліду.
Ви й справді виглядаєте зовсім здоровим та сповненим сил.
А яким же чином ви здогадалися?
Не мені вам розповідати про мої методи, друже.
Логічний ланцюжок?
Саме так. І розпочав я з ваших домашніх черевиків.
Я здивовано глипнув на нові домашні черевики з лакованої шкіри.
А як вам вдалося...
Черевики нові, випередив мене Голмс. Швидше за все, ви купили їх тижнів зо два тому. Підошви, які ви виставили про людське око, злегка підпалено. Спочатку я вирішив, що вони змокли, а потім підсмажились у сушарці, а потім помітив під підбором паперовий ярличок із маркою торговця. Від вологи наличка неодмінно б відклеїлася. Значить, ви сиділи біля каміна, простягнувши ноги до самого вогню, а здорова людина влітку ніколи б не стала цього робити.
Як завжди, після пояснень ланцюжок висновків Голмса видався дуже простим. Вловивши мою думку, він з удаваним смутком зітхнув.
Пора б мені позбутися звички все пояснювати, сказав він. Готові висновки без усіляких пояснень справляють куди більше враження. Отже, ви готові їхати зі мною до Бірмінгема?
Авжеж. Розкажіть про справу.
Про все дізнаєтесь у потязі. Клієнт чекає на мене надворі в екіпажі.
Хвилинку. Я черкнув записку сусіду-лікареві, збігав нагору пояснити дружині, що трапилось, і наздогнав Голмса, коли він уже сідав у кеб.
Мій друг відрекомендував мене джентльменові, який сидів у кебі. Містер Голл Пікрофт виявився юнаком із гарною статурою, відкритим обличчям та тонкими світлими вусиками. На ньому красувався циліндр, а костюм був чорним, строгого крою, що виказувало в містерові Пікрофті завсідника Сіті. Напевне він належав до того прошарку молодих людей, яких зневажливо прозивають «кокні», хоча саме вони є найкращими атлетами та спортсменами Британських островів. Кругле румяне обличчя пашіло енергією й завзяттям, тільки куточки рота, як мені здалося, були трохи опущені. Про те, що привело містера Пікрофта до Шерлока Голмса, я дізнався лише тоді, коли поїзд рушив.
Їхати нам трохи більше ніж годину, зауважив Голмс. Я хочу, щоб ви, містере Пікрофт, повторили для мого друга історію, яка сталася з вами. Ще краще, якщо ви пригадаєте додаткові подробиці. Ватсоне, я поки не можу сказати, прикрасить ця справа вашу колекцію чи навпаки, але, принаймні, вона має незвичні, навіть шокуючі деталі, які вам завжди були до смаку. Прошу, містере Пікрофт, я більше вас не перебиватиму.
Найгіршим у цій історії є те, почав наш супутник, що я удав із себе заплішеного дурня. Звісно, по-іншому я вчинити не міг, але, якщо мене відлучать від корита і я нічого не отримаю натомість, ось тоді я буду несосвітенним віслюком. Я поганенький оповідач, докторе Ватсон, але доповідаю все, як було.
Служив я маклером у біржовій конторі «Коксон-енд-Вудгаус» у Дрейперс-гарденс, але навесні цього року, коли луснула венесуельська позика, фірма пішла за димом. Відпрацював я там пять років. Старий Коксон написав мені просто приголомшливу рекомендацію, але мене, як і всіх інших службовців, звільнили. Я потикався до різних місць, але зараз безробітними маклерами, хоч греблю гати, тому вільного місця не знайшлось. У Коксона я заробляв по три фунти на тиждень і відклав на чорний день сімдесят фунтів, але гроші ці швидко скінчилися. Ні на що було навіть марок і конвертів купити, щоб розсилати листи за оголошеннями. Я стоптав останні черевики, оббиваючи пороги всіляких контор, але так нічого й не знайшов.
Нарешті я дізнався, що є вільне місце в «Моусон-енд-Уїльямс», великій фірмі на Ломбард-стрит. Повірте, це один із найбагатших закладів такого штабу в усьому Лондоні. В оголошенні було вказано, що розглядаються лише заяви, надіслані поштою. Ну, я й послав свою рекомендацію, навіть не сподіваючись отримати відповідь. Проте відповідь надійшла. У ній було сказано, що, коли я зявлюся наступного понеділка, то зможу відразу ж узятися до виконання своїх обовязків за умови, що їх задовольнить мій зовнішній вигляд. Загалом, цього разу мені поталанило, і я був на сьомому небі від щастя. Платня там була навіть на фунт вищою, ніж у Коксона, а обовязки ті ж самі.
Тут починаються дуже дивні речі. Мешкаю я в невеличкій квартирі на Поттерстеррас, це біля Гампстеда. Того вечора, коли одержав листа, сидів я, попихкуючи цигаркою, і ось стукає хазяйка пансіону з візитівкою, на якій написано: «Артур Піннер. Фінансовий агент». Чоловіка на таке імя я не знав, але все одно попросив хазяйку провести його до мене. Це був темноволосий чоловік із чорною бородою й лиснючим носом. Він метушився, говорив швидко, як людина, котра знає ціну часу.
«Містер Голл Пікрофт?» запитав він. «Так, сер», сказав я, присуваючи йому стілець. «Попереднє місце роботи Коксон-енд-Вудгаус?» «Так, сер». «А тепер зарахований до штату Моусона?» «Правильно». «Що ж, сказав він. Річ у тому, що до мене дійшли разючі оповіді про ваш хист. Памятаєте Паркера, колишнього управителя Коксона? Він постійно вас згадує».
Чути таке приємно. У конторі мене цінували, але я не підозрював, що про мене ходять розмови.
«Маєте гарну память?» запитав Піннер. «Звичайну», ніяково відповів я. «Після звільнення ви займалися фінансовою діяльністю?» продовжував гість своє розпитування. «Стежив за зведеннями з фондових бірж». «Одразу видно справжнього маклера! вигукнув він. Не заперечуєте, якщо я влаштую вам невелику перевірку? Ну-мо курс ейрширських акцій?» «Сто шість із четвертиною сто пять і сім восьмих». «А новозеландські обєднані?» «Сто чотири». «Дивовижно! закричав Артур Піннер, сплеснувши руками. Усе так, як мені й розповідали. Хлопчику мій, ви надто хороші, щоб працювати звичайним маклером у Моусона!»
Я тільки рота роззявив.
«Знаєте, пробурмотів я, я витратив багато сил, щоб знайти місце, і мені не хотілося б від нього відмовлятися». «Друзяко, та з вашими здібностями, це все одно що з гармати по горобцях стріляти! Моя пропозиція, певно, може здаватися дуже скромною, але порівняно з тим, що ви матимете у Моусона, це небо й земля. Вам на коли призначено?» «На понеділок». «Думаю, ви туди не підете». «Не піду?» «Так, сер. До того часу ви вже обіймете посаду комерційного директора Франко-Мідландської компанії залізних виробів, що має сто тридцять чотири відділення в містах і селах Франції».
Мені забило дух.
«Ніколи про таку не чув», сказав я. «Не дивно. Компанія не кричить про свої успіхи на кожному кроці, бо її статутний капітал сформований із приватних вкладів, і тепер вона приносить дуже хороший дохід, а тому й не допускає чужинців. Мій брат, Гаррі Піннер, є одним із засновників. Знаючи, що я збираюсь повертатися до Лондона, він попросив підшукати вправного фахівця. Ми можемо запропонувати вам усього пятсот фунтів на рік, але це тільки початок».
Я не повірив своїм вухам.
«Пятсот фунтів на рік!» «Додатково ви будете мати один процент із кожної угоди, підписаної вашими агентами, а це, можете повірити, виллється в суму куди більшу». «Та ж я геть зовсім не розуміюся на залізних виробах». «Яка різниця, адже ви прекрасний фінансист».
Я не повірив своїм вухам.
«Пятсот фунтів на рік!» «Додатково ви будете мати один процент із кожної угоди, підписаної вашими агентами, а це, можете повірити, виллється в суму куди більшу». «Та ж я геть зовсім не розуміюся на залізних виробах». «Яка різниця, адже ви прекрасний фінансист».
У мене голова паморочилася, але я все ж таки засумнівався.
«Буду з вами відвертим, сказав я. У Моусона мені обіцяли лише двісті фунтів, одначе це фірма відома, з хорошою репутацією, а про ваші франко-мідландські вироби я знаю так мало, що...» «Молодець! закричав Артур Піннер і ледве не поліз обійматися. Ви саме та людина, яка нам потрібна! Відразу видно хватку. Ось сто фунтів, і, якщо ми домовилися, забирайте їх як аванс». «Чудово, відповів я. Коли розпочинати роботу?» «Завтра о першій будьте в Бірмінгемі, сказав він. Ось записка, віддасте її моєму братові. Знайдете його за адресою Корпорейшн-стрит, 1266, там компанія тимчасово винаймає помешкання». «Містере Піннер, я не маю слів, щоб висловити свою вдячність», сказав я. «Не варто, хлопчику мій. Ви на це заслуговуєте. Залишилося владнати дрібні формальності. Ось аркуш паперу, будь ласка, напишіть Згоден виконувати обовязки комерційного директора компанії з обмеженою відповідальністю Франко-Мидландські залізні вироби з мінімальною платнею 500 фунтів стерлінгів на рік».