Не чіпай! Рано, він ще не взяв!.. А спінінг вигинається дугою і нема сил втерпіти
Не чіпай! Рано!
Де там рано! Хапаю, смикаю, тягну Пусто
Зараз звяжемо і в кущі закинемо, щоб рибалити не заважав!.. Це ж знову треба заряджати гак новою порцією червяків, сідати в гумовий човен і в повній темряві завозити той гак метрів за сімдесят, в яму, координати якої знає тільки Діма
Завезли, чекаємо За якийсь час вудлище знову гнеться дугою. Дзвоник аж на тому березі чути Всі насторожено дивляться в мій бік. Мене аж тіпає, але тримаюсь Вудлище поволі розгинається, дзвоник замовкає Тиша
Все, дочекалися, з гіркотою вимовляю я, але Діма застережливо піднімає вказівний палець
От, саме тепер, будь уважний! Тільки дзенькне зразу тягни!!! Потяглись хвилини напруженого чекання, і коли я вже, майже, втратив надію, вудлище ледь-ледь здригнулося, навіть дзвоника не чутно було.
Тягни!!! вирвалось одночасно з кількох горлянок. Не сподіваючись на мою реакцію, Діма першим підскочив до спінінга, підсік, і тільки потім віддав мені його:
Тягни, тільки обережно, дай сомику трохи погуляти, як схоче.
Ніч, повна хвилювань та рибацького азарту, схід сонця на Дніпрі
Дякую тобі, Дімо за ту незабутню ніч, за мій останній, в 1983 році схід сонця на Дніпрі, в Україні
Лиш тільки почало сутеніти, потяглися хлопці за клумаками з провізією. Валера запропонував:
Давайте зїмо спочатку мої яйця, бо вони напіврідкі і довго не стоятимуть! Сашко засміявся:
Ніколи не чув щоб яйця стояли
Під загальний сміх компанії витяг свого сидора і я.
У мене був лише окраєць хліба і велетенська качка, нафарширована яблуками і засмажена Оленою власноручно.
Коли я поклав на столик і розгорнув це диво, хлопці мовчки перезирнулись, відсунули свої припаси і взялись за качку. Проковтнувши пару шматків Вітя задумливо промовив:
Давайте зїмо спочатку мої яйця, бо вони напіврідкі і довго не стоятимуть! Сашко засміявся:
Ніколи не чув щоб яйця стояли
Під загальний сміх компанії витяг свого сидора і я.
У мене був лише окраєць хліба і велетенська качка, нафарширована яблуками і засмажена Оленою власноручно.
Коли я поклав на столик і розгорнув це диво, хлопці мовчки перезирнулись, відсунули свої припаси і взялись за качку. Проковтнувши пару шматків Вітя задумливо промовив:
І чого б це я їхав казна куди від такої дружини Хлопці дружно підтримали Віктора, а Валера висловив загальну думку, що підводила риску: Дурний мабуть На тому й порішили Зосереджене хрумтіння знову порушив Віктор, він зненацька різко поклав недоїдену ніжку на стіл і закричав:
Покладіть, покладіть, кому кажу! Покладіть все на стіл і не чіпайте а ні крихти! Так же не можна!
Вітьок, в тебе десь вавка відкрилася? Обережно запитав я.
Сам ти вавка! вигукнув Вітя, якщо не розумієш, що це дичина і не проста дичина, а ВО-ДО-ПЛА-ВА-Ю-ЧА! А де ж їй, бідній, плавати, коли пива нема? Ми зітхнули з полегкістю Вітя в нормі, це добре, але ж пива таки нема і всім нам раптом так страшенно закортіло пива, що ми без жалю відклали свої недоїдені шматки і стали чекати першої-ліпшої зупинки.
«Першою-ліпшою» зупинкою був Конотоп, де ми простоявши близько чотирьох годин, встигли комфортно розмістити «водоплаваючу» дичину в персональних басейнах з пивом і полягали спати.
Вранці з'ясувалося, що потяг, що йшов попереду нас, десь на перегоні зіткнувся з кількома вагонами товарняка, які відчепилися
Знаково подорож починається, подумав я; поки ми купали качку в пиві, десь тут, зовсім поблизу, можливо, гинули люди
Москва Ну, про неї і згадувати не хочеться. Людський мурашник. Всі кудись біжать, удаючи страшенну зайнятість. Неможливо зупинити людину, щоб про щось запитати. А, навіть, коли це, якимось чудом і вдасться, одержиш, як правило, недбало кинуту через плече, неправдиву інформацію і ще будеш жалкувати, що мав необережність запитати
Мені вже багато раз доводилось бувати в Москві проїздом в Ярославль, де працював більше року на новобудові, і я на власному досвіді знав, що зорієнтуватись в московських лабіринтах можна лише за допомогою міліції.
Я не шуткую. Не було жодного випадку, щоб міліціонер детально не пояснив як дістатися до потрібного місця. Московські міліціонери знали своє місто не гірше за таксистів.
У кожного з нас був подвійний контракт. Монтажний і налагоджувальний. Кожен по півроку.
Річ в тім, що посилати людину на рік без сім'ї, на думку нашої законотворчої системи, негуманно і небезпечно (тестерон краником не прикрутиш) Але з сім'єю не економічно А от, відрядити на рік, але за двома контрактами цілком нормально! Клерки харчового міністерства, таким чином обминули закон та заощадили на утриманні наших сімей. Отже, підтримуючи гасло «дарагого Лєоніда Ільіча»
«Економіка должна бить економной», нам довелось добряче побігати між тими двома конторами і вислухати чотири нудні, стандартні лекції про те, що ворожі буржуазні служби тільки про те і мріють, як би видурити у нас будь-який документ з ГЕРБОВОЮ печаткою, як шантажем та підкупом бажають зробити з нас антирадянських агентів Ну, словом, майже за Висоцьким: як має себе поводити радянський інженер за кордоном
Москва Носильник, таксі, приймальник камери схову в Ярославському вокзалі, сановні, високоповажні клерки державних установ Усі зазирають в наші кишені, усі чогось хочуть, але у нас там лише міцно складені дулі Не на курорт їдемо
Даруйте, з вашого дозволу, ці три дні столичних митарств я випущу з оповідання не тому, що їх не було, чи вони, за давністю літ забулись, а тому, що і вам не цікаво буде проте читати, і мені не дуже приємно згадувати ту бюрократичну тяганину по десяткам кабінетів за автографами вищезгаданих сановних клерків, що були наділені владою «пущать-нє-пущать». До того ж, кожен з тих клерків вважав своїм святим обов'язком провести з нами (крім чотирьох офіційних, ще й свою, приватну) «установчу бесіду» про повальну епідемію туберкульозу і сифілісу в Монголії, про наркоманію і алкоголізм та крадіжки, які Радянська влада своїм громадянам не пробачить, а головне про небезпеку «підлих проісків імперіалізму» що давно вже «одягнувши овечу шкуру», чекають на нас в засідках, мріючи перекупити за свої бридкі доларові срібняки честь і гідність РАДЯНСЬКОЇ ЛЮДИНИ
З Києва до Москви нас приїхало четверо, в Союззакордонпоставці до нас приєдналось ще двоє; один з Тбілісі, один з Омську. Грузин Аліко, миттєво вирішив проблему камери схову на Казанському вокзалі, знайшовши там земляка. Оміч Степан був, на відміну від нас, з легенькою сумочкою, бо валізи до потягу йому мали піднести в Омську.
Степан виявився гарною, товариською людиною, а оскільки він не був обтяжений власним вантажем, то дуже активно допоміг кожному з нас впоратись з нашим. Отже розмістились, забивши рюкзаками-валізами майже весь простір в купе, включаючи прохід між лавками. Спустити ноги з полки було просто нікуди, а щоб вийти з купе доводилось йти по лавці, спираючись руками об верхню полицю.
Провідник намагався здерти з нас бакшиш «за перевищення дозволеного вантажу» але ми сказали йому, що вантаж не наш, і хай йому Закордонпоставка відшкодовує те перевищення Провідник погодився не чіплятися до нас, якщо ми пообіцяємо нарубати в тайзі дров для титану Ми здивувалися, але погодились.
Отже рушили. В дорогу ми взяли ящик сухого вина і ящик газировки «Тархун». Ми планували випити «Тархун» в дорозі,а вино, збирались зберегти на новосілля, але ж їхали ми п'ять діб і практика з теорією різко розійшлась
Спека Страшенна червнева спека і невимовна духота Раз у раз змушені ми були вгамовувати спрагу «сухоньким», розбавляючи його «Тархуном»
В Монголію приїхали два ящики з порожніми вже пляшками
Отже завантажились, їдемо!
Нікому з нас ще не доводилось перебувати в купе потягу більше доби, отже до деяких фізіологічних особливостей в далеких переїздах ми були зовсім не готові; Помити окремі дрібні (порівняно з ходовою частиною) деталі організму, що природою розташовані трохи нижче пояса не викликало великих проблем. Це нескладно було зробити в туалеті теплою водою навіть при швидкості потягу, що на Транссибірській Магістралі перевищувала 100 км/год., а от як привести до ладу пропітнілу, з ароматом старого оселедця, верхню частину того ж організму?
Вихід був знайдений наступної доби, коли вищеописаний аромат став вже їсти власні очі, і вже незручно було на обід до ресторану ходити, хоча і від інших відвідувачів ресторану теж не «Chanel 19 Poudre» відгонило
Нам дістався останній, вісімнадцятий вагон і тому, вся пилюка, піднята попередніми вагонами, була наша. З зачиненими вікнами не було чим дихати, а свіжий вітрець був рудувато-сірого кольору До того ж передні вагони слухняно котилися за тепловозом, а наш грайливо матлявся, як той хвіст собачий. Склянки з чаєм по столу, як живі, навперейми бігали, червнева спека змусила нас тримати вікна по обидві сторони вагону відчиненими Постільну білизну в кінці рейсу ми вже називали не білизною, а сіризною, а то й чорнизною І все ж попри ці всі недоліки, як виявилось, наш вагон мав незаперечну перевагу перед іншими вагонами!
Ми вжене сподівались на прихильність до нас захисника подорожуючих св. Миколая, але те, що ми помилково вважали неприхильністю, насправді виявилось турботою!
Наш, останній вагон потягу, на всіх станціях спинявся біля гідрантів, з яких подавали воду, поповнюючи вагонний запас.
На другу добу мандрівки наш провідник, на наше прохання, облив з того гідранту наше замурзане вікно і у нас, в усіх одночасно сяйнула думка: якщо вікно можна, то чому б і нам не спробувати? Правда, вода крижана, навіть скло з нашого боку туманом вкрилося Але ж ми налагоджувальники! Нам не звикати долати непереборні труднощі!
Ми створили щось подібне артилерійському розрахунку: під час тривалої зупинки ми, не поспішаючи, ніби гуляючи, обходили наш ешелон ззаду. Один, сторожко оглядаючись, йшов до гідранту, другий розкручував і тримав шланг, третій мило, рушник і спортивну куртку четвертого, а четвертий мився під таким крижаним струменем, що аж дух перехоплювало За кілька хвилин, (яких нам цілком вистачало) лунала триповерхова лайка станційного робітника, що загрозливо наближався Кран миттєво закривався. Той, хто тримав шланг і той, хто тримав рушник і одяг, швидко витирали і одягали купальника і, поки станційний матюкальник добігав до гідранта, ми вже, оббігши ешелон, змішувались з синьо-спортивним натовпом пасажирів на пероні. Через кілька годин, під час наступної зупинки, ми повторювали акцію, зміщуючись на один номер розрахунку: той хто мився вже крутив гідрант, а той, хто тримав одяг і рушника мився. І так далі, три дні поспіль, по колу