Розділ 3
Сплутаний час
(1)
Термін «сплутаний час» вигадав артур, щоб пояснити іншим хаос, який панує у свідомості, коли ані він, ані рейджен не можуть контролювати сцену. Будь-хто без дозволу може виходити в реальність, і небажані користуються цією можливістю. Часто з катастрофічними наслідками.
Саме під час такого періоду адалана захотіла, щоб рейджен залишив сцену на паркінгу біля університету в Огайо, та, погрожуючи пістолетом рейджена, викрала студентку. У цьому пізніше зізналася сама адалана у лікарні Ґардінґа з нею говорила Дороті Тернер, коли вона раптом розплакалась і все розповіла. Для неї це був спосіб відчути хоч трохи ніжності й ласки хлопці цього б не зрозуміли, казала адалана. Вона не усвідомлювала, що робила це тричі протягом двох тижнів, і що це злочин, який називають зґвалтуванням, хай навіть це і відбувається між двома жінками. Пізніше, коли доктор Ґардінґ допомагав хлопцям розвинути спільну свідомість, адалана спостерігала за цим з-поза сцени. Вона зрозуміла, що настав час відповідати за жахливі речі, які вчинила з тими жінками.
У Лімі знов настав період сплутаного часу, і адалана вийшла на сцену. У ніс вдарив огидний запах туалету в її кімнаті, і вона відразу залишила сцену, поки не знудило. Вона лишилася поруч і стала слухати інших, але нічого не зрозуміла. рейджен помітив її внутрішнім оком і обізвав падлом за те, що вона зробила. А потім додав, що вбє її, якщо випаде така нагода. адалана у відповідь закричала, що і сама себе вбє.
артур спробував з нею поговорити, але через домінантне становище рейджена в умовах цієї клініки всі ментальні системи відключилися. артур почувався як авіадиспетчер, який без своїх радарів і приладів намагається запобігти катастрофі, а всі пілоти сліпі й божевільні.
Потім на сцену вийшов девід закричав і почав битися головою об стіну. Маленька крістін заплакала. Вгамувати лють рейджена могли тільки діти, а особливо крістін. Він розумів, що періоди сплутаного часу шкодять дітям, які можуть випадково вийти на сцену та опинитися в небезпеці. рейджен не хотів відмовлятися від домінантної позиції, але погодився передати артуру право головувати в цьому ментальному бедламі. Так артур отримав змогу обирати, кому виступати в новому середовищі клініки.
Він одразу випустив на сцену аллена.
аллен нерухомо лежав на ліжку. Було таке відчуття, що від першого ж руху тіло розсиплеться, наче сухе печиво. Від антипсихотичного засобу «Стелазин», що його прописали йому лікарі як транквілізатор, у роті пересохло, а губи потріскалися. Здавалося, що ліжко разом з ним невпинно обертається, і довелося схопитися руками за матрац, аби не впасти на підлогу. Через коротку вовняну ковдру, що прикривала його груди, волосся піднялося сторчма, і все тіло свербіло. Почухатися він не ризикував. А найгірше те, що треба було розплющити очі й роздивитися, що тут коїться. Протягом сплутаного часу в аллена не було можливості ні з ким поговорити, тож він і гадки не мав, де саме опинився й чому.
Надмірна цікавість могла й убити.
аллен позіхнув, потягнувся й потер обличчя долонями, щоб збудити відчуття. У новій кімнаті були вичищені до блиску рожеві стіни, що якимось неймовірним чином мали все одно брудний вигляд. Ліжко дране. Туалет з тарганами. Подерта шафка без ручок на шухлядах. Пошкрябане жерстяне дзеркало на стіні. От би зараз барабани! Щоб хоч трохи розвіятися. Натомість він вистукав якийсь ритм об шафку.
Почувся гучний металевий дзвін, що вмить розбив тишу. Ключі. По спині побігли мурахи. Ключі тюремного наглядача. Це не палата лікарні це бісова камера!
Мязи на горлі напружилися. Тіло трусило від холоду й страху. Він швидко витер рукою сльози з очей цього ніхто не має бачити. Двері почали відчинятись, і він уперся в них злим поглядом, чекаючи на візитера.
Увійшов товстенний наглядач, реготнув і кинув:
Вставай, Сивіло! Берло не чекатиме!
аллен, похитуючись, підвівся, кинув оком у пошкрябаний шматок металу, звідки на нього подивилося власне обличчя. Він ледь не розсміявся. Дрижаки вгамувалися. Він уже десятки разів отак опинявся хтозна-де чого ж зараз боятися? Доріжки засохлих сліз на щоках покращили аллену настрій. Це те саме, що вийти на сцену й розповідати смішні анекдоти, коли в самого життя розривається на шмаття. Так робив його рідний батько, комік Джонні Моррісон, на сцені у Маямі. У своїй прощальній записці самогубець написав: «Ще один жарт наостанок. Маленький хлопчик питає: Мамо, а хто такий перевертень? Стули пельку та причеши обличчя!»
Бум! Оплески!
Шикуйтеся в чергу на роздачу, телепні!
Лайна наїжся, Оггі! гаркнув хтось у відповідь.
У коридорі почулося човгання ніг по лінолеуму. аллен вийшов з рожевої кімнати та побачив, як із коридорів у велику центральну кімнату стікаються люди й збираються перед дверми-ґратами. Він і собі став у загальну чергу. Чалмер колись теж кричав йому «очі вниз!» тут він так само поспіхом опустив погляд і став розглядати підлогу. Це він умів робити майстерно. Оскільки ніхто нічого йому не сказав, він, вочевидь, робив усе як слід. Краще не дивитися нікому в очі так безпечніше. Так ніхто не буде з ним говорити чи затівати сварку. І не треба буде нікого впізнавати чи когось запамятовувати.
Ану стань у чергу! гаркнув лисий наглядач.
Так-так, містере Флік, відповів пацієнт.
Пришкандибали ті, хто запізнився, і стали акуратними чергами вздовж стін.
Відділення «А»! Рушай! знов крик наглядача.
Поки що він був у безпеці.
Черга велетенською багатоніжкою повзла коридором, потім сходами вниз у трьохсотметровий тунель. аллен усю дорогу не відривав погляду від ніг, і лише в тунелі наважився озирнутись. Уздовж стін тяглися товсті труби опалення й газу, які робили і без того вузький коридор украй тісним. Від грюкоту машин та якихось вибухів дзвеніло у вухах. Тут навряд чи було безпечно: будь-яка з труб опалення могла тріснути, і всю чергу миттю залило б окропом. Графіті на стінах лишились би єдиним свідченням їхньої безславної смерті. Він почав вистукувати пальцями похоронний марш, підіграючи собі шарканням кроків.
Нарешті вони опинилися в їдальні. аллен почув у голові запитання. Що це за відділення? Чому вони тут? Чи знають вони, хто він? Жарт про Сивілу свідчив, що знають. Треба триматися за реальність. Не можна дозволити страху себе приспати. Треба тримати звязок з артуром і рейдженом, з усіма іншими. Треба дізнатися, що тут відбувається. І краще за нього цього ніхто не зробить. Сплутаний час завжди був вступом до внутрішнього вибуху. А значить, насувається війна всередині.
Оскільки сушений горох, холодна картопля та глевкі макарони у його шлунку надовго не затримаються, аллен вирішив зїсти трохи хліба, запиваючи його розчинним напоєм «Кул-Ейд».
Дорогою назад у відділення він раптом усвідомив, що не знає, у якій він палаті. Як можна бути таким дурним?! Він не подивився номер на дверях, коли виходив! Господи, це ж його викаже! Усі знущатимуться, називатимуть його ідіотом та іншими образливими словами!
Він плівся коридором та обмацував кишені можливо, там є якась підказка. Нічого. Лише напівпорожня пачка цигарок. аллен увійшов у тьмяну загальну кімнату з деревяними лавами та стільцями вздовж стін. Стелю перетинали під безліччю кутів труби, які загрозливо шипіли. Рожеві стіни як і всюди тут. Вікна метр на півтора за товстими ґратами й сітками. Підлогу вкривала біло-сіра плитка з чорними швами. У кутку під захистом решіток сиділи наглядачіаллен умостився на лаві в кутку й опустив голову на руки, щоб витерти піт з лоба. Чорт забирай, як же йому знайти свою кімнату?
Привіт! У тебе все нормально?
Шокований, аллен підняв голову й побачив стрункого чоловіка з бородою та темними очима.
Слухай, а а ти випадково не той хлопець з купою особистостей? Про тебе розповідали по телевізору. І в газетах писали, чоловік і не звернув уваги, що аллен не відповів.
Слухай, а а ти випадково не той хлопець з купою особистостей? Про тебе розповідали по телевізору. І в газетах писали, чоловік і не звернув уваги, що аллен не відповів.
аллен кивнув, намагаючись вигадати, що ж відповісти.
А я з сорок шостої камери ми сусіди, продовжив він. Сорок пять і сорок сім аллен закарбував це у памяті. Чоловік сів поруч.
Я бачив твої картини в журналах. І по телевізору. У тебе чудові пейзажі! І натюрморти теж. Я й сам трохи малюю, але до тебе мені далеко. Може, ти даси мені якось кілька порад? Звісно, якщо у тебе буде вільний час.
аллен подумки всміхнувся фразі «вільний час», але продовжував мовчати. Чоловік дивився на нього, чекаючи згоди, і зрештою аллен вичавив з себе:
Так, звісно, тільки я малюю лише портрети.
Чоловік усміхнувся вже тепліше.
Слухай, ти розслабся трохи. Це та ще діра, але ти звикнеш. Не переймайся щодо товстуна Оггі, а от містерові Фліку довіряти не варто. Це отой, лисий. Він лиже зад директору. Я тут три роки і зістарився лише на десять. Мене звати Джоуї Менсон, він підморгнув, підвівся й пішов геть, махнувши рукою, мовляв, розслабся.
аллен струсив попіл з цигарки і пішов шукати свою кімнату. У сорок сьомій було повно незнайомих речей, тож він пішов у сорок пяту. Тут на шафці скотчем були приклеєні фото матері Біллі, а ще сестри й брата. Між шафкою і туалетом аллен виявив паперовий пакет зі своїми особистими речами, а ще кілька зімятих листів, адресованих Вільяму Міллігану у відділення 22. Вочевидь, його недавно перевели у нове відділення, бо якби він був тут давно, Джоуї Менсон уже був би з ним знайомий. Це вже краще: значить, ніхто тут не чекає, що Біллі має його знати.
У двері гучно постукали. аллен повільно відчинив і відсахнувся назад: закриваючи собою весь прохід, на нього дивився двохметровий Голіаф. Чоловік важив, мабуть, кілограмів 130 і мав величезні руки. Такий запросто ламає людям кістки!
У одній руці він тримав пластиковий бідон з холодним чаєм, а іншу простягнув для привітання.
Привіт, я Ґейб.
Я Біллі, відповів аллен і потис його гігантську долоню. Голос у нього був знайомий. Мабуть, це він в обід порадив Оггі наїстися лайна він один був достатньо великим для такого.
Незважаючи на загрозливі розміри й неголене обличчя, його рідке русяве волосся і блакитні очі справляли приємне враження. Не Голіаф, а швидше Давид.
Сподіваюся, ти не зек у пересилці, сказав Ґейб мяким приємним голосом.
Не знаю, знизав плечима аллен.
Якщо не знаєш значить, точно не зек. Я боявся, що ти зек. У нас у відділенні «А» давно не було новеньких. Двадцять один місяць. А значить, ми, пересильні Ашермана, скоро поїдемо назад у свої тюрми, він кинув на аллена зацікавлений погляд, чекаючи на підтвердження.