Арлен і Кенеді дивилися на шрами.
Це Гойт вам зробив? запитав Арлен.
Він на це й натякає, кивнула вона. Саме тому показує на долоню. Вона подивилася на екран, де й далі стояв Гойт, широко посміхаючись і підвівши руку до камери. Такий собі жарт, який лише ми з ним розуміємо. Це він привітався. Хірург говорить зі мною.
Мабуть, ви добряче поламали йому кайф, сказав Кенеді, махнувши пультом на екран. Погляньте! Він мовби каже «Руки вгору».
Або «Я прийду по тебе», тихо додав Арлен.
Від його слів у Ріццолі мороз пішов поза шкурою. «Так, я знаю, що ми обовязково зустрінемося. Лише не знаю, де й коли».
Кенеді знову натиснув кнопку відтворення. Вони побачили, як Гойт опустив руку і попрямував до виходу. Коли він повернувся спиною до камери, Ріццолі уважно подивилася на згорток у нього під пахвою.
Зупиніть знову, попросила вона.
Кенеді клацнув пультом.
Ріццолі нахилилася вперед і торкнулася екрану.
Що це тут? Схоже на згорток рушника.
Це і є рушник, сказав Кенеді.
Навіщо він узяв його?
Йому потрібен не рушник, а те, що всередині.
Ріццолі спохмурніла, замислившись про щойно побачене в операційній. Пригадала порожню тацю для інструментів біля столу. Поглянула на Арлена.
Інструменти. Він узяв хірургічні інструменти.
З операційної зник набір для лапаротомії, кивнув Арлен.
Лапаротомія? Що це?
Хірургічне розрізання черева, повідомив Кенеді.
На екрані Гойт зник за дверима, і тепер вони бачили лише порожній вестибюль і зачинені двері. Кенеді вимкнув запис і озирнувся на Ріццолі.
Схоже, ваш хлопчик прагне якнайшвидше повернутися до роботи.
Ріццолі здригнулася, коли застрекотів її телефон. Шукаючи його, вона відчувала, як калатає серце. Двоє чоловіків спостерігали, як вона підводиться й розвертається до вікна.
Телефонував Гебріел Дін:
Ви знаєте, що в нас о третій зустріч із антропологом-криміналістом?
Я буду вчасно, сказала вона, глянувши на годинник.
Вона ще могла встигнути.
Ви де?
Слухайте, я приїду.
Ріццолі поклала слухавку.
Глибоко вдихнувши, вона подивилася у вікно. «Я не можу впоратися з усім цим, подумала вона. Чудовиська напосідають звідусіль»
Детективе Ріццолі? покликав її Кенеді.
Вона озирнулася на нього.
Вибачте, я маю повернутися в Бостон. Зателефонуйте мені одразу, щойно матимете бодай якісь новини про Гойта.
Він кивнув і всміхнувся.
Гадаю, довго чекати не доведеться.
Вона менш за все хотіла говорити з Діном, але вїжджаючи на парковку біля будівлі моргу, побачила, як він виходить зі своєї машини. Ріццолі швидко припаркувала авто і зупинила двигун, сподіваючись перечекати кілька хвилин, щоб дати йому час першим увійти до будівлі й у такий спосіб уникнути зайвих розмов із ним. На жаль, він устиг її помітити і тепер чекав. Обійти цю перешкоду вона не могла. Вибору не було.
Джейн Ріццолі вийшла під палюче сонце й попрямувала до нього кроком людини, яка дуже поспішає.
Ви не повернулися на нашу нараду сьогодні, сказав він.
Мене викликав до себе Маркетт.
Він мені про це казав.
Вона зупинилася й поглянула на нього.
Що він вам казав?
Що один із ваших злочинців утік із вязниці.
Саме так.
І вас це вивело з рівноваги.
Це вам теж Маркетт сказав?
Ні. Але ви не повернулися на нараду, тому я подумав, що це вас непокоїть.
Я мала зайнятися іншими проблемами.
Ріццолі знову пішла до будівлі.
Детективе Ріццолі, ви ведете цю справу, сказав він.
Вона знову зупинилася й озирнулася на нього.
Чому ви вважаєте за потрібне нагадувати мені про це?
Він повільно підійшов до неї, так близько, що це могло завдати дискомфорту. Можливо, саме це він і мав на меті. Так вони й стояли одне навпроти одного. І хоча Ріццолі ніколи б не відступила, вона не могла контролювати румянець, який набіг їй на щоки під його поглядом. Відчувала загрозу не лише тому, що він був вищий і фізично сильніший. Вона раптом усвідомила, що він викликає бажання. Абсолютно ненормальна реакція, адже вона гнівалася на нього. Спробувала притамувати своє збудження, але воно вже встромило в неї пазурі, і годі було його позбутися.
Вам доведеться приділити всю увагу цій справі, сказав він. Знаєте, я розумію, що втеча Воррена Гойта сильний стрес для вас. Я справді розумію. Будь-якого копа це вивело б з рівноваги. Нічого дивного, якщо ви втратили контроль
Вам доведеться приділити всю увагу цій справі, сказав він. Знаєте, я розумію, що втеча Воррена Гойта сильний стрес для вас. Я справді розумію. Будь-якого копа це вивело б з рівноваги. Нічого дивного, якщо ви втратили контроль
Ви мене ледь знаєте. Не вдавайте із себе психолога і не колупайтеся в мене в голові.
Я просто запитую, чи ви достатньою мірою зосереджені на веденні цієї справи. Бо якщо у вас інші проблеми, які заважають вам працювати
Ріццолі опанувала себе і придушила гнів. Вона запитала доволі спокійним тоном:
Агенте Дін, чи знаєте ви, скількох людей Гойт убив сьогодні вранці? Трьох. Чоловіка і двох жінок. Він перерізав їм горлянки і спокійно пішов собі. Отак просто. У своєму стилі. Вона підвела руки, і він подивився на шрами. Це мені памятки від нього. Він залишив їх тоді, якраз коли збирався перерізати мені горлянку. Опустивши руки, вона розсміялася. Отже, ваша правда, я справді маю владнати з ним деякі проблеми.
А ще у вас є обовязки. Тут і зараз.
Я їх виконую.
Ви думаєте про Гойта. Він вас відволікає.
Мене ніхто не відволікає, крім вас. Я навіть не знаю, що ви тут робите.
Правоохоронні інституції мають співпрацювати. Хіба не такою є «лінія партії»?
Тут лише я співпрацюю. Я надаю інформацію. А що отримую від вас навзамін?
Чого ви очікуєте?
Ви могли б для початку розповісти, чому втрутилося Бюро. Воно ніколи не займалося жодною з моїх справ. Чим відрізняються Їґери? Що ви знаєте про них такого, чого не знаю я?
Мені відомо про них не більше, ніж вам.
Чи він сказав правду? Ріццолі не могла перевірити. Вона не розуміла цього чоловіка. А зараз до її замішання додалося ще й сексуальне збудження, яке вносило плутанину в усе їхнє спілкування.
Уже по третій, сказав він, поглянувши на годинник. На нас чекають.
І пішов до будівлі, але Ріццолі ще якийсь час стояла сама на парковці. Її здивувала власна реакція на Діна. Нарешті вона глибоко вдихнула й попрямувала до входу, збираючи в собі мужність для нової зустрічі з мерцями.
Від цього тіла її принаймні не вивернуло. Із нього майже вивітрився нестерпний сморід розпаду, від якого їй стало зле під час аутопсії Ґейл Їґер. Однак Корсак усе-таки виявив свою звичну обачність, змастивши шкіру під носом бальзамом «Вікс». На кістках залишилося лише декілька шматків плоті, і хоча, звісно, запах був неприємним, але не аж таким, щоб Ріццолі почала блювати. Вона аж ніяк не збиралася повторювати вчорашню принизливу виставу, особливо зараз, коли Гебріел Дін стояв саме навпроти неї і міг помітити кожну її гримасу. Вона стоїчно чекала, поки доктор Айлс і доктор Карлос Пепе, антрополог-криміналіст, розпакували і обережно вийняли скелетоподібні рештки, а потім розклали їх на застеленому простирадлом столі.
Шістдесятирічний доктор Пепе, згорблений, як гном, поринув у дитячий захват, коли побачив уміст контейнера. Він роздивлявся кожну частину тіла так, наче вона була зі щирого золота. Ріццолі бачила лише купку брудних кісток, безликих, наче голе віття дерев, а доктор Пепе розрізняв там ключиці та променеві й ліктьові кістки. Він вправно ідентифіковував їх і розкладав у правильних позиціях. Відламані ребра і грудна кістка приглушено стукотіли по застеленій сталевій поверхні. Хребці, двоє з яких було хірургічно зрощено, спускалися вниз по центрі столу до западини тазових кісток, які формою нагадували моторошну корону. Розкладені по боках кістки рук утворили тоненькі малосилі кінцівки, які закінчувалися суглобами, схожими на брудні камінчики, але насправді саме ці крихітні кісточки надають людським рукам такої дивовижної рухливості. Одразу стало помітно стару травму: сталеві кріплення в лівому стегні. Зверху доктор Пепе поклав череп і окремо щелепу. Крізь нашарування бруду полискували золоті зуби. Тепер усі кістки лежали на своїх місцях.
Однак із контейнера ще не все дістали.
Перевернувши його, доктор Пепе витрусив рештки вмісту. На застелену тканиною тацю посипалися грудочки землі й жмутки сплутаних пасом волосся. Він спрямував світло на тацю і, взявши пінцет, почав колупатися в бруді. І за декілька секунд він знайшов те, що шукав, крихітний шматочок якоїсь чорної речовини, схожий за формою на велике зернятко рису.
Пупарій[14], пояснив доктор. Його часто плутають із послідом пацюків.
От я саме про це й подумав, сказав Корсак. Пацючий послід.
От я саме про це й подумав, сказав Корсак. Пацючий послід.
Тут багато таких оболонок. Потрібно лише знати, що ми шукаємо. Доктор Пепе відібрав ще декілька чорних «зерняток» і склав їх маленькою купкою. Calliphoridae, додав він.
Що? перепитав Корсак.
Мухи, які харчуються падаллю, переклав Дін.
Доктор Пепе кивнув.
Ви бачите оболонки, в яких розвиваються лялечки цього виду мух, сказав він. Щось на кшталт коконів. Це екзоскелет для лялечки третьої стадії. Потім звідси вилітає доросла муха. Він поглянув на пупарії крізь збільшувальне скло. Усі вони вже виплодилися.
Тобто? не зрозуміла Ріццолі.
Вони всі порожні. Мухи вже повилітали.
Як довго триває життєвий цикл Calliphoridae в цьому реґіоні? запитав Дін.
О цій порі року лялечка перетворюється на муху десь протягом тридцяти пяти днів. Але зауважте, що оці дві оболонки вирізняються за станом і кольором. Це все лялечки одного виду, але ці оболонки довше піддавалися дії зовнішнього середовища.
Два різні покоління, сказала Айлс.
Я теж так думаю. Цікаво, що сказав би ентомолог.
Якщо кожне покоління досягає зрілості за тридцять пять днів, то чи означає це, що тіло лежало там сімдесят днів?
Доктор Пепе глянув на кістки на столі.
Рештки, які я тут бачу, цілком могли пролежати там протягом двох літніх місяців.
Точніше сказати ви не можете?
Коли маємо справу із самими лише кістками, то ні. Це тіло могло пролежати в лісі два місяці. Або півроку.
Ріццолі побачила, як Корсак закотив очі. Їхній спеціаліст поки що не справив на нього враження.
Однак доктор Пепе лише починав. Тепер він зосередився на рештках на столі.
Усі рештки належать одній особі, жінці, повідомив він, роздивляючись комплект кісток. Вона була низька на зріст не вища за пять футів і один дюйм. Явно видно старі переломи. Ось давній роздроблений перелом стегна, вилікуваний за допомогою металевих кріплень.