За зоною реєстрації починався широкий коридор, який вів до окремих операційних палат. Чоловічі голоси й потріскування рацій привели Ріццолі до однієї з них. Вона увійшла в прочинені двері, проминула ряд умивальників. Асистент хірурга байдуже глянув на неї. Ніхто не зупиняв її, навіть коли вона увійшла до операційної номер чотири й зупинилася, ошелешена слідами кривавої різанини. Тіла жертв уже прибрали, але повсюди на стінах, шафах і довгих столах була їхня кров. Підлогою тягнулися плями. Тут убивця пробудився зо сну.
Мем! Мем!
Двоє чоловіків у штатському стояли біля шафи з інструментами й незадоволено дивилися на Ріццолі. Вищий із них пішов до неї. Його бахіли прилипали до закривавленої підлоги. Йому було за тридцять. У манері триматися простежувалася самовпевнена зверхність, характерна для всіх чоловіків з великими мязами. «Компенсація мужності за те, що його голова швидко лисіє».
Перш ніж він устиг запитати в неї очевидне, вона показала посвідчення.
Джейн Ріццолі, бостонський відділ розслідування убивств.
Що тут робить колега з Бостона?
Вибачте, я не знаю вашого імені.
Сержант Кенеді, підрозділ розшуку втікачів.
Офіцер поліції штату Массачусетс. Ріццолі хотіла була потиснути йому руку, але помітила, що він у латексних рукавичках. У будь-якому разі він, мабуть, і не збирався простягнути їй руку.
Чим вам допомогти?
Можливо, я допоможу вам.
Як?
Кенеді, здається, був не в захваті від цієї перспективи.
Ріццолі подивилися на криваві патьоки на стінах.
Чоловік, який це зробив Воррен Гойт
Ну?
Я дуже добре знаю його.
Тепер до них підійшов невисокий чоловік. Він мав бліде обличчя й великі вуха, наче в Дамбо. Хоча він явно теж був коп, але, на відміну від Кенеді, не кинувся захищати свою територію.
Агов, я вас знаю. Ви Ріццолі. Це ви його посадили.
Я працювала разом із колегами.
Та ну. Це ви його вистежили в Літії.
На відміну від Кенеді, він був не в рукавичках і потиснув їй руку.
Детектив Арлен, поліція Фічбурґа. Ви аж із самого Бостона приїхали заради цього?
Вирушила, щойно дізналася. Погляд Ріццолі знову зупинився на стінах. Ви ж розумієте, з ким маєте справу?
У нас усе під контролем! відрізав Кенеді.
Ви знаєте, що це за вбивця?
Вирушила, щойно дізналася. Погляд Ріццолі знову зупинився на стінах. Ви ж розумієте, з ким маєте справу?
У нас усе під контролем! відрізав Кенеді.
Ви знаєте, що це за вбивця?
Ми знаємо, що він скоїв тут.
Але чи достатньо знаєте його?
Ми маємо всі дані на нього із Суза-Барановскі.
Але там охоронці теж гадки не мали, який він небезпечний. Інакше цього просто не сталося б.
Ніколи ще не траплялося такого, щоб я не зміг знайти втікача й відправити назад, сказав Кенеді. Усі вони припускаються одних і тих самих помилок.
Він не з таких.
Він лише на шість годин випередив нас.
Шість годин Ріццолі похитала головою. Ми вже його втратили.
Та ми опитуємо всіх навколо! розлютився Кенеді. Виставили патрулі на дорогах, перевіряємо машини, попередили засоби масової інформації. Його фото показують по всіх місцевих телеканалах. Як я й казав, усе під контролем.
Ріццолі не відповіла. Вона знову дивилася на криваві смуги.
Хто тут загинув? тихо запитала вона.
Відповів Арлен:
Анестезіолог і медсестра. Анестезіолога знайшли біля цього стола. А медсестру далі, біла дверей.
Вони не кричали? Не кликали на допомогу?
Навряд чи вони були здатні на бодай якісь звуки. Їм обом перерізали гортань.
Ріццолі обійшла стіл і зупинилася біля металевої підпорки, на якій висів мішечок із розчином для внутрішньовенних інєкцій. Трубочка і катетер валялися на підлозі в калюжі води. Під столом лежав розбитий на друзки шприц.
Вони мали робити йому анестезію, сказала Ріццолі.
Його почали готувати до операції ще в пункті невідкладної допомоги, повідомив Арлен. Хірург оглянув, і потім його доправили просто сюди. Згідно з діагнозом, розірвався апендикс.
А сам хірург чому не прийшов одразу? Де він був?
Оглядав іншого пацієнта в пункті невідкладної допомоги. Піднявся сюди хвилин за десять-пятнадцять після того, як усе закінчилося. Пройшов у розсувні двері, побачив мертвого вязничного охоронця біля столу для реєстрацій і одразу ж кинувся телефонувати. Сюди прибігли майже всі з відділення невідкладної допомоги, але нікому з жертв вони вже нічим не могли зарадити.
Ріццолі побачила на підлозі змазані плями й сліди. Забагато людей тут побувало, зчинивши такий хаос, що годі було розібратися.
А чому охоронця не було поряд із вязнем? запитала вона.
В операційній має бути стерильно. Сюди не можна без спеціального одягу. Мабуть, охоронцеві сказали зачекати там.
Але хіба законодавство штату Массачусетс не вимагає, щоб вязень весь час був у наручниках, коли його вивозять за межі вязниці?
Так.
Навіть на операції, навіть під анестезією Гойтові мали прикувати до столу ногу або руку.
Так.
І ви знайшли наручники?
Арлен і Кенеді перезирнулися.
Наручники лежали на підлозі під столом, сказав Кенеді.
Отже, він був у наручниках.
До певного моменту
Навіщо їм знадобилося відпускати його?
Може, з медичних міркувань? припустив Арлен. Наприклад, щоб зробити ще одне внутрішньовенне вливання? Покласти його по-іншому?
Їм довелося б покликати охоронця, щоб відімкнути наручники, заперечила Ріццолі. А охоронець не міг зайти, зняти з вязня наручники, а потім вийти, лишивши його вільним.
Отже, охоронець втратив пильність, сказав Кенеді. У всіх у відділі невідкладної допомоги склалося враження, що стан Гойта вкрай тяжкий. І що він надто потерпає від болю, щоб напасти. Вони явно не очікували
Господи прошепотіла Ріццолі. Він не втратив своїх навичок.
Вона подивилася на візок із обладнанням для анестезії та помітила, що одну із шухляд висунуто. Усередині під яскравими лампами операційної виблискували ампули з тіопенталом анестетиком для операції. «Вони збиралися робити йому анестезію», подумала Ріццолі. Ось він лежить на столі під крапельницею. Стогне від болю. Обличчя перекошене. Ніхто з них і гадки не має, що буде далі. Вони зайняті своєю роботою. Медсестра думає про те, які інструменти підготувати для хірурга. Анестезіолог підраховує дози, відстежуючи серцевий ритм пацієнта на моніторі. Може, вона зауважує прискорене серцебиття і думає, що це через біль. Вона не розуміє, що він готується до стрибка. До вбивства.
А потім Що відбувається потім?
А потім Що відбувається потім?
Вона подивилася на тацю з інструментами порожню.
Гойт убивав скальпелем? запитала вона.
Зброю ми не знайшли.
Це його улюблений інструмент. Він завжди використовував скальпель
І тут на думку Ріццолі спало таке, що дрібні волосинки на потилиці стали дибки. Вона подивилася на Арлена.
А він не міг лишитися в цій будівлі?
Не міг! втрутився Кенеді.
Він і раніше вдавав із себе лікаря. Має цілком природний вигляд серед медичних працівників. Ви обшукали територію лікарні?
У цьому не було потреби.
Тоді як ви можете знати, що його тут немає?
Бо є відеозапис.
У неї пришвидшився пульс.
На камерах спостереження видно, як він виходить?
Кенеді кивнув.
Думаю, ви забажаєте подивитися самі.
8
Його дії якісь дивні, сказав Арлен. Ми кілька разів переглядали цей запис, але зрозуміти не можемо.
Вони спустилися сходами до конференц-зали лікарні. У кутку стояла тумба на колесах, а на ній телевізор і відеомагнітофон. Арлен не заперечував, коли Кенеді заволодів пультом і сам усе повмикав. Пультом має розпоряджатися альфа-самець, а Кенеді почувався достатньо впевненим у собі, щоб не перейматися суперництвом.
Кенеді вставив касету й сказав:
Що ж, погляньмо, як із цим упорається колега з бостонського відділу убивств.
Ці слова кидали їй виклик. Він натиснув кнопку.
На екрані зявилося зображення зачинених дверей.
Цю камеру встановлено на стелі на першому поверсі, у вестибюлі, пояснив Арлен. Оці двері ведуть просто надвір, на парковку для співробітників лікарні, на схід від будівлі. Це один із чотирьох виходів. Унизу на екрані час зйомки.
Десять по пятій, прочитала Ріццолі.
Згідно з реєстраційними записами відділення невідкладної допомоги, вязня доправили до операційної близько четвертої сорок пять. Отже, за двадцять хвилин він покинув будівлю. А тепер дивіться. Близько пятої одинадцять відбувається дещо незрозуміле.
Минали секунди екранного часу. А тоді, о 5 : 11 : 13, в обєктиві раптом зявився силует і спокійно й неквапно попрямував до дверей. Він був спиною до камери. Поліцейські бачили акуратно підстрижене каштанове волосся над комірцем білого халата. На чоловікові були штани, які зазвичай носять хірурги, і бахіли. Він дійшов до дверей і взявся був за ручку, аж тут раптом зупинився.
Дивіться, що буде, сказав Арлен.
Чоловік повільно розвернувся і звів погляд до камери.
Ріццолі подалася вперед. У неї пересохло в горлі, вона пожирала очима обличчя Воррена Гойта. Здавалося, що він дивиться на неї так само уважно, як вона на нього. Він попрямував до камери спостереження, і Ріццолі побачила щось у нього під пахвою. Якийсь згорток. Гойт ішов далі, аж поки не зупинився просто під обєктивом.
Ось тут відбувається дещо геть божевільне, сказав Арлен.
Не відводячи погляд від камери, Гойт підвів праву руку, виставив її долонею вперед, немовби присягаючись у суді говорити лише правду. А лівою рукою він показав на розкриту долоню правої. І посміхнувся.
І що воно таке? запитав Кенеді.
Ріццолі не відповіла. Вона мовчки дивилася, як Гойт розвернувся, пішов до виходу і зник за дверима.
Прокрутіть іще раз, тихо попросила вона.
А ви можете пояснити, що це він робить із руками?
Прокрутіть іще раз.
Кенеді сердито зиркнув на неї і натиснув перемотування, а потім відтворення.
Гойт знову пішов до дверей. Поглянув у камеру. Підійшов до неї, уважно вдивляючись у тих, хто спостерігав за ним.
Кожен мяз у Ріццолі напружився, серце калатало. Вона чекала його наступного жесту, який уже розгадала.
Він підвів руку.
Зупиніть, сказала Ріццолі. Ось тут!
Кенеді натиснув на паузу.
Гойт застиг на екрані з посмішкою на обличчі, спрямувавши лівий указівний палець на розкриту долоню правиці.
Ріццолі приголомшив цей образ.
Арлен порушив мовчання, запитавши:
Що це означає? Ви розумієте.
Так, відповіла Ріццолі, проковтнувши слину.
І що ж це? гаркнув Кенеді.
Її руки лежали на колінах, стиснуті в кулаки. Вона підвела їх і показала долоні. На обох були шрами, які залишив Гойт, напавши на неї рік тому. Товсті нарости, нарубцьовані над місцями, які він пробив у її руках своїми скальпелями.