Монгольськими шляхами (вибране) - Володимир Кривенко 4 стр.

Одним словом, як розстроїла Віктора зустріч з Іркутськом, так і нас зустріч з Байкалом.

 Скоро треба буде з назві «Байкал» частку «бай» прибрати  сумно констатував Сашко. Наша мовчазна згода була відповіддю.

Далі Улан-Уде. Далі, вже в сутінках Гусине Озеро, звідки Гусиноозерська ТЕС, як нам казали, постачала електроенергію майже всій північній Монголії, і от, нарешті, Наушки,  кордон!

Кожен день подорожі відбирав у нас годину. От і зараз, в Москві була лише шоста ранку, а у «нас», в Наушках,  вже година ночі.

 Нічого, втішив нас Сашко,  їхатимемо додому, все, до крихти, відберемо назад!

 А Іркутськ?  сумно запитав невтішний Віктор.

 Іркутськ в першу чергу!  запевнив Сашко.

Наушки. Першими вагон відвідали прикордонники. Якоюсь ранковою свіжістю віяло від цих струнких, підтягнутих, доброзичливих хлопців. Зібравши паспорти і ідентифікувавши їх власників, прикордонники побажали нам щасливого путі й пішли оформлювати документи.

Митники, побачивши в першій же валізі непотріб у вигляді наборів гайкових ключів, викруток, паяльників, та інших інструментів, приладів, книжок, втратили до нас інтерес, а коли, на формальне запитання про наркотики Віктор відповів ствердно, але скрушно розвівши руки мовив, ніби визнаючи нашу провину:

 Вибачте хлопці, їхали ми довго, поділитися не зможемо, бо вже весь наркотик з цибулею та часником поїлиМитники пожвавішали.

 Дивіться, хлопці!  пригрозив, сміючись, старший,  наступного разу без наркотику на пропустимо!

22червня 1983 року Дивний збіг обставин: 42 роки тому, день в день, хвилина в хвилину Гітлер перетнув наш кордон на заході, а ми, сьогодні на сході Правда і озброєння і мета нас дещо різні

За дві години нам повернули документи і, ще раз побажавши щасливої дороги, відпустили. Потяг рушив, за кілька сотень метрів знову зупинився і ми потрапили до рук монгольської прикордонної служби. Контраст був настільки серйозним, що, навіть, Віктор не спромігся пошуткувати про наркотики

М'ята, не на всі ґудзики застібнута форма, брудні чоботи на високих підборах, невиспані обличчя Ну, словом,  ми за кордоном. Спасибі, що хоч документи наші не загубили спросоння

Остаток ночі ми провели хоч і без сну, але не біля «телевізора», який на території Монголії «зіпсувався» остаточно. Останнє, що ми в ньому побачили, це яскраво освітлена арка прикордонного переходу, що повільно зникала за поворотом.

Все! А ні вогника на землі, а ні зірки на небі. Суцільний багатогодинний, первісний морок

«Телевізор» запрацював лише вранці; бурий степ, бурі сопки

Дев'ята година за місцевим часом, потяг зупиняється, ми прилипаємо до віконного скла Ерденет!

Так, то була саме середа, 22 червня 1983 року

Так, то була саме середа, 22 червня 1983 року

 Картина Рєпіна «Пріплилі» виголошує Валера, і ми починаємо неквапливо упаковувати розкидані речі «першої необхідності». Поспішати нам нема куди; весь коридор вщерть забитий валізами, ящиками, рюкзаками та їх власниками. На пероні вирує море прибулих і зустрічаючих. Чекаємо, поки «розсосеться» Не вистачало ще в цьому гармидері наші речі з чужими переплутати! П'ять діб терпіли, то й ще 1520 хвилин потерпимо!

Терпіння не вистачило лише у нашому майбутнього керівникові. Переступаючи-перестрибуючи через клумаки-валізи, він пробився до нашого купе. Спортивної статури, з невеличкими залисинами, усміхненими блакитними очами, став він на порозі купе, спираючись однією рукою об одвірок, а другу тримаючи на поясі.

 Та-а-ак!..

 Купе вибухнуло нестримним реготом.

 Коли це ви встигли так підрости?  витираючи сльози, крізь сміх запитав я, чим викликав нову хвилю сміху.

 Спокійно, спокійно,  трохи розгублено мовив наш гість, простягаючи обидві руки долонями вперед, намагаючись заспокоїти нас.  Давайте, хоч познайомимось спочатку,  продовжив він перевертаючи кисті рук долонями догори, наче підносячи нам хліб-сіль.

 Ви з Києва? На харчокомбінат? А де ще двоє? В сусідньому купе? Ну добре, тоді я вже не піду ще й їх смішити, виведете їх на перон самі. Там, вже гуртом посміємось. Мене звуть Анатолій Іванович. Я керівник групи радянських спеціалістів за кордоном. Призначаю вас,  він ткнув пальцем мені в груди старшим цього веселого підрозділу.

 О! Маємо свого ґруппенфюрера!  не стримався Валера.

 Чому ґруппенфюрера?  здивувався Анатолій Іванович.

 Ну, а як же?  вів своєї Валера.  Раз ми перетнули радянський кордон 22 червня о третій годині ночі, то ми зондер-група, тобто група особливого призначення, а керівником зондер-групи має бути ґруппенфюрер.

 Да, я бачу ви серйозна команда,  покрутив головою Анатолій Іванович.  Сподіваюсь, спрацюємося!

За час нашого знайомства, в коридорі вагону утворилась така щільна пробка, що Анатолій Іванович змушений був змінити свій попередній план почекати нас на платформі.

 Добре, вийду разом з вами,  вирішив він.  Заодно вже й поможу речі ваші винести.

Перші кроки по монгольській землі перші шокуючі зустрічі;

 старий монгол в велюровім капелюсі, в коричневому, потертому, вигорілому на сонці халаті-делі, сидів, склавши ноги по-турецьки під низенькою огорожею. Довга ріденька біла борода, такі ж ріденькі довгі білі вуса. А в беззубому роті дитяча пустушка, яку він, час від часу виймав з рота, ретельно розглядав, наче бачив вперше, обтирав об дел, і встромляв на попереднє місцеТрохи згодом побачили юнака в такому ж, хіба що новішому, делі, підперезаним широкою барвистою стрічкою, що кудись поспішав, теж смокчучи дитячу пустушку А далі, і зовсім страхітливе видовище: зграйка молоденьких, весело щебечучих дівчат в протигрипозних масках

Спираючись на московський інструктаж, уява миттєво намалювала, приховані під масками спотворені обличчя, провалені сифілісом носи Таку небезпеку і обходити слід було з навітряної сторони, на всяк випадок, не говорячи вже про щось інше

За годину, вже в нашій квартирі, Анатолій Іванович, в обмін на пояснення нашої бурхливої реакції на його «Та-а-ак», в свою чергу розвіяв наше здивування і переляк, пояснивши феномен з дитячою пустушкою надійним засобом в боротьбі з курінням, а маски на обличчях дівчат,  (ви помітили, що вони не з марлі, до того ж всі гаптовані монгольською національною символікою?)  це тут мода така молодіжна, щось на зразок модернізованої паранджі

 То нічого страшного?  зрадів Вітя.

 Звичайно, нічого страшного, якщо занадто далеко не заходити  лукаво примружився Анатолій Іванович.

Старенький ПАЗик, козликом підстрибуючи на вибоїнах, весело домчав нас до нашого чергового причалу трикімнатної квартири з лоджією на другому поверсі чотириповерхового житлового комплексу.

Центральне опалення, гарні ліжка, столи, шафи, електроплита і великий холодильник в досить просторій кухні, вода і холодна, і тепла, а найголовніше ВАННА!!!

 Розбирайте, хлопці, ліжка за вподобанням, заносьте швиденько, туди свої речі, а далі беріть свої документи,  відведу вас в Консульство на установчу бесіду, потім у відділ кадрів для оформлення на роботу.

 Розбирайте, хлопці, ліжка за вподобанням, заносьте швиденько, туди свої речі, а далі беріть свої документи,  відведу вас в Консульство на установчу бесіду, потім у відділ кадрів для оформлення на роботу.

 Анатоліє Івановичу!  ледь не хором взмолилися ми.  Ну так же не можна! Ми за п'ять діб зібрали всю пилюку Транссибірської магістралі, останню ніч взагалі не спали! Що про Вас подумають в Консульстві, коли побачать, яким циганським табором Ви збираєтесь керувати!..

 Дійсно, в цьому щось є, Анатолій Іванович замислено потер перенісся.  ви й справді, як ті троянці з «Енеїди» «обсмалені, як гиря ланці» Добре, щось придумаємо. Мийтесь, приходьте до тями, якщо у мене домовитись про переніс аудієнції не вийде, я зайду за вами о четвертій, а як вийде тоді весь офіціоз перенесемо на завтрашній ранок.

Вже прямуючи до вихідних дверей, Анатолій Іванович, раптом, рвучко повернувся до нас:

 Добре, що згадав вчасно! Як наллєте в ванну воду, не перелякайтесь її кольору! Вона буде помітно ясно-блакитна, як слабенький купорос бо Ерденет засновано саме на цьому місці завдяки наявності мідь-молібденових покладів.

 Ясно, одним словом, винищать нас тут, як ту тлю бордоською рідиною,  підсумував Степан.

 Е-е-е! Не валнуйса! Не успеют!  втрутився Аліко,  Сначала праізайдьот амєднєніє некоторих частей арганізма, чему лічно я толко абрадуюс! Мі, кагда разгружались у дома, я заметил целій гора бітих унитаз! Вах! Я тоже так хачу амєдніться!

 Ну й команда!  як і тоді, в вагоні, похитав головою Анатолій Іванович, зачиняючи за собою вхідні двері.

 Та-а-ак! Промовив я, взявшись руками в боки; слухайте перший наказ від «группенфрера»: останнім буде митися той, хто останнім приймав «душ Шарко». (Наказ був прийнятий без заперечень, бо тим останнім був я.)

Ще раз уважно оглянувши наше пристанище, я з подивом відмітив що в патронах нема жодної лампочки, а в двох кімнатах, навіть патрони були вирвані «з м'ясом». Розетки роздовбані і потребували ремонту, або заміни.

Побачене просто не вкладалось в голову; одержати комфортабельне помешкання, а при звільненні, по завершені контракту, вчинити такий акт вандалізму. Нащо??? Заради жлобської економії, щоб відвезти вкрадені лампочки-патрони в Союз?

 Мийтесь, хлопці, чепуріться, а я, поки що, місцеві магазини на наявність електротоварів та харчів перевірю,  сказав я, змотуючи «авоську» тугим клубком, щоб не дуже віддувала кишеню.

 О! І я з тобою,  зголосився Степан.

Неподалік нашого будинку знаходився «іх делгуур» великий торгівельний комплекс. Купили ми там десяток лампочок іркутського виробництва по 0,8тг/шт. (22 коп), кілька патронів, розеток, вимикачів, а також консерви, хліб, масло, пару кіло картоплі та лоток яєць Передбачаючи велике прання, я хотів ще купити прищіпок, але Степан відмовив мене від зайвої витрати грошей, загадково пообіцявши принести з піввідра прищіпок, і цілком безкоштовно

 То мені за відром збігати?  скептично запитав я.

 А ти не смійся, зараз повні кишені наберемо. Ми у відрядженнях, навіть в Союзі, завжди так робили

 Ну, чаклуй, Хоттабиче!