Повернувся у двір. У Пашки і другого мужика мішки повні, синьою стрічкою завязані.
Досить! проговорив той, що за кермом був, провівши байдужим поглядом по двом повним мішкам і одному напівпустому. Вантажте!
Віднесли вони мішки до машини, опустили до багажника. Ті, що у камуфляжі, на свої місця усілися. І Пашка несподівано на заднє сидіння поліз.
Поїхали з нами! запропонував Сергійовичу.
Куди? здивувався той.
У Каруселіно. До магазину там сходимо!
Ні, не поїду, пробурчав Сергійович. Справи є.
Тобі щось купити? запитав ворог-приятель цілком привітно.
Хліба пару батонів, може макаронів яких, крупи кілограм...
Я багато не візьму, мені вертати пішки! попередив Пашка і закрив дверцята.
Доїхала машина до церкви і перед нею направо звернула.
Рушив Сергійович до будинку. У голові тиша панувала, але коли він вирішив перевірити: чи тиша це, яка і зовні, зрозумів, що ні. Зовні тиша була голосніша. Військова була тиша зовні, і у ній, якщо навіть не дуже прислухатися, далека канонада звучала, щось ухало і бахкало, але далеко. Десь за Світлим. Далеко за Світлим.
29
У той самий день, тільки пізно увечері, коли будильник уже накручений був, а дві свічки церковні у баночках ще горіли, прийшов до Сергійовича Пашка. Сергійович, коли двері відкрив, злякався спочатку на Пашці замість звичного кожуха незграбно сиділа червона куртка більшого, ніж треба, розміру.
Що це ти напяв? здивувався пасічник, погляд його, правда, тут же з куртки на сумку господарчу у руці гостя опустився, з якої два батони виглядало.
Та гуманітарку хлопцям привезли, а вони поділилися! У мене ж на весну тільки стара шкірянка і пальто. А їм цілу вантажівку барахла з Кубані пригнали. Їм стільки і не треба! А куртка гарна, схоже, що для священиків! Подивися, на спині білий хрест!
Пашка розвернувся, щоб Сергійович хрест на червоній спині зацінити зміг.
Ну так, бачу! Роззувайся! хазяїн дому кивнув з розумінням. Перекусимо чогось!
Це б добре, підтакнув Пашка. А то я прямо з дороги до себе заскочив, та одразу сюди!
Із сумки витягнув Сергійович два кіло макаронів, пшона пакет і два батони.
Знайшовши для усього у кухонній тумбі місце, зупинив погляд на останніх двох яйцях із тих, що він у Світлому на мед виміняв. Макаронів також лишалося трохи, може, якраз на двох і вистачить. Повернувся до кімнати, поверх вугілля, що горіло, гілки дашком склав. Воду у каструлі поставив. Щоб веселіше і світліше було, ще дві свічки церковні запалив.
Знайшовши для усього у кухонній тумбі місце, зупинив погляд на останніх двох яйцях із тих, що він у Світлому на мед виміняв. Макаронів також лишалося трохи, може, якраз на двох і вистачить. Повернувся до кімнати, поверх вугілля, що горіло, гілки дашком склав. Воду у каструлі поставив. Щоб веселіше і світліше було, ще дві свічки церковні запалив.
Знаєш, Пашка, подивився на свого гостя уважно. Завтра чи післязавтра поїду я звідси. З бджолами. До серпня, мабуть.
Мовчанка зависла після його слів.
Куди, у Вінницю? після двохвилинної похмурої мовчанки очнувся Пашка.
Ні, ближче. Туди, де не стріляють. Бджіл випустити.
А чому ж ти останні три роки тут їх випускав? Не вивозив?
Таж чекав, доки війна скінчиться. А тепер набридло чекати. Та й мед щоріч гірший з цих полів...
І що, я один тут залишуся?
Ну чого один, у тебе там друзі, у Каруселіно!
Та був один, та і того у нас у селі вбило... А решта там бидлуваті, то «привіт, братан», то нахер посилають! Давай Вовку помянемо. Той, що Владлен. Є в тебе що?
Мовчки приніс Сергійович медової настоянки. На стіл разом із чарками поставив. У каструлю на буржуйці макарони висипав.
Ну, давай! Хай земля йому пухом, підняв свою чарку Пашка.
Хай, погодився Сергійович і відпив половину.
Я тобі ключа лишу, заговорив хазяїн дому після ритуальної паузи. Будеш приглядати?
А що тут приглядати? Пашка озирнувся навсібіч. У тебе ж і вкрасти нема чого, особливо як на своїх «жигулях» поїдеш!
Трохи образився Сергійович від почутого. Вирішив Пашку здивувати.
Я тобі дещо покажу! сказав поважно.
Поставив на стіл туфельницю, підняв її кришку лаковану.
Ось!
Пашка схилився над шкатулкою, на вустах подив у посмішку перетворився.
Це що? Із крокодилової? спитав він захоплено, пальцем до носка туфлі торкнувшись.
Із страусиної. Губернатор колишній подарував. Він же до мене на вуликах раніше, до війни, спати приїздив.
Значить, не брехали твої сусіди, Пашка закивав.
Акуратно одну туфлю зі шкатулки витягнув.
А поміряти можна? спитав.
Можеш, тільки вони ж великі! Зачекай, я на підлогу килимок постелю!
Килимка Сергійович не знайшов, а тому постелив рушник.
Пашка туфлі на підлогу опустив, на рушник. Заліз у них ногами.
Не такі вони вже і великі, сказав.
А який у тебе розмір? здивувався Сергійович.
Сорок четвертий. У мене плоскостопість, а воно розмір ноги збільшує! Можна я тут, по кімнаті?
Можна, дозволив господар дому. Гість обережно довкола столу пройшовся, раз по раз на ноги подивляючись, вірніше на туфлі. Потім сів на стілець, зняв туфлі й акуратно на місце опустив, у туфельницю.
Знаєш, давай про всяк випадок телефонами обміняємося, запропонував Сергійович.
Так у тебе ж розряджений!
Прикусив Сергійович нижню губу, щоб не ляпнути зайвого.
Я ж його там заряджу, сказав після паузи. Ти мені просто напиши свій! І ще! Я через Каруселіно поїду. Мене там твої «братани» пропустять?
А чого ні? Ти дивися, щоб тебе там на «укропівському» блокпості не завернули! Там же ніби пропуск треба!
Пропуск? Сергійович завмер.
Ну чи пропуск, чи домовлятися треба. Може, за пропискою випустять?! Ти, головне, не бійся їх! Права качай! Якщо хамлять, то у відповідь хами! Але міру знай, і слідкуй за їх руками! Якщо руки до автомата потягнуться, замовкай одразу і вибачайся! Кажи, що ти через обстріли нервовий!
30
У сон до Сергійовича ночі глибокої вогняні птахи залетіли. Зі свистом залетіли і тут же вилетіли. Ціла зграя. Він з правого на лівий бік повернувся. І тут десь в далині, там, куди ці птахи у його сні полетіли, загуркотіло. Тільки стало це гуркотіння затихати ніби, як увірвалися в сон нові птахи, і просвистівши прямо над його закритими очима, полетіли далі. І знову загуркотіло десь не так вже й далеко. Навіть ніби хитнуло Сергійовича на ліжку, як у човні на Північному Донці, коли мимо моторка пропливає.
Відкрив очі Сергійович. Відкрив і зі сну свого у темноту кімнати обережно визирнув. Десь щось гуло, але зрозуміти причину його гудіння він не міг через стан свій межовий між сном і справжньою ніччю, але ближче, все-таки, до сну.
І тут знову свист, як над головою, важкий, шиплячий. І будинок затремтів. Подивився переляканий Сергійович на стелю, тільки не побачив її. Темно ж, ніч. І тут же гуркіт знову, тільки тепер голосніший, ніж уві сні, і навіть, здається, ближче.
Піднявся він з ліжка. Вдягнувся. Сірники на столі намацав, свічку запалив. Знову згори будинок затремтів. Навіть під ногами підлога хитнулася так, що Сергійович ногу ліву трохи далі відставив для стійкості. Підійшов до вікна, з відкритої кватирки на нього ніч війнула вологою. І одразу ж з кватирки свист новий. Він ніби і згори, з ближнього неба долинав, але через кватирку до будинку влетів. Разом з вітром. І подумав Сергійович, що це вітер будинок з середини хитнув, ніби надути його спробував. Закрив кватирку. І тихше стало в кімнаті.
Вліз Сергійович голими ступнями у черевики, на поріг вийшов. Тут його стихія свисту страшного і гуркоту знерухомила, паралізувала. Знову прямо над головою свист і пішов цей свист убік його городу. А за кілька секунд нова громовиця.
«Чого це вони? озирнувся Сергійович назад, у той бік, з якого ці невидимі вогняні птахи летіли. З Каруселіна, чи що, стріляють? задумався він і тут же засумнівався. Як же це вони звідти стріляти можуть, якщо у селі магазин працює? Ні, це мабуть з Мелованної, там ніби жителів не лишилося!»
Рознервувався Сергійович, і раптом зрозумів він, що до саду свого йде. Ніби ноги самі його туди повели, а думки на це уваги не звернули. Зібрався він воєдино, думки з тілом поєднав, але все одно на краю городу зупинився. І остовпів від побаченого: на другому боці, там де Жданівка за гребенем землі ховається, червона заграва від землі до неба, і спалахи нові. І гуркіт після кожного нового спалаху через секунду-другу до вух Сергійовича доходить.
А вітер в обличчя, не сильний, але дивний, теплий. Ніби підігрітий, як із пічки. І запах у вітру від пирога згорілого чи ще від чогось. Що вчасно з печі не вийняли. А над головою знову свист важкий.
«За Вовку, за снайпера, мстяться, чи що», знайшов раптом Сергійович пояснення. Мотнув головою. Шкода йому стало тиші. Звик він уже до неї, хай у ній і далека канонада чулася. Але, видно, прийшов тиші кінець.
Повернувся він, пригнічений у двір. До сараю-зимівника підійшов. Здалося, що у сараю стіни деревяні тремтять. Долоню приклав і дійсно тремтіння відчув. Двері відкрив. Увірвалося йому до вух дзижчання неспокійне. Тисячі бджіл металися темним сараєм. Об стінки билися. Кілька десятків одразу у двері надвір вилетіло. Одна у щоку неголену вдарилася. Зачинив Сергійович двері.
Ну і перелякалися, прошепотів і відчув себе безсилим чимось бджолам допомогти. Нічим йому було їх заспокоїти.
Сам же він, як істота розумна і без крил, повернувся до будинку. За стіл сів і узявся чекати, коли вся ця стрільба закінчиться. Довго чекав, години чотири.
За вікном почало світати і стихло все одразу. Тільки птахи ранкові чомусь не заспівали. І у вухах ще відлуння нічного гуркоту дзвеніло. Витягнув Сергійович з-під подушки мобільник. Відправив Петрові «есемеску» з одного слова: «Живий?», за хвилину-другу відповідь прийшла. Те ж слово, тільки без знаку питання.
Ну і слава богу, видихнув пасічник, і узявся речі збирати. В дорогу.
31
Зібрати себе у дорогу цього разу виявилося справою нелегкою і нешвидкою. І це при тому, що збиратися Сергійович умів ретельніше будь-кого. Але збори різні бувають. Був би зараз мирний час і збирався б він у якийсь санаторій, то тут хвилин за десять дорожня сумка була б готова, і будь-яка санаторна сестра-господарка поставила б йому пятірку і за складання речей, і за вмілий їх підбір. Будь-яка річ, будь-який одяг, узятий у дорогу, має слугувати своєму призначенню. Це беззастережне правило Сергійович засвоїв давно. Мало воно пару разів смішні наслідки. Точніше: слугувало іноді створенню оманливого образу самого Сергійовича серед мало знайомих чи випадково знайомих людей.